Слов’янськ

Поезія війни

* * *

А у нас тут війна, ба.
Ти б здуріла, якби жила,
Нас бомбить російська гурьба,
Ми наповнені люті, я – зла.

Мій коханий – простий солдат,
Він воює за мене і дім,
Не багач, не мажор, не франт,
Я б хотіла най бути з ним.

Світ застиг і застиг наш час,
Україну знов криє “град”,
Росіянин стріляє в нас –
Він нам ворог, а зовсім не брат.

Маріуполь розбомблений вщент
Вони знищують наші міста,
Мене бісить російський акцент
І я згадую долю Христа…

Я б хотіла, щоб це був сон,
Щоб насправді усі живі…
Щоб сирени гули в унісон
Бомбуванню гнилої москви.

Але знаєш, ми сильні, ба
Наші хлопці дають тягла.
Нас мільйони, а не гурьба…
Ти б пишалась, якби жила!

29.03.2022

* * *

Білий папір “Діти”
Ми живі – ніде правди діти.
Сестри, мама, чиясь небога,
“Абонент на зв’язку” – слава богу.

Сирени гудуть по місту,
На совісті нашій чисто,
Тривають бої запекло,
Наш ворог іде до пекла.

Наше військо тримає небо,
Захищають країну, так треба.
Ми теж маємо їх захистити,
Нам від них ще дітей родити.

А у когось біда-горе
Не летять літаки на море,
А у нашому світі, люди,
Помирають від бомб усюди.

А у нашому світі панянки
Без страху зупиняють танки,
А у нашому світі діти
У війні, ніде правди діти.

Літаки розбомбили місто,
В наших душах лиш ненависть чиста,
В наших душах жага перемоги,
“Абонент на зв’язку” – слава богу.

16.03.2022

* * *

Її день почався не з кави,
Її день почався не з чаю,
Перегляд військових зведень,
І таке вже їй звичне “скучаю”.

Вона сама викручує лампи,
Міняє шини своєму авто,
Відводить дітей до школи,
Її чоловік в АТО.

Вона готує собі сніданки,
Працює і п’є вино.
Життя у постійному стресі
Зламає її всеодно.

Вона збирає рахунки за хату,
Тяга з магазину сумки́,
Говорить з ним час від часу,
І відганяє сумні думки.

Вона ходить сама до подруг,
Читає, що пишуть поети,
Сама собі робить свято,
Купляє собі букети.

І поки інші разо́м сім’єю
Радіють, беруть кредити.
Вона заварює міцно каву
І час від часу не хоче жити.

Вона вірить у силу кохання
Але часом напівжартома.
Кине: “Боже, мені це набридло”.
І піде у ліжко.

Сама.

23.11.2020

* * *

Я бачила щирість в очах у Пірата,
Я бачила ненависть в серці Матрони.
І скільки б людей на шляху не стрічались,
Найкращі із них поважають патрони.

Найкращі із них начИщують зброю,
Говорять з котами, мовчать про тривоги
І скільки би їм не кричали “до бою”,
Вони за родину сприймають дороги.

Найкращих завжди чомусь дуже мало,
Вони дуже часто зникають без сліду
Я знаю одне – вони небо тримали,
Допоки ми всі штампували огиду.

Вони серед нас, ми бачим їх кроки,
Ми чуєм їх погляд і внутрішню силу,
Вони зовсім трохи месії й пророки,
Що із радістю ворога кличуть в могилу.

І втомленим ранком, в кінці небезпеки
Найкращі знімають свої обладунки,
Говорять до неба, богів і до спеки,
Читають дитячі листи і малюнки.

Найкращі і досі тримають кордони,
Так бУло тоді, так є і донині,
Начхавши на принципи і заборони
Найкращі готові
Віддатись країні.

15-16.10.2019

* * *

– Війна надихає, робить мене собою,
Я прокидаюсь від сну, хочу жити в години бою.
Я правда радію, віддаю себе в руки пророку.
Ми не бачились більше року.

-Тут все по-інакшому: люди, твої почуття.
Я знову ціную свободу, ціную життя.
Ці зміни прийшли, тепер це вже все незворотньо.

Коханий, мені самотньо.

– Ти навіть не уявляєш, які там небо і зорі,
Захоплює, вабить, робить думки прозорі,
Вибач, кохана, я знову тебе переб’ю.

Коханий, я хочу сім’ю.

– Кохана, ну що ти знову? Такий зараз час нелегкий,
Я для ролі отця сімейства занадто вільний (слабкий).
Ми ж скільки прожили років окремо. Хіба це можливо?

Тепер я тобі неважлива?

Я тебе зачекаю, любий. Залишу свої сподівання.
Ти не хвилюйся, я знаю, подібна розмова востаннє.
Усе, що ми заробили, всесвіт нам втричі надасть.
Єдине болить. Я впевнена –
Війна тебе не віддасть.

11.04.2019

* * *

Принцеси гострять ножі і вивчають тактику бою,
Принцеси стріляють і проводжають мужів у путь.
І хай їх не кличуть принци кудись вдалечінь із собою,
Принцеси і тут кому треба тягла непогано дадуть.

Нелегкий зараз час у принцес, вся увага війні пихатій,
Їм хотілося б бАлів, але принци стоять на кордонах.
Тому мовчки вони розбирають патрони по хаті
І ховають не квіти, а зброю у порцелянних вазонах.

Принцеси навчилися битись за себе і інших.
Гедь з глузду поїхали з цими суцільними стресами.
І як повернути назад їх щасливих, колишніх?
Вони чекають моменту, щоб знову стати принцесами.

Принцеси гострять ножі і чекають на горе-принців.
Бо у казках же щастя в кінці переможе,
Ну.
Тільки ось замість принців зустрінуть вони чужинців,
Таким не потрібні принцеси.
Їм подавай війну.

30.03.2020

* * *

І замість того, щоб шукати, куди звалити: TourAgency, TrevelAdaption, Сінєво,
Я шукаю медичні курси і розумію, що той, хто мені важливий, і так на війні пожиттєво.
Телефоную на фронт до знайомих, питаю про що там кажуть,
Вони скептично хмикають в слухавку – наша думка всеодно нічого не важить.

Я сиджу за новинами і намагаюся зрозуміти, що мені треба:
Купляти зброю, шукати гроші, чи приносити Богам требу.
Військовий з мене не дуже, я думаю, хоча з якого боку дивитись,
Під час боїв Богдана Хмельницького, кажуть, відьми також виходили битись.

По місту блукає паніка, люди готують машини, гроші і зброю,
У когось готові заграннікі, хтось співає “зродились ми” і “не здамся без бою”.
І втупившись поганим зором в екран, чекаєш чогось нового,
Лунає дзвінок, видихаєш з полегшенням, завжди приємно чути його живого.

І на моє питання: робити що? – Готуватися до війни.
Ти скажи, чи немає у цьому моєї провини й вини?
Я ж бо і так серед вибухів і пострілів п’ятий рік,
І яка різниця, що ти залишився, а хтось там кудись утік?

Мені цікаво, чи встигну я до війни збудувати сім’ю?
Чи втілю всі свої мрії, чи, може, навпаки розіб’ю.
Хоча яка різниця, кажуть, щастя, якщо всі здорові-живі.
Для всього іншого існують молитви і небесні святі вартові.

Добровольці готуються рішуче вступити у бій,
І щоб не траплялося, краще не падай – хоч важко, стій.
Кажи все, що треба: підтримка, зброя, ліки, молитви до Бога, Аллаха, Буди.
Я все, що зможу зроблю – як мінімум, поруч буду.

Військовий з мене не дуже, я думаю, хоча з якого боку дивитись.
Під час боїв Богдана Хмельницького, кажуть, відьми також виходили битись.

25-26.11.2018

* * *

«За минулу добу втрат серед наших військ немає»,-
Говорить ранкове зведення по Україні.
З іншого боку екрану полегшено хтось видихає,
А хтось не знає, як правду про батька сказати дитині.

* * *

Про неї ніхто не знає,
Про неї ніхто не пише,
Вона просить людей не кричати,
Бо маленьку дитину колише.

Про неї ніхто не говорить,
За неї ніхто не просе,
А вона віддала найдорожче
В ту чортову теплу осінь.

Вона віддала своє серце.
Її називають вдовою.
Від нього: дитина і берці,
А ще страшенна журба. Аж до вою.

Вона берегтиме і далі
Всі фото і згадки про щастя,
Його форму, подяки й медалі.
Хай залишаться донечці Насті.

А дитина ростиме без тата-
Знов загублене покоління,
Бо скажена війна проклята
Хоче знищити рідне коріння.

Про неї ніхто не згадає,
Та їй ніхто і не треба,
Вона на дитину чекає
І просить сили у неба.
__________________________________
І вона така не одна –
На людей полює війна.

30.06.2018

* * *

А ти люби її хоча б трошки більше за цю кляту війну,
Щоб їй не хотілося брати зброю до рук, аби привернути увагу.
Дай зрозуміти, що кохаєш – кохаєш її одну,
Навіть якщо брехня – скажи, подаруй їй тепло і повагу.

Зроби так, щоб їй більше не думалося про смерть,
Щоб діти не чули, як вона ночами тихо реве у ванній,
Щоб не рвала спільні фото, а тим паче душу власну ущерть,
Щоб знала – прийде перемога у цій боротьбі нездоланній.

А ти люби її хоча б трошки більше, ніж смерть ворогів,
Щоб їй не хотілося стати навпроти з диким криком “Стріляй”,
Щоб зверталась із вдячністю, а не скверною до Богів,
Ти просто люби її. Обіцяй!

Забудь хоч на трошки про дикі степи Донбасу,
Забудь про жінок, що дають тобі бути героєм,
Люби її так, як ніколи до того. У вас мало часу.
Бо потім їй знов доведеться виривати тебе із боєм.

А ти люби її хоча б трошки більше за цю кляту війну,
Вона все пробачить. Вона все і так пробачала.
Дай зрозуміти, як сильно кохаєш – кохаєш її одну,
Пообіцяй повернутись, вона ж так часто тебе втрачала.
___________________________________________________
Ось бачиш, дарма ти так довго мовчала,
Вас війна обвінчала.

20.02.2018