Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…

Полон як один з ризиків у професійній діяльності військовослужбовця;
управління станами та емоціями під час перебування в полоні;
морально-психологічна підтримка колишніх полонених

 

Зміст

 

Вступ

  1. Військовополонені та захист їхніх прав
  2. Перебування в полоні
  3. Звільнення з полону
  4. Посттравматичні стресові розлади (ПТСР)
  5. Участь держави у процесах реабілітації колишніх військовополонених
  6. Як правильно комунікувати та як підтримати тих, хто пройшов полон

Висновки

 

 

Вступ

 

Від 2014 року, з початком бойових дій між росією та Україною, з 2014 року для підрозділів та офіцерів структур морально-психологічного забезпечення актуалізувалося питання роботи в напрямку готовності бійців Збройних Сил України до екстремальних умов проходження військової служби з усіма відповідними ризиками, зокрема можливого перебування в полоні та необхідності наступної реабілітації після визволення.

В умовах безпосередніх бойових зіткнень з ворожими підрозділами для військовослужбовців істотно зростають загрози отримання фізичних та психологічних травм, поранення, каліцтва, смерті, чи потрапляння в полон. Причинами останнього можуть бути успішні оперативно-тактичні дії ворога, вищий ресурс супротивника (оснащення, озброєння, майстерність, психологічний стан), втрата пильності, зв’язку, помилкові дані щодо розташування ворога чи відсутність таких, порушення логістичних зв’язків. Опинитися в полоні можна через контузію, поранення, надмірну втому чи психологічне виснаження або з власної волі через неможливість вести дальші бойові дії (неможливість використання чи відсутність зброї, боєзапасу, харчів в умовах оточення або швидкого відступу) при безпосередньому контакті з ворогом з надією зберегти життя (задля повернення у стрій після звільнення, задля рідних чи близьких людей, задля збереження себе для своєї країни чи з інших подібних міркувань). З огляду на сталу, неодноразово декларовану російську політику, спрямовану на невизнання права України на самостійність а українського народу на існування, протягом розпочатої росією 2014 року війни в полон потрапляли не тільки комбатанти, які зі зброєю в руках боронили свою країну, але й некомбатанти – патріотично налаштовані журналісти, волонтери та громадяни, які проживали на тимчасово окупованих територіях або й просто ті з українських громадян, хто не погодився на співпрацю з окупантом.

Метою захоплення полонених зазвичай були отримання інформації з військовослужбовців, утримання людей для шантажу органів влади та здійснення антиукраїнських пропагандистських акцій, поповнення так званого «обмінного фонду» – для подальшого обміну полоненими чи й взагалі використання людей в кості живого щита у бойових діях чи під час окремих військових операцій.

 

  1. Військовополонені та захист їхніх прав

 

Про кількість українських військовослужбовців, що побували в полоні можемо скласти попередню уяву з таких, опублікованих у відкритих джерелах даних:

  • станом на 7 вересня 2017 року протягом збройного конфлікту на Донбасі з полону бойовиків було звільнено 3138 осіб, уже станом на 25 червня 2018 року всього було звільнено 3244 полонених;
  • після повномасштабного вторгнення в Україну російських військ станом на 19 березня 2022 року у Міністерстві з питань реінтеграції окупованих територій України було зареєстровано 650 військовослужбовців, які знаходилися у російському полоні [https://minre.gov.ua/interview/stalo-vidomo-pro-kilkist-polonenyh-ukrayinciv-u-rosiyan-i-chomu-ne-mozhna-chekaty-na-obmin];
  • станом на 25 вересня 2022 року за даними уряду в полоні у росіян перебувало 2,500 військових та цивільних українців.

Відзначається, що серед полонених українців багато жінок, і що росіяни пропонують на обмін цивільних осіб, яких би вони мали просто відпустити. Натомість ці люди залишаються в полоні невиправдано довго, раз за разом не потрапляючи в обмінні списки.

 

Щодо кількості випадків потрапляння в полон під час бойових дій показовими є цифри, наведені американцями [POWs in American History: A Synopsis. By Alan Marsh, Cultural Resources Specialist, 1998], що вказують на кількість громадян США, які пройшли через полон в різні історичні епохи та під час різних військових конфліктів:

  • У війні за незалежність США 1776року через полон пройшли 20000 військових, з яких не дожили до звільнення 8500.
  • У громадянській війні 1861 року між північними штатами США та конфедерацією 11 південних штатів з обох боків у полоні побувало близько 408000 осіб, з них померло в полоні близько 56000.
  • У Першій світовій з1917 по 1918 роки в полон потрапили 4120 американців, з яких за офіційними даними померло у полоні 417.
  • У Другій світовій 94000 американців потрапили в полон на європейській території та 30000 у тихоокеанському регіоні, і обох випадках відзначається висока смертність серед цих полонених.
  • Під час війни у Кореї до полону потрапило 7100 американців, з яких за приблизними даними померло в полоні понад 2700. Понад 8000 американців під час цієї війни потрапили до спису таких, що «пропали безвісти»
  • У в’єтнамській війні до полону потрапили 766 американців. 114 з них у полоні загинули. Оскільки Північний В’єтнам не вважав американців військовополоненими, а відносив їх до категорії воєнних злочинців, то про норми Женевської конвенції, за спогадами самих американців, тут намагалися не згадувати і тортури для них були нормою.
  • У Перській затоці, під час війни з Іраком 1991 року до іракського полону потрапили тільки 23 американці, яким проте довелося пройти через побої та тортури, в тому числі з застосуванням електричного струму від автомобільних акумуляторів. Врешті-решт всі 23 особи були повернуті до Сполучених Штатів.

 

При цьому слід зауважити, що від початку ХХ століття у міжнародному правовому полі почалися процеси формування нормативної бази з захисту прав людини, що стосовно учасників міжнародних збройних конфліктів були реалізовані у таких міжнародних як

  • Конвенціяпроправаіобов’язкинейтральнихдержавтаосібуразісухопутноївійниГаага (Нідерланди, 18.10.1907);
  • Конвенціяпроправатаобов’язкинейтральнихдержавуразіморськоївійниГаага (Нідерланди, 18.10.1907);
  • Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Організація Об’єднаних Націй (ООН), 12.08.1949);
  • Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (ООН, 12.08.1949);
  • Конвенція про поводження з військовополоненими (ООН, 12.08.1949);
  • Конвенція про захист цивільного населення під час війни (ООН, 12.08.1949);
  • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року з поправками від 30.11.93 (ООН, 08.06.1977);
  • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, щостосуєтьсязахистужертвзбройнихконфліктівнеміжнародногохарактеру (Протокол II), від 8 червня 1977 року (ООН, 08.06.1977);

Отже чотири конвенції 1949 року, що стосуються правил ведення війни та захисту прав громадян країн-учасників конфлікту складають так зване Женевське право. Основні норми про режим військового полону містяться у III Женевській конвенції 1949 р., а також у першому Додатковому протоколі 1977 р. (ст. ст. 43–47). Слід зазначити, що російська федерація в 2019 році денонсувала Протоколи 1 і 2 до Женевських конвенцій, проте за взятими на себе зобов’язаннями вона мусила б виконувати принципи, викладені в тексті Конвенції про поводження із військовополоненими, станом на 1949 рік.

Ось деякі з її основних положення щодо поводження з військовополоненими та їх утримання:

  • утримання військовополонених лежить на стороні, яка взяла в полон. Вона зобов’язується забезпечувати належним чином військових, зокрема: їжею, одягом, місцем проживання, медичною допомогою тощо;
  • військовополонені повинні утримуватися глибоко в тилу і в сприятливих для проживання умовах. Заборонено утримувати полонених біля зони бойових дій, в місті з несприятливим кліматом, антисанітарією чи в пожежонебезпечних умовах;
  • заборонено вбивство, катування, знущання з військовополонених, забороняється також покарання їжею;
  • харчування в таборі повинне бути на рівні з харчуванням військовослужбовців у казармах, вода повинна бути в достатній кількості;
  • у таборах військовополонених мають бути крамниці з торгівлі продуктами та предметами побуту;
  • сторона, яка тримає військовополонених, бере на себе їх повне та безкоштовне лікування, включаючи протезування. У кожному таборі мають бути лазарети, а полонені повинні проходити медогляд кожного місяця;
  • у разі переміщення в новий табір полонених мають попередити заздалегідь. Також є обмеження щодо транспортування поранених військовополонених;
  • військовополонені мають право на зовнішні зв’язки й спілкування з близькими. Вони можуть отримувати та відправляти листи, посилки тощо.
  • військовополонені мають право поскаржитися на умови тримання державі-покровительці;
  • дисциплінарні покарання у полоні ніяк не повинні впливати на швидкість повернення додому. Репарація військовополоненого може бути затримана тільки в разі судового процесу, про що обов’язково і вчасно має бути попереджена держава, якій служить полонений;
  • у разі винесення судом смертного вироку, держава-покровителька має бути сповіщена про це негайно. Вирок не може бути виконаний ще щонайменше 3 місяці після його винесення;
  • сторона, що тримає у полоні, зобов’язана відправити важкопоранених чи важко хворих на територію країни полонених відразу, як їх стан дозволяє безпечне транспортування;
  • померлі у полоні мають бути поховані з честю, а їх могили повинні мати всі необхідні відомості й належно міститися.

 

Щоб краще усвідомити процес формування сучасного міжнародного права щодо захисту особи під час військових конфліктів наведемо тут окремі статті Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 1907 року (Гаага):

 

Стаття 1. Військові закони, права і обов’язки застосовуються не лише до армій, але й також до ополчення та добровольчих загонів, якщо вони відповідають таким умовам:

  1. Знаходяться під командуванням особи, відповідальної за своїх підлеглих;
  2. Мають закріплену відмітну емблему, яка може бути впізнана на відстані;
  3. Відкрито носять зброю; і
  4. Ведуть бойові дії відповідно до законів і звичаїв війни.

У країнах, в яких ополчення або добровольчі загони становлять армію чи входять до її складу, вони включаються у категорію «армія».

Стаття 2. Жителі території, яка не була окупована, і які при наближенні ворога добровільно беруться за зброю для того, щоб чинити опір військам, що вторглися, але не мали часу самоорганізуватися відповідно до статті 1, вважаються воюючою стороною, якщо вони відкрито носять зброю і дотримуються законів і звичаїв війни.

Стаття 3. Збройні сили воюючих сторін можуть складатися з комбатантів та некомбатантів. У разі захоплення ворогом як ті, так і інші користуються правами військовополонених.

Стаття 25. Забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Стаття 27. При облогах і бомбардуваннях повинні бути вжиті всі необхідні заходи для того, щоб уберегти, наскільки це можливо, будівлі, призначені для цілей релігії, мистецтва, науки чи благодійності, історичні пам’ятки, госпіталі та місця, де зібрані хворі і поранені, за умови, що вони не використовуються в цей час для військових цілей.

Стаття 44. Будь-якій воюючій стороні забороняється примушувати жителів окупованої території надавати інформацію про армію іншої воюючої сторони чи про її засоби оборони.

Стаття 45. Забороняється примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику.

Стаття 46. Сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися.

Приватна власність не підлягає конфіскації.

Стаття 47. Мародерство офіційно забороняється.

 

Як ми бачимо вище, загальні правила поводження з військовополоненими були унормовані на міжнародному рівні, ще на початку Першої світової (Гаага, 1907). Однак, навіть протягом ХХ століття полонені, у різний період та в різних країнах, потрапляли під загрозу певних, одних і тих самих, ризиків. Зі свідчень тих, хто на собі відчув, що таке реальний полон, зокрема там, де не надто дотримуються міжнародних домовленостей, складається ось такий список:

  • жорстокість охоронців та конвоїрів
  • часті та тривалі допити
  • знущання та приниження
  • психологічний тиск
  • побої
  • тортури та скалічення
  • високі фізичні навантаження (примусові виконання фізичних вправ на кшталт віджимання від підлоги)
  • «політичне перевиховання»
  • примусові роботи
  • відсутність сезонного одягу
  • роздягання наголо, зокрема на холоді; обливання крижаною водою чи утримування в умовах надмірної спеки
  • погрози та знущання сексуального характеру
  • погрози завдати шкоди рідним чи близьким людям
  • утримання в необлаштованих для цього приміщеннях
  • утримання в переповнених приміщеннях
  • жорсткі умови транспортування
  • погане чи недостатнє харчування
  • високий рівень захворюваності (інфекційні хвороби, захворювання шлунково-кишечного тракту тощо)
  • слабкий рівень медичного забезпечення або ж і його відсутність.

Все це відзначалось у минулих військових конфліктах, те саме ми чуємо й сьогодні в інтерв’ю багатьох українських військових, журналістів чи просто цивільних осіб, яких вдалося повернути з російського полону. На сьогодні є очевидним, що в російсько-українській війні російська сторона значною мірою не дотримується Женевських конвенцій, а зокрема нехтує нормами третьої конвенції, щодо поводження з військовополоненими.

 

  1. Перебування в полоні

 

Отже, усвідомлюючи можливість потрапляння військовослужбовців з тих чи інших причин у полон до супротивника, а з тим і небезпеку означених вище ризиків, пов’язаних з недотриманням міжнародних норм щодо поводження з військовополоненими, командири військових підрозділів та офіцери з морально-психологічного забезпечення мають дбати про готовність військовослужбовців прийняти ці виклики. Проте важливим є не тільки поінформованість військовослужбовця про можливі загрози, але й висока грамотність суспільства в цьому питанні, готовність адміністративних та громадських структур і окремих громадян прийняти визволених з полону та надати їм необхідну підтримку для швидшого і щонайменш болісного повернення до повноцінного життя. Важливий також мотиваційний рівень військовослужбовця та усвідомлення ним військової справи як свого призначення чи свідомо обраної професійної діяльності, що впливатиме і на його поведінку та психологічний стан у полоні і на якість виходу зі стресового стану після звільнення. За даними досліджень професійні військові при потраплянні в полон адаптуються до поточної ситуації легше, ніж мобілізовані чи добровольці, оскільки ті, хто був призваний чи зголосився захищати свою країну під впливом загрозливої ситуації, часто навіть перебуваючи у військах продовжують бачити себе цивільними, а свій статус солдата чи офіцера сприймають як тимчасовий, що певною мірою послаблює їхню спроможність переносити екстремальні ситуації з меншими втратами для свого морального та психічного стану, особливо коли йдеться про довгострокову втрату особистої свободи і навіть вимушене притлумлення себе як особистості.

Тут доречно буде навести визначені на сьогодні експертами етапи адаптації до полону, що являють собою шість типів реакції звичайної людини на раптове позбавлення волі:

Паніка(триває перші хвилини) – відчутна особливо, коли захоплення відбулося зненацька. Це той різкий перехід який важко усвідомити в перші хвилини і на який організм може реагувати видимими реакціями, як, наприклад, тремтіння. Типовими початковими реакціями є плутані думки та бажання втекти. Якщо це не становить прямої загрози (на вас не дивляться) –фізичні реакції стресу краще не стримувати, адже таким чином ваш організм намагається впоратися з шоком.

Невіра(триває від перших хвилин до декількох годин) – в голові крутяться думки про те, що такого не може бути, що це відбувається не з вами та що вас зараз врятують. Насправді полон може тривати довго. Зберігати надію важливо, але слід бути готовим до важких випробувань. Якщо зі стресом вдалося впоратися в перші хвилини це додасть внутрішніх сил і збільшить ресурс витримки. Проте не слід перебільшувати свої можливості і вимагати від себе надто багато. Бажано відзначати те, що дає, хоч якийсь позитив: здатність дихати, думати, можливість перепочити, віра в те, що найгірші речі мають колись закінчитись.

Підвищена пильність і тривога(триває від перших години до декількох днів) – перший шок вже минув, але приходить стан напруги і надзвичайної обережності та уваги до дрібних деталей, в якому людина часто реагує переляком на шум або різкий рух. З’являється виражена схильність катастрофізувати ситуацію, думки звертаються на те, що може статися найгірше. Саме в цей період починається адаптація до нових умов. Слід зосередитися на тому, що допоможе відволіктись та зорієнтуватись у просторі і не викличе додаткових страждань: звуки, їх характер та черговість, простір, кількість та вигляд людей, що знаходяться довкола тощо. Це посилить відчуття контролю. І варто користатися будь-якою нагодою перепочити.

Опір та поступливість(триває від перших днів до декількох тижнів) –справа в тім, що різні люди будуть поводитися по різному: одні будуть опиратися будь-якому примусу, інші не зможуть впоратися навіть з відносно незначним тиском. Не слід забагато вимагати від себе, адже здатність до витримки у кожного своя й залежить і від життєвого досвіду, і від особистісних фізичних та психічних характеристик і від багатьох інших факторів. Головне пам’ятати, що ваша задача – вижити. Просто намагайтеся внутрішньо зорганізуватись і впорядкувати думки.

Депресія і відчай(триває від перших тижнів до місяців) – втрата свободи, нудьга, ізоляція, жорстоке поводження та відсутність контакту із зовнішнім світом зазвичай викликають депресію та пасивність навіть у найвитриваліших людей. Якщо не можна віднайти опору ззовні (наприклад, товариство з іншими ув’язненими) – необхідно шукати внутрішній сенс. Те, що надає сили дивитись далеко вперед. Треба мріяти і будувати плани на майбутнє: якщо ви здатні виживати у полоні – будь-що буде вам під силу, коли полон скінчиться.

Поступове прийняття(від перших місяців до років) –цей, останній етап адаптації, на якому приймається рішення отримати певний контроль над своїм життям і конструктивно використати свій час та обмежені ресурси. Люди, які провели багато часу в полоні, зазвичай мають доволі ефективні навички опанування страху і віднаходять ефективні моделі поведінки.

 

Тип, інтенсивність та тривалість реакцій на захоплення та утримання в полоні у різних полонених буде відрізнятися, але в умовах екстремальної стресової ситуації будь-який незвичайний стан вважається нормальним. Найважливіше, що потрібно зробити, це якомога швидше взяти під контроль свої початкові реакції й не створювати зайвої напруги, зокрема протягом перших 45 хвилин, коли звикання до ситуації відбувається з обох сторін. Чим швидше людина зможе заспокоїтися, тим більш розумно зможе реагувати на зовнішні події.

Щодо виживання в полоні, то це завжди залишається справою випадку – як власне і в умовах бою – однак полоненим не слід нехтувати можливістю збільшити свої шанси вижити, оволодівши собою та певною мірою встановивши контроль над своїм часом і оточенням. Наведемо деякі рекомендації від експертів щодо поведінки в полоні, які проте слід сприймати творчо, оскільки у всіх непростих випадках слід зважати на конкретну ситуацію:

Зберігати контроль над собою. Намагатися якомога швидше опанувати панічні реакції використовуючи фізичні ресурси організму: дихання, свобода власних фізичних реакцій, таких як тремтіння або ж контроль свого тіла. По можливості зберігати спокій та ясне мислення спокійним і ясними. По можливості намагатися підтримати інших полонених, якщо їм важко оволодіти собою. При цьому завжди варто зважати на безпечність тих чи інших дій.

Поводити себе стримано, не вчиняти провокативних дій. Відкритий конфлікт в умовах полону не буде продуктивним. Слід контролювати імпульсивну поведінку, зберігати спокій і виконувати інструкції. На ранніх етапах ув’язнення навіть зоровий контакт розглядається як виклик.

Уникати будь-якої ініціативи.

Дотримуватись встановлених для полонених правил, якщо немає чітких причин не робити цього (наприклад, питання безпеки), та розумно приймати висунуті вимоги. Бути обережним та завжди співставляти ймовірні результати своєї поведінки з можливими наслідками.

Говорити якомога менше, відповідаючи на питання. Необхідно давати короткі відповіді на запитання, уникати емоційного забарвлення. Не намагатися виявити мімікою чи позою своє ставлення до супротивника. Ефективно реагувати– щоб вижити.

Говорити про побутові речі, погоду, довкілля, на будь-які близькі та зрозумілі кожному теми, які не дадуть інформації про особистість як таку, і не мають ніякого політичного або впізнаваного культурного забарвлення. Якщо полоненого “ловлять” на слові намагаючись помістити його слова у потрібний контекст – краще демонструвати абсолютну розгубленість.

По можливості приймати обставини і зберігати внутрішній спокій. Почуття власної гідності – важливий ресурс, але саме людська гідність стає в полоні інструментом тортур. Вражаючи гідність, супротивник намагається спотворити самосприйняття людини, змінити її поведінку і впливати цими змінами на ціле суспільство, членом якого є полонений. Варто берегти свої цінності, але не обговорювати їх;уникати відкритих проявів боягузтва, страху та демонстративної покори. Бути внутрішньо готовим до гіршого, але сподіватись на краще.

Намагатися, наскільки це можливо, дотримуватись законів України й правил людського співіснування та уникати спроб примусу до скоєння злочину, неетичної поведінки. Першочергове завдання полоненого – вижити, але злочин, якого можна було б уникнути, все одно буде злочином, незалежно від існуючих обставин.

Визначити цілі. Планувати дожити до певної дати, з тим щоб її перенести на наступну, якщо полон затягнеться. Вважається, що чим довше триває полон, тим безпечніше може почувати себе полонений.

Зберігати можливий контроль над своїм середовищем, щоб за допомогою підвищення самооцінки зменшити почуття безнадійності та безпорадності. А відповідно, і рівень стресу. Цьому допоможе внутрішньо контрольоване спілкування з іншими полоненими.

Тримати свій розум активним. У деталях вивчати звички охоронців та свого оточення, моделі їхньої поведінки тощо. Це може зменшити страх перед невідомим. Тренувати своє мислення, згадуючи сюжети раніше переглянутих фільмів чи уривки з прочитаних книг.

Активно використовувати прості методи боротьби зі стресом: медитація, гумористичне сприйняття ситуації, ведення щоденника, складання розпорядку дня, фізичні вправи – якщо умови тривалого полону надають такі можливості.

Користуватися будь-якою можливістю для відпочинку та сну.

Прийняти свої недоліки.Не тужити через почуття слабкості або провини за свою поведінку під час полону. В екстремальній ситуації людина робить те, на що у неї вистачає сил і вона в праві пробачити собі відсутність надможливостей. Концентруватися слід на теперішньому та майбутньому.

Слід бути терпимим до інших полонених. Кожна людина по-різному реагує на стрес: безпідставна агресія, емоційні зриви, параноїдальні страхи та підозри тощо. Можливо, доведеться допомогти цим людям впоратися з ситуацією. Непорозуміння слід проговорювати – усвідомлення проблеми полегшує емоційні страждання

Зберігати надію. Людна має вірити в те, що складає для неї вагоме значення: сім’я, Бог, країна чи абстрактний ідеал. Вона має пам’ятати про близьких та рідних, що чекають на її повернення. Це надасть сил та терпіння.

 

Варто пам’ятати, що оскільки ситуації з захопленням в полон сильною мірою відрізняються, дуже важливо гнучко адаптувати стратегії й правила поведінки під конкретний випадок. Такий підхід підвищить шанси на виживання, а також мінімізує наслідки перебування в полоні, дозволяючи врешті-решт дочекатися звільнення.

 

  1. Звільнення з полону

 

Звільнення з полону викликає стани та емоції, які експерти також поділяють на 6 етапів:

 

Ейфорія (від кількох секунд до кількох хвилин ) – всупереч очікуванням та загальному уявленню про те, що звільнений з полону має відчувати безмежну радість, колишній полонений після короткої ейфорії від усвідомлення себе вільним скоріше почуватиметься насторожено. Типовими у цій ситуації є втома і емоційна стриманість, що зумовлені втратою орієнтації у зовнішньому середовищі. Для колишнього полоненого відбулася різка зміна в його статусі і навіть до цього нового стану людина має звикнути. В цей період звільненому з полону бажано забезпечити спокій і оберігати його від надмірно активних політиків та «доброчинців», а тим більше від нав’язливих журналістів. Сім’я та родичі в цей час мають виявити максимальне терпіння та толерантність, хоча слід пам’ятати і про те, що вони самі можуть перебувати у глибокому стресі через пережиті хвилювання та тривале очікування.

Приглушення відчуттів (від кількох хвилин до кількох годин) – в ці хвилини у звільненого з полону притупляються відчуття, з’являється легке затьмарення свідомості, сповільнюються мисленнєві процеси. Поведінка вирізняється дещо неусвідомленими діями та ознаками втоми. Оскільки у багатьох таких випадках людина в очікуванні моменту визволення могла бути просто позбавлена можливості виспатись, але з бажання не образити тих, хто її зустрічає готова подовгу спілкуватися з кожним, кількість учасників зустрічі звільненого з полону краще максимально зменшити. Для звільнених доцільним буде пройти медичне обстеження, а в багатьох випадках і провести перші дні після визволення в умовах лікарні, під наглядом фахівців, з максимально обмеженим допуском відвідувачів.

Згідливість / непокора (від кількох годин до кількох днів) – на цьому етапі поведінка звільненого з полону відзначається згідливістю та переважною готовністю виконувати ті чи інші вимоги. Це закономірно, оскільки людина тривалий час перебувала в умовах примусово встановлених порядків, коли будь-які заперечення з її боку були неприйнятними. Згодом, через два-три дні, спрацьовує ефект маятника і ця ж таки людина виявляє схильність до вияву незгоди, невдоволення, та порушення лікарняного режиму. Зокрема це завдає немало турбот персоналу лікарень, який ними опікується.

Спротив (від кількох днів до кількох тижнів) – настає період, коли час осмислити своє ставлення до отриманого досвіду перебування в неволі, оновити свою самоідентифікацію. Колишній полонений на цьому етапі вже може зустрічатися з журналістами, проте не слід дивуватися, коли після чемних відповідей та спокійних розмов, він раптово почне нервувати, робити гучні заяви чи висловлювати різкі твердження. В цей час людина набуває схильності до надмірної активності, екстравагантних вчинків та невиправданих грошових витрат. Таку поведінку треба сприймати спокійно, проте уважно стежити, щоб вона не перейшла у відхилення, коли людині потрібна допомога фахівців-психологів чи психіатрів. Уважна та правильна поведінка рідні та оточуючих сприятиме успішному проходженню цього етапу.

Повернення до нормального стану (від кількох тижнів до кількох місяців) – психологи далеко не одностайні в тому який саме момент можна вважати моментом повернення колишнього полоненого до нормального стану, але сходяться на тому, що ключовими показниками є поступове повернення до нормального харчування, звичних стосунків у сім’ї та ресоціалізація, повернення до звичної роботи або ж початок нового робочого досвіду. В цей період колишній полонений схильний часто розповідати про своє перебування в полоні. Близькі часто вислуховують його довгі розповіді, сподіваючись, що це допоможе йому віднайти душевну рівновагу, проте це не зовсім так. Для людини, що пережила полон буде набагато корисніше та продуктивніше провести публічні зустрічі на цю тему, виступити перед пресою або ж описати свій досвід у розгорнутій статті чи книзі. Тим більше, що у людей, які пережили подібні потрясіння часто розкриваються неабиякі творчі здібності.

Повне відновлення (від кількох місяців до кількох років) – загалом критеріями повного відновлення прийнято вважати відновлення стосунків у сім’ї, збереження сім’ї та успішне поновлення на звичному робочому місці, однак слід зауважити, що, залежно від умов перебування в полоні та особистісних характеристик особи, відновлення може тривати роками або й ніколи не завершитись, що проявлятиметься у постійній тривожності, порушенні сну чи появі різного роду захворювань. Слід відзначити також і те, що люди, які пережили екстремальні умови полону цілком можуть бути схильні до переосмислення свого життя та кардинальних змін у ньому – зміна роду занять, місця проживання тощо.

 

  1. Посттравматичні стресові розлади (ПТСР)

 

Треба пам’ятати, що перебування людини у екстремальних умовах на кшталт активних бойових дій (загроза життю) чи полону (тривале обмеження волі та пригнічення особистості) значною мірою впливає на її свідомість і може спричинити посттравматичний стресовий синдром, який різниться від гострої стресової реакції тим, що виникає не під час травмуючої події, а через 2-6 місяців після неї, коли людина вже вийшла зі стану надтяжкого стресу. ПТСР спричиняє появу у людини таких психофізичних характеристик як збудливість і дратівливість; нестримний тип реагування на раптові подразники; фіксація на обставинах травматичної події; відхід від реальності; схильність до некерованих агресивних реакцій. Відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (ICD-10абоМКХ-10), документу, що розробляється Всесвітньою організацією охорони здоров’я, ПТСР може розвиватися слідом за травмуючими подіями, які виходять за межі звичайного людського досвіду, і призводить до патологічних змін особистості комбатантів, часткової або повної їх дезадаптації в умовах мирного часу.

 

Основні симптоми ПТСР:

  • повторні, нав’язливі спогади про події, які включають образи, думки чи відчуття — травмуюча подія переживається знову і знову.;
  • сновидіння про пережиту подію, які повторюються та викликають тривогу;
  • відчуття, ніби психотравмуючі події відбуваються знову: ілюзії, галюцинації, порушене орієнтування, які тривають від декількох хвилин до декількох годин і навіть діб, людина наче знову стає учасником психотравмуючих подій;
  • значний психологічний дистрес (агресія, пасивність, відстороненість) під впливом зовнішніх та внутрішніх подразників, які символізують будь-який аспект травмуючої події чи нагадують про неї; можуть виникати стани психоемоційного напруження чи гострого стресу при зіткненні з чимось, що нагадує про травмуючу подію;
  • при зіткненні з ситуацією, яка нагадує психотравмуючу, проявляються фізіологічні реакції: пітливість, оніміння кінцівок, відчуття слабкості, відчуття тиску в горлі та ін.;
  • намагання уникнути думок, відчуттів, розмов, дій, місць, людей, які викликають спогади про травму;
  • часткова амнезія, людина не може пригадати деяких епізодів того, що з нею відбувалося під час травмуючої події;
  • втрата інтересу до значущих раніше видів діяльності, чи участі в них – людина стає байдужою до всього, чим раніше захоплювалася;
  • відчуття відгородженості від оточуючих – виникає відчуття самотності навіть у колі родини, дітей, близьких і друзів;
  • знижений настрій, постійне незадоволення собою та оточуючими, роздратованість, апатія, втрата інтересу до оточення та несприйняття реальності, зниження реагування на сенсорні подразники;
  • нездатність орієнтуватися на тривалу життєву перспективу – людина планує своє життя на короткий час, переживає відчуття «втрати перспектив»;
  • ускладнення при засинанні та розлади тривалості сну – нічні кошмари, страх заснути, нервове виснаження, тривожність, нездатність розслабитися, відчуття фізичного та душевного болю;
  • роздратованість та спалахи гніву – в учасників бойових дій виникають бурхливі агресивні реакції при найменших неочікуваних подіях, які нагадують травматичні ситуації бойових дій (різкі звуки, крики, шум); людина стає конфліктною, в суперечках застосовує насилля;
  • труднощі при концентрації уваги – людина не може зосередитися на чомусь, що необхідно пригадати, зокрема в умовах, коли виникає стресовий фактор;
  • немотивована пильність – людина стежить за всім, що відбувається, відчуваючи небезпеку, що відображається у постійній фізичній напрузі. Напруження не дозволяє людині розслабитися, відпочити, вимагає значних витрат енергії;

посилена реакція переляку на навіть незначний шум, стук, звуки, запахи чи ситуації, які можуть стимулювати спогади про травмуючі події, відчуття безпомічності та незахищеності;

  • соматичні та психосоматичні розлади у вигляді хронічного м’язового напруження, підвищеної втомлюваності, виразки шлунку, коліту, болю в області серця, респіраторних симптомів

 

До додаткових симптомів ПТСР відносять:

  • імпульсивність поведінки, експлозивні спалахи, роздратованість, схильність до фізичного насилля;
  • зловживання алкоголем чи наркотиками, особливо для зняття напруги та «гостроти» переживань;
  • антисоціальна поведінка чи протиправні дії;
  • депресія, суїцидальні думки та спроби самогубства;
  • високий рівень психічної нестійкості;
  • неспецифічні соматичні скарги (головний біль тощо);

 

З метою створення ефективних методів профілактики ПТСР дослідниками було розроблено психосоціальний підхід до вивчення цього явища, який когнітивних, психологічних, біологічних та інших факторів розглядає і вплив зовнішнього середовища на його виникнення. У цій багатофакторній моделі реагування на травму виділені такі соціальні чинники, що впливають на успішність адаптації потерпілих від психічної травми як: відсутність фізичних наслідків травми, міцне фінансове становище, збереження колишнього соціального статусу, фактор соціальної підтримки з боку суспільства і, як особливо значущий, – фактор впливу близьких людей.

 

  1. Участь держави у процесах реабілітації колишніх військовополонених

 

Найперше, слід нагадати, що сьогодні українські Збройні сили не розглядають полон як наслідок провини військовослужбовця. Полон не може розглядатися сам по собі як зрада чи підстава для вираження докорів чи висування військовослужбовцю звинувачень. Він є наслідком виконання військовослужбовцем своїх специфічних завдань, що тісно пов’язані з професією військового, в екстремальних умовах і є одним з ризиків передбачених для цієї професії.

У цивілізованих суспільствах, яким бачить себе й Україна, найбільшою цінністю є людське життя, тому при виникненні ситуації, що передбачає полон, військовослужбовець має пам’ятати, що його головна мета в цьому випадку – зберегти себе живим. Самогубство з метою будь-що уникнути полону користі ні своєму підрозділу, ні країні не принесе і добре, що хибна настанова на героїзацію безглуздої самопожертви втрачає актуальність не тільки у Збройних силах, але й в суспільстві загалом. Той, хто зберіг себе для війська, для сім’ї, для держави – заслуговує на шану, а не на зневагу, тому час проведений у полоні зараховується українським військовим до їхнього загального стажу військової служби.

Психологи запевняють, що при вмілому поводженні в полоні можна не лише вижити, а й зберегти здоров’я, світлий розум та чисте сумління. Цілком логічно, що у військах має бути цільова психологічна підготовка особового складу до дій на випадок можливого захоплення у полон або перебування заручником, яка має в собі містити підготовку до допиту, формування навичок ухиляння від відповідей та маніпулювання інформацією в тому числі засобами символічної мімікрії. Певна модель адаптивної поведінки полоненого може не тільки допомогти йому вижити в полоні, але й утриматись від колаборативних дій та зберегти свою ідентичність і здорову психіку.

В арміях країн НАТО в рамках базової підготовки кожен військовослужбовець отримує тренінг «Виживання, Ухилення, Опір та Втеча» (Survival, Evasion, ResistanceandEscape– SERE). З 2018 року програма відповідних тренінгів була розроблена і для ЗСУ. Під час тренінгів повністю моделюється ситуація, в яку може потрапити військовослужбовець під час виконання бойових завдань. За допомогою таких тренувань можна краще підготувати військовослужбовців до можливого захоплення в полон, навчити його самоконтролю під сильним психологічним тиском, але головне, чому кожен з них має навчитися – виживати та зберігати своє психічне здоров’я за будь-яких умов, щоб врешті перемогти ворога.

 

Далеко не кожний після звільнення з полону буде спроможним визнати, що потребує допомоги спеціаліста, тому реабілітація військовослужбовців після звільнення з полону здійснюється ценралізовано. Одним з ключових нормативно-правових актів з питань реабілітації звільнених з полону осіб є постанова Кабінету Міністрів від 11 грудня 2019 р. № 1122«Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення». Ця постанова затверджує декілька порядків, зокрема:

  • Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, після їх звільнення;
  • Порядок здійснення заходів із психологічної реабілітації громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв’язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, після їх звільнення.

Одразу після зустрічі звільнених з полону військовослужбовців, вони мають бути доставлені до закладів охорони здоров’я та забезпечені медико-психологічною реабілітацією, що включає комплекс лікувально-профілактичних, реабілітаційних та оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення їх психофізіологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності. Проведення медико-психологічної реабілітації здійснюється в межах послідовності заходів, спрямованих на соціальний захист звільнених з полону осіб. Останніми в цій послідовності є надання звільненим особам психологічної реабілітації, організація заходів із соціальної та/або професійної адаптації за місцем проживання/ перебування(попри схожість в назві, йдеться про різні реабілітаційні заходи).

Реабілітаційна допомога колишнім військовополоненим надається у закладах охорони здоров’я відповідної відомчої підпорядкованості залежно від місця проходження служби звільненої особи. Висновок про необхідність такої реабілітації складається військово-лікарськими комісіями. Організація надання такої допомоги покладається на відповідні державні органи, у підпорядкуванні яких перебувають заклади охорони здоров’я. Послуги із психологічної реабілітації військовослужбовців надаються за рахунок бюджетних коштів. Так само з державного бюджету оплачується проживання та харчування під час надання таких послуг в умовах стаціонару.

В окремих випадках поранені воїни із дуже важкими травмами скеровуються на лікування за кордон. Закордонні медичні заклади, у разі офіційного направлення державою на лікування нашого військовослужбовця, проводять  лікування (реабілітацію, протезування) також безоплатно.

Для кожного воїна передбачена індивідуальна програма лікування, яка визначає терміни та умови перебування на лікуванні і реабілітації. Це залежить від отриманих травм й поранень. Протезування здійснюється також за рахунок держави, подальший супровід тих, хто отримав протези, проводиться в Україні.

За інформацією командування Медичних сил ЗСУ, на сьогодні існує єдиний медичний простір, і звільнених з полону військовослужбовців для їхнього поглибленого медичного огляду та подальшого лікування можна розмістити як у визначених закладах, так і залежно від місця обміну в будь-якому закладі Міністерства охорони здоров’я України та різних відомчих закладах.

Загалом, згідно з нормами, які були затверджені відповідно до стандартів НАТО, військовослужбовці після полону проходять три етапи реінтеграції. На першому етапі –після того, як СБУ та ГУР Міноборони повернули військовослужбовців, вони проходять медичне сортування. Після цього настає другий етап–військовим надають медичну допомогу з подальшим направленням на реабілітаційні заходи або лікування. На третьому етапі їх забезпечують документами, пояснюють  соціальні права, щоб вони могли будувати свої плани на майбутнє, і з ними працюють психологи, що пройшли відповідну підготовку.

Окремо проводиться робота з членами родин звільнених полонених: дружинами, дітьми, матерями. Визначається необхідний пакет допомоги у розв’язанні соціально-побутових проблем.

Ключовими державними структурами, які опікуються звільненими з полону є: МОЗ, Міноборони (Медичні сили ЗСУ), МВС, Мінреінтеграції, Мінветеранів, Національне інформаційне бюро та обласні військові адміністрації, на території яких відбуваються звільнення з полону.

 

Окремо стосовно процесу реабілітації колишніх військовополонених слід зазначити:

– на практиці не спостерігається застосування окремого протоколу психологічної реабілітації військовополонених, вона відбувається, виходячи із загального обстеження стану здоров’я та діагностування;

– принаймні частина військовослужбовців, ймовірно через стереотипи щодо відсутності військового досвіду в цивільних спеціалістів, надає перевагу роботі з військовими психологами;

– для належного здійснення психологічної реабілітації не вистачає спеціалістів;

– направлення звільнених полонених для проведення психологічної реабілітації за межами України може бути пов’язане з труднощами через мовний бар’єр, що в цій ситуації має особливе значення через необхідність тісного і довірливого спілкування;

– психологічної реабілітації об’єктивно потребують всі звільнені з полону;

– військовослужбовці, особливо офіцери, схильні уникати діагностування потреби в психологічній реабілітації (тобто виявлення психічних захворювань/розладів), оскільки це гарантовано має наслідком позбавлення доступу до державної таємниці. За загальним правилом, такі особи можуть бути допущені до державної таємниці не раніше як через 5 років після закінчення зазначеного епізоду психічних порушень за наявності стійкої ремісії, що вирішується індивідуально лікарем-психіатром. Об’єктивно, не всі колишні полонені мають протипоказання щодо доступу до державної таємниці;

– узагальнення та доступ в повному обсязі до інформації про звільнених з полону осіб, а також про їхнє перебування і місця проведення реабілітації, потреби тощо пов’язане з безпековими ризиками.

 

  1. Як правильно комунікувати та як підтримати тих, хто пройшов полон

 

Тим, хто пройшов полон важлива підтримка суспільства. Проте вона не має виражатися в нав’язливому інтересі до них, а скоріше в реальних справах. Дуже важливо надати їм час для відпочинку та самоврівноваження, при цьому слід остерігатися питань щодо їхніх думок про майбутнє. В людині важливо пробудити (повернути їй) інтерес до життя. Важливо остерігатися питань, наприклад, про майбутнє. Цим людям потрібен час на те, щоб треба зупинитися, прийти в себе та зрозуміти, що відбувається навколо. Полонені тривалий час були в ізоляції та, імовірно, піддавалися насильству і тортурам. Про це також не слід розпитувати. Якщо вони підтримують оптимістичний та зовні веселий стан, це не означає, що переживання важких емоцій їх більше не турбують.

Звісно, найголовніше забезпечити людину житлом та роботою. Їй потрібна стабільність та спокій. А коли пройде період адаптації і у них з’явиться бажання спілкуватися важливо показати, що вони потрібні суспільству, підтримати їх творчі нахили чи бажання до громадської, політичної, іншої активної діяльності чи активності заради своєї сім’ї. Важливо – підтримувати, а не нав’язувати. І самим зберігати позитивний настрій. Поміж щасливих людей кожен і сам швидше відчує себе щасливим.

Не слід також боятися просто запитати, в чому саме людина потребує вашої допомоги. Готовність допомогти завжди краще, ніж непотрібна допомога. Інколи краще нічого не робити, аніж випадково зробити те, що може нашкодити.

Пам’ятайте також про їхню гідність. Поважайте людину, яка повернулася з полону. Перед вами військовослужбовець, який виконав свій обов’язок – вижив в умовах, які не пов’язуються зі звичайним людським досвідом. Покажіть, що ви цінуєте його стійкість. Без зайвої ейфорії. Вона у цьому випадку буде недоречною.

 

Висновки

 

На сьогоднішній день бойові дії на Сході України призвели не тільки до фізичних, але і до тяжких психологічних людських втрат, як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців, які безпосередньо брали участь у бойових діях та перебували в полоні. Це пов’язано з тим, що особливого значення в сучасній війні набуває людський фактор, при якому моральний дух і психічна рівновага особового складу стають найважливішими у збереженні боєготовності та боєздатності військ. Актуальність психологічної переваги над противником як важливої умови досягнення успіху доведена активними діями Збройних Сил України на всіх ділянках російсько-українського фронту.

На випадок, коли в ході безпосередніх бойових зіткнень з супротивником військовослужбовці за непереборних обставин потрапляють у полон, у кожного військовослужбовця повинно бути сформовано певну манеру поведінки з моменту його захоплення, якої він повинен притримуватись для збереження свого життя та здоров’я, а зокрема здорової психіки. Дуже важливо враховувати такі аспекти військового полону як: (1) ідеологічна обробка, (2) знущання, (3) тортури, (4) голодом, (5) хвороби, (6) виснажливі роботи, (7) незаконні розправи, (8) жорстокість конвоїрів та охоронців, (9) втрата зв’язку з рідними, (10) втрата надії на швидке звільнення.

Вже сама думка про позбавлення волі створює для полоненого психологічний бар’єр, який зумовлює пригнічений психологічний стан. Особа сприймає своє утримання, як вирок того, що вона не здатна вплинути на ситуацію, змінити своє положення, відчуває докори сумління через те, що можливо підвела свій підрозділ, товаришів та командирів через прикрий випадок чи власну непрофесійність.На цьому ґрунті в полоненого можуть виникати психічні розлади, для подолання, яких у разі звільнення з полону, необхідно прикласти значних зусиль за допомогою кваліфікованої допомоги фахівців.

Слід пам’ятати, що людина після полону цілком може повернутись до нормального життя завдяки власним ресурсам, підтримці близьких людей, підтримці держави, професійній медичній та юридичній реабілітації, вирішенню нагальних соціальних потреб, зокрема працевлаштування та місцепроживання.

Людина після полону може цілковито змінитися, що є нормальним, адже в екстремальних умовах вона набула нового досвіду, що, можливо, відкрив для неї певні, приховані у ній самій уміння та здібності, нові орієнтири, нові життєві шляхи та нові цінності.

А суспільство має усвідомлювати, що люди, які пережили подібний досвід особливо сприйнятливі до несправедливості та нездорових суспільних проявів у вигляді непослідовності та нечесності політиків, корупції, погано організованої роботи державних установ, нечутливості держави до соціальних та духовних потреб громадян, безкарності стосовно зрадників, колаборантів, крадіїв та всіх тих, хто розвалює та деморалізує суспільство.

 

Щодо державних дій та програм стосовно профілактики психологічних уражень в результаті полону та реабілітації колишніх полонених варто взяти до уваги, що (1) в умовах продовження бойових дій кількість осіб, що повертатимуться з полону і потребуватимуть реабілітації, ймовірно, зростатиме; (2) звільнені з полону особи, які вже отримали  реабілітаційні послуги, можуть потребувати таких послуг і в подальшому, після вичерпання державних гарантій; (4) проведення належної реабілітації усіх звільнених з полону осіб потребує залучення значних додаткових фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів; (5) забезпечення належної реабілітації звільнених з полону осіб  часто неможливе або ускладнюється без одночасного задоволення їхніх житлово-побутових потреб; (6) поза увагою держави залишаються потреби в реабілітації осіб, які повернулися в Україну не в порядку обміну полоненими; (7) наразі не існує системи сталої підтримки родин полонених, бракує досвідчених фахівців, які б володіли фаховими знаннями та мали відповідний досвід на належному рівні;(8) ймовірно, існує потреба у визначенні і застосуванні окремого протоколу проведення психологічної реабілітації звільнених з полону осіб; (9) є ризики, що якщо для реабілітації будуть використовуватися одні й ті самі спеціалізовані державні заклади, то публічна інформація про ці заклади може зробити їх об’єктами ворожих атак; (10) слід враховувати, що тема потреб звільнених з полону доволі чутлива і може використовуватися ворогом в цілях пропаганди.

 

Належна психологічна реабілітація і тривала психологічна підтримка є однією з найпоширеніших потреб звільнених з полону осіб і членів їхніх сімей. А, можливо, ця потреба є й однією з найгостріших через брак відповідних спеціалістів.

 

 

Перегляди:187
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Центр неформальної освіти ЦБО ЗСУ (ютуб-канал)
Міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”