Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Психологічна характеристика військової служби
  2. Мораль та етика
  3. Особливості психології військовослужбовця
  4. Розум і воля
  5. Екстремальні ситуації службового характеру

Висновок

 

Рекомендована література

  1. Психологічна характеристика військової служби [Електронний ресурс] http://in1.com.ua.
  2. Александров Д.О. Юридична психологія: [Електронний ресурс] /Д.О.Александров – Вид-во 2007. – Тема 6. Назва з титул. eкрану: http://pidruchniki.ws/15840720/psihologiya
  3. Варій М.Й. Військова психологія і педагогіка: / За заг. ред. М.Й.Варія. – Львів, Вид-во “Сполом”, 2003. –  с.624
  4. Кортизол: гормон стресса [Електронний ресурс] http://fitseven.ru.
  5. Мораль [Електронний ресурс] http://wikipedia.org
  6. Особливості психології військовослужбовця [Електронний ресурс] http://ru.osvita.ua
  7. Спиридонов В.Ф. Психология мышления: Решение задач и проблем: [учебное пособие] / В. Ф. Спиридонов. – М.: Генезис, 2006.
  8. Крушельницька Я. В. К 84 Фізіологія і психологія праці: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. http:// studentsbook.com.ua/
  9. Тихомиров О.К. Психология мышления [Електронний ресурс]:/ О.К. Тихомиров. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – Розділ 2, 4.
  10. http://userdocs.ru/psihologiya/8095/index.html#412994

 

  1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять всі інші види діяльності: гра, навчання, військова служба, спорт. Військова служба за своєю сутністю є діяльністю з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, особлива регламентованість поведінки, певне коло людей для спілкування. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два види: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність проходить в умовах військової сутички, бою, збройного конфлікту. Навчально-бойова діяльність готує військовослужбовців до можливих бойових дій і відбувається безпосередньо у військових частинах, навчальних військових підрозділах Збройних сил України. Мета навчально-бойової діяльності – підготовка військових фахівців. Навчально-бойова поділяється на навчальну діяльність, бойову, повсякденну службу, військові навчання. Діяльність військових фахівців проходить в різних умовах: просторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі), кліматичних та ін.. Військова діяльність є більш напруженою, екстремальною порівняно з іншими видами діяльності, їй притаманні несподіваність, раптовість, незвичність, здатність створювати негативні емоційні стани. Найбільш типовими серед яких є:  (тривожність, страх, афект, стрес, депресія) [1].

Стрес  – нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася; емоційний стан, що спонукає до вирішення екстремальної ситуації за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в наявних умовах. Надто сильні подразники (стресори) викликають нейровегетативні зміни, такі як посилене пульсування, підвищення рівня адреналіну та цукру в крові, що призводить до зниження активності психічних функцій і здатності до прийняття рішень. У відповідь на надто складну обстановку організм реагує пасивно-оборонним чином, при цьому виникають помилки у відображенні дійсності: здатність до правильних дій у таких випадках повертається до людини поступово, тоді й настає стадія мобілізації.

Афект – бурхливий та швидкоплинний стан, що повністю оволодіває особою й характеризується значними змінами в свідомості, порушенням вольового контролю за поведінкою. По суті, це емоційний вибух, що породжується надсильним подразником і спричиняє порушення здатності до адекватного встановлення взаємозв’язків між явищами, домінування в свідомості якогось одного, часто перекрученого уявлення. Стан афекту супроводжується порушенням пам’яті – частковим чи повним забуванням. Залежно від інтенсивності подразника та індивідуально-психологічної стійкості особи він може виявлятися у мало контрольованих актах поведінки (агресія, панічна втеча) або ж у пасивно-оборонних реакціях (непритомність, оціпеніння).

Фрустрація – емоційний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перепони, яка перешкоджає досягненню особисто значимої мети. Вона виявляється в емоційно-вольовій сфері у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю; в когнітивній – у розладах уваги, зниженні пам’яті та здатності до логічного мислення.

Тривожність — індивідуальна властивість особи, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією; схильність переживати емоційне хвилювання, тривогу, що виникають у ситуаціях невизначеної загрози якійсь очікуваній події і виявляється у прогнозуванні несприятливого її завершення.

Страх  — внутрішній стан, що обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха. З точки зору психології вважається негативно забарвленим емоційним процесом. Причинами страху вважають реальну або уявну небезпеку. У ході бою, війни, дій в екстремальних ситуаціях стан страху є одним з найбільш розповсюджених серед військовослужбовців. Проявляється в астенічній і стенічній формі. У першому випадку під впливом небезпеки військовослужбовець ціпеніє й виявляється нездатним до руху і дій; стенічна реакція характеризується, навпаки, різким руховим порушенням, метушливістю, прагненням втечі від загрози для життя, без здатності враховувати особливості ситуації. Цей стан дезорієнтує особистість, викликає в ній глибоке потрясіння. Він впливає на всі психічні процеси: сприймання, увагу, пам’ять, мислення, почуття, волю [2, 3].

Усе це викликає суттєві зміни в організмі, а саме:

Зміни фізіологічні (диханні, кровообігу, частоті серцевих скорочень). Гормон кортізол виробляється у корі надниркових залоз. Кортізол є регулятором вуглеводного обміну організму, а також приймає участь в розвитку стресових реакцій. Для кортизола є характерним добовий ритм секреції: максимальна концентрація відмічається зранку, а мінімальна ввечері. Його також можна розглядати як свого роду захисна реакція організма. Він виробляється під час стресових та екстремальних ситуацій, сильних фізичних навантаженнях або недостатньому харчуванні. Екстрено підвищуючи рівень картізола, організм намагається різко мобілізувати запаси енергії. Глюкоза  (та амінокислоти) направляються в кровоток для активації мозкової діяльності та максимізації концентрації. З одного боку, концентрація уваги допомагає швидкому прийняттю рішень, але, з іншого боку, поведінка людини при цьому може бути розглянуто як агресія, постійне находження в такому стані викликає хронічний стрес. Підвищений кров’яний тиск прискорює направлення в мозок у великій кількості глюкози (глюкоза присутня в м’язах у вигляді глікокена для забезпечення їх роботи), яка в свою чергу викликає різкий прилив енергії і свого роду шок для організму. Все це є великим навантаженням на організм. Якщо різке підвищення кортізолу руйнує м’язи, то хронічно високий зміст гормону в крові призводить до постійного стресу, роздратованості, а також змінам пов’язаним з погіршенням обміну речовин та викликає підвищення ваги. Потрібна їжа в якій є фосфатидилсерин. Серед таких продуктів харчування: атлантична скумбрія (480мг/100г), серця курей (414мг/100г), атлантичний оселедець (360мг/100г). Вироблення картизолу – це екстрена реакція на стресову ситуацію. Вироблення кортизолу довгостроково погіршує обмін речовин, стимулює відкладання жиру та викликає хронічний стрес [4].

Зміни психічних процесів (уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, уяви, зсуви в емоційно-вольовій сфері особистості)

Зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби).

Зі зміни певним чином взаємопов’язані і взаємообумовлюють одна одну.

Військова діяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила зброю і техніку. Військовий колектив – це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу полягають у тому, що по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімейних) і суспільства в цілому; по-друге це діяльність детально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень; по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені – службові, або офіційні (регламентуються статутами Збройних Сил України), та неслужбові, або неофіційні, емоційні (виникають між військовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спільних інтересів, нахилів, а не з волі командирів, начальників).

 

  1. МОРАЛЬ ТА ЕТИКА

Сукупність правил, які регламентують поведінку особи в громадських місцях, у стосунках з людьми, називається етикетом. Мораль і моральність – тісно пов’язані поняття, часто вважаються синонімічними, проте термін моральність застосовується для позначення внутрішніх принципів людини, якими він керується, а мораль – для суспільних поглядів. Мораль вивчає окрема філософська дисципліна – етика. Етика (також відома як філософія моралі) – галузь філософії, що вивчає питання моралі. Слово етика зазвичай використовується як синонім слову мораль і іноді в більш вузькому сенсі – для позначення моральних принципів і традицій певних груп або окремих людей. Мораль (від лат. moralitas, термін введений Цицероном, від лат. mores – загальноприйняті традиції, негласні правила) – прийняті в суспільстві, уявлення про хороше і погане, правильне і неправильне, добро і зло, а також сукупність норм поведінки, випливають з цих уявлень. Іноді термін вживається по відношенню не до всієї громади, а до його частини, наприклад: християнська мораль, буржуазна мораль і т.д. Мораль і етика часто використовуються як синоніми, проте мораль більшою мірою позначає погляди, засновані на практиці або навчанні того, як людині вести себе в особистих відносинах або в суспільстві, в той час як етика в більшій мірі відноситься до системи принципів, або до філософії і їх теоретичного обґрунтування. Мораль базується на понятті обов’язку, зобов’язань та принципів поведінки, в той час як для слова етика використовується підхід заснований на понятті доброчесності. Морáль — система неформалізованих у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Моральні потреби — це потреби спілкування з іншими людьми за встановленими (прийнятими) правилами поведінки. Мораль завжди носить соціально-груповий характер: мораль сім’ї, мораль соціальної групи, класова мораль. Мораль є частиною психічної структури особистості (моральні устої – відповідник моралі на суспільному рівні), яка забезпечує ціннісну оцінку явищ у неусвідомлюваний для індивіда спосіб.

Вихована людина поводиться відповідно до правил етикету. Етикет нерозривно пов’язаний з моральними вимогами суспільства і відповідно до того, як у ході загального розвитку людства змінюються моральні вимоги, етикет набуває тих чи інших рис. Так у кожну історичну епоху люди в своїх взаєминах прагнули допомагати іншим, виконувати обіцянки, не красти. Завжди люди цінили такі моральні якості, балогородство й засуджували жорстокість, брехливість [5, 6].

 

  1. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ.

Всебічно вихована людина завжди бажана в колективі, товаристві. Кожна людина протягом свого життя засвоює моральні норми й відповідно до цього оцінює як власну поведінку, так і поведінку інших. Наша культура поведінки залежить саме від того, настільки ми засвоїли моральні норми. У діях і вчинках особи розкривається те, чи стали норми моралі внутрішнім її надбанням, чи злилися вони з її совістю і обов’язком, стали повсякденними життєвими правилами, отже, вихованість і моральність становлять взаємозумовлену єдність в поведінці військовослужбовця.

Військовослужбовець повинен бути впевнений в собі, ввічливий. Розвиток науки, освіти, мистецтва, моралі, права – дає культурний розвиток військовослужбовця. Кожна нова культура історично зв’язана з минулим, вбирає в себе все те, що є необхідним і корисним для військовослужбовця і для нашого суспільства. Особа високої загальної культури постійно прагне до знань, цікавиться литературою, мистецтвом, новими досягненнями науки. Потяг до знань, до духовного збагачення стає внутршніьою потребою культурної людини. Також потребою для неї стає і праця – фізична і розумова, висока ідейність. Поведінка військового також відноситься до культури – в громадських місцях, культура взаємин, естетичні смаки, культура мови, особиста гігієна і навіть естетичні якості міміки. Функціональні психологічні характеристики військовослужбовця як суб’єкта психіки визначають “предметний простір” таких напрямів психологічного дослідження, як психологія діяльності. Психологія творчості, психологія здібностей, психологія спілкування. Психологія переживань, психологія вчинку. Важливо пам’ятати, що характер військового не є сумою окремих задатків, здібностей та інших елементів; він є живою нерозривною єдністю їх, пов’язаною загальним внутрішнім принципом – єдиним духом особистості. Характерні риси військовослужбовця виявляються у тому, що він має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях, боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи. Вчинки, які здійснює особа при службі, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного “Я” [6].

 

  1. РОЗУМ І ВОЛЯ

Прийнято вважати, що від професійного військового вимагається наявність двох якостей – великого розуму і сильної волі.

Надзвичайно важливо зберегти спокій і холоднокровність, швидко оцінити обстановку, не піддатися прагненню діяти за вже існуючими стереотипами. Прийняття рішення діяти неординарно може виявитися єдиним правильним виходом із ситуації, що склалась. Стереотип діяти так, а не інакше, звичка застосовувати лише певні прийоми нападу та захисту має психологічну межу не повторюваності, але екстремальна ситуація ніколи не повторюється в одному й тому  вигляді, що потрібно враховувати, бути до цього готовим. Знаходження людини в екстремальній ситуації має певні особливості поведінки, а саме: високий рівень регуляції (адаптивна поведінка, мобілізація) поліпшуються функції психіки, своєчасно прогнозуються зміни обставин, оперативно застосовуються необхідні прийоми та засоби дій, підвищується вольова керованість діяльністю та її загальна ефективність; або ж низький рівень регуляції (не адаптивна поведінка) порушується впорядкованість психічних процесів, послідовність і точність виконання прийомів та дій, ігнорується набутий у процесі професійної діяльності досвід, спостерігається стереотипність рухових реакцій без ситуативної необхідності в них чи уповільненість дій аж до повного заціпеніння. Професійна діяльність військовослужбовців в напружених ситуаціях переважним чином визначає ефективність вирішення складних оперативно-службових завдань. Психічна діяльність офіцера в екстремальних умовах притаманні певні особливості. Труднощі досягнення цілей в екстремальних умовах, складність умов і способів рішення службово-бойових задач визначають складність і особливості психічної діяльності військових фахівців. Піддаються суворим випробуванням їх розум і воля.  Рішення завдань може бути успішним, якщо керівник діє насамперед розумно, професійно, розбирається в тому, що відбувається, приймає рішення в повній відповідності з особливостями обстановки, передбачає її зміни. Дії командира в екстремальних умовах – це безперервна, напружена і важка робота його розуму. Складність екстремальної обстановки, безупинна динаміка, неповнота і запізнювання інформації про зміни вимагають від військовослужбовця величезних зусиль і професіоналізму для створення подумки уявної картини того, що відбувається. Йому доводиться припускати і уявляти, розважливо заповнюючи наявні інформаційні порожнечі, збираючи мізерні одиниці достовірної інформації, перевіряючи і відкидаючи помилкові дані. Мислення керівника вплетене в практичну діяльність і тому розглядається як один з видів практичної діяльності, а його продукти постійно піддаються суворій перевірці практикою.

Складність екстремальних подій і інформації про них вимагає розвинутої здатності офіцера до аналізу, вміння розбиратися в складних і заплутаних даних про обстановку, не обминати дрібних деталей і водночас бачити головне. Потрібні швидкість орієнтування в швидкоплинних обставинах, гостре почуття часу і ритму подій, що відбуваються, простору, місцевості, на якій здійснюється операція. Щоб діяти оперативно, адекватно і сміливо, треба і мислити рішуче і врівноважено. Під час дій в екстремальних ситуаціях неможливо усе передбачити, хоча прагнути до цього потрібно. Військовослужбовцю варто зберігати постійну внутрішню готовність до непередбаченого і швидкого реагування. Необхідний відповідний настрій, кмітливість, гнучкість і оригінальність мислення, не скутість консервативними і стандартними оцінками і рішеннями. Розумова діяльність офіцера під час екстремальної ситуації протікає у стані граничної напруги, хвилювань, втоми, тривоги, почуття відповідальності. Тим часом, саме в цих умовах його думка повинна функціонувати гранично чітко [2].

Практичне мислення – професійно важлива риса керівника будь-якого рангу. Одне із визначень практичного мислення показує, що це різновид мислення яке спрямоване на перетворення навколишньої дійсності на основі постановки цілі, відпрацювання планів, а також сприйняття та маніпулювання реальними предметами. Не всі керівники добре себе почувають вирішуючи питання під впливом тиску та приймаючи рішення навіть добре обдумуючи їх. Вони відчувають невпевненість у своїх рішеннях, подекуди вважаючи, що вони можуть розчарувати або зашкодити іншим, бояться зробити неправильне рішення або неспроможні на прийняття рішень у конфліктній ситуації.

Діяльність професійного військового висуває надзвичайно високі вимоги до його розуму. Розум професійного військового являється одним із характерних прикладів практичного розуму, в якому наглядно проявляються своєрідні риси останнього. Саме тому, вивчення розумової діяльності професійного військового представляє не лише практичний інтерес, але й має велике значення з точки зору побудови психології мислення.

У сучасній психології прийнято розрізняти теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Досліджуючи теоретичне і практичне мислення, Б.М. Теплов і С.Л. Рубінштейн у своїх наукових працях виділили суттєві особливості практичного мислення:

  • зв’язок із дійсністю, з безпосереднім практичним перетворенням дійсності;
  • конкретність такого мислення;
  • часові обмеження в проходженні мислєнневих операцій.

Зважаючи на те, що професійне мислення є й практичним мисленням, розглянемо функції практичного мислення. Регуляційна функція акцентує його включення у безпосереднє реальне перетворення професіоналом об’єкта праці: це мислення в дії, для дії й діями (тобто операційними утвореннями, які підлягають, як правило, негайному здійсненню). Дана особливість розглядалася С.Л. Рубінштейном і Б.М. Тепловим як найважливіша розпізнавальна ознака теоретичного й практичного мислення в їхньому відношенні до практики. Когнітивна функція практичного мислення вказує на конкретність в умовах діяльності. Ця характеристика відносно розуму полководця особливо підкреслювалася Б.М. Тепловим, який зауважує, що у багатьох галузях наукової творчості представники обох типів розуму можуть досягти більших, іноді – великих результатів. Але у військовій справі конкретність мислення – необхідна умова успіху. Справжній військовий геній – це завжди “геній цілого” і “геній деталей”. Різниця між теоретичним і практичним видами мислення, на думку Б.М. Теплова, полягає в тому, що вони по-різному пов’язані з практикою. Робота практичного мислення переважно спрямована на розв’язання часткових конкретних завдань, тоді як робота теоретичного мислення спрямована переважно на пошук загальних закономірностей. І теоретичне, і практичне мислення пов’язані з практикою, але практичне мислення має прямий, безпосередній зв’язок із нею. Практичний інтелект, як правило, націлений на розв’язання практичного завдання, і його висновки безпосередньо перевіряються практикою.

Дослідження А. Ньюелла і Г. Саймона, М. Мінського і Дж. Маккарті та розширення можливостей обчислювальної техніки зробило великий вплив на розвиток психологічної науки. Психологія стала трактуватися як наука про обробку інформації. П. Ліндсей і Д. Норман розглядали організм людини як активний перетворювач інформації, який завжди прагне до узагальнення і тлумачення сенсорних даних, і до інтерпретації та відновлення інформації, яка зберігається в його пам’яті, за допомогою різного роду алгоритмів та стратегій. Оформився спеціальний напрям в зарубіжній психології – так звана когнітивна психологія. При характеристиці предметної області, з якою має справу когнітивна психологія, виділяють “мислення” та “вирішення завдань” [9].

Професійне мислення має особливе значення в процесі праці, під яким розуміють процес розв’язання практичних завдань, у тому числі і завдань управління, в результаті якого формується суб’єктивна модель операцій і дій, яка забезпечує розв’язання поставленого завдання. Високий рівень професіоналізму працівника пов’язаний з теоретичним, творчим мисленням і розвиненим практичним інтелектом.

Трактуючи мислення – як процес руху думки від невідомого до відомого, вважаємо, що мислення починається там, де перед людиною постає нове, невідоме і коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Тобто мислення є процесом вирішення задач та проблем. Саме в такій якості мислення бере участь у життєдіяльності людини, забезпечуючи її широкими адаптаційними можливостями.

За словами Спірідонова [7]:

вирішення задач та проблем протікає у формі процесу,

мислення відбувається у формі вирішення задач та проблем,

мислення є процесом рішення.

Індивідуальні особливості мислення у різних людей зумовлені різним співвідношенням і рівнем розвитку його видів, а також якостями пізнавальної діяльності. Серед якостей розуму виділяють: глибину, широту, гнучкість, критичність, самостійність, конкретність, послідовність, швидкість думки [8].

Глибина розуму характеризується вмінням проникати в суть проблеми і всебічно її розглядати, виявляти причини, передбачати наслідки явищ і подій.

Широта розуму проявляється у вмінні охопити широке коло питань, творчо мислити в різних галузях знань.

Гнучкість розуму пов’язана з вмінням змінювати способи вирішення проблем залежно від конкретних умов.

Критичність розуму – це вміння не підпадати під вплив чужих думок, а правильно оцінити їх сильні і слабкі сторони, а також свої висновки і дії.

Самостійність розуму проявляється у вмінні самому побачити проблему і вирішити її.

Конкретність розуму означає вміння не тільки охопити всю проблему, а й виокремити в ній найбільш суттєве й важливе.

Послідовність думки – це вміння швидко приймати правильні, обґрунтовані рішення.

Об’єктивний процес інтелектуалізації праці вимагає формування у працівника мислення, спрямованого на оновлення знань, підвищення кваліфікації, знаходження нових, оригінальних способів розв’язання проблем, прогнозування ситуацій і прийняття нестандартних рішень. Сукупність усіх розумових здібностей, які забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні завдання, називається інтелектом. Інтелект як здатність раціонально мислити, розумно діяти, зокрема у сфері трудової діяльності, дозволяє людині свідомо адаптуватися до навколишнього середовища.

Під словом воля за визначеннями вчених слід розуміти досить складний комплекс властивостей: силу характеру, рішучість, енергію, впертість та ін.

Воля – це свідоме управління людиною своєю діяльністю й поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань. Воля – це свідомо спрямована активність особистості. Воля – є внутрішньою активністю психіки, пов’язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, можливістю приймати рішення, Усе це специфічні властивості волі. Свідомість забезпечує виконання волею її функцій.

Загалом вольова діяльність військовослужбовця включає [3]:

1) вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;

2) вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;

3) вольові стани – це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани проявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;

4) вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини. Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Воля виконує дві взаємопов’язані функції – спонукальну й гальмівну. Спонукальна забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Основним проявом волі є вчинок. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити особистості. Подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні прояви волі. Схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам (має назву локусу контролю, від лат. місцезнаходження і франц. перевірка) (доля, обставини, природні перешкоди). Люди схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми факторами (здібності, характер, внутрішній стан) мають тенденцію до внутрішньої (інтернальної) локалізації контролю. Вони при невчасному виконанні завдання шукатимуть причини у власних здібностях, особливостях пам’яті чи мисленні, у своїй неорганізованості. Такі люди більш схильні до самоаналізу, незалежні, комунікабельні. Воля виражається у вольових якостях. Це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, які визначають рівень свідомої саморегуляції особистістю своєї поведінки, її влади над собою. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей відносяться такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість. Потрібні вольові зусилля [3].

Енергійність – здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість – уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої)

Витримка – це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість – це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров’я ) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Сміливість пов’язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Цілеспрямованість – уміння військовослужбовця керуватися у своїх діях і вчинках поставленими цілями, зумовленими твердими переконаннями.

Наполегливість – це вміння добиватися мети, переборюючи труднощі й перешкоди. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Принциповість – це вміння особистості керуватись у своїх вчинках і поведінці стійкими принципами й переконаннями. Виявляється у дисциплінованості, чуйних вчинках.

Самостійність – це вміння діяти згідно зі своїми задумами, не підпадаючи під вплив інших, критично оцінювати їх думки. Виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, а при необхідності, вносити зміни в поведінку.

Ініціативність – це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення й засоби їх здійснення.

Рішучість – це вміння приймати обдумані рішення у складній обстановці. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Організованість – полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності. Військовослужбовці бувають із дуже сильною волею, вольові, помірною волею, із слабкою волею і безвольні. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення – це наполегливість  у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну [3].

 

  1. ЕКСТРЕМАЛЬНІ СИТУАЦІЇ СЛУЖБОВОГО ХАРАКТЕРУ

У найбільш загальному вигляді екстремальні ситуації поділяються на чотири групи.

1) спричинені надзвичайними умовами (стихійне лихо, природна чи техногенна катастрофа, війна, масові терористичні акції тощо);

2) життєві, повсякденні (пожежа, напад злочинця, гострий брак часу, необхідність одночасного вирішення декількох однаково важливих завдані), тобто такі, що виникають у житті кожної людини;

3) пов’язані з захопленням потенційно небезпечними видами хобі (альпінізм, підводне плавання, швидка їзда та ін.);

4) службові, професійні – зумовлені виконанням фахових обов’язків. З небезпекою для життя і здоров’я пов’язане службова діяльність військовослужбовців. Ми приділяємо увагу тільки екстремальним ситуаціям службового характеру. Це може бути проведення миротворчих операцій, дій в умовах введення надзвичайного стану. Окрім того, екстремальність може виникати внаслідок інтенсивного та тривалого навантаження при повсякденному виконанні службових  обов’язків.

У професійній діяльності військовослужбовців можна виділити наступні види екстремальних ситуацій:

1) Швидкоплинна пов’язана з необхідністю діяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним навантаженням (участь у ліквідації наслідків катастрофи);

2) Довготривала психологічно напружена діяльність протягом тривалого часу (навантаження при повсякденній діяльності)

3) викликана “невизначеністю” – потребує прийняття рішення за наявності альтернативних, суб’єктивно однаково значимих варіантів поведінки (повідомити про службову недбалість або протиправну поведінку товариша чи залишитися з ними у добрих стосунках, виконати службовий обов’язок чи не втручатися в події задля власної безпеки);

4) ситуація, що потребує постійної готовності до дій – перебування в монотонних, мало змінюваних умовах в очікуванні екстремальних змін (чергування, перебування в засідці);

5) заснована на надходженні ймовірно недостовірної інформації – потребує екстрених дій за відсутності впевненості в достовірності одержаної інформації (повідомлення про зникнення, мінування, миротворчі місії);

6) Породжена суб’єктивними обставинами, тобто самим працівником (відволікання чи нестійкість уваги, непрофесійне виконання дій та ін.) [2].

Ефективність управлінської діяльності в умовах екстремальності залежить від певних особистісних чинників, до яких відносяться:

А) інтенсивність та сила подразника. Відносно невелике психічне напруження до певної межі є позитивним, але коли воно перевищує поріг можливостей особи, настає різке погіршення психічного стану та ефективної діяльності в цілому;

Б) Психологічна надійність – характеристика, що передбачає наявність сукупності певних психофізіологічних та характерологічних властивостей особистості. Зокрема йдеться про стійкість до перенапруження, небезпеки та невдач у сполученні зі здатністю до виправданого ризику, швидке подолання переживання та розчарування, оптимальний рівень тривожності, стриманість в емоціях, врівноваженість, розсудливість.

В) психологічна підготовленість – спеціальна тренованість до дій в екстремальних умовах, під впливом якої поріг корисності напруження підвищується. Вона залежить від знання типових форм прояву екстремальних ситуацій та особливостей перебігу емоційних станів, що при цьому виникають; володіння методами і засобами їх подолання та ступеню сформованості професійної пильності – особливої властивості, що виявляється у виправданій настороженості та підвищеній увазі до ризикованих і небезпечних ситуацій. Ця властивість допомагає вчасно виявити ознаки загрози, правильно оцінити ситуацію, що склалася (факти, обставини, дії).

Г) Функціонально-психологічний стан організму – поріг корисної напруженості зменшується під впливом перенесених захворювань та психічних травм, в тому числі внаслідок невдач по службі, втоми, участі в конфліктних ситуаціях [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляди:28
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”