Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…

Використання основних положень класичної школи управління
у діяльності офіцера структур морально-психологічного
забезпечення

 

План

 

Вступ

  1. Дослідження основ управління– витоки, імена.
  2. Оновні положення класичної школи управління. 14 принципів Файоля.
  3. Управління і завдання МПЗ.
  4. Класичне управління в діяльності офіцера МПЗ.

Висновки

Джерела

 

Вступ

 

З початку 20 століття, з розвитком виробничих стосунків, промислової конкуренції і зростанням потреб раціональної організації управлінських структур, в першу чергу у великих промислових компаніях задля надійного утримання ринку та стабільного підвищення доходів,окремі фахівці та науковці звернули увагу на потребу системної, наукової організації управління виробництвом та адміністративними процесами. Дуже скоро визначені науковим та дослідницьким (практичним) шляхом принципи, які значно полегшили адміністративні процеси завдяки уніфікації та врахуванню колективного досвіду, поширилися далеко за межі комерційних, за природою прибуткових, організацій та проникли у сферу діяльності державних органів, громадских, політичних та профспілкових організацій і, закономірно, військових структур. Первинно сформовані принципи класичного управління розглядали в першу чергу структуру як таку, без урахування особистісних рис та характеристик людей, що в такій структурі тим чи іншим шляхом задіяні, проте з часом, вивчення такого фактору як «мотивація» учасників адміністративних та виробничих процесів призвела до виникнення терміну менеджмент, що значно вдосконалив базові підходи, не порушуючи, проте закладених первинно основ. У цій роботі ми розглянемо саме ці основи, які в практиці менеджменту прийнято називати класичною школою управління.

 

 

  1. Дослідження основ управління – витоки, імена.

 

Виникнення та розвиток класичної школи управління відносять до першої половини 20 століття, або ж до 1920-1950-х років, розрізняючи при цьому виникнення наукового підходу до вдоконалення виробництва (Ф.Тейлор) та адміністративного, який, власне, й заклав основи сучасного менеджменту (А.Файоль).

Американець Фредерик Уінслоу Тейлор(Frederick Winslow Taylor) – 1856-1915 – народився в сім’ї адвоката, навчався у Франції, Німеччині, а згодом в юридичному коледжі Гарварду (США). Через проблеми з зором він не зміг продовжувати освіту і влаштувався звичаним працівником на завод гідроустаткування у Філадельфії, однак 1882-1883 опинився на посаді начальника механічних майстерень, паралельно здобуваючи технічну освіту за спеціальністю інженера-механіка. З 1884 року, вже на посаді головного інженера, вперше почав застосовувати систему диференційованї опати в залежності від продуктивності праці. З 1890 по 1893 рр. працював головним управляючим Мануфактурної інвестиційної компанії у Філадельфії, став власником друкарень у двох американських штатах, першим в історії менеджменту організував власну справу з управлінського консультування. 1906 року був обраний президентом Американського товариства інженерів-механіків, а 1911 року заснував Товариство сприяння науковому менеджменту.

Серйозні дослідження з наукової організації праці Тейлор розпочав з 1895 року і з того часу запатентував понад сотню своїх винаходів та раціоналізаторських пропозицій.Підхід Тейлора базувався на тому, що використовуючи спостереження, виміри, логіку та аналіз можна спростити значну кількість операцій ручної праці, підіймаючи тим самим продуктивність.

За Тейлором, оскільки простий виконавець робіт не мав змоги свідомо охопити цілий виробничий процес, на керівника лягала надмірна кількість завдань щодо регламентації роботи кожного з працівників, а з розвитком промисловості та обсягів виробництва управління вже не могло базуватися на такій примітивній основі. Його ідея полягала у виробленні – на основі статистичного обліку та вимірів роботи працівників за різними параметрами – комплексу правил, законів та формул, що дозволять працівникові самостійно і з меншою втомою, виконувати більші (оптимальніші) обсяги робіт.

Розділивши роботу виконавця на частини та хронометруючи окремі рухи, Тейлор розписував його робочий час по секундах і в багатьох випадках успішно визначав той обсяг роботи, який працівник міг виконати найбільш раціонально витрачаючи свою робочу силу у межах заданого періоду.

Продовжувачами теорії наукового управління Тейлора та розробниками нових меодва наукової організацї праці, поміж інших, стали Френк і Лілія Гілбрет, Макс Вебер та Генрі Гант.

Ліліан Моллер Гілбрет(Lillian Moller Gilbreth) –18781972 – американська вчена, авторка, психолог, промисловий інженер, консультант з менеджменту, експерт з ергономіки і кадрових питань, одна з перших жінок інженерів, яка отримала ступінь доктора філософії. Її чоловік Френк Банкер Гілбрет старший (Frank Bunker Gilbret)- 18681924 – американський інженер,протягом десяти років з 1885 по 1895 працював в Whidden Construction Company. У 1895 заснував власну будівельну фірму Frank Gilbreth Construction, яка займалася будівництвом житлових будинків, хмарочосів, дамб і каналів.Серед найвідоміших проектів Френка Гілбрета будівництво Електричної лабораторії. У 1906 році фірма Гілбрета брала участь у відновленні інфраструктури Сан-Франциско після землетрусу. Ліліан та Френк Гілберт зосереджувалися на виченні людських рухів під час виробничих процесів фіксуючи їхню роботу на кінокамеру. Френк Гілбрет винайшов мікрохронометр, годинник з великою хвилинною стрілкою, яка реєструвала час з точністю до 1/2000 хв. За допомогою мікрохронометра Гілбрети могли аналізувати трудові рухи та з точністю визначати час потрібний на виконання операцій.На основі отриманої інформації вони прагнули вдосконалити роочі операції, виявивши та усунувши непродуктивні рухи, і, таким чином, підвищити ефективність роботи. Під час Першої світової війни Френк проходив військову сужбу у званні майора вивчаючи рухи поранених розробляв методи їх реабілітації.

Генрі Лоуренс Ґант (Henry Gantt) – 1861-1919) – американський інженер-механік і консультант з управління. У 1887 році він приєднався до Фредеріка Тейлора в застосуванні наукових принципів управління на підприємствах, де вони працювали до 1893 року. В 1901 році розробив першу преміальну систему оплати дострокових і якісно виконаних виробничих завдань. З її впровадженням на ряді підприємств продуктивність праці зросла більш ніж удвічіhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96_%D2%90%D0%B0%D0%BD%D1%82 – cite_note-5. Вивчав менеджмент на прикладі будування кораблів під час Першої світової війни і запропонував свою діаграму, що складається з відрізків (завдань) і крапок (завершальних завдань, або віх), як засіб для представлення тривалості і послідовності завдань у проєкті., відому як Діаграма Ґанта. У своїй пізнішій кар’єрі як консультант з питань управління, розробив додаткві системи оплати праці і методи вимірювання її ефективності.У 1916 році, створив асоціацію, яка намагалась застосовувати критерії ефективності промислового виробництва в політичному процесі.

Ґант запатентував більше десятка винаходів, читав лекції в університетах, склав карти-схеми для виробничого планування (так звані Ґант-схеми), а також зробив значний внесок у розробку теорії лідерства.

Максиміліа́н Карл Емі́ль Ве́бер (Maximilian Carl Emil Weber) – 18641920, – відомий як Макс Вебер (Max Weber) — німецький соціологфілософісторикполітичний економіст. Ідеї Вебера справили значний вплив на розвиток суспільних наук, а зокрема – соціології. Важливе місце у творчості М. Вебера займає дослідження проблематики раціональності. Він її вивчав як у зв’язку з розвитком капіталізму, так як і цілком автономний феномен, М. Вебер констатує присутність раціональної компоненти у різних формах: ціле-раціональну дію, що орієнтується на мету, затрати на її досягнення та зовнішній контекст дії, ціннісно-раціональну, що окрім іншого має певну ціннісну платформу вкорінену в культуру та домінуючі в ній норми. Із цим пов’язане веберівське розмежування формальної та субстантивної раціональності, де перша пов’язана із здатністю здійснювати чіткий розрахунок при прийнятті рішення, а друга є радше виявом стабільних ціннісних орієнтирів як елементу культури. У зв’язку з процесами раціоналізації М. Вебер розглядав також становлення нового модерного соціального порядку як в економічному, так і правовому й політичному вимірах, зростання значення бюрократії на які хоча він і покладав надії на підвищення ефективності управління, але наголошував на потенційних небезпеках, які несе розгалужене правове регулювання.

Макс Вебер притримувався думки, що твердий порядок, підкріплений відповідними (розробленими Тейлором) правилами, є найбільш ефективним методом роботи та вважав, що кожну виробничу чи адміністративну структуру можна розділити на елементи та пронормувати роботу кожного з цих елементів з тим, щоб можна було пеціалізувати персонал та визначити оптимульну кількість і функції керівників. Ідеальна бюрократична модель Вебера виглядає так:

  • Управлінська діяльність розподіяється на елементарні найпростіші операції, з суворим регламентуванням функцій, прав та обов’язків кожної з робочих ланок.
  • Вся система будується на принципах ієрархії.
  • Діяльність виробничо-господарських систем регулюється системою правил, чіткими стандартами, інструкціями, що визначають відповідальність кожного працівника і створюють умови для єдиного підходу при вирішенні виробничих питань.
  • Егоїстичні відносини в адміністративних та технічно-виробничих процесах виключаються.
  • Побудова структури ґрунтується на відповідності працівника займаної посади.

 

 

Науковий підхід так чи інакше, враховував людські можливості і задля підвищення продуктивності та ефективності виробництва передбачав з одного боку матеріальне стимулювання за краще чи в більшому обсязі виконану роботу, а з іншого, визначення раціональної тривалості робочого дня та виробничих процесів з урахуванням необхідного працівнику відпочинку. Визнавалася також і необхідність добору людей для тих чи інших видів робіт за відповідними фізичними та інтелектуальними здібностями, а також велике значення навчання працівників.

Саме завдяки концепції наукового управління саме управління стало визнаватися як окрема, самостійна галузь наукових досліджень.

 

 

  1. Оновні положення класичної школи управління. 14 принципів Файоля.

 

Якщо наукове управління було зосереджене на раціоналізації саме виробничих процесів, то напрямок адміністративного підходу, який, власне, і мається на увазі, коли говорять про класичну школу, вже був зорієнтований на вищий управлінський рівень, а автори цього напряму мали досвід роботи напосадах керівників вищої ланки у великих бізне-структурах.Метою досліджень класичної школи було створення універсальних принципів управління, застосування яких допомгло б будь-якому підприжмству досягти анйвищих результатів.

 

В цьому напрямку ідеї Тейлора розвинув теоретик і практик менеджменту французАнрі́ Файо́ль (Henri Fayol) – 18411925 – який до сьогодні вважається справжнім «батьком менеджменту».

Закінчивши в 1860 рік у Гірську школу Сент-Етьєн а, Анрі Файоль влаштувався на роботу в гірничодобувну компанію Compagnie de Commentry-Fourchambeau-Decazeville, в якій з 1888 по 1918 рік займав пост керівника. В 1916 рік році, всього через кілька років після публікації Тейлором своєї теорії наукової організації праці, Файоль опублікував роботу «Загальне і промислове управління» (фр. Administration Industrielle et Générale), в якій узагальнював напрацьовані ним схеми управління, створюючи логічно струнку систематичну теорію менеджменту.

Файоль поділяв управління підприємством чи організацією на шість напрямків:

  • технічні (технологічні) операції;
  • комерційніоперації (закупівля, продаж, обмін);
  • фінансова діяльність (пошуки капіталу й ефективне його використання);
  • безпекові операції (страхування та охорона майна і осіб);
  • облікові (бухгалтерські) операції (інвентаризація, балансові відомості, витрати, статистика);
  • адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль).

 

Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною Файоль вважав адміністрування, визначивши для нього 14 базових принципів:

  1. Поділ праці — передоручення працівникам окремих операцій і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, з огляду на те, що персонал отримує можливість зосередження своєї уваги.
  2. Влада і відповідальність — право віддавати накази повинно бути врівноважено відповідальністю за їх наслідки.
  3. Дисципліна — необхідність дотримання правил, встановлених всередині організації. Для підтримки дисципліни необхідна наявність на всіх рівнях керівників, здатних застосовувати адекватні санкції до порушників порядку.
  4. Єдиноначальність — кожен працівник звітує тільки перед одним керівником і тільки від нього отримує розпорядження.
  5. Єдність дій — група працівників повинна працювати тільки за єдиним планом, спрямованому на досягнення однієї мети.
  6. Підпорядкованість інтересів — інтереси працівника або групи працівників не повинні ставитися вище за інтереси організації.
  7. Винагорода — наявність справедливих методів стимулювання працівників.
  8. Централізація — природний порядок в організації, що має керуючий центр. Ступінь централізації залежить від кожного конкретного випадку.
  9. Ієрархія — організаційна ієрархія, яка не повинна порушуватися, але яку, в міру можливості, необхідно скоротити, щоб уникнути шкоди.
  10. Порядок — певне місце для кожної особи і кожна особа на своєму місці.
  11. Справедливість — повага і справедливість адміністрації до підлеглих, поєднання доброзичливості та правосуддя.
  12. Стабільність персоналу — плинність кадрів послаблює організацію і є наслідком поганого менеджменту.
  13. Ініціатива — надання можливості прояву особистої ініціативи працівникам.
  14. Корпоративний дух — згуртованість працівників, єдність сили.

 

Після довгих трансформацій уявлення про управління стало приймати сучасні форми, до управління почали підходити як до цілісного поняття. У сучасній літературі до йогофункцій найчастіше відносять (1) планування, (2) організацію, (3) керівництво, (4) облік, (5) контроль і (6) аналіз, проте визначені Файолем принципи від того не перестають діяти. Перелік функцій та принципів управління, визначений ще представниками класичної школи, залишився майже незмінним, хоча, згідно з застереженням самого Файоля, що система принципів ніколи не може бути довершена, а навпаки, завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні і число принципів управління необмежене.

Надалі багато дослідників займалися вивченням і теоретичним описом принципів управлінської діяльності (Л. Урвік, Д. Муні та інші), однак усі вони були тільки послідовниками Файоля, що розвивали, які доповнювали і конкретизували його навчання.

Слід проте зауважити, що Дж. Муні і А. Рейлі, визначали метуяк неодмінну умову нормального функціонування будь-якої організації. Досягнення спільної мети можливо лише при наявності повного взаєморозуміння серед працівників організації. Отже, основне завдання керівництва організації полягає в напрямку всіх зусиль працівників на досягнення спільної мети. Цього можна досягти за умови неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці та координації.

Муні і Рейлі стверджували, що існують властивості організації, які проявляються в усіх без винятку групах людей, і що результативне управління можливо тільки за рахунок знання цих властивостей. Своє головне завдання вони бачили в тому, щоб сформулювати принципи побудови ефективної структури, доповнивши, таким чином, роботу Файоля. Вони виділяютьчотири принципи, дотримання яких так чи інакше простежується в структурі всіх ефективних і стабільних організацій, хоч військових, хоч громадських чи релігійних:

  1. принцип координації, Що вимагає єдності дій, спрямованих на досягнення спільної мети. Координація досягається не тільки за рахунок єдиноначальності, але і за рахунок корпоративної солідарності службовців.
  2. принцип ієрархії («Скалярний принцип»), який вказує на те, що влада і повноваження повинні зростати пропорційно один одному, і кожен службовець повинен бути пов’язаний з главою всієї організації чітко визначеної владною вертикаллю, по якій до нього надходять розпорядження.
  3. принцип функціональності, Який вказує на важливість спеціалізації у виділенні структурних підрозділів і формальних ролей. Ефективність організації в цілому залежить від правильності ідентифікації виконуваних нею операцій і координації дій, відповідальних за них груп.
  4. Принцип лінійного і штабного персоналу. Представники лінійного персоналу пов’язані один з одним відносинами «керівник-підлеглий», в той час як штабні службовці виконують обов’язки консультантів і радників. Лінійний персонал – це ті, чиї позиції входять до складу основних ієрархічних вертикалей, на відміну від пов’язаних з ними менш жорстко штабістів. Штабні служби існують як допоміжні по відношенню до лінійного персоналу.

Муні і Рейлі розглядали управління як мистецтво надихати і направляти інших людей, в той час як під організацією вони розуміли координацію виконання поставлених перед службовцями завдань. Таким чином, основним завданням управління є створення ефективної організаційної структури.

 

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах:

  1. чіткий функціональний розподіл праці;
  2. передача команд і розпоряджень зверху вниз;
  3. єдність розпорядження ( “ніхто не працює більш ніж на одного боса”);
  4. дотримання “діапазону контролю” (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Всі вищеназвані принципи побудови організації актуальні і сьогодні.

 

 

  1. Управління і завдання МПЗ.

 

Внаслідок стрімкого технологічного розвитку тактичних видів озброєнь в напрямку точності та ефективності ураження особового складу супротивника, поєднаного з високим технічним рівнем засобів доступу широких аудиторій до інформаційних потоків та новітніми методами інформаційного та психологічного впливу, особливістю сучасної війниє надзвичайно висока морально-психологічна насиченість. Відповідно, здатність кожного бійця виконувати бойові завдання все більшою мірою зумовлюється його високоюгромадською свідомістю, рівнем бойової майстерності, морально-психічної стійкості, що формуються завдяки військово-патріотичній, тактичній, спеціальній, технічній, фізичній та загальновійськовій підготовці. Максимальнаінтеграція цих видів навчання істотно посилює готовність військовослужбовців до виконання свого конституційного обов’язку і водночас сприяє гармонійному розвитку їх особистості.

Для послідовної, координованої роботи у цьому напрямку у військах створено (1) систему заходів, спрямованих на формування й підтримання високого морального духу армії, морально-психологічного стану й дисципліни особового складу, військового правопорядку, згуртування військових колективів і протидію інформаційно-психологічному впливу противника та (2) комплекс узгоджених за цілями, часом, послідовністю, силами та засобами заходів, що здійснюються командирами, штабами, органами виховної роботи, службами для досягнення високого морального духу особового складу, який забезпечує успішне виконання службово-бойових завдань в умовах мирного і воєнного часу – що визначаються загальним терміном «морально-психологічне забезпечення» (МПЗ).

Система МПЗ покликана забезпечити належний рівень боєздатності військ (сил) та успішне виконання ними поставлених бойових завдань, тому інтегрує всі основні форми та методи організованого впливу на свідомість і психіку особового складу:

  • у ході підготовки до застосування військ (сил) – спрямовується на формування морально-бойових (моральних, військово-професійних, психологічних (психофізіологічних) та інших) якостей, які визначають зміст і сформованість морально-психологічного стану особового складу військ (сил), відображають його готовність і здатність до активних та організованих дій в умовах сучасного бою.
  • у ході ведення бойових дій – спрямовується на формування, підтримання та відновлення морально-психологічного стану особового складу військ (сил) на рівні, необхідному для успішного виконання бойових завдань.

 

Організаційно створення системи МПЗ передбачає:

  • створення і комплектування органів виховної та соціально-психологічної роботи з урахуванням необхідності охоплення морально-психологічним впливом усіх сторін духовного елемента обороноздатності держави відповідно до організаційно-штатної структури ЗС України;
  • створення системи морально-психологічного забезпечення на базі інтеграції усіх її елементів, спрямування основних зусиль, напрямів діяльності на формування у особового складу необхідних морально-бойових якостей, належного морально-психологічного стану військ (сил);
  • участь в організації та здійсненні морально-психологічного забезпечення усіх без винятку органів військового управління при провідній ролі командирів (начальників), керівників органів виховної та соціально-психологічної роботи тощо.

 

МПЗ є складовою частиною виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України і постійно вдосконалюється синхронно із реформуванням та розвитком Збройних Сил України на підставі чітко визначених кінцевих кількісних і якісних показників.

Якість МПЗ у військах забезпечує надійне та дієве наукове та методологічне супроводження, переопрацювання системи підготовки з питань організації МПЗ діяльності військ (сил) на основі глибокого і всебічного науково-методичного аналізу всіх її складових з урахуванням сучасних потреб та досвіду підготовки військ.

Метою МПЗ з точки зору підготовки військовослужбовця, як суб’єкта військової діяльності є підтримка морально-психологічного стану військовослужбовця, що характеризується такими показниками як

  • індивідуально-психологічні якості (сенсорно-перцептивні, мнемічні, гностичні, характерологічні, темпераментальні та ін.);
  • військово-професійні знання, уміння, навички та досвід;
  • військово-професійна спрямованість (потреби, бажання, нахили, інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, переконання та ін.);
  • психічні стани: емоційні (настрій, тривожність, фрустрація та ін.), стан уваги (зосередженість), стан волі (зібраність, розгубленість);

з урахуванням його професійного середовища, що визначається

  • предметом діяльності (ворог, агресор);
  • засобами діяльності (зброя, техніка, військово-професійна підготовленість);
  • завданнями;
  • умовами.

 

У системі забезпечення діяльності військ (сил) як вид всебічного забезпечення, метою якого є формування, підтримання та відновлення морально-психологічного стану особового складу, морально-бойових (моральних, військово-професійних, психологічних (психофізіологічних) тощо) якостей, необхідних для успішного виконання бойових завдань, МПЗвиконує такі важливі функції:

  • виховна – полягає у цілеспрямованому й організованому впливі на свідомість, почуття, волю особового складу для формування у військовослужбовців почуття патріотизму, відданості своєму народові, Батьківщині, військовому обов’язку, особистої відповідальності за захист Вітчизни, почуття військової честі, гордості, колективізму, взаємодопомоги, взаємовиручки тощо.
  • формуюча – реалізується через формування морально-бойових якостей, морально-психологічного стану необхідних для успішного виконання особовим складом бойових завдань.
  • навчальна – полягає в засвоєнні військовослужбовцями знань, умінь та навичок, необхідних для виконання військовими частинами та підрозділами поставлених завдань, навчання командирів (начальників), офіцерів органів виховної та соціально-психологічної роботи прийомам, методам і технологіям ефективного морально-психологічного впливу на особовий склад військ (сил), надання психологічної само- та взаємодопомоги.
  • мобілізуюча – спрямована на мобілізацію військовослужбовців на виконання конкретних бойових завдань, формування особистої відповідальності за якість їх виконання, збереження стійкості і керованості морально-психологічного стану особового складу, досягнення високого рівня організованості та бойової активності військовослужбовців, їх спроможності витримувати нервово-психологічні навантаження і зберігати боєздатність в умовах дій психотравмуючих факторів сучасного бою. / спрямована на виконання конкретних бойових завдань та досягнення їх високої організованості і бойової активності, основний зміст морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення бою (бойових дій) передбачає прогнозування, профілактику та нейтралізацію негативного інформаційно-психологічного впливу противника; організацію комплексного захисту психологічних (психофізіологічних) властивостей військовослужбовців.
  • інформаційна –передбачає висвітлення міжнародного і внутрішнього положення держави, покладених на війська (сили) завдань та умов їх виконання; доведення наказів командирів (начальників); роз’яснення військовослужбовцям правових актів воєнного часу і т. ін.; доведення до військовослужбовців відомостей про склад сил і засобів інформаційно-психологічного впливу противника, роз’яснення особовому складу форм і методів впливу, основних каналів поширення інформації; розповсюдження бойового досвіду, пропаганду героїчних подвигів українських військовослужбовців тощо.
  • захисна – полягає у забезпеченні духовної та психологічної безпеки військовослужбовців і передбачає запобігання негативним явищам у поведінці військовослужбовців і їх подолання, а також захист морально-психологічного стану військовослужбовців. Важливим завданням є також захист особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу противника, що включає організаційні, випереджувальні (контрпропагандистські) і силові заходи і передбачає визначення чинників воєнно-політичної, суспільно-політичної та бойової обстановки, які можуть бути використані для негативного інформаційно-психологічного впливу на наші війська (сили), а також його спрямованості, об’єктів, змісту і можливих наслідків; участь в організації виявлення сил і засобів психологічних операцій противника та інших деструктивних джерел інформаційно-психологічного впливу, їх можливостей, особливостей використання; нейтралізацію їх діяльності через випереджувальне поширення у вітчизняних засобах масової інформації необхідних відомостей; організацію безперервного об’єктивного інформування військовослужбовців, роз’яснення їм мети, завдань, форм і методів психологічних операцій, можливостей їх технічних засобів; своєчасне знищення інформаційних матеріалів противника, обмеження доступу особового складу до засобів інформаційної комунікації та контроль за змістом їх матеріалів; фізичне знищення, електронне придушення засобів негативного інформаційно-психологічного впливу скоординованими діями розвідки, радіоелектронної боротьби, ракетних військ і артилерії, авіації тощо.
  • Відновлювальна – у ході ведення бойових дій особовий склад буде відчувати значні психічні та фізичні навантаження. Результати дослідження свідчать, що серед військовослужбовців, які брали участь у сучасних бойових діях, 62 % – відчували максимальне психологічне навантаження, 58 % із них під час бою були нездатними вести прицільний вогонь, 80 % солдатів і сержантів та 60% офіцерів перебували у стані стресу, що загрожувало зриву їх діяльності. У цілому після завершення бойових дій від 40 % до 80 % особового складу потребували психологічної та фізіологічної корекції, підтримки, отже відновлювальна функція спрямована на На відновлення морально-психологічного стану особового складу властивими та специфічними морально-психологічному забезпеченню силами та засобами.

 

Завданнями МПЗ є:

  • постійне вивчення та прогнозування морально-психологічного стану особового складу, формування у особового складу високих морально-бойових якостей, готовності (за будь-яких умов) захищати Вітчизну, здатності з повним напруженням моральних та фізичних сил діяти на полі бою і здобувати перемогу;
  • вивчення суспільно-політичної обстановки в районі дій, визначення рівня ставлення населення до військ та їх дій, а також інших умов і факторів, які можуть суттєво вплинути на морально-психологічний стан особового складу та хід виконання ним поставлених бойових завдань;
  • всебічне інформування особового складу про перебіг та умови виконання бойового завдання, мету війни (збройного конфлікту);
  • організація та проведення психологічної підготовки особового складу, психологічного супроводження бойових дій, надання психологічної допомоги психотравмованим та їх реабілітація;
  • роз’яснення особовому складу норм міжнародного гуманітарного права;
  • забезпечення реалізації прав та гарантій військовослужбовців та членів їхніх сімей;
  • культурологічне обслуговування та організація дозвілля особового складу;
  • захист особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу противника тощо.

 

Основними напрямками діяльності органів виховної та соціально-психологічної роботи є:

  • інформаційно-пропагандистське забезпечення та зв’язки з громадськістю – для адекватного розуміння особовим складом воєнно-політичної, суспільно-політичної та бойової обстановки, завдань військ (сил) та умов їх виконання;
  • психологічне забезпечення – для формування, підтримання та відновлення у особового складу психічних та психофізіологічних якостей, які забезпечують їх високу психологічну стійкість і готовність виконати поставлені бойові завдання у будь-яких умовах обстановки;
  • соціально-правове забезпечення – для створення необхідних соціальних і правових умов, дотримання конституційних прав і свобод, задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців; дотримання норм міжнародного гуманітарного права; підтримання належної дисципліни, організованості та порядку;
  • культурологічне забезпечення – для мобілізації особового складу на ефективне виконання бойових завдань, відновлення моральних, психічних і фізичних сил військовослужбовців через задоволення їх культурних і духовних потреб засобами культури та мистецтва;
  • захист від негативного інформаційно-психологічного впливу противника – для прогнозування, запобігання негативного інформаційно-психологічного впливу противника, його зриву і нейтралізації наслідків.

 

Керівництво морально-психологічним забезпеченням здійснюють: Міністр оборони України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України – Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі видів Збройних Сил України, оперативних командувань, командири та начальники усіх рівнів відповідно до покладених на них завдань.

При чому:

  • Командувачі, командири (начальники) усіх рівнів відповідають за формування та підтримання на належному рівні необхідних морально-бойових якостей, морально-психологічного стану у особового складу.
  • Штаби усіх рівнів організовують залучення сил і засобів родів військ та спеціальних військ в інтересах морально-психологічного забезпечення.
  • Заступники командирів (командувачів) з виховної (виховної та соціально-психологічної) роботи є безпосередніми організаторами морально-психологічного забезпечення та відповідають за його стан.
  • Заступники командирів (командувачів) з виховної (виховної та соціально-психологічної) роботи беруть участь у прийнятті рішення на операцію (бойові дії), зобов’язані постійно знати воєнно-політичну, суспільно-політичну та бойову обстановку, морально-психологічний стан своїх військ і населення, військ і населення противника, всебічно їх оцінювати, виробляти пропозиції щодо морально-психологічного забезпечення операції (бойових дій); організовувати доведення завдань морально-психологічного забезпечення до військ (сил); контролювати за їх виконання; безперервно керувати силами і засобами морально-психологічного забезпечення.

 

Отже, найважливішим елементом керуючої ланки є організаційно-управлінська діяльність органів та посадових осіб різного рівня. Зв’язок між керуючою і керованою системами відбувається на основі інформації (віддавання різноманітних вказівок, розпоряджень, наказів), слугує основою для вироблення управлінських рішень, які надходять із керуючої системи в керовану для виконання завдань морально-психологічного забезпечення, і навпаки – для корекції управлінських рішень.

Організаційно-управлінська складова ґрунтується на чіткому розподілі повноважень між органами військового управління, виховної (виховної та соціально-психологічної) роботи, створенні та забезпеченні ефективного функціонування системи управління тощо, дозволяє раціонально використовувати сили, засоби, отримувати відповідну інформацію в інтересах морально-психологічного забезпечення. Органами управління морально-психологічного забезпечення у Збройних Силах України є: (1) Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи Збройних Сил України; (2) управління (відділи) виховної та соціально-психологічної роботи видів Збройних Сил України, оперативних командувань, армійських корпусів, відділи (відділення) виховної роботи військових навчальних закладів, структурних підрозділів Міністерства оборони України, військових частин.

МПЗ як вид всебічного забезпечення базується також на правових основах: його зміст і конкретні завдання визначаються на підставі ряду законів України, указів Президента, постанов та розпоряджень Уряду, військових статутів, наказів і директив Міністра оборони України, інших нормативних актів при обов’язковому та суворому дотриманні вимог Конституції України щодо виховання військовослужбовців Збройних Сил України у дусі вірності конституційному обов’язку У Збройних Силах України всебічного забезпечення застосування військ (сил) є комплексним і розглядається, як сукупність бойового (оперативного), матеріально-технічного, морально-психологічного та медичного забезпечення.

 

 

  1. Класичне управління в діяльності офіцера МПЗ.

 

Зміст морально-психологічного забезпечення обумовлений призначенням Збройних Сил і безпосередньо залежить від конкретних умов функціонування підрозділів та військових частин, характеру вирішуваних ними завдань у мирний і воєнний час, рівня професійної підготовки і практичного досвіду службових осіб, які організовують і проводять заходи морально-психологічного забезпечення.

Все це пов’язано з цілями, призначенням та особливостями військово-професійної діяльності офіцера як управлінця та організатора в частинах та підрозділах Збройних сил України, що являє собою особливий вид професійної діяльності, своєрідність якої проявляється у специфіці таких компонентів, як суспільно та особистісно орієнтовані цілі, принципи, форми, методи й засоби її здійснення, особлива значущість результатів військово-професійної діяльності для вирішення службово-бойових завдань.

Сферою військово-професійної діяльності офіцера структур МПЗ є військові підрозділи та військові частини, які складають основу воєнної організації держави, установи, організації та вищі військові навчальні заклади Міністерства оборони України та Збройних сил України, а об’єктом – навчально-виховний процес підготовки до виконання службово-бойових завдань та безпосереднє їх виконання, основними суб’єктами якого є офіцери, сержанти та солдати.

Офіцер структур МПЗ – це не просто військовий професіонал, який виконує військово-професійні завдання, зумовлені його функціональними обов’язкам, а він, перш за все, організатор одного з основних видів всебічного забезпечення операцій (бойових дій) – МПЗ. Сьогодні перед ним стоїть завдання здійснювати всі необхідні заходи, які забезпечуватимуть формування та підтримання необхідного МПС у військових підрозділах і частинах, який у свою чергу сприяє успішному виконанню військовими підрозділами та частинами поставлених бойових завдань з мінімальними втратами особового складу і військової техніки. Робота офіцера структур МПЗ, як показує аналіз вимог керівних документів щодо організації МПЗ, як одного із основних видів всебічного забезпечення військ (сил) та власний службовий досвід, охоплює різноманітні службово-бойові ситуації так чи інакше пов’язані з формуванням сорально-психологічного стану особового складу.

Серед специфічних особливостей роботи офіцера структур МПЗ окремо можна виділити такі як:

  • робота з великою кількістю особового складу різних вікових груп і посадових категорій; високий ступінь відповідальності за підготовку особового складу військових підрозділів і частин до виконання завдань за призначенням (формування та підтримання позитивного МПС);
  • емоційна напруженість, оскільки його військово-професійна діяльність здійснюється в досить складних, а також і безпосередньо в бойових умовах;
  • нерегламентований характер службової діяльності (робота у вихідні, святкові дні, у вечірній час);
  • необхідність оволодіння системою військових, психолого-педагогічних і юридичних знань;
  • потреба у високому рівні розвитку професійного мислення, високого рівня військово-професійної та психолого-педагогічної підготовленості, психічної стійкості та найголовніше – професійної суб’єктності, у тому числі і військовопрофесійної.

 

Оскільки процес функціонування системи морально-психологічного забезпечення відображається у вигляді алгоритму:

 

мета –› об’єкт впливу –› предмет впливу –› завдання –› сили (засоби) –› технології (методики) ) –› результат (ефективність МПЗ)

 

бачимо, що його перебіг цілковито узгоджується з підходами авторів школи класичного державного управління.

Найперше відзначимо думку Дж. Муні та А. Рейлі, щодо визначення метияк неодмінної умови функціонування будь-якої організації чи виконання будь-якого проєкту, тому саме чітке її визначення буде найпершою передумовою успішної роботи офіцера МПЗ на кожному етапі і на кожному напрямку роботи.

Враховуючи комплексність завдань у напрямку МПЗ не можна ігнорувати виділений тими ж авторами принцип координації, оскількиєдність дій та солідарність елементів військової структури (окремих військовослужбовців) в бойових умовах має окреме, надзвичайно важливе значення. Так само природним для військового управління є і принцип ієрархії(чіткого підпрядкування наказам командира), принцип функціональності (правильність визнаення необхідних до виконання операцій та та координаці дій всіх ланок структури МПЗ) та принцип лінійного і штабного персоналу, коли на рівні бригади (полку) – батальйону, офіцери, відповідальні за роботу в напрямку МПЗ взамодіють на ієрархічному рівні (керівник-підлеглий), а фахівці Головног управління виховної та соціально-психологічної роботи ЗбройнихСил України або  управлінь (відділів) виховної та соціально-психологічної роботи видів Збройних Сил України, оперативних командувань чи армійських корпусів виступатимуть в ролі консультантів та радників.

На підставі аналізу бойового завдання та умов (факторів) його виконання, а також висновків з оцінювання морально-психологічного стану особового складу формулюється (уточнюється) мета морально-психологічного забезпечення, визначається об’єкт та предмет впливу, уточнюються завдання, визначаються сили та засоби, технології і методики впливу на морально-психологічний стан особового складу, оцінюється досягнення результату (ефективності) тощо, отже будуючи роботу з МПЗ ми користуємося управдінською схемою, розробленою на основі робіт авторів школи класичного управління: (1) планування, (2) організацію, (3) керівництво, (4) облік, (5) контроль, (6) аналіз.

Незаперечними в роботі системи МПЗ залишаються шість напрямків діяльносі організації (системи), визначені А. Файолем, що набирають такого вигляду: (1) технічні операції; (2) логістичні операції; (3) фінансові операції; (4) безпекові операції; (5) облікові операції; (6) адміністративні операції (передбачення, організація, управління, координація, контроль).

З 14 приципів А. Файоля особливо виділмо такі: (1) поділ праці; (2) право влади і відповідальність командирів; (3) дисципліна; (4) єдиноначальність; (5) єдність дій (єдиний план, єдина мета); (6) підпорядкованість інтересів (особистих загальним); (7) винагорода (система відзнак); (8) централізація (підпорядкованість керівному центру); (9) ієрархія: (10) порядок; (11) справедливість (повага до підлеглих); (12) ініціатива; (13) згуртованість (єдність).

Властиво, в умовах бойових дій з визначених у переліку А. Файоля принипів можна зробити застереження лише до пункту «стабільність персоналу», оскільки зміни в особовому складі часто зумовлені не суб’єктивними (слабке керівництво), а об’єктивними причинами, пов’язаними з бойовими втратами (результат ворожих дій).

Актуальним залишаються і чотири принципи класичної моделі організації: (1) чіткий функціональний розподіл праці; (2) передача команд і розпоряджень зверху вниз; (3) єдність розпорядження (командир один); (4) керівництвовизначеним числом підлеглих.

 

Офіцер структур МПЗ – це не просто військовий професіонал, який виконує специфічні військово-професійні завдання. Сьогодні перед ним стоїть завдання здійснювати всі необхідні заходи, які забезпечуватимуть формування та підтримання необхідного морально-психологічного стану у військових підрозділах і частинах, який у свою чергу сприяє успішному виконанню військовими підрозділами та частинами поставлених бойових завдань з мінімальними втратами особового складу і військової техніки Аналіз вимог до організації до організації військово-професійної діяльності офіцера структур МПЗ дозволяє виокремити її основні функції, до яких ми відносимо наступні:

  • організаторська, що пов’язана з організацією, контролем, координацією, регулюванням та управлінням військовою службовою діяльністю підпорядкованих військових частин та підрозділів;
  • функція планування, яка визначає способи та методи вирішення службово-бойових завдань;
  • службово-професійна, яка сприяє підвищенню рівня професіоналізму офіцерів та пов’язана із формуванням у них потрібних особистісних та професійних якостей, підвищеної відповідальності у вирішенні завдань, в першу чергу бойови.

 

Військово-професійна діяльність офіцера структур МПЗ – це різновид професійної діяльності, зміст якої складає організаційний, контролюючий, координуючий, регулюючий та управлінський напрямки. Крім того, специфіка виконання офіцером службово-бойових завдань передбачає усвідомлену, цілепокладальну, саморегульовану діяльність, що обумовлено потребою в аналітичному виокремленні та розв’язання різноманітних завдань підготовки та застосування військ, пошуку оптимальних за часом, місцем та засобами реалізації варіантів їх вирішення. І саме тут глибокі актуальні знання управлінських систем набирають особливого значення.

 

 

Висновки

 

Наука управління – напрям управлінських досліджень, ядром яких були спроби створити набір універсальних принципів, що дали б змогу на основі діагностики конкретної організації виробити напрями підвищення її ефективності. Авторами класичної школи саме управління розглядалося як мистецтво надихати і направляти інших людей, в той час як під організацією вони розуміли координацію виконання поставлених перед службовцями завдань. За їх твердженнями досягнення спільної мети можливо лише при наявності повного взаєморозуміння серед працівників організації. Отже, основне завдання керівництва організації полягає в напрямку всіх зусиль працівників на досягнення спільної мети. Цього можна досягти за умови неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці та координації.

Ці твердення залишаються надзвичайно актуальними сьогоні, і найперше для війскової сфери, оскільки специфіка військово-професійної діяльності, на відміну від інших видів професійної діяльності людини, визначається постійною готовністю військовослужбовця до виконання завдань, які передбачають ризик втрати життя та здоров’я в інтересах держави, готовність до прояву насильства, дотримання чітко окресленої та максимально зумовленої керівними документами субординації у стосунках, безумовне виконання наказів командування та досягнення визначених цілей навіть ціною самопожертви.

Офіцер структури з МПЗ є представником спеціально призначеного суспільством органу для поширення загальнонаціонального виховного середовища у військову організацію. Метою їх створення є необхідність організації МПЗ діяльності військ (сил) в Збройних Силах України. Згідно з керівними документами, ця структура призначена для організації роботи щодо гуманітарного та соціального забезпечення діяльності Збройних Сил України та безпосередньо відповідають за організацію і проведення виховної роботи; морально-психологічну підготовку військовослужбовців; МПЗ військової дисципліни та попередження правопорушень, морально-психологічний стан особового складу, виховну профілактику правопорушень; МПЗ бойової та мобілізаційної готовності військової частини, національно-патріотичну підготовку та інформаційну роботу з особовим складом, організацію дозвілля військовослужбовців, працівників Збройних Силах України, членів їхніх сімей; військово-соціальну роботу у військах (силах). Військово-професійна діяльність офіцерів структур МПЗ має специфічний характер і багатоаспектний зміст – педагогічний, психологічний та безпосередньо військовий. За цих умов, знання і глибоке розуміння класичних принципів організації управління офіцером МПЗ має надзвичайно важливе практичне значення і великою мірою зумовлю ефективне виконання ним своїх обов’язків, що безпсередньо пов’язано не тільки з безпекою та збереженням життів особового складу військових частин, але й з загальним станом готовності ЗС України до захисту конституційного ладу, народу України та національних інтересів.

 

 

 

 

Джерела

 

Основні:

  1. Морально-психологічне забезпечення у Збройних Силах України: Підручник: у 2 ч. Ч.1. / колектив авторів; за заг. ред.. В. В. Стасюка. – К.: НУОУ, 2012. – 682 с.
  2. Менеджмент і адміністрування: в 2 ч. — Ч. 1. — Історія ме­неджменту. Теорія організацій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [О. В. Баєва, Л. В. Лазоренко, Н. І. Новальська та ін.];за ред. О. В. Баєвої, Н. І. Новальської. — К.: ДП “Вид. дім “Пер­сонал”, 2017. — 336 с. — Бібліогр.: с. 329–335.
  3. Назарчук Т. В. Менеджмент організацій [Текст]: Навчальний посібник. /Т. В. Назарчук, О. М. Косіюк – К.: «Центр учбової літератури», 2016. – 560 с.
  4. СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ / Осьодло Василь Ілліч, Грилюк Сергій Михайлович, Тютюнник Лілія Леонтіївна;Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1, 2021 / https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.1.14
  5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ, ПРИЗВАНИХ ЗА МОБІЛІЗАЦІЄЮ, У НАВЧАЛЬНИХ ЦЕНТРАХ (ЧАСТИНАХ) ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. — К.:ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПО РОБОТІ З ОСОБОВИМ СКЛАДОМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, 2016
  6. Формування психлонічної готовності військовослужбовців до виконання завдань антитерористичної перації. — Штаб АТО – 2014
  7. ОФІЦЕР СТРУКТУР МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО
  8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК СУБ’ЄКТ СПЕЦИФІЧНОЇВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ / Сергій Нехаєнко—Військова освіта 2 (44), 2021

 

Додаткові:

http://um.co.ua/6/6-8/6-86205.html

http://znp-vo.nuou.org.ua/article/view/249884

https://ibl.pp.ua/4/004044.html

https://jak.bono.odessa.ua/articles/principi-menedzhmentu.php

https://stud.com.ua/19339/menedzhment/osnovni_polozhennya_klasichnoyi_administrativnoyi_shkoli_upravlinni

https://studopedia.com.ua/1_218621_organizatsiyni-printsipi-upravlinnya-gyulikaurvika.html

https://uk.economy-pedia.com/11037241-henri-fayol39s-14-management-principles

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%80%D1%96_%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BB%D1%8C

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://web.archive.org/web/20150906195957/http://besonus.narod.ru/Fayol.htm

https://www.mil.gov.ua/diyalnist/soczialnij-zaxist-ta-adaptacziya-vijskovosluzhbovcziv/psihologichna-pidgotovka-u-zsu/

https://www.mil.gov.ua/pamyatka-psihologu-shhodo-organizaczii-psihologichnogo-suprovodzhennya-vijskovosluzhbovcziv-pid-chas-vikonannya-zavdan-za-priznachennyam.html

 

 

Перегляди:111
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Центр неформальної освіти ЦБО ЗСУ (ютуб-канал)
Міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”