Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

Ідея створення інституції яка б займалася проблемами регіональної історії України виникла у першій половині XIX ст.

У 1843 році було створено Київську археографічну комісію яка у 1921 році увійшла до складу Археографічної комісії ВУАН. У її роботі, у різні роки, брали участь Іконников В. Костомаров М., Лазаревський О., Левицький О., Максимович М. Одним із перших співробітників був Тарас Григорович Шевченко.

Важливою, для становлення українського пам’яткоохоронства та краєзнавства, була діяльність Історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті Святого Володимира, Одеського наукового товариства історії та старожитностей, Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Подільського церковного історико-археологічного товариства.

При Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної Ради 28 липня 1917 р. був створений відділ охорони пам’ятників старовини й мистецтва ― перший державний орган з чітко визначеними адміністративними повноваженнями. Очолював його відомий археолог і музеєзнавець М. Біляшівський, автор проекту Закону «Про охорону пам’яток старовини і мистецтва» (1918 р.)

З 60-х років минулого століття бере початок сучасний етап охорони культурної спадщини в Україні загалом і на теренах Прикарпаття зокрема.

Відлік слід розпочати з часу виходу постанови Ради Міністрів Укра-їнської РСР від 28. 08. 1965 р. «Про створення республіканського Добровільного товариства охорони пам’яток історії та культури». На-ступною стала постанова від 12. 06. 1967 р. № 378 «Про затвердження Статуту Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури». За менше ніж два роки, що розділяє ці документи, відбулася істотна метаморфоза ― з нейтрального «добровільного» Товариство стало «українським».

З 1 листопада 1978 року вступив у дію Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» від 13 липня 1978 року № 3600-IX який, зі змінами і доповненнями внесеними 30. 01. 1984 року, слугував основою пам’ятко-охоронної роботи майже 22 роки.

24 квітня 1986 року постановою Ради Міністрів Української РСР № 154 «Про затвердження Статуту Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» було затверджено новий Статут прийнятий IV з’їздом Товариства.

Одним із небагатьох, на той час, офіційних документів нашої держави у справі охорони пам’яток історії і культури міжнародного рівня став Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 04. 10. 1988 року № 6673-ХІ «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини». Цим документом було ратифіковано Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийняту ЮНЕСКО ще 16 листопада 1972 року.

З часу прийняття 08. 06. 2000 року Закону України «Про охорону культурної спадщини» до нього, станом на 27. 03. 2014 року, 15 разів вносили зміни і доповнення, тобто частіше ніж один раз на рік. Суттєві зміни до філософії Закону було внесено змінами від 16 жовтня 2012 року.

Так, у тексті слова «орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим», «органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій», «органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування» в усіх відмінках замінено відповідно словами «орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим», «обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації», «відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради» у відповідному відмінку, а частину першу статті 45 викладено у такій редакції: «Фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення». З точки зору теорії ієрархічних систем управління охороні культурної спадщини надано найвищий управлінський статус у державній ієрархії.

Особливе місце у пам’яткоохоронній діяльності займає контроль за станом пам’яток. Право на це задекларовано у ст.14 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Зазначимо, що цю діяльність То-вариство здійснювало з самих початків свого існування.

Як зазначають дослідники, зокрема Савчук Б., громадські організації Прикарпаття постійно порушували питання про необхідність збереження пам’яток сакральної архітектури в області. На установчій конференції Івано-Франківської організації Товариства у 1966 р. та серпневому 1968 р. пленумі Правління Товариства було поставлено проблему збереження костелів, церков, гражд з яких зробили склади і не ремонтують та поставлено вимогу щодо їх захисту та збереження. Можна констатувати, що обласна організація УТОПІК виступила від імені краян офіційним рятівником сакральної архітектурної спадщини області.

Однак, як випливає з доповідної записки Президії республіканського правління УТОПІК від 1985 р. «Про стан охорони та використання пам’яток дерев’яного зодчества в Українській РСР», загальна ситуація продовжувала погіршуватися. У документі зазначено, що пам’ятки перебувають у «незадовільному стані», зокрема «через численні випадки незаконного самовільного їх знесення» та бездіяльність сільських рад, колгоспів і підприємств, що не вживають заходів з їх збереження. Стверджувалося, що «при сучасній організації і темпах проведення реставраційними роботами можна охопити одиночні об’єкти, в той час, як значна кількість унікальних споруд залишається без капітального ремонту». За таких умов «найдієвішими способами охорони та збереження пам’яток дерев’яної архітектури» визначалися консервація та періодичні ремонти із заміною окремих елементів. Засуджувалися «ініціативи» місцевої влади, які замість заходів зі збереження пропонували знімати пам’ятки з державного обліку, що прирікало їх на знищення. Розглянувши цю доповідну записку, у червні 1985 р. Президія Івано-Франківської обласної організації Товариства доручила секції містобудування і архітектури перевірити технічний стан всіх пам’яток архітектури області. Товариство звернулося до облвиконкому з пропозицією зобов’язати райміськвиконкоми терміново провести такі реставраційні і консерваційні роботи.

Науковці доходять висновку, що діяльність зі збереження пам’яток сакральної архітектури стала важливим складником пам’яткоохоронного та краєзнавчого руху на Прикарпатті за радянської доби. Вона проходила в умовах домінування атеїстичної ідеології проведення якої здійснювало державне управління в галузі охорони і використання пам’яток історії та культури. Це повинні були враховувати громадські організації, які в боротьбі за збереження храмів доводили, що вони є неодмінним компонентом національної культурної спадщини. Їхніми зусиллями та завдяки опору місцевих громад було врятовано і збережено десятки сакральних споруд ― унікальних святинь українського народу. Тому діяльність багатьох з тих, хто заснував у 1966 році УТОПІК, можна сміливо назвати сподвижницькою та такою, що працювала на наше європейське сьогодення. В умовах тоталітаризму та неминучої формалізації громадської роботи Товариство стало одним із небагатьох центрів кристалізації українського громадянського суспільства, що з такими труднощами пробиває собі дорогу в Україні і до сьогодні. Воно фінансувало реставраційні роботи на пам’ятках сакральної архітектури. Так, за період 1967-91 років тільки на Івано-Франківщині на реставрацію, ремонт та спорудження пам’яток історії та культури обласна організація Товариства виділила понад 1,8 млн. крб.

Активом Товариства, при широкій участі громадськості, в області виявлено більше як сім тисяч пам’яткоохоронних об’єктів які вивчено і описано, обстежено понад 120 цвинтарів, де виявлено понад 1000 по-ховань видатних людей краю, підготовлено та опубліковано, при підтримці обласної ради, каталоги-довідники «Пам’ятки археології», «Пам’ятки архітектури» та «Пам’ятки історії та культури», які передали місцевим органам публічної влади.

У 1990 році заснована обласна премія ім. Івана Вагилевича лауреатами якої стали кращі пам’яткознавці Прикарпаття.

Охоронцям культурної спадщини Прикарпаття вдалося добре підготувати та відзначити 200 річчя від дня народження І. Вагилевича у 2011 році, взяти активну участь у заходах з відзначення 200 річчя від дня народження Кобзаря, зокрема у створенню у м. Івано-Франківську музею шани Тараса Шевченка у 2013-14 роках.

Після шостої, у ХХ столітті, спроби відновлення державності України серед громадян держави і нашої області зокрема відбулося зростання громадянської активності. 17 травня 1991 року у м. Івано-Франківську проведено установчу конференцію та затверджено Статут обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців яку по праву можна вважати спадкоємницею Українського комітету краєзнавства утвореного у 1926 році у м. Харкові. На той час землі сучасної Івано-Франківської області входили до складу Польщі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16. 10 2008 р. № 908 «Про надання Всеукраїнській спілці краєзнавців статусу національної» Спілку було перейменовано на Національну спілку краєзнавців України.

Біля витоків Спілки стояли члени Івано-Франківської обласної ор-ганізації УТОПІК Арсенич П., Гаврилів Б., Грабовецький В., Паньків М., Полєк В. та інші.

Отже, пам’яткоохоронна та краєзнавча справа має глибокі корені в ментальності українців і в силу історичних обставин то сповільнювалась, то бурхливо розвивалась. Можна стверджувати про безперервність та територіальну повсюдність охорони культурної спадщини нашої держави.

Василь ТИМКІВ

 

 

Перегляди:12
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”