Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

Авторські казки Германа Гессе – унікальне явище, яке дозволяє висвітлювати антонімічність багатомірного буття письменника, долати межі раціонально-логічного контексту, виходити у простір невербального співпереживання, розширювати сферу понятійного мислення.
У листі до Ф.Абеля 1931 року Гессе писав «Сприймайте мої книги не як твори літератури, не як висловлення певних суджень, а як поетичні витвори. Поезія живе і діє лише там, де вона створює символи».
Символічні образи, що фігурують в казках, – це сліди, залишені первозданними архетипами, найглибшими і найтоншими психічними конструктами людської свідомості.
Саме цим образам казки завдячують свою глибину, зрозумілість та позачасову актуальність. Вони складають ядро літературного твору, з них народжується і магія, і дидактика, і психологізм.
Згідно З.Фройда (“Поет і фантазування”*) в кожному художньому творі присутні приховані мотиви та бажання, які не знаходять реалізації в реальному житті. Поет прагне створити свій власний, далекий від реальності світ, в якому він може заховатися від жорстокої дійсності і реалізувати свої фантазії. В цьому взаємозв’язку суттєвим є твердження Гессе про те, що психоаналіз відкривається у всій глибині лише тому, хто “грунтовно й серйозно пережив його на власному досвіді, для кого психоаналіз – не суто інтелектуальне заняття, а душевне переживання”. Завдяки практичному знайомству з психоаналізом, людина може виробити в собі особливе ставлення до “власного підсвідомого”, зможе відчути “гарячу животворну, пристрасну взаємодію між свідомим і підсвідомим; багато з того, що залишається , зазвичай, за межею і розігрується тільки в мимовільних снах”.
У конкретному випадку йдеться про жанр чарівної казки, як безпосереднього відображення психічних процесів колективного підсвідомого, а згідно К. Г. Юнга, будь-який архетип є невідомим психічним феноменом, отож неможливо скільки-небудь задовільно перекласти зміст архетипного образу мовою мислення.
Висловлюючись метафорично, підсвідоме перебуває в такому ж стані, як і сама людина, яка побачивши чи переживши щось незвичайне, прагне поділитися своїми враженнями Але оскільки те, з чим вона зіштовхнулася ще не сформульоване понятійно, отож їй не вистачає мовних засобів для його вираження.
Філософська казка «Перетворення Піктора» (1922 р.) – історія Піктора (Піктор – латиною художник-прим. І.Мегела), який потрапив до раю і зачудовано спостерігає за метаморфозами, що там відбуваються. Рай складається з пістрявого розмаїтого матеріального світу, а сам спостерігач наділений необмеженою свободою перетворення. Еволюція матеріального подана як низка метаморфоз : від мінералів до рослин , від рослин до тварин, і від тварин у зворотньому напрямку до магічного каменю карбункулу, за допомогою якого Піктор перетворюється на дерево.
Реальною основою мотиву перетворення служать автобіографічні моменти з життя Гессе (його стосунки з 19-ти річною дочкою швейцарської письменниці Лізи Венгер Рут, майбутньою своєю дружиною). Власне, образ Піктора – це проекція свідомості автора твору.
Отже, маємо приклад серйозного перифразу таємниці життя, Це і подорож «вглиб себе», це і пошук універсальних принципів людського існування, сенсу буття, формування Тотальної Людини. При цьому казка насичена таємничими знаками, образами-символами і дає ключ до розкриття алхімічних таємниць і принципів квантової свідомості.
Найбільше приваблюють Піктора дерева. Деякі з них поєднюють в собі чоловіче і жіноче, сонце і місяць, символізуючи дуалізм таоїстського Інь і Янь як засадничого принципу біполярності життя. Але є там і зачахлі дерева.
На одному з них причаїлася біблійна змія, яка улесливо радить Піктору реалізувати за допомогою карбункулу своє бажання і перетворитися на дерево як уособлення сили, спокою, врівноваженості. Піктор піддається спокусі і на деякий час почуває себе щасливим , поки не усвідомить, що таким чином він втратив здатність до подальшого перетворення. Аж тут несподівано з’являється чарівний птах, який приносить «білявій дівчині у блакитній сукні» магічний карбункул, породжуючи в ній бажання з’єднатися з деревом – Піктором. Після парування дерево отримує новий імпульс до життя, набуває райської рівноваги, внутрішньої цілісності, здатності до перетворення.
Попри невеликий обсяг «Перетворення Піктора» – складний твір. Зовні – це «ритмізована поетична проза» про людську самотність і надію на її переборення, Дерево символізує самотнього маргінала, який шукає свій шлях у житті. Піктор і його рай – це в певному сенсі сам Гессе І Тешин, (місцевість , у Швейцарії), де письменник мешкав у той час.
Внутрішньою основою твору служить фундаментальний принцип герметизму: «як вгорі, так і внизу, як всередині ,так і назовні». Людська свідомість творить реальність і водночас змінює її (»Які очі-такий і світ»). Без спостерігача довколишня реальність являє собою лише ймовірнісну форму (Нільс Бор)» «Я творю свою реальність, моя свідомість змінює реальність» – ця ідея центральна концепція всіх духовних, метафізичних, окультних та алхімічних традицій.
Але для того, щоб стати творцем своєї реальності, необхідне вміння входити у стан зміненої свідомості. Гессе демонструє приклад дхармічного мистецтва, що народжується зі стану пробудженої свідомості і позначене відсутністю егоцентричності. Митець втілює водночас глядача і творця, а це веде до стирання меж між мистецтвом і життям. При цьому має місце органічне поєднання східного світосприйняття з принципом «активної уяви» (К.Г.Юнга) як способу розвитку саморозуміння через працю з символами, залучення підсвідомого до діалогу зі свідомим, а також з прийомами трансперсональної психології.
Подібно до того, як у тілі людини можна виділити універсальну загальнобіологічну структуру успадкованої інформації – генетичний код ДНК, так і колективне людське підсвідоме містить в собі універсальні структурні елементи, своєрідні «первинні праобрази», архетипи., «атоми душі», »нульову точку», де сходяться фізичний і психічний світи. Психічні процеси, що супроводжують розширення свідомого, можна уявити собі як виникнення нового ( свідомого і несвідомого) змісту довколо якогось центру, «самості», мандали, що в давньокитайських текстах позначалося як «кружляння світла». Трансценденція свідомості до самості переживається найчастіше у вигляді архетипних образів, зокрема, нумінозного, комбінації, яку К.Г.Юнг називає індивідуацією (К.Г.Юнг Воспоминания, сновидения, размышления), тобто становлення єдиного гомогенного буття,, «шляху до себе» чи «самостановлення».
Піктор прагнучи духовного одужання, перебуває у стані постійної зміни вчиться усвідомлювати, що все у світі має кінець, що такою є необхідна умова відродження, прокинення до нового життя. Тільки після переборення кризи, розчарування він набуває внутрішню рівновагу, досягає вищого рівня свідомості.
«Перетворення Піктора» – торжество кохання і водночас яскрава ілюстрація вчення про три щаблі людського пізнання. Важливу роль тут відіграють психоаллхімічні символи: кристал карбункул (символ самості і метаморфоз), змії, дерева і птаха. Все, що там відбувається , вказує на магічне, алхімічне перетворення грубої матерії, (алхімічний чин Великого Діяння), і на духовне перетворення Піктора. Результат Великого Діяння – символічний виплід , герметичний скарб, філософський камінь або ще інакше Абсолютний вуглик чи коштовний карбункул, осяйне сонце мікрокосму і зірка вічного бачення» (там, де карбункул, там темряви немає).
Про магічні властивості гранату-карбункула розповідають легенди. Йому приписують здатність надавати своєму власнику владу над людьми. В деяких країнах прикраси з гранатами носять всі дівчата, оскільки вважається, що він привертає щасливе кохання. У середньовічній Європі гранат носили лише чоловіки, оскільки вважали його амулетом, що охороняє від поранень і понівечень.
Але найголовнішою властивістю цього каменю у всіх народів вважається вміння породжувати сильні пристрасті. Енергійним, пристрасним, емоційним людям карбункул приносить щастя, удачу, успіх, викликає творче піднесення. В глибинній психології К.Г.Юнга карбункул – символ інтеграції самості. Гессе ж актуалізує приворотну властивість чарівного каменю, його здатність породжувати сексуальне бажання і сильні емоції.Важливу функцію виконує образ птаха, що об’єднує у своєму оперенні цілу гаму кольорів і перетворюється на очах зачудованього Піктора спочатку на квітку, затим на метелика, а ще потім на кристал, і вже той наділяє Піктора здатністю перетворюватися на будь яку іншу істоту. Образ чарівного птаха виступає символом єдності протилежностей і «породжує зміни й рух, розвиток й ускладнення». Нове символічне значення цього образу визначається не так його «пташинною природою», як новими магічними властивостями..При цьому актуалізуються і такі традиційні символістські його значення як дух, безсмерття, велика мудрість тощо.. Обираючи птаха символом Інь-Янь, Гессе немовби відтворює цілісний ланцюжок буття: єдність протилежностей («всеколірне оперення птаха) – перетворення (безперервні метаморфози) – безсмертя (саме існування птаха).
Отже, формування образів-символів відбувається в процессі їхнього розгортання, коли елементи різних рівнів, що взаємодіють з ними, актуалізують їхні конкретні символічні значення або ж служать матеріалом для створення нових символічних смислів, що дозволяє розглядати процес розгортання образу як головний механізм його символізації.
В тексті зашифрований смисл глибокої релігійної філософії поклоніння гностичному божеству Абраксасу, як символу гомогенного світосприйняття співіснування світла і темряви, добра і зла, Бога й Диявола. «Аж ось він побачив інше дерево, що було водночас сонцем і місяцем. Піктор запитав його:- Це ти – дерево життя? Сонце кивнуло і розсміялося, місяць кивнув і посміхнувся».
Символічні способи вираження й образи, складають поняття, які ми не можемо чітко визначити чи повністю їх зрозуміти. Символи завжди мають якісь додаткові, приховані значення. Згідно Юнга, за знаком стоїть ще щось, але символ, наприклад, дерево, є і чимось самим по собі — динамічною, живою сутністю. Символ може представляти й психічну ситуацію людини, і він же є водночас ситуацією в будь-який окремий момент.
Символи – репрезентації психіки. Символами означена сама доля людини, вища еволюція її психіки. Щоб виявити їхнє послання, необхідно розшифрувати їх смисл.
Розрізняють два головні аспекти символу – ретроспективний, що управляється інстинктами, та проспективний, пов’язаний з кінцевими цілями людства.
Ретроспективний тип аналізу розкриває інстинктуальну базу символу, проспективний – тугу людини за довершеністю, відродженням, гармонією, очищенням. Перший тип аналізу – каузальний, редуктивний; другимй – телеологічний, фіналістичний. Проте повне пояснення символу можливе лише на основі поєднання того й іншого.
«Те, що ми спостерігаємо, — це не сама природа, а та природа, що виступає в такому вигляді, в якому вона оприявлюється завдяки нашому способу постановки питань». (Вернер Гейзенберг «Физика и философия»). Тобто, ми переживаємо наше сприймання, але не реальність.
Прихильники квантової фізики вважають що не разум регулюється мозком, а навпаки, мозок регулюється розумом. Поки не з’явиться спостерігач электрони складають лише аморфну хмарку. Отож, між квавнтовою фізикою і свідомістю існує певний взаємозв»язок. На думку Роджера Пенроуза об’єктивна редукція квантового стану є основою свідомості, що може бути пояснена лише із залученням постулатів квантової механіки, явищ суперпозиції, квантової заплутаності .
Для опису такої складної багаторівневої реальності з великою кількістю взаиозв»язків, якою є не лише реальність світу душевних переживань, але й сама реальність макросвіту, письменникові доводиться звертатися до динамічної мови іносказпання і притчі.
Занурюючись у «суть» світобудови, ми досягаємо такої глибини, де суттєвими стають вже не лише причинно-наслідкові зв’язки, але й зв»язки синхронічні, не обумовлені наявністю жодного передавача взаимодії. Тобто, у природі діє постійний творчий принцип, що функціонує як метафора і впорядковує події «нефізичним» (непричинним) шляхом, а тільки на підставі їхнього смислу
Простір і час уявляються при цьому як психічно відносні «постулати усвідомлюючого розуму». Образи, що знаходиться в підсвідомому проникають у свідомість у формі передчуттів або символів, а об’єктивна фізична ситуація дивовижно співпадає з цим образом.
На підставі аналізів Юнг дійшов висновку про наявність в природі само існуючих об’єктивних смислів, що не є продуктом психіки, а присутні одночасно як у психіці, так і в зовнішньому світі. Матеріальні об’єкти наділені психоїдними властивостями, чим і пояснюються дивовижні смислові співпадіння.
Синхронія функціонує за принципом метафори, використовуючи конгруентність двох і більше факторів для створення мета-смислу, який можна було б описати як «зринаючи» ,ба, навіть як «трансцендентний».
Переживаючи трансперсональні відчуття, психічні й свідомістні процеси поза емпірикою, колективне підсвідоме, імпульси з космосу, Піктор зазнає тих змін, що допомагають йому віднаходити себе, відчути цілісність зі світом, вирішувати свої екзистенційні проблеми.
В холотропному стані він отримує такі відкриття, які неможливі при раціоналістичному розборі ситуації.
Архетип – відносно закрита енергетична система, що пронизує своїм потоком всі аспекти колективного підсвідомого, це специфічний психічний імпульс, що діє на кшталт променя радіації і водночас як неподільне магнітне поле, що поширюється у всіх напрямках. Для нас архетип – це не стільки «елементарна ідея», скільки «елементарна емоція», елементарний поетичний образ, фантазія, елементарний імпульс, спрямований на звершення певної символічної дії.
Образ живий і значимий лише тоді, якщо він володіє для людини емоційною і чуттєвою цінністю І саме тому з поміж різних конотацій міфу про дерево як символу росту, життя і єднання субстанцій, центру світу, образу Великої матері, життя і смерті, фалічного символу батька, Гессе вибрав ту, яка найбільше відповідала його психічному стану в період написання твору.
«Красуня розтаяла, зникла, вона злилася в обіймах з деревом, зродилася з його стовбура новою, міцною гілкою і швидко погнала вгору. І все стало гарним, і світ набув впорядкованої рівноваги, і тільки тепер був віднайдений справжній рай. Піктор більше вже не був старим, тужливим деревом, він тепер наспівував голосно й радісно: Пікторія! Вікторія!»»
Піктор знову переродився. Й оскільки цього разу він досяг стану істинного, вічного перетворення, оскільки з однієї половинки став єдиним цілим, то відтепер він міг перетворюватися стільки разів, скільки забажає. Він ставав оленем і ставав рибою, ставав людиною і змією, хмарою і пташкою. Але в будь-якій подобі він був одним цілим, був парою, був сонцем і місяцем, чоловіком і жінкою, плив немов ріка-близнюки через рідні краї, висів на небі немов подвійна зірка».
Запропонована методика аналізу вписується у квантову парадигму світу, надає широкі можливості для розуміння законів індивідуального через всезагальне, дозволяє по-новому інтерпретувати твори Германа Гессе.
проф. Мегела І.П.

Перегляди:316
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”