Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

Жовтень 2019 року

 

У 2019 році в Україні відбулися чергові вибори Президента. На них 73% виборців (45% від усієї кцлькоств виборців) обрали на цю посаду В. Зеленського (38% виборців від усіх вибори проігнорували).

20 травня відбулася інавгурація В. Зеленського на обрану посаду. До влади прийшла політико-ідеологічне об’єднання певних осіб, яке за своїм світоглядом далеке від національних інтересів України. Третій етап боротьби за збереження Української Державності суттєво загострився.

Ряд виступів і заяв певних високих достойників, які відбулися безпосередньо після інавгурації, практично без будь-якого сумніву вказав на небезпеку державному існуванню України, диктаторського напрямку розвитку політичної системи. Один з них – текст, який доручено було оприлюднити В. Зеленському у Конституційному Суді. В тексті п. В. Зеленського у Конституційному Суді, зокрема, мовилося:

„Високий Суд, Ваша честь!

Шановні судді!

…Не мені розповідати вам, що таке ДУХ і буква закону. Я впевнений, що рішення про розпуск Верховної Ради України відповідає ОБОМ цим критеріям.

Про відповідність ДУХУ закону свідчить багато факторів. Громадяни України не просто не вірять Раді. Рейтинг… Рейтинг довіри – 4 відсотки.

Народ України АПЛОДУЄ рішенню про роспуск Верховної Ради. ЛЮДИ впевнені, що оспорювання цього рішення — це просто спроба народних депутатів на кілька місяців втриматись за свої крісла, за недоторканність і можливість ЗБАГАЧЕННЯ. І зараз суспільство дуже уважно слідкує за цією справою. Ви точно всі про це знаєте і, думаю, приймете рішення, справедливе рішення, за яке нам всім не буде соромно і перед своїм народом і перед своїми дітьми, перед всіма українцями. Тим більше, що даний Указ повністю відповідає і букві закону.

Наша юридична позиція БЕЗЗАПЕРЕЧНА І БЕЗДОГАННА”.

Після оприлюднення тексту В. Зеленський покинув зал Конституційного суду, начебто для того, щоб не здійснювати тиск на прийняття рішення.

Zeleni grabli-01

Ми почули – „Народ України АПЛОДУЄ рішенню про роспуск Верховної Ради”. Несумнівний вияв несприйняття представницького складу Ради (Совєта).

Ось тут виникає якась сумеречна підозра, що подібна штука вже колись відбувалася. Бо маємо “класичну” більшовицьку аргументацію: “народ” не вірить… “народ” вимагає… І сумнівна аргументація – “Рейтинг… Рейтинг довіри – 4 відсотки”.

Якихось 100 років тому був такий час, коли несприйняття складу представницьких органів мас привело до зняття більшовиками певних гасел. Згодом їх взагалі замінили структурами, які до представницьких органів не мали ніякого відношення, але їх згодом “правільно” переіменували. Ті органи – так звані Совєти. Представницький склад Совєтів вже до більшовицького перевороту не влаштовував Леніна і більшовицьку партію. Тому влітку 1917 року, за вказівкою Леніна більшовики знімають з використання гасло “Вся власть Совєтам”.

В роботі В.Леніна “К лозунгам”, яка оприлюднена у липні 1917 року, роздратованість представницьким складом Совєтів вихлюпнулася через край і Ленін характеризує їх так:

„Данные Советы провалились, потерпели крах из-за господства в них партий эсеров и меньшевиков. В данную минуту эти СОВЕТЫ ПОХОЖИ НА БАРАНОВ, которые приведены на бойню, поставлены под топор и жалобно мычат”. (В. Ленин. Полн. собр. соч. т. 34. стр. 17)

Роздратування до складу вільно обраних Совєтів досить показове: вони “похожи на баранов” і, що важливо – “мычат”. У листопаді 1924 року, виступаючи з промовою на пленумі комуністичних профспілок (ВЦСПС), І. Сталін сказав:

„Известно, что Ленин, желая сосредоточить внимание партии на подготовке восстания ВНЕ Советов, ПРЕДОСТЕРЕГАЛ ОТ УВЛЕЧЕНИЯ Советами, считая, что Советы, ОПОГАНЕННЫЕ оборонцами, превратились уже в пустое место”. (И. Сталин. Сочинения. т. 6. Москва. 1954. стр. 340-341)

Таким чином, склад Совєтів не влаштовував. Вони пусте місце. Як тоді, так і тепер. Згодом більшовики замінили їх комітетами бідноти (комбєдами), а зовсім скоро комбєди перейменували в “совєти”. В. Ленін це визнав:

“…летом 1918 года началась настоящая революция в деревне. …Те организации, которые мы первоначально ДЛЯ ЭТОГО создали, комитеты бедноты, настолько упрочились, что мы нашли возможным ЗАМЕНИТЬ их ПРАВИЛЬНО выбранными Советами…”. (VIII съезд РКП(б). 23 марта 1919, В. И. Ленин. Полн. собр. соч. т. 38. стр. 192)

В оголошеному тексті щодо Верховного Совєту (Ради) сказано: “Рейтинг довіри – 4 відсотки”. Тобто – “превратились уже в пустое место”.

Чи не дивне співпадіння? Будемо вважати випадковістю?

Окрім того, в оголошеному тексті у якості “беззаперечності” показово характеризується теза, що нинішнє верховне правління у своїй “народності” є досконале і, що важливо – “бездоганне”. Причому, її “бездоганність” підкреслює ідеологічна складова – поняття “ДУХ закону”. “Дух” – то ідеологічна основа!

Знову будемо вважати, про випадковість і що тут якась певна упередженість?

Ідеологічний “дух” – то явно не випадковість.

В листі Леніна до наркома юстиції Д. Курського зазначалося, як мали діяти совєтські більшовицькі суди: „Торгуй, наживайся, мы это тебе позволим, но ВТРОЕ подтянем твою обязанность… считаться не только с БУКВОЙ, но и с ДУХОМ нашего, коммунистического законодательства, не допускать НИ ТЕНИ отступления…”. (Полн. собр. соч. т. 44. Стр. 399)

Звернемо увагу на ленінське – “Торгуй, наживайся, мы это тебе позволим…”. Це так, щодо глибин походження сучасної корумпованості… Не тільки судів…

Заявка на бездоганність – то справа далеко не жартівлива. Тезу про бездоганність влади заявлено не десь, а безпосередньо у Конституційному Суді. Іншими словами – то претензія на КОНСТИТУЦІЙНІСТЬ поняття “бездоганності влади”, її непомильності і непогрішимості, навіть – святості! Непогрішимості її дій не тільки у питанні розгону Верховного Совєту (Ради), а й у подальшій майбутності.

Другий важливий виступ – то оголошена теза представника В. Зеленського у Верховній Раді, під час телеефіру “Свободи слова” на телеканалі ICTV. Вона мало у чому відрізняється від напрямку амбіцій, оголошених В. Зеленським  у Конституційному Суді. Під час трансляції “Свободи слова” на ICTV Русланом Стефанчуом заявлено, що, по-суті, ще неіснуюча партія “Слуга народа” готова сформувати ОДНОПАРТІЙНУ БІЛЬШІСТЬ після оголошених дострокових виборів до Верховної Ради України. Р. Стефанчук заявив:

„Якщо народ дозволить партії “Слуга народа” отримати більшість в парламенті, то це буде НОВА ЯКІСТЬ співпраці, якість бачень і ФІЛОСОФІЯ”.

Філософія певної “більшості” – знову явно не випадкова і вже перестає бути якоюсь непевною підозрою. Особливо після наступної тези: „Все эти форматы договоренностей в различных формах всегда приводят к тому, что парламент превращается в сферу торга и политического рынка. Пришло время впервые за 28 лет кому-то честно сказать – МЫ ГОТОВЫ ВЗЯТЬ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА СИТУАЦИЮ В СТРАНЕ”, – заявив Р. Стефанчук.

Коли подібні речі мовить уповноважений представник структури влади, то вони виходять за межі лише точки зору конкретної особи. То – напрям реалізації певної ідеології, який обговорюється режисерами влади у кулуарах сценічного дійства.

Поняття “парламент превращается в сферу торга и политического рынка” вже виходить за межі ознак парламенту. І це починає викликати підозру в існуванні прагнення взагалі поставити під сумнів ринкові економічні відносини, оскільки сама трактовка далі, в умовах тези про готовність сформувати “однопартійну БІЛЬШІСТЬ”, виводить цю тезу на значно широкі рамки:

„МЫ ГОТОВЫ ВЗЯТЬ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА СИТУАЦИЮ В СТРАНЕ”.

Ось тут ота сумеречна і примарна підозра посилюється, перестає бути сумеречною і стає чітко матеріалізованою. Це – ліквідація парламентаризму.

Подібне несумнівно вже існувало. Ось як ту подібність подавали у виданнях, що описували перший день засідань Першого з’їзду Совєтів Росії, який відкрився у липні 1917 року після повалення самодержавства:

„Лидер меньшевиков Церетели настойчиво заявлял на съезде:

“В настоящий момент в России нет политической партии, которая говорила бы: дайте в наши руки власть, уйдите, мы займём ваше место…”.

…И вдруг, как удар грома, раздалось в ответ:

— ЕСТЬ ТАКАЯ ПАРТИЯ!

Это Ленин от имени партии БОЛЬШЕВИКОВ решительно бросил с места меньшевикам.

…Ленин уже шел к трибуне.

— Я отвечаю: „есть!“ Ни одна партия от этого отказаться не может, и наша партия от этого не отказывается: каждую минуту она ГОТОВА ВЗЯТЬ ВЛАСТЬ ЦЕЛИКОМ”. Беспринципной, трусливой, двуличной тактике меншевиков была противопоставлена смелая, твёрдая линия БОЛЬШЕВИЗМА”. (История гражданской войны в СССР. т. 1. М. 1938. стр. 119)

Отже, сьогодні – „МЫ ГОТОВЫ ВЗЯТЬ“. И тоді – „ГОТОВА ВЗЯТЬ ВЛАСТЬ ЦЕЛИКОМ“.

Тобто, 100-відсотковий більшовизм – „ЕСТЬ ТАКАЯ ПАРТИЯ!“

Більшовицькі амбіції “слуг народу” несумнівні. І неспростовні…

Важливо, що сучасні більшовики – „зє-ленінці” отримують своє продовження та певне ідеологічне підтвердження у тексті, який В. Зеленський оприлюдннв у Конституційному Суді. То – явно висловлена заявка на непогрішимість.

Ціну небезпеки оголошених заявок, наглядно можна усвідомити з наступного.

Під час подій у Польщі 1980 року і утворення там незалежної профспілки “Солідарність”, на сторінках польської преси зазначалося:

„Чтобы надолго уярмить общество, одних непосредственно полицейских средств воздействия недостаточно. Необходимо, кроме этого, произвести соответствующее воздействие на общественное мнение. А такому воздействию именно и противостоит свобода слова. До той поры, пока существует право открытой критики, пока не воспрещается смех, которого боится всякая тирания, до той поры САМОДЕРЖАВНЫЕ поползновения центральных органов ещё не грозны.

Действительное принуждение со стороны властей требует ДОГМАТА НЕПОГРЕШИМОСТИ ВЛАСТИ, а эту догму не удаётся согласовать с правом свободной критики”. (Станислав Оссовски. Свобода слова и вопрос печати. “Экран”, № 32, 19 октября 1980)

Бездоганність і непогрішимість – вони у своїй сукупності тотожні!

Нинішнє покоління совєтських людей – то ідеологічний витвір, продукт совєткого рабовласницького суспільства (яке комунізму так і не дочекалося). Те суспільство не дає собі звіт, що майбутнє твориться на основі минулого сучасним, нинішнім, сьогоднішнім поколінням. Їх ніхто не вчив про це розмірковувати і мислити. Замість них для забезпечення їхнього “щастя” думала КПСС – “руководящая и направляющая сила нашего общества”.

Відновлення Державності України не вивело з-під вливу, не змінило самого перебування України, перебування людських мас у цій сфері ментальної відсталості. Практично ми маємо ознаку існування сфери енергетичного, світоглядно-інформаційного поля, з системою і методами впливу на свідомість мас з метою використання і збереження їх ментальної відсталості.

Сьогодні ми в Україні маємо справу не тільки з діячами певної політичної структури, яка намагається виступати у якості партії, що у своїй суті практично не існує – у неї відсутня програма і сама партійна структура. Але існує ядро, яке сповідує відповідні так звані “загальноімперські цінності”, що орієнтовані на московський центр і методи більшовизму, а на основі отриманих владних важелів прагне утворити партійні структури. І якщо у більшовиків перед переворотом чисельність партії була незначною, то невдовзі вона суттєво зросла – до владного корита потягнувся найглибинніший донний мул суспільної ментальної відсталості. І початок це бере з більшовицьких часів. Ось, наприклад, що у своєму анонімному листi до Голови Совнаркому УССР Х.Раковського писав один з вiйськовослужбовцiв Красної Армiї 13 липня 1919 року (стиль листа збережено):

„Вы призываете к защите советов крестьян и рабочих. Но Вы знаете, что это не советы рабочих и крестьян, а зарвавшиеся в воровстве, грабежах и крови комиссаров. Мы, красноармейцы, охраняющие грязные дела комиссаров, видим не меньше других, что к выполнению великого дела ещё никто не приступал. Да те, кто есть, разве рождены для дела вообще?

(…) Получается, что Сов[етская] власть есть то, что ставит во главе всех подлецов и никуда не годных людей.

(…) Но ведь мы говорим и пишем, что идём к истине и справедливости. Крестьяне, верно, темны и мы их бьём за это также, как и цари.

Возгласы, бей мужиков, с одной стороны и бей жидов с другой – мы советские главари. Советская власть внесла раздор не классовый, а раздор между трудящимися в разных областях.

Евреи ко власти присосались больше богатые и средние – нечестные, богатые же на чёрных работах у власти. Но они знают, что поддерживая такую власть только замедляют на время погром, но усиливают жестокость последнего. Это тоже будет подлая заслуга Сов[етской] власти.

Тёмный кр[естьяни]н, а мы почти все такие, готовимся к погрому, как солдат при царе”.

(ЦДАВО. Фонд 2. Опись 1. Ед. хр. 549. Аркушi 22-22 зворот, 23-23 зв.)

Піднімаючи з донних відкладень потужні шари мулу, більшовики розгорнули небачений террор і прагнули поширення його на нові території.

У нинішніх необільшовиків партія, як така, практичо відсутня. Але під їх контролем – найвища посада. Наслідки, до яких веде непогрішимість влади, і як вона прагне це аргументувати тезою про підтримку народу, ми можемо продемонструвати на прикладі певних мало відомих сторінок нашої колишньої „спільної історії“. Ось, наприклад, який має вигляд теза щодо підтримки народом у виступі Прєдсєдатєля ВЦИК Я. Свердлова на V з’їзді Совєтів (липень 1918 р.):

„Я не сторонник употребления резких слов, и важно указать, что… мы можем указать отнюдь не на ослабление террора по отношению ко всем врагам Советской власти, отнюдь не на ослабление, но, наоборот, к самому резкому усилению массового террора против врагов Советской власти.

И мы были глубоко уверены в том, что САМЫЕ ШИРОКИЕ КРУГИ трудовой России, САМЫЕ ШИРОКИЕ КРУГИ РАБОЧИХ И КРЕСТЬЯН отнесутся С ПОЛНЫМ ОДОБРЕНИЕМ к таким мероприятиям, как отрубание головы, как расстрел контрреволюционных генералов и других контрреволюционеров.

…Мы …мы глубоко уверены, что ПОЛНОЕ ОДОБРЕНИЕ встретят ВСЕ наши действия в борьбе с контрреволюцией, которую мы вели до сих пор”. (Пятый Всероссийский съезд Советов рабочих, солдатских, крестьянских и казачьих депутатов. Стенографический отчет. Москва, 4-10 июля 1918 г. Москва. Изд-во ВЦИК, 1918. Грунтовніше в подальших главах. – РМ)

Так здійснювалося кодування свідомості, формувалася сфера московсько-імперської ментальності, того образу навколишнього світу, тої системи мислення свідомості, яка відрізнялася від безцензурної системи мислення. Вона проявлялася в соціально-економічному плані, була суттєво відсталішою у порівнянні з тим, яка сформувалася в середовищі розвинутих демократичних країн світу.

Більшовицька “непогрішима” позиція, яка одночасно є “беззаперечна і бездоганна”, почала беззастережно і всебічно реалізовуватися з осені 1918 року. До цього часу утворено повну безправність делегатів і так званих законодавчих органів.

Нагадаємо механізм прийняття рішень, який запропоновано Прєдсєдатєлем ВЦИК тов. Я. Свєрдловим, що був головуючим на VI з’їзді так званих Совєтів:

„Председатель. Товарищи, я полагаю, что предложение, сделанное здесь тов. Позерном уже встречено вами с таким единодушием, с таким ОДОБРЕНИЕМ, что НЕ НУЖДАЕТСЯ В КАКОМ-ЛИБО ДАЛЬНЕЙШЕМ СУЖДЕНИИ.

(…) Я надеюсь, что из вас НЕ БУДЕТ НИ ОДНОГО ЛИЦА, КОТОРЫЙ СТАЛ БЫ ВОЗРАЖАТЬ против этого. Разрешите НЕ ГОЛОСОВАТЬ. (!) Прений нет. Возражений не имеется. Позвольте считать его принятым единогласно”. (Шестой Всероссийский чрезвычайный съезд Советов рабочих, крестьянских, казачьих и красноармейских депутатов: стенографический отчёт, 6-9 ноября, 1918 г. М. Изд-во ВЦИК. 1919)

Всі рішення, які здійснює правлячий режим, є беззаперечно “правильные”:

Основи, фундамент, саму сферу нової ментальності – cтворено.

Тривале перебування України в колоніальній залежності від Московії, у відсталій і злиденній, як у самодержавно-деспотичній імперії – політично, так і в соціально-економічному плані, не могло не вплинути на формування відповідного рівня сприйняття навколишнього середовища. Перебуваючи всередені такої сфері впливу на людську свідомість, вона, безумовно, формувала у широких мас населення відповідно викривлене сприйняття дійсності, що вже суттєво відрізнялося від рівня тої свідомості, яке існувало поза межами московської імперії. Найсуттєвіша зміна свідомості відбулася від часу більшовицького перевороту – вона настільки змінила ментальність мас, що є підстави вести мову про масове гіпнотизування, кодування свідомості населення практично всіма засобами – всією системою інформування і пропаганди, всією системою освіти і культури:

Zeleni grabli-02

В системі зміни свідомості зникають підстави вести мову про якусь “власну” думку особи з “новим моральним обличчям” – вона лише “В ДУСІ високої ідейності й відданості комунізму”.

На початку ХХІ століття ми зіштовхнулися з напрямком політичного структурування в Україні – політичною течією, яка практично цілеспрямовано виявляє себе у якості нової ідеологічної сутності (по духу) – то НЕОБІЛЬШОВИЗМ.

Нинішній НЕОБІЛЬШОВИЗМ зє-ленінців не буде користуватися цитатами і матеріалами теоретиків, чи основоположників марксизму-більшовизму. Сьогодні це не на часі. Вони діятимуть у згоді з їхньою теорією – діяти згідно ДУХУ теоретичних положень, з ДУХОМ їхнього розуміння законів, ДУХОМ розуміння законодательства. З усіма тими якостями, рисами і системою реалізації свої мети, які були характерні для більшовиків у ХХ столітті. Позиція сучасних неоімперьких більшовиків (зє-ленінців) вважається ними настільки “беззаперечною і бездоганною”, що вимоги, які вони озвучують, у тому числі і зміни до Конституції, мають бути прийняті “без дальнейших обсуждений”. Ось чому Конституційному суду України явно надано директивну вказівку діяти у відповідному ідеологічному духові і прийняти рішення “без дальнейших обсуждений”. Тому подальша присутність директивної особи далі була необов’язковою: директиву надано.

Будемо вважати зє-лєннізм простою випадковістю? Так вважати – велика помилка. Сформований більшовиками “дух високої ідейності й відданості” перед “Центром” та директивної судової системи, яка відомими ідеологічними нитками пов’язана інтересами і потребами імперського центру, – безвідказно спрацювала…

Створюється враження, що ми наступаємо на старі граблі.

Ніхто не наступає. Неможливо наступати на старі, чи нові граблі, через те, що відсутнє бачення та ЗНАННЯ про їх існування та місць перебування. Через відсутність знання формується, а у подальшому утримується на поверхні названа сфера з “новим духовним обличчям людини”, тобто, з “новою” свідомістю і “ментальною відсталістю”.

Необільшовизм може існувати лише в системі мислення, яка перебуває в енергетично-інформаційному полі сфери ментальної відсталості.

Вийти безпосередньо з самої сфери, зі сфери її ментального впливу, без відповідної світоглядної підготовки, просто залишити її, практично неможливо.

Ось чому для так званої “більшості” (необільшовиків) існує потреба у збереженні стану, при якому відсутність знань формує умови того, щоб їхня пропаганда “воспринималась… очень легко”.

Отже, система менталітету нинішніх структур неоімперської (зє-ленінської) влади одразу відчула час приходу ДУХУ їхньої мрії до повернення. І вона стала з довогоочікуваною готовністю діяти: з прийняттям Конституційним судом рішення про “конституційність” указу В. Зеленського про розпуск Верховної Ради України.

Тут зникає сумнів, що в діяльності “зеленої” необільшовицької влади, чітко у відповідності до ідеологічного ДУХУ вимог більшовицької теорії, відновлюється епоха беззаконня.

Щоб подолати минулі нашарування, ми маємо про них знати, усвідомити, їх слід вивчати і розуміти.

Має бути усвідомлена небезпека існування такого поняття як ментальна відсталість. Вона сприятиме подоланню того енергетичного поля, тих її впливів, що забезпечує збереження ДУХУ тої системи поглядів і діяльності структур влади, яка продовжує контролювати свідомість і тим поневолювати значну частину мас, які тривалий час перебували під контролем сфери впливу Москви.

Криза совєтської ідеологічної економіки привела до загострення суспiльно-полiтичного стану i подальшому розпаду СССР. Цьому сприяла шовiністична політика так званого “русского интернационализма”.

В Україні на підтримку Незалежності проголосувало понад 90% виборців.

Але через сформовану совєтською імперією ментальну відсталість мас, яку успадковано від бездержавного стану, через засвоєні совєтські формули і штампи, у мас відсутнє розуміння глибини і розміри проблем, тої суспільно-економічної і соціально-політичної, особливо світоглядно-ідеологічної прірви, яку їм (масам) необхідно подолати, щоб вийти на поверхню і розпочати нове творення шляху свого розвитку.

В Україні від часу відновлення Державності залишилася совєтська політико-економічна система. У наступний період криза ідеологічної комуністичної економіки, криза політична – продовжилася. Від того часу продовжується розпад совєтської політико-економічної системи, розпад однопартийного директивного існування людського згромадження, на заміну якого приходить громадянське суспільство. Внаслідок недостатнього розуміння масами глибини проблем, що існували до Референдуму про Незалежність, тими ж масами дбайливо збережено “колоніальну” владну систему, через що Україна продовжує борсатися в морі штучно поглиблених проблем, залишається в інформаційному полі Росії, її неоколоніалістичним політико-економічним додатком.

Відсутність цього розуміння, зберігає ту ментальну відсталість, а сукупність політичних, економічних, інформаційних та соціальних проблем призводять до того, що значна частина громадян України у всiх своїх негараздах звинувачує Українську Державнiсть.

Такого психологiчного стану немає в Росiї. Там нiхто не звинувачує її незалежнiсть в розвалi економiки та падiннi рiвня життя народу.

В Українi такi звинувачення iснують.

Ось чому в проблематиці взаємовідносин України з Росією не слід шукати особливо надуманих проблем. Достатньо дати собі відповідь тільки на одне питання: якій з усіх нині існуючих у світі держав Україна, як незалежна держава, стоїть кісткою в горлі, у кого одне існування Незалежної України викликає неприховану зливу ненависті, злоби, шаленства, незліченну кількість погроз і антиукраїнських дій?

Піднімаючи для себе це питання, зразу стане зрозумілим, чому Московія під будь-яким приводом прагне і готується до поглинання України.

Хто, з точки зору Москви, має бути винний в проблемах взаємин України з Росією? – Звичайно, ті, хто прагне Державність України зберегти і обернути її Державність на користь і добробут Української Нації.

Україна, Український Народ практично лише з кінця 2013 року розпочали реальний вихід з Московської імперії – той стан України, що був характерним перед світанком і визначав її повсякденне постколоніальне сприйняття дійсності і поведінку, змінився.

Наставав Час Світанку!

 

Роман МАТУЗКО

 

 

 

 

Перегляди:52
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”