Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…

Історія національної валюти України. Частина 1. «Перші гроші на території України від первісної доби (VII століття до н.е.) до XIII століття нашої ери».

 

У кожній державі існує національна грошова система, утворення якої обумовлено історичними подіями, і яка, пройшовши тривалий еволюційний період, відображає в деякій мірі економічний та соціальний розвиток країни.

Історія грошей як галузь історичної науки привертає увагу істориків, археологів, економістів і навіть мовознавців. Гроші розповідають про внутрішнє становище держави, його економічну силу чи слабкість. Повідомляють важливі дані про політичне життя, ідеологію, конкретну історію, дозволяючи уточнити або навіть з’ясувати імена і дати правління тих чи інших володарів. Економічна думка в Європі часів Відродження почала розвиватись саме завдяки аналізу ролі грошей у суспільстві.

У світовій історії важко знайти державу, яка б не прагнула до зміцнення своєї грошової системи і підвищення ролі грошей у суспільних відносинах. Україна теж має давні традиції грошового виробництва й обігу, адже за свою багатовікову історію неодноразово виготовляла власні гроші. Характер історичного розвитку України дістав відбиток на її грошових знаках.

Історія грошового обігу належить до проблем традиційно мало досліджуваних у вітчизняній історіографії, не зважаючи на те, її розробка дає змогу ввести нові характеристики до вивчення фінансово-економічної історії Української держави. Таким чином, історія української національної валюти є досить актуальним питанням.

 

Першими монетами, з якими ознайомились далекі предки (це античний період VII ст. до н.е. – Х ст. н. е.), були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і поодиноких знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У той час територію України заселяли переважно скіфські племена, а на півдні України на узбережжі заснувалися колонії-поселення.

Античні міста-держави, засновані на території сучасної України, починаючи з VІ – ІV ст. до н. е. першими карбують або відливають разом із грецькими власні гроші. У пізніші часи скіфські племена асимілюються і витісняються сарматами. Південь України підпадає під вплив римської імперії. Безліч знайдених тут римських монет датується І – ІІІ ст. до н. е. У лісостеповій частині сучасної України теж знайдено багато римських монет. Основні знахідки їх локалізуються у верхньому Подністров’ї і на Правобережжі середнього Дніпра. Більшість знахідок відносяться до часів правління римських імператорів Пія (138 – 161 роки) і Марка Аврелія (161 –180 роки). Наприкінці ІІІ – ІV ст. на території сучасної України, крім монет Римської імперії, були в обігу підробки римських монет: адресів – у золоті й денарів у сріблі, а також мідні сарматські підробки монет Боспорського царства.

Поширення римських монет на українських землях свідчать про тісні торговельні  зв’язки між Римською імперією та антськими племенами. Крім того, вони завозилися як військові трофеї, здобуті в результаті вдалих нападів варварських племен на римські провінції. Але римські гроші не набули поширення в Україні. Відтак у VI –VII ст. з’явилися сасанідські монети (срібна монета вагою близько 6,5 грамів, яку карбували в Персії).

Українська держава (періоду IX – XIII століть) вела жваву торгівлю майже з усіма країнами світу.

За часів правління Київського князя Володимира Великого (975 – 1015 рр.) розпочали карбувати власні гроші. Це були золотники і срібляники. На сьогодні науці відомо близько 350 монет, які випускалися наприкінці X – на початку XI століть. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі (1876 рік), були карбовані парами лицьових і зворотних штемпелів.

 

Першою карбованою в Київській державі монетою наприкінці X – на початку XI століть  стала золота – златник, вагою 4, 266 грамів. Емітований, імовірно, у зв’язку з одруженням Володимира Святославича ( Великого) з візантійською принцесою Анною близько 989 р. і запровадженням християнства на Русі.

Прототипом златника був візантійський солід сучасників Володимира Великого  візантійських імператорів Василія ІІ і Константина VІІІ. Надзвичайна рідкісність златників (науці відомо лише 11 примірників) і відсутність традиції обігу золотих монет переконали вчених, що мета їхньої емісії була пропагандистською. На лицьовому боці златників зображено князя Володимира в парадному одязі й вінці, над лівим плечем його родовий знак – тризуб. На зворотному – зображення Пантократора. Відомі два типи легенд: «Владимир, а се его злато» і «Владимир на столе» (престолі).

 

Далі в Київській державі у X – XI столітті  були емітовані перші срібні монети – срібляники (срібник, середня вага становила 2,8 грамів). На сьогодні їх відомо лише 340 примірників. Подібно до златників, срібляники карбувались спочатку із зображеннями князя з тризубом над лівим плечем і Христа-Пантократора. Далі останнього на зворотному боці срібляників змінив великий (на все поле монети) родовий знак Володимира – тризуб. Найбільш поширеною легендою срібляників, емітованих близько 989 р., була: «Владимир на столе, а се его сребро».

 

Срібляники були випущені Володимиром Великим ще раз, близько 1011 року, коли він одружився (після смерті Анни) з германською принцесою. Пізніше вітчизняні золоті та срібні монети карбували також син Володимира Ярослав (у Новгороді, де він був намісником батька) у 1014–1015 роках і пасерб Святополк (у Києві 1018 р.). На відміну від високопробних диргемів, срібляники виготовляли з низькопробного срібла довільної ваги, часом у скарбах трапляються майже мідні примірники. Всі монети карбували місцеві майстри. На всіх монетах на одному боці було зображено герб України – тризуб. Проте, посівши 1019 року великокняжий престол у Києві, Ярослав не продовжив монетного карбування, прагнучи, вочевидь, підтримати велич і утвердити суверенітет Української держави не карбуванням дешевих монет, а розбудовою міст, вдалим веденням зовнішньої та внутрішньої політики.

 

Монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів — тризубом — та слов’янськими написами є, безперечно, своєрідним і самобутнім явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет.

Існує припущення, що мета випуску златників і срібників була суто пропагандистською та політичною, насамперед — проголосити на весь світ про суверенність Давньоруської -Української держави. Бо ці монети були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами, а отже, мету возвеличення князя та його держави, можна вважати, було досягнуто. Відомо близько 400 музейних екземплярів монети, яку карбував князь Володимир. Кожна монета карбувалася матрицею, штемпелем. І на цих відомих понад 400 монет близько 300 матриць. А матриця могла вичеканити від 500 до кількох тисяч монет. Але й існує думка, що срібники виконували дуже позитивну роль в економіці, бо необхідно було давати решту, і це була обігова монета з гарного срібла, яка пізніше переплавлялася.

 

Якщо говорити про економіку Київської держави X-го століття, то в селах було натуральне господарство, а у містах товаро-грошові стосунки і побутували дирхеми (дирхем важив близько 4 грамів срібла), які Арабський халіфат карбував з VIII століття і забезпечував ними по суті всю Європу. Те, що по-сучасному можна назвати «долар».

 

Наприкінці X ст., коли пожвавилась торгівля із Західною Європою, у грошовий обіг українських земель надходять західноєвропейські срібні денарії (срібні монети вагою близько 0,68 грамів). Здебільшого це були німецькі пфенінги, англо-саксонські пенні, денарії Чехії, Італії та інших країн. Ці монети у скарбах зустрічаються поруч із арабськими. Найбільше таких знахідок виявлено в Києві, Переяславі, Чернігові.

 

Отже, в Українській державі поряд з вітчизняними грішми в обігу були арабські дирхеми, візантійські монети, західноєвропейські денарії та інші.

 

А з широким розвитком торгівлі в державі формувалася своя грошова система. Це була грошова система в формі “кунних” грошей. За гроші слугували хутра куниці або білки. Оскільки куна стала грошовою одиницею, то вся тогочасна грошова система одержала назву кунної системи. Відомості про функціонування кунної системи грошей зафіксовано у «Руській Правді» — першому кодексі законів Київської держави, розробленому Ярославом Мудрим.

“Кунна” грошова система була досить складною і об’єднувалася лічильною одиницею – гривнею, якій з кінця XI століття відповідали певні злитки срібла або ж так звані монетні гривні.

В IX-XI ст. одна гривна дорівнювала 20 ногатам або 337 25 кунам, або 50 резанам, з XII ст. – 50 кунам, або 100 векшам. Гривні були засобом платежу та нагромадження, а після  припинення ввезення іноземних монет вони стали головною одиницею грошового обігу.

Тут варто подати докладніший аналіз елементів грошово-лічильної системи Київської держави.

У ті часи 1 арабський дирхем дорівнював 1 хутро куниці, відповідно його стали називати куною. Це було помічене, проштемпельоване хутро куниці.

Назва ногата походить від арабського «нагд», тобто повноцінна, відбірна монета,

і виникла у зв’язку з необхідністю відрізняти доброякісні дирхеми від гірших, що також перебували в обігу.

Резану і веверицю (векшу) розглядають як різні частини куни. Одна резана відповідає половині арабського дирхема, тобто приблизно 1,48 грамів срібла 900-ї проби, а векші — чверть дирхема.

Кунна і резана існували парарельно, але поступово розрахунки кунами ставали більш уживаними. Резани проіснували приблизно до XII ст., коли остаточно припинилося надходження срібних дирхемів з мусульманських країн.

 

ХІІ і ХІІІ століття в історії грошового господарства Української держави були безмонетним періодом. Безмонетний період – це період, який характеризується практично повною відсутністю в обігу як іноземних так і вітчизняних монет.

Обіг арабського монетного срібла на початку ХІ ст. заглух, а візантійські й західноєвропейські монети в ХІІ–ХІІІ ст. надходили на східнослов’янські землі у незначних кількостях і не могли замінити на ринку куфічні дирхеми. Замість дрібної розмінної монети в Давній Русі почали використовувати товаро-гроші: намистини, мушлі- каурі, ламане срібно та ін. У великих трансакціях монети заступили гривни, зливки срібла різної форми і ваги.

Гривня стає основним елементом грошової системи Стародавньої Русі. Ця форма грошей свідчить про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну.

 

Історія гривні, як грошової одиниці, дуже давня.  Вже у VIII – IX століттях під час торговельних операцій і сплати данини гривна використовувалась як міра лічби.  Походження назви «гривна»  від слова «грива», тобто «шия», «загривок». Це була прикраса у вигляді шийної гривни (обручі)  – срібний дріт завтовшки в палець, з кінцями у вигляді голівок левів і  прикрашений кольоровою емаллю. Він одягався на шию у знатних людей і символізував їхнє багатство і статус. І заразом це був засіб, яким можна було в той чи інший спосіб розрахуватися.

Пізніше він набуває нового значення – еквівалента певної кількості (ваги) срібла, тобто з’являється срібна гривня. Позаяк цей еквівалент міг відповідати певній кількості однакових монет, поряд із вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних монет складало гривню кун. Срібна гривня (вагова) та гривня кун (лічильна) стають платіжно-грошовими, або лічильно-грошовими одиницями. Цікавим є співвідношення між основними одиницями грошово-лічильної системи Давньоруської держави. Скажімо, у X—XI ст. співвідношення гривні срібла до гривні кун було 1 : 4 (гривня срібла містила 204,7 г срібла, гривня кун — 51,19 г, ногата — 2,56 г, куна — 2,05 г, резана — 1,02 г).

Уніфікація гривні пройшла в X столітті, коли ми вже зустрічаємо вагові срібні злитки, як платіжно-грошові одиниці. Їхня вага починається приблизно від 150 грамів, але з часом вона змінювалася. Виглядають вони у формі ромбика. Зараз вони зображені на наших банкнотах, як один зі знаків. Власне, ці ромбики, які важили попервах 140-150 грамів, названі «київськими гривнями» за місцем перших їх знахідок, є найдавнішими й існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. — уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 198-207 грамів. (240 г.) Перехідною від «київської» до «новгородської» вважається «чернігівська» гривна, близько 196 грамів, за формою дуже близька до «київської», але в якої були розплющені молотком кінці для того, щоб продемонструвати якість срібла (датується другою половиною XIII століття). Київські гривні, безумовно, були головним платіжним засобом у великих операціях купівлі-продажу XII — початку XIII ст. на території Південної та Південно-Західної Русі. Київська, новгородська та чернігівська гривні названі на честь міст, де їх вперше знайшли, але це не означає, що гривні виливали у Новгороді або в Чернігові. Гривні не карбували, а відливали у глиняних формах.

У скарбах можна натрапити ще й на литовські гривні (період їхнього поширення  припадає на 1240 — 1250-ті pоки, вони як напівкруглі стрижні, вагою приблизно 100-110 грамів. І їх дійсно робили в Литві у 14 столітті. Були ще гривні галицько-волинські. Вони робилися на території Галицько-Волинського князівства. Галицько-волинські гривні виглядали як срібні палички десь з олівець довжиною, але товстіші, з палець. І при тому їх закручували у «баранки», можливо, для зручності в носінні.

Вага гривень поступово збільшувалась, тому що якість срібла зменшувалася – необхідно було збільшувати вагу гривні. Цей злиток був достатньо зручний для великих торговельних операцій. Тобто це були одиниці виміру срібла, які використовувалися для уніфікації ринкових відносин.

 

Загалом, розцінки часів Київської Русі відомі виключно високих номіналів. Гривня – це була товарно-грошова одиниця достатньо великої ваги для того, щоб забезпечувати ринок при торгівлі значним рухомим та нерухомим майном. У XII—XIII ст. монетні злитки були радше засобом накопичення багатств, аніж засобом обігу.

На срібник можна було купити великий буханець хліба, десь на кілограмів 5-10, або купити курку. Можна порахувати, кожен срібник – це приблизно 2,5-3 грами. Тож на гривну київського типу можна було розміняти 50 монет. Гривна обслуговувала доволі потужні економічні операції. За десяток гривень можна було купити раба, а 4-5 коштував бойовий кінь. Селянська конячка була набагато дешевша, десь дві-три гривни.

Цими злитками виторговували великі речі: купляли коней, землю, майно. Звісно, інколи гривні рубали. Але це явище було непопулярне. Бо завжди легше розрахуватися монетою, вагу якої ти знаєш. Тож і гривна і срібники ходили одночасно. Тобто, гривна – це ніби купюра великого номіналу, а ця дрібна монета – ніби дрібні купюри.

Навала монголо-татарів у ХІІІ столітті і пограбування руських земель призвели до того, що багато срібла було переховано у скарби, решту вивезли загарбники. З цих залишків у XIII ст. відливалися схожі формою на човник татарські гривні вагою близько 196 грамів.

Татаро-монгольська навала значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи. Гостра нестача розмінної монети, яка почала відчуватись ще з ХІІ століття, значно посилилась в ХІІІ – ХІV століттях.

 

Світлана Кобеляцька

 

 

Перегляди:79
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Центр неформальної освіти ЦБО ЗСУ (ютуб-канал)
27-30 вересня 2022 року – міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”