Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
на цей банер
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
baner-korekta-2019 Читайте і насолоджуйтесь)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
 Василь Тимків
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Роман МАТУЗКО-1
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика
Владислав Таранюк – оповідання, сценарії
Руслан Ткачук Аналітичні статті
Твори Віктора Васильчука

Присвячується

Юрію Івановичу Ріпенку

 

Потяг гуркотів вночі. «Теплушку» хилитало на всі боки, як маленького човна на хвилях великого шторму. Антоніна, яку всі називали Тоня – жінка тридцяти років – не спала. Чи від хвилювань останніх днів, чи від перевтоми, яка, як посилилась в ній від початку війни, так ніколи вже і не покидали, чи від новин, які, хоч і були непоганими, за не залишали молоду жінку у спокої. Йшла осінь 1943 року… Біля жінки, притулившись одне до одного, спали троє дітей. Двоє дівчаток – Тамарі, 10 років і Людочка п’яти. І хлопчик, Юрчик, мізинок трьох років. Що то дитинство! Ні гуркіт потягу, ні теліпання вагонів їх не турбували – головне мама поряд, значиться все добре…

А от мамі тривожно, та ще й як! Війна вже стільки років тягнеться, а все їй кінця-краю не видно. Люди бідують. Чоловіки на фронті гинуть. Жінки в тилу з дітьми поневіряються. От і її родину занесло з України аж у Свердловську область, до незнаного раніше містечка Араміль. Бідкалась там з дітьми, та нічого. І не одна вона така була. А коли тільки з’явилась можливість – звільнили рідну Христинівку – вирішила повертатися додому. Збиралися не довго – сякі-такі лахи тай всього. Головне – дітей зібрала і в дорогу. І от уже який день тіліпаються в цій теплушці, а все втіха – додому їдемо! Навіть діти наче веселішими стали – додому їдемо! Вже їх поїзд їхав українськими коліями, через маленьке віконце було видно рідні поля і ліси, І байдуже, що вони восени не такі яскраві, як навесні, а на душі теплішає – дасть Бог, скоро будемо вдома!

А ще була причина поспішати додому. Іван, чоловік, від якого так довго не було звістки – знайшовся. Щоправда, далеко, десь аж в Алма-Аті. Аж туди евакуювали госпіталь з важко пораненими. І він, як тільки почав вичунювати, написав милій Тоні, що скоро побачаться. Ото вона лебідкою й летить до рідного гнізда. Бо де б то поранений Йванко шукатиме її в тому Арамілі? А т в Христинівці він точно знає де шукати дружину з дітками, Якщо, звісно, хата пережила окупацію і залишилася цілою, а не спаленою, не розваленою. Байдуже. Разом все подолаємо. Натішимося один одним і дітками своїми. Та й ця ж клята війна колись скінчиться!

Такі тихі думки, сподівання житейської радості, сімейного щастя заколихали змарнілу жіночку й вона заснула…

Вузлова станція на сході України жила своїм залізнично-воєнним життям. Гриміло, шуміло, кипіло, ґвалтувало, фуркало і гуділо так, що голова йшла обертом. Навіть у дорослих. А що вже казати про малечу! Он санітарний поїзд з великими червоними хрестами – його шлях на схід. А он цілий потяг з танками на платформах. Та ще дві теплушки – це вже для танкістів. Йому дорога на захід, на передову, бити ворога. Так би подумав сторонній глядач, аби споглядав все здалеку. Але сторонніх тут не було – це було життя сотень і тисяч людей, яких, як в ступі, перемішала і перетовкла війна.

Фашистські літаки налетіли на станцію зненацька. Почали скидати бомби на ешелони з військовою технікою. Ніхто не зважав на госпітальний ешелон, на переляканих людей, що як мурахи війнули врозтіч, шукаючи безпечної шпаринки, де можна було б сховатися від неминучої смерті. Мама з Людою кинулися під вагони. Тамара тягнула за ручку переляканого маленького Юрка. Ошаленіла юрма розірвала слабенькі ручки малої Людочки і відтіснила, закрутила, украла маму.

– Люда!!!

– Таки добре, коли є старша сестричка! Тома виявилась поруч, схопила розгублену молодшу сестричку за ручку, і разом з Юрком прослизнули, як маленькі вужики, під найближчий вагон-теплушку.

– Тамара!!! Юрчику… – десь лунало мамину, але її не було вже видно, а згодом, і чутно.

Падали бомби… Рейвах стояв страшний. Люди ховалися під теплушками, які, власне, і бомбардували літаки…

А що було робити? Ховались! Чи думали, що ховаються…

Наліт скінчився так само раптово, як і почався. Люди почали вилазити зі своїх сховок і поспішати до теплушок, бо машиніст намагався якнайшвидше прибрати ешелон зі станції, адже наліт міг повторитися будь якої миті. Діти, разом з іншими людьми залізли до вагона і поїзд рушив…

Немає слів, щоб описати розпач Антоніни Антонівни. Вона і мліла, і знову схоплювалась на рівні, і ридма ридала-голосила, і шукала навколо своїх дітей, як куріпка, у якої шуліка нагло забрав її курчаток, страшно-безповоротно…

Вона не пам’ятала, хто до неї звертався, про що розпитував, що радив. Трохи отямилася в комендатурі, де жвавий дідок оповідав коменданту про біду, яка сталася з цією жінкою…

Тамара, Люда і маленький Юрасик, який щоразу пхикав і питав «де мама?», одразу зрозуміли, що сіли не в свій поїзд. Одразу, як тільки но трохи відхекались і почали шукати маму. Вони так сподівались, що вона, доросла, вже на місті, біля їхніх клунків. А як зрозуміли, то почали плакати, де там – ревти з розпачу – всі разом втрьох…

Війна не розучила людей співчувати. Не спровокувала людей бути байдужими.

Коли на наступній станції дітей привели до коменданта, їх тав вже чекали. Телефонограма. Що мама їх чекає в комендатурі на вокзалі, там де вони потрапили під бомбардування.

Чекання зворотного ешелону, поїздка і повернення назад не забрало багацько часу і дитячих нервів, адже мама знайшлась!

Щойно діти торкнулися землі – Юрась вирвався з рук сестри і побіг назустріч мамі. Он вона стоїть, тільки дивиться і інший бік.

– Мамо!!!

Жінка повернулась і Юрко побачив, що це не його мама. Платячко таке саме. Рідна матуся його – молода, гарна, чорноволоса. А ця чужа. Сива, сива…

м. Херсон

11 вересня 2017 р.

Перегляди:31
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
27-30 вересня 2022 року – міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”