Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Соціально-психологічні чинники групової взаємодії військовослужбовців
  2. Соціально-психологічні явища у військовому колективі
  3. Методи вивчення психології військового колективу
  4. Стилі управління військовим колективом
  5. Методи вивчення соціально-психологічних явищ у підрозділі

Висновок

 

Рекомендована література

  1. Варій М. Й. Військова психологія і педагогіка : посібник / М. Й. Варій, М. М. Козяр, М. С. Коваль ; за заг. ред. М. Й. Варія. – Львів : Сполом, 2003. – 624 с.
  2. Варій М. Й. Основи соціальної психології військового колек­тиву : підручник / М. Й. Варій. – Львів : Сполом, 2000. – 249 с.
  3. Варій М. Психологія : навч. посіб. / М.Варій. – [2-ге вид. ]. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – С. 288.
  4. Досвід організації психологічної роботи під час ведення збройних конфліктів, підготовки та виконання миротворчих завдань : збірник інформаційно-аналітичних матеріалів / В. Наконечний, В. Клименко, Н. Копаниця. – К. : Соціально- психологічний центр ЗСУ, 2013. – С. 56.
  5. Караяни А. Г. Военная психология : учеб. / А. Г. Караяни, И. В. Сыромятников. – М. : ВУ, 2016. – 500 с.
  6. Прикладная военная психология : учебное пособие / А. Караяни, И. Сыромятников. – СПб. : Питер, 2006. – С. 480.
  7. Психология и педагогика. Военная психология : учебник для вузов / под ред. А.Г. Маклакова. – СПб. : Питер, 2005. – С. 464.
  8. Социальная психология : учебное пособие для студентов педагогических институтов / А.В. Петровский, В.В. Абраменкова, М.Е. Зеленова [и др.] ; под ред. А.В. Петровского. – М. : Просвещение, 1987. – С. 224.
  9. Теорія та практика збереження психічного здоров’я військовослужбовців : монографія / Потапчук Є.М. – Хмельницький, 2004. – С. 322.
  10. Фетискин Н.П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп : учеб. пособие / Н.П. Фетискин, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов. – М. : Институт психиатрии. 2002. – С. 490.
  11. Фурманець Б. І. Основи військової психології : навч. посіб. / Б. І. Фурманець. – Харків : ХВУ, 2004. – 220 с.
  12. Ягупов В. Військова психологія: підручник/В. Ягупов. – К.:Тандем,2004. – С. 656.

 

  1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Для управління військовослужбовцями керівному складу в своїй професійній діяльності потрібно керуватися знаннями, пов’язаними з основними закономірностями функціонування психіки воїна, психологією малої соціальної групи й військового колективу, спілкуванням між військовослужбовцями, попередженням конфліктів між ними, психологічним забезпеченням бойової діяльності військ тощо. Необхідно приділити увагу вивченню особливостей самосвідомості (самооцінки, емоційній стійкості, рівневі самоконтролю та уявленням про себе), поведінки й діяльності не лише окремих військовослужбовців, а й психічній сумісності людей у групі, лідерству, згуртованості, ухваленню групованих рішень, взаєминам особистості й колективу в цілому.

У цьому контексті актуальною постає проблема розробки системи вдосконалення групової взаємодії, що значно полегшить сумісну діяльність в кожному конкретному випадку.

Соціально-психологічні чинники та їхній вплив на взаємодію військовослужбовців у військовій психології досліджуються систематично. Функціонування психіки військовослужбовців вивчались багатьма такими вітчизняними дослідниками, як М.Й. Варій, Г. Маклаков, С.Д. Максименко, О.Г. Караяні та І.В. Сиром’ятникова, А.В. Петровський, Є.М. Потапчук, В.В. Ягупов, М.М. Дорошенко, В.Г. Кохан, О.Ф. Хміляр, О.П. Макаревич, В. Стасюк та ін. Їхні праці стали основою для розробки методичних рекомендацій колективами авторів відділу військово-соціальної роботи соціально-психологічного управління Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України для структурних військових підрозділів в їхній повсякденній діяльності, як у мирний, так і у військовий час.

Для успішної служби, бойового навчання, бойової діяльності військовослужбовців у мирний та військовий час є необхідним вивчення психології військового колективу як основної складової морально-психологічного забезпечення діяльності Збройних Сил – умови здорової атмосфери в колективах військовослужбовців. Основним соціально-психологічним індикатором його ефективної діяльності як функціонального цілого в лавах Збройних Сил України є зміст, структура групової взаємодії. Останню ми розуміємо як аспект спілкування, що виявляється в організації військовослужбовцями взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної військово-професійної діяльності, досягнення конкретної спільної мети.

Групова взаємодія є важливою характеристикою сумісної діяльності військовослужбовців, визначає процес спілкування між ними і ефективність організації бойової підготовки підрозділу. Основними психологічними показниками групової взаємодії у військовому колективі є згуртованість і стресостійкий оптимістичний соціально-психологічний клімат у підрозділі. Для підтримки продуктивності діяльності і позитивних рис військового колективу та запобігання погіршенню бойових можливостей підрозділу, зниженню ефективності під час проведення бойових завдання і загального курсу бойової підготовки, необхідним постає питання вивчення індивідуальних і групових чинників, що впливають на вказані параметри групової взаємодії.

Загалом за формальними ознаками можна виділити кілька видів групових утворень в лавах Збройних Сил країни (подаємо за зростанням масштабності): групи військовослужбовців – військові підрозділи – військові частини – військові з’єднання – групи військ тощо). За бойовим призначенням, найменшою одиницею з кількох військовослужбовців, залежно від виконання бойового завдання, є відділення в кількості в декілька осіб (наприклад: бойовий розрахунок) або взвод у кількості до півтора десятка осіб (наприклад: розвідувальна група). Це стала штатна група військовослужбовців. Тому необхідним є правильний розподіл особового складу до найменших підрозділів (екіпаж, розрахунок, бойова група) з урахуванням їхньої психологічної сумісності, рівня боєздатності, професійної підготовки тощо. Це реальна група, обмежена обсягом спільнота людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування. Мала група людей, між якими є безпосередній контакт, а також ієрархічна структура відносин і підпорядкованості. Під малими групами розуміють порівняно стійкі, нечисленні за складом, пов’язані спільною метою об’єднання людей, у яких здійснюється безпосередній контакт між їхніми членами. Формальна група, яка функціонує відповідно до заздалегідь установлених офіційних цілей, завдань, інструкцій, статутів. Вони формуються на підставі наказів, розпоряджень, штатного розпису та інших нормативно-правових документів .

Функціонування колективу військовослужбовців як єдиного цілого забезпечується соціально – психологічними процесами як на рівні групи (групової динаміки та структурування групи), так і на рівні індивідуальної свідомості окремих його членів. Так, чи не найвагомішим індивідуальним чинником ефективності групової взаємодії є сформованість професійної ідентичності військовослужбовця, Оскільки, слідуючи думці Еріка Еріксона, ідентичність особистості сигналізує про нерозривний зв’язок її з соціальним середовищем. Ідентичність особистості виявляється у ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі. Система відповідальної залежності передбачає взаємозв’язок індивідуальних і колективних цілей.

У працях А.С. Макаренко знаходимо головні принципи організації і діяльності колективу: наявність загальних колективних цілей, суверенітет та самоуправління колективу в єдності з педагогічним управлінням, постійний рух на зустріч перспективам, створення і накопичення традицій, бадьорий тон життя.

Обґрунтуємо основні чинники групової взаємодії у військовому колективі. При включенні військовослужбовця до нового військового колективу він завжди проходить три фази особистої згуртованості з іншими: адаптація, індивідуалізація, інтеграція. Вагомим чинником гармонійності цього процесу є сприйняття і прийняття групових норм. Основою для групових вимог є соціальні норми, які функціонують у кожній групі або військовому колективі. Ці норми є сукупністю правил і вимог, яку формує кожна реально діюча спільність. Вони регулюють поведінку членів групи, характер їхніх взаємовідносин, взаємодії і спілкування. Таке регулювання не може гарантувати групі безконфліктне функціонування і колектив (норми, правила, міжособистісні стосунки) здійснює вплив на стан кожного свого члена. Військовослужбовець оволодіває діючими в групі нормами і максимально адаптується до неї і з часом, може вносити деякі власні корективи в діяльність групи. При цьому в груповій діяльності, особистість військовослужбовця може зазнати змін, яких раніше в нього не було, але які вже були у інших членів групи і які відповідають рівню групового розвитку і підтримують цей рівень.

Особливості групоутворення та розвитку військового підрозділу як соціально-психологічного цілого є наступним вагомими чинником групової взаємодії. Слід зазначити, що група – більш широке поняття, ніж колектив. Військовий колектив – високоорганізована група дисциплінованих військовослужбовців, здатних автономно виконувати службові, учбові, бойові та інші завдання. Ця група може входити до складу підрозділу і називається первинним колективом (приклад: екіпаж, бойовий розрахунок, взвод), або вторинним колективом (наприклад: рота, батальйон). Найчастіше виділяють три основні рівні розвитку колективу: соціальної єдності, військового товариства та соціальної зрілості. Мала група виникає і розвивається, але не кожна досягає рівня колективу.

На шляху становлення колективу група долає ряд етапів – згуртованість, розвиток внутрішньогрупових стосунків, які відповідають рівневі розвитку групової діяльності. Тож ще одним чинником групової взаємодії військовослужбовців доцільно розглядати спільність і єдність особового складу підрозділу визначають його узагальнений показник – згуртованість. Це єдність військовослужбовців певного підрозділу, зумовлена спільністю основних завдань бойової діяльності. Вона характеризується одностайністю думок і спільних дій під час спільної військово-професійної діяльності. Важливими елементами згуртованості є: емоційна стійкість колективу, відсутність конфліктів, задоволення результатами бойової підготовки, комфортність, доброзичливість у взаєминах між військовослужбовцями тощо. Наступним комплексним чинником групової взаємодії є різні соціально-психологічні явища, які мають місце у військовому колективі: існування різних форм колективної, групової свідомості (загальна думка, настрій, традиції, настанови тощо), соціально-психологічної поведінки і діяльності військовослужбовців (лідерство, співробітництво, сумісність, згуртованість тощо), механізмів взаємодії військовослужбовців і впливу на них групової та суспільної свідомості (психологічне враження, навіювання, наслідування, настрій тощо).

Усі явища можна розділити на психічні процеси, психічні стани і психічні властивості. До колективних психічних процесів, які регулюють існування колективу або групи, належать такі явища, як спілкування, міжособистісне сприйняття, міжособистісні відносини, групові норми, міжгрупові взаємовідносини тощо. До психічних станів відносять конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість та закритість групи, паніка тощо. До найбільш значущих психічних властивостей належать організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності, сумісність тощо . Крім того, соціально- психологічні явища ведуть до інтеграції або єдності колективу (згуртованість колективу, його ціннісно – орієнтована єдність, суспільна думка, груповий настрій, колективістські традиції тощо); диференціації або роз’єднанню колективу (лідерство, конфлікти тощо); сприяють як інтеграції, так і диференціації колективу (переконання, навіювання, наслідування тощо).

При підготовці військовослужбовців до бойових дій головними завданнями психологічної підготовки є: формування психологічної стійкості до впливу психотравмуючих чинників бойової обстановки; формування психологічної згуртованості бойових підрозділів; забезпечення необхідного психічного стану під час ведення бойових дій; зниження психогенних втрат та надання психологічної допомоги військовим, що отримали бойову психічну травму. Це може виражатися у формі стійких дій підрозділів, що часто компенсують слабкі особисті якості та недостатню підготовку окремих військовослужбовців. Основою психологічної стійкості є встановлення та зміцнення позитивних взаємовідносин серед військовослужбовців у малих групах. Крім того, на стійкість мають вплив наступні чинники, такі як: підвищення фізичної готовності особового складу, підвищення рівня навченості, поліпшення управління та зміцнення внутрішньогрупової злагодженості, згуртування військових колективів на здоровій моральній атмосфері, зміцнення дружби, взаємодопомоги і військового товариства, здатність військовослужбовців дотримуватися моральних норм поведінки, уміння підкорятися груповим та корпоративним вимогам. Це має значення не лише в бойових діях, а й в мирний час при виконанні повсякденних службових обов’язків під час несення внутрішньої служби та занять з бойової підготовки.

Цільова психологічна підготовка направлена на формування у військовослужбовців установок на вирішення конкретної бойової задачі, активізацію, налаштування психіки, відпрацювання психологічної готовності на її безпосереднє і якісне вирішення. Важливим є цілеспрямований розподіл особового складу по підрозділах, командах, бойових розрахунках, з урахуванням вимог бойового завдання до психологічних можливостей, бойового досвіду військовослужбовців і тієї функції, яку вони виконують в колективі. Різні функціональні обов’язки для виконання одного бойового завдання об’єднують військовослужбовців за призначенням в одну групу, де важливе значення мають групова сумісність і згуртованість військового колективу. Вагомими стають комунікативні можливості та організаторські здібності військовослужбовців, вміння побудувати міжособистісні відносини у колективі.

Такими чином, реальне функціонування військового колективу є складною системою виробничих, організаційно-управлінських та міжособистісних відносин його членів, тому і чинники, що зумовлюють її ефективність, також становлять досить складну систему. У кожному колективі, поряд з позитивними, мають місце і негативні соціально-психологічні процеси та явища, які є наслідком суперечливості та внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Це може стати причиною не тільки розладу серед членів колективу, а й ставити під загрозу виконання завдань, що стоять перед колективом, та негативно накладати відбиток на самопочуття кожного. Військовослужбовці змушені тривалий час перебувати в товаристві один одного, адже більшість завдань вони виконують у складі підрозділу (йдеться про колектив окремого взводу, роти, групи тощо), а після виконання завдання також повертаються у розташування підрозділу [6, с. 89-90]. В окремих випадках можуть проявлятися розбіжності поглядів військовослужбовців, їхніх цінностей, норм, цілей, мотивів і стають перепоною в спілкуванні, переростати в конфлікти. Конфлікти можуть бути як професійні, так і особисті, як міжособистісні, так і міжгрупові або особистісно-групові. Попередження і правильне вирішення конфліктів безпосередньо залежить від рівня розвитку групи.

Багато науковців працювали над соціально -психологічними дослідженнями з виявлення індивідуальних, групових та колективних настроїв, характеру міжособистісних взаємин, вивчення потреб і запитів особового складу. Більшість з цих методик мають власні назви авторів, є валідними і визнаними в світі. Серед них потрібно виділити наступні: визначення індексу згуртованості К.Е. Сішора; методика оцінки психологічної атмосфери в колективі Ф. Фідлера; мотиваційний тест Ф. Херцберга (визначення мотиваційних і гігієнічних факторів трудової діяльності: фінансові мотиви, суспільна думка, відповідальність праці, відношення з керівництвом, кар’єра та просування по службі, досягнення особистого успіху, зміст праці, співпраця в колективі); індивідуально -типологічнийопитувальник Л.М. Собчик (визначення показників: агравація, неправдивість, екстраверсія, інтроверсія, тривожність, агресивність, спонтанність, ригідність, сенситивність, лабільність); тест поведінки в конфліктних ситуаціях К. Томаса (визначення ступеня регулювання конфлікту: суперництво, пристосованість, компроміс, уникнення, співпраця), опитувальник міжособистісних взаємовідносин В. Шутца (визначення напрямку взаємодії від індивіду до інших людей та навпаки, таких як: включення, контроль, афект), визначення комунікативно-характерологічних тенденцій за методикою діагностування міжособистісних відносин Т. Лірі (визначення домінування та дружелюбності за восьми ознаками: авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозрілість, підкорення, залежність, дружелюбність); методика багатофакторного дослідження особистості за тестом Р.Б. Кеттелла, форма А (визначення комунікативних, інтелектуальних, емоційних та регуляторних властивостей особистості); діагностика станів агресії А. Басса-А. Дарки (визначення фізичної агресії, непрямої агресії, роздратування, негативізму, образи, підозрілості, вербальної агресії, почуття провини). Дані методики дають змогу, з використанням отриманих результатів досліджень, корегувати психологічне управління особовим складом групи.

Групова взаємодія є важливою характеристикою сумісної діяльності військовослужбовців, визначає процес спілкування між ними і ефективність організації бойової підготовки підрозділу. Обґрунтовано основні психологічні чинники групової взаємодії у військовому колективі: на рівні індивідуальної свідомості члена групи це професійна ідентичність та сприйняття і прийняття ним групових норм; на рівні групової свідомості та групової динаміки – це особливості групоутворення та розвитку військового підрозділу, різні соціально-психологічні явища, які мають місце у військовому колективі.

Застосування різних методів досліджень дає змогу визначити соціально-психологічні чинники які впливають на групову взаємодію військовослужбовців. Виявлено, що вони можуть бути індивідуальними і груповими, відображати характер міжособистісних взаємин, рівні прояву в критичних ситуаціях та накладати відбиток як на особистість окремого військовослужбовця, так і на групу в цілому.

Для оптимальної групової взаємодії військовослужбовців необхідно систематично контролювати ці чинники в системі. Вона має бути орієнтована на врахування та реалізацію соціально-психологічних чинників як система діагностичних, прогностичних, розвивально-корекційних, аналітичних заходів.

 

  1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЯВИЩА У ВІЙСЬКОВОМУ КОЛЕКТИВІ

Оскільки у науковій літературі є близькі за змістом поняття «соціально- психологічна атмосфера», «психологічна атмосфера», «соціально- психологічний клімат», «морально-психологічний клімат», у колективі розглядатимемо як синонімічні.

Соціально-психологічна атмосфера – це результат спільної діяльності людей, їхньої міжособистісної взаємодії, стан групового настрою та якісна сторона міжособистісних відносин у групі, що виявляються у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в організації.

Клімат стосунків між людьми складається з трьох кліматичних зон.

Перша кліматична зона – соціальний клімат, що визначається тим, наскільки в даному колективі усвідомлені цілі й завдання суспільства, наскільки гарантовано дотримання всіх конституційних прав й обов’язків працівників, як громадян.

Друга кліматична зона – моральний клімат визначається моральними цінностями, ухваленими в даному колективі.

Третя кліматична зона – психологічний клімат, неофіційні відносини, які складаються між працівниками, що перебувають у безпосередньому контакті один з одним.

Психологічний клімат – це мікроклімат, зона дії якого більш локальна ніж соціального й морального клімату.

Усі соціально-психологічні явища можна розділити на психічні процеси, психічні стани і психічні властивості:

  1. До колективних психічних процесів, які регулюють існування колективу або групи, належать такі явища, як спілкування, міжособистісне сприйняття, міжособистісні відносини, групові норми, міжгрупові взаємовідносини тощо.
  2. До психічних станів відносять конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість та закритість групи, паніка тощо.
  3. До найбільш значущих психічних властивостей належать організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності, сумісність тощо.

Крім того, соціально-психологічні явища ведуть до інтеграції або єдності колективу (згуртованість колективу, його ціннісно-орієнтована єдність, суспільна думка, груповий настрій, колективістські традиції тощо); диференціації або роз’єднанню колективу (лідерство, конфлікти тощо); сприяють як інтеграції, так і диференціації колективу (переконання, навіювання, наслідування тощо).

  1. Соціально-психічна стабільність – згуртованість колективу означає єдність поведінки його членів, що заснована на спільних інтересах, ціннісних орієнтацій, норм, цілей і дій щодо їх досягнення. Згуртованість є найважливішою соціологічною характеристикою колективу. За своєю сутністю вона (характеристика) аналогічна характеристиці його навчальної діяльності – продуктивності праці.

За своєю спрямованістю згуртованість колективу може бути позитивною (функціональною), т. т. орієнтованою на цілі та задачі його трудової діяльності та негативною (дисфункціональною), спрямованою на досягнення цілей, що суперечать суспільним цілям, цілям виробничої діяльності.

  1. Соціально-психічне напруження – в колективі бракує єдності колективного вольового зусилля та колективних емоцій, які посилюються, чим більш суспільно значущими є цілі, до яких прагнуть і яких досягають її члени в груповій діяльності.

Саме тому актуальною стає потреба з’ясувати мотиви, якими керується особистість, здійснюючи свій емоційний (а також і діловий) вибір, коли вона надає перевагу одним спільникам і відкидає інших.

  1. Соціальний психоз – масовий психоз – це психічна епідемія, в основі якої лежить подразливість і ступінь сприйнятливості до впливу. Масовий психоз вражає колектив або групу людей, в результаті чого людина втрачає нормальну здатність до судження та нормальний спосіб судження, що робить людину одержимим чимось.

Істеричні психози представлені неоднорідними по клінічній картині психічними станами – істеричним сутінковим затьмаренням свідомості, слабким мисленням, зовсім дитячою поведінкою, синдромом нереальних фантазій, синдромом регресу особистості, істеричним ступором.

Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату:

  1. Суб’єктивні: довіра та висока вимогливість членів групи один до одного; сприятлива та ділова критика; вільне висловлення своєї думки при обговоренні питань, які стосуються всього колективу; відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значимі для групи рішення; достатня проінформованість членів колективу про його задачі та стан справ; задоволеність приналежністю до колективу; високий ступінь емоційної включеності та взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустрацію у когось з членів колективу; взяття на себе відповідальності за стан справ в групі кожним з її членів, та ін.
  2. Об’єктивні: високі показники результатів діяльності; високий рівень трудової дисципліни; відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

Характер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня групового розвитку. Між станом клімату розвинутого колективу і ефективністю спільної діяльності її членів та згуртованістю існує позитивний зв’язок. Оптимальне управління діяльністю та кліматом в любому колективі потребує спеціальних знань та вмінь від керуючого складу.

 

  1. МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ

Сучасна вітчизняна військова психологія пропонує команди­рам (начальникам) підрозділів досить великий арсенал відповід­них методів вивчення психології колективу. Їх можна умовно об’єднати у три самостійні групи:

  1. Всезагальний метод (діалектичний), реалізовуваний для вивчення всіх явищ об’єктивної і суб’єктивної дійсності, в тому чи­слі і всередині колективу. Цей метод полягає в тому, що він засто­совний для аналізу будь-якого соціально-психологічного явища, але дає в руки військового керівника вельми загальну інформацію, яка може його лише орієнтувати в загальному змісті досліджува­ного явища.
  2. Загальні методи включають в себе ті з психодіагностичних методів, які дозволяють отримувати вже більш точну інформацію про зміст дослі­джуваного явища. В інтересах вивчення психології колективу більшість психоло­гів відносять до них методи спостережен­ня, вивчення документів (контент-ана- лізу), аналізу результатів діяльності, не­залежних характеристик і експерименту.

Метод спостереження – це цілеспрямоване систематичне сприйняття досліджуваного об’єкта на основі реєстрації обраних одиниць (показників, ознак), що характеризують особливості дос­ліджуваного соціально-психологічного явища колективу.

Метод вивчення документів припускає діагностику змісту і рівня розвитку колективних психологічних явищ на основі аналізу їх документальних джерел (актів перевірок підрозділів, річних та інших звітів тощо).

Так званий метод контент-аналізу є формалізованим (кількіс­но-якісним) дослідженням усередині колективних елементів пси­хології.

Метод аналізу результатів діяльності передбачає ви­вчення психології колективу на основі вивчення ефективності його функціонування (насамперед якості вирішення професійних завдань).

Метод незалежних характеристик дозволяє вивчити зміст соціально-психологічних явищ у колективах на основі аналізу їх оцінок, висловлених різними людьми. Якщо ці оцінки формулю­ються фахівцями в галузі соціальної психології (психологами, офі­церами відділень і відділів з МПЗ тощо), то метод можна назвати методом експертних оцінок.

Метод експерименту є досить ефективним методом, але ви­суває високі вимоги до управлінських здібностей і можливостей, застосовує його особу. Його сутність полягає в тому, що вивчення психології колективу здійснюється на основі аналізу її прояву в спеціально створених контрольованих умовах, в яких аналізоване явище має обов’язково виявитись.

У деяких випадках можуть застосовуватись і деякі інші методи, проте їх результативність, як показує військова практика, ще недо­статньо висока. Водночас фахівцями військової психології в остан­ні роки розроблено і знаходять все більш широке застосування ряд інших методів, які включені у третю групу.

  1. Спеціальні методи дозволяють отримувати достатньо пов­ну і точну інформацію про досліджувані соціально-психологічні явища.

Серед них найбільше поширення отримав метод опитуван­ня, що передбачає вивчення соціально-психологічних явищ війсь­кового колективу на основі аналізу відповідей опитуваних (респо­ндентів) на певний перелік питань. Цей метод реалізується в різ­них методиках. Серед найбільш поширених у військовій практиці є соціометрична методика Я. Морено, цілий спектр експрес- методик та ін.

Також може застосовуватись математичний метод і насам­перед методика імітаційного моделювання. Він дозволяє оцінити колектив на основі дослідження процесу вирішення групового за­вдання різними членами колективу.

Певний інтерес може викликати апаратурний метод, який вимагає досить великої матеріальної і тимчасової підготовки, а тому в повсякденній практиці застосовується переважно тільки підготовленими фахівцями психології, соціальної психології та со­ціології.

Як відомо, повноцінне керівництво військовим колективом (підрозділом) не обмежується власне організаторською діяльніс­тю офіцера. Воно включає ще і регулювання внутрішніх (соціа­льно-психологічних) процесів, попередження і розв’язання де­структивних конфліктів, вирішення низки інших психологіч­них проблем.

Все це – свого роду «внутрішнє керівництво». Воно полягає у впливі на основні елементи колективної психології (взаємини, колективну думку, традиції тощо) і виступає важливим чинни­ком, що забезпечує нормальне функціонування і розвиток психо­логії колективу.

Відомо, що способи (прийоми і засоби) управління соціально- психологічними явищами колективів відрізняються від тих, які широко використовуються в організації групової діяльності. Тут, наприклад, обмежені можливості наказного впливу, прямої вимо­ги, заборони. Проте внутрішнє управління можливе і необхідне. Якщо від цього усувається керівник, то воно переходить до когось з інших членів групи, який, займаючи місце лідера у структурі пси­хології групи, може при цьому переслідувати не завжди благородні цілі.

На думку вітчизняних військових психологів, управління пси­хологією колективу (групи) може здійснюватися трьома способами.

  1. Керівник прагне виявити і використовувати сприятливі психологічні чинники.

Наприклад, у своїй діяльності він може опиратися на підтриму­вану або співпадаючу з його вимогами колективну думку, давати можливість здоровим елементам колективного настрою виявити себе в дії. У результаті не тільки забезпечується необхідна підтримка керівника, а й розвивається сама колективна психологія. Ігнору­вання ж цих факторів може призвести до того, що психологічні ме­ханізми всередині колективного життя слабшають або змінюють свою змістову спрямованість.

Отже, перший спосіб управління психологією колективу поля­гає в тому, щоби створити умови, за яких реалізується позитивна складова її змісту. До того ж першорядною умовою є довіра членам колективу, доручення його активу вирішення завдань, що регулю­ють всередині колективну діяльність, уважне ставлення до проявів ініціативи тощо.

  1. Коректування групових установок і позицій, налаго­дження та зміцнення взаємин між його членами і мікрогру- пами, облагороджування традицій, підняття настрою та ін.

Ці завдання цілком вирішувані, якщо враховуються закономі­рності, властиві всередині колективним процесам. Наприклад, ди­наміка колективної думки щодо конкретного питання піддається коригуванню, якщо керівник відкрито не нав’язує підлеглим свою волю, а дає їм можливість спільно розібратися в суті справи, сфор­мулювати і висловити свій погляд, ознайомитися з позиціями то­варишів по службі, уточнити своє сприйняття проблеми і завдяки цьому сформулювати взаємоприйнятне рішення.

  1. Основні ідеї виходять саме від керівника (командира, начальника), а потім роз’яснюються і впроваджуються у сві­домість підлеглих.

Проте слід враховувати, що цей підхід малоефективний, якщо командир (начальник) не користується авторитетом, а проблема, що вимагає вирішення, не терпить зволікання. Водночас цей спосіб кращий у тому випадку, якщо офіцер недостатньо знає підлеглий колектив або психологія організованої групи перебуває не вище середнього рівня свого розвитку.

Разом з тим слід мати на увазі, що запропонованими спосо­бами управління не обмежуються психолого-педагогічні аспекти управлінської діяльності офіцера. Ще чимало соціально-психо­логічних явищ вимагають активної участі командира (началь­ника). До їх числа насамперед належать проблеми, викликані національними і деякими іншими особливостями військовослуж­бовців.

 

  1. СТИЛІ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКОВИМ КОЛЕКТИВОМ

Безсумнівно, що керівникові потріб­ні офіційні повноваження для управлін­ня людьми (підлеглими), а також мож­ливість впливати на їхню поведінку і службову діяльність, використовуючи, наприклад, права, що визначаються у військових статутах. До того ж до його компетенції належить ряд управлінських функцій: планування, організація, моти­

вація і контроль діяльності як кожного підлеглого окремо, так і ко­лективу підрозділу в цілому. В результаті формальна влада, що на­дається офіцеру, з урахуванням його багатьох особистісних особли­востей (насамперед акцентуйованих рис характеру та спрямованості особистості) може формувати той чи інший стиль управління.

У військовій психології використовується їх певна класифіка­ція, а саме:

  1. Авторитарний. Найкращий, з точки зору адміністратора, стиль управління, що дозволяє йому повною мірою використову­вати можливості єдиноначальності, ігноруючи внутрішньо- колективні соціально-психологічні цінності.
  2. Авральний. Стиль, відповідний для виняткової ситуації. Однак, ставши системою, дезорганізує нормальну роботу підрозді­лу, призводить до конфліктів, прояву невдоволення в колективі.
  3. Діловий. Передбачає роботу командира (начальника) за розрахованими і оптимальними схемами. Такому стилю можна бу­ло б віддати перевагу над іншими, якщо тільки служба не містить несподіванок і піддається хоча б деякому прогнозуванню.
  4. Демократичний. Саме такий стиль здатний давати най­кращі результати (керівник вважає свою точку зору однією з мож­ливих), але до певних меж, коли обговорення діяльності замінює саму професійну діяльність.
  5. Ліберальний. З точки зору психологічної науки, він цілком застосовний у згуртованому колективі. Більшістю ж військових практиків він вважається неприйнятним для офіцерів військової (флотської) ланки.
  6. Компромісний. У його основі – здатність офіцера, посту- паючись в непринципових питаннях підлеглим з різними інтере­сами, домагатися своїх, у тому числі службових, цілей.

У психологічній літературі зустрічається ще ряд класифікацій стилів управління колективами (наприклад, ліберально-демокра­тичний, непослідовний, ситуативний та ін.), які за своєю суттю лише конкретизують зміст раніше викладених.

Розглянутий зміст роботи військового керівника (командира, начальника) з вивчення та управління соціально-психологічними явищами підлеглих колективів створює психолого-педагогічні ос­нови для успішної роботи з підлеглими.

Приступаючи до реалізації своїх управлінських функцій, офі­цер повинен творчо підходити до підбору тих із них, які найбільш повно відповідають конкретним умовам бойової, службової та ін­шої діяльності, змісту вже сформованої психології колективу, а та­кож власним особистісним особливостям.

 

  1. МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЯВИЩ У ПІДРОЗДІЛІ

Психологію військового колективу становлять різноманітні соціально- психологічні явища, в яких проявляються зміст і динаміка його життєдіяль­ності. Розуміння психології військового колективу як цілісного явища і загальної її характеристики можливо лише в рамках системного підходу. Для класифікації явищ колективної психології можна використати різні критерії. Так, наприклад, в рамках системно-функціонального підходу можна виділити три групи соціально-психологічних явищ, які по-різному впливають на життєдіяльність військового колективу:

а)    соціально-психологічні явища і процеси, що сприяють до інтеграції колективу (згуртованість колективу, його ціннісно-орієнтована єдність, сус­пільна думка, груповий настрій, колективістські традиції тощо). Інтеграція проявляється в згуртованості колективу, єдності колективістських спря­мувань;

б) соціально-психологічні явища і процеси, що сприяють диферен­ціації, роз’єднанню військового колективу (лідерство, конфлікти тощо);

в)    соціально-психологічні явища, що сприяють як інтеграції, так і, диференціації військового підрозділу (переконання, навіювання, насліду­вання тощо).

Бойова готовність має багато складових. Матеріальною основою її вис­тупає зброя і військова техніка, які відповідають рівню розвитку військової справи. Однак не має потреби доводити, що вирішальна роль належить особистості військовослужбовця, тому велике значення має саме психологіч­на основа бойової готовності, від якої залежить психологічна готовність бойового складу до вступу в бій.

У Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України зазначається, що важ­ливою складовою бойової готовності та боєздатності військ є високий моральний дух особового складу. В цьому контексті набуває актуальності проблема формування сприятливого соціально-психологічного клімату в підрозділах та частинах Збройних Сил України, як важливої складової фор­мування психологічної готовності особового складу до виконання профе­сійних завдань за призначенням та в особливих умовах, підтримання їх мо­рального духу та боєздатності.

Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в військо­вих колективах має за мету розкриття професійного потенціалу військово­службовців, підвищення їх авторитету та престижу проходження служби у Збройних Силах України.

Дані рекомендації містять інформацію про сутність соціально-психо­логічного клімату у військовому колективі, фактори які впливають на його стан та практичні методи його вивчення та покращення.

Сутність соціально-психологічного клімату, фактори які впливають на його стан.

У психологію поняття «клімат» прийшло з метереології та географії. Зараз це усталене поняття, яке характеризує непомітну, тонку і делікатну грань людських взаємовідносин.

Клімат соціально-психологічний (СПК) (від грецької кііта [кіішаїов] нахил) – якісний бік міжособистісних відносин, виявляється у вигляді сукуп­ності психологічних умов, які сприяють чи перешкоджають продуктивності сумісної діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Можна відокремити чотири структурних елементи психологічного клімату, які відо­бражають ставлення членів колективу до:

  • загальної справи;
  • один до одного;
  • світу в цілому;
  • самих себе.

У свою чергу, всі прояви психологічного клімату мають два основних параметри:

а)    предметний (спрямованість уваги та характер сприйняття військо­вослужбовцями їхньої діяльності);

б)    емоційний (задоволення чи незадоволення військовослужбовцями цією діяльністю).

Серед факторів, які впливають на формування соціально-психологіч­ного клімату військового колективу виділяють наступні:

Фактори макро середовища – це той загальний фон, на якому буду­ються та розвиваються людські відносини в цілому. До факторів макро сере­довища належать:

  1. Громадсько-політичний стан в країні – прозорість та чіткість політичних та економічних програм, довіра до уряду тощо;
  2. Економічний стан суспільства – баланс між рівнями технічного і соціального розвитку;
  3. Рівень життя населення – баланс між заробітною платою та рівнем цін, споживацька спроможність населення;
  4. Організація життя населення – система побутового та медичного обслуговування;
  5. Соціально-демографічні фактори – задоволення потреб суспільства і виробництва у трудових ресурсах;
  6. Регіональні фактори – наявність чи відсутність міжетнічних конфліктів.

Фактори мікро середовища – це матеріальне та духовне оточення особистості у військовому колективі.

До мікро факторів належать:

  1. Об’єктивні – комплекс технічних, санітарно-гігієнічних, управлін­ських елементів в кожному окремому військовому колективі;
  2. Суб’єктивні (соціально-психологічні фактори):

а) формальна структура – характер офіційних та організаційних зв’язків між членами військового колективу, офіційні ролі і стосунки членів групи;

б) неформальна структура – наявність товариських стосунків, спів­робітництва, взаємодопомоги, стиля керівництва, особистих психологічних властивостей кожного члена військового колективу (групи), та їх пси­хологічна сумісність.

Взагалі, психологічний клімат може різнитися за своїм змістом і спря­мованістю, так у психології визначають види психологічного клімату: за позитивною, негативною та нейтральною спрямованістю. Клімат, який має позитивну спрямованість називають – сприятливим, або здоровим. З негатив­ною спрямованістю – несприятливим, або не здоровим. Спрямованість, якого чітко не визначена – нейтральним.

Кожен із зазначених видів клімату має характерні ознаки – як суб’єк­тивного (внутрішнього), так і об’єктивного (зовнішнього) характеру.

 

Характеристика сприятливого соціально-психологічного клімату у військових колективах

Сприятливий СПК є ідеальним для повноцінної життєдіяльності вій­ськового колективу та виконання поставлених завдань.

Сприятливий СПК характеризується певними суб’єктивними ознаками, які розкривають його внутрішню суть:

Довіра і висока вимогливість членів колективу;

  1. Взаємоповага і ділова критика;
  2. Повага, але водночас вимогливість командира у ставленні до кож­ного члена колективу;
  3. Достатня інформованість усіх членів про основні завдання та стан їх виконання;
  4. Створення в колективі умов для активної службової реалізації та саморозвитку кожного військовослужбовця;
  5. Задоволення від служби та приналежності саме до цього колективу;
  6. Злагоджена взаємодія, взаємодопомога членів колективу в критич­них ситуаціях;
  7. Прийняття на себе відповідальності за стан справ у колективі, уболі­вання за честь колективу, бажання зробити посильний внесок у його про­цвітання.

Такий внутрішній психологічний клімат в колективі зумовлює і відпо­відні (зовнішні) об’єктивні показники сприятливого психологічного клімату, зокрема, це:

  1. Переважає бадьорий, життєрадісний, оптимістичний настрій у взаємовідносинах між військовослужбовцями; стосунки будуються на основі співробітництва, взаємної допомоги, доброзичливості; членам колективу

подобається брати участь в сумісних справах, разом проводити вільний час; у взаємовідносинах переважає підтримка, критика висловлюється із добрими побажаннями (розвиваюча критика);

  1. У військовому колективі існують норми справедливого та шанов­ного відношення до всіх його членів (при цьому відбувається дотримання субординації);
  2. В колективі високо цінують такі риси особистості, як: принципо­вість, чесність, працелюбність, безкорисливість;
  3. Військовослужбовці активні, повні енергії, вони щиро відгукаються, якщо необхідно зробити корисну для всіх справу, і отримують високі служ­бові показники;
  4. Успіхи та невдачі окремих членів колективу не викликають роздра­тування, не застосовується психологічне та фізичне насильство, новачкам надається необхідна допомога щодо гідного проходження служби;
  5. У стосунках в середині колективу (структурними підрозділами) існує взаєморозуміння, співробітництво.

 

Показники, які визначають стан соціально-психологічного клімату військових колективів

Соціально-психологічний клімат, як інтегральний стан групи вбирає в себе цілий комплекс різноманітних характеристик. Тому його не можливо вимірювати по якомусь єдиному показнику. Розроблена певна система показ­ників, на базі яких з’являється можливість оцінити рівень і стан соціально- психологічного клімату. Наприклад, при дослідженні соціально-психологіч­ного клімату у військовослужбовців за допомогою анкетного опитування, головними показниками являються:

  1. Задоволеність членів військового колективу характером та змістом служби;
  2. Задоволеність стосунками із співслужбовцями та командирами;
  3. Відношення до виконання поставлених завдань, співслужбовців, командирів;
  4. Задоволеність системою морального та матеріального стимулювання;
  5. Стиль керівництва;
  6. Настанови та цінності орієнтації військовослужбовців;
  7. Службова та громадська активність військовослужбовців;
  8. Рівень конфліктності – причини конфліктів, їх напруженість, спрямованість, типи, швидкість і якість їх вирішення;
  9. Реальна та потенційна плинність кадрів;
  10. Професійна підготовка.

Після обробки та аналізу отриманої інформації з’являється можливість виявити коло проблем в колективі.

Прийоми та методи дослідження соціально-психологічного клімату

у військових колективах

При дослідженні СПК необхідно вжити ряд організаційних та соці­ально-психологічних прийомів.

Організаційні прийоми передбачають:

  1. Проведення дослідження з метою виявлення причин негативних стосунків серед військовослужбовців.
  2. Інформування командирів про результати досліджень.
  3. Прийняття факторів, які негативно впливають на СПК.
  4. Регулярний контроль стану СПК.

Соціально-психологічні прийоми спираються на результати проведе­ного дослідження та передбачають в основному наступне:

  1. Визначення неформальної структури групи, виявлення лідера та його ролі в колективі. Необхідно дати відповідь на запитання про те, спрямована діяльність лідера на позитивні вчинки – захист інтересів членів своєї групи, створення сприятливого клімату, підвищення рівня розвитку групи, чи навпаки, лідер переслідує егоїстичні цілі – підвищення свого статуту, престижу приносячи шкоду інтересам групи.
  2. Корекція формальної та неформальної структури групи.
  3. Діагностування рівня розвитку групи, соціально-психологічне коре­гування групових процесів та станів.
  4. Визначення причин конфліктів в групі і втілення соціально-психо­логічних засобів їх конструктивного вирішення.
  5. Соціально-психологічне корегування стосунків у військовому колективі (проведення соціально-психологічних тренінгів, ігрових вправ та психологічних консультацій).

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляди:35
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”