Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Інкорпорація українських земель до складу ВКЛ
  2. Звільнення від монголо-татарського панування
  3. Кревська унія та її наслідки
  4. «Велике князівство Руське». Битва під Вількомиром та її наслідки
  5. Соціально-економічний та культурний розвиток українських земель

Висновок

 

Рекомендована література

Бумблаускас А., Марзалюк І., Черкас  Б. Грюнвальдська битва – битва народів. – К.: Балтія-Друк, 2010. – 272 с.: іл.

Бычкова М.Е. Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. – М., 1996. – 173 с.

Гуслистий К. Нариси з історії України. Випуск ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею. – К.: Вид-во АН УРСР, 1939. – 198 с.

Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В.М. Литвин (голова) та ін.; відп. ред. В.А. Смолій; авт. кол.: Т.А. Балабушевич, В.Д. Баран, В.К. Баран та ін.]. – К.: Ніка-Центр, 2011. – Т. 1. – 696 с.

Історія державної служби в Україні: у 5 т. / відп. ред. Т.В. Мотренко, В.А. Смолій; упорядники: Г.В. Боряк (кер. кол. упоряд.) та ін. – К.: Ніка-Центр, 2009. – Т. 3: Документи і матеріали. V ст. до н.е. – 1774 р. – 656 с.

Пашуто В.Т. Образование литовского государства. – М.: АН СССР, 1959. – 531 с.; ил.

Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. – Київ: Альтернативи, 1998. – 320 с. (Україна крізь віки. – Т. 6).

Україна і Литва в XIV–XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В.А. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 256 с.

Черкас Б. Степовий щит Литви. Українське військо Гедиміновичів (XIV–XVI ст.): науково-популярне видання. – К.: Темпора, 2011. – 144 с: іл.

Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. – К.: Наукова думка, 1987. – 183 с.

Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України. – 2009. – Т. І. – 224 с.

 

  1. Інкорпорація українських земель до складу Великого Князівства Литовського .

Тогочасне Велике князівство Литовське (ВКЛ) являло собою велику європейську державу. Його кордони у XV ст. майже сягали певний час Калуги й Ржева на сході, Балтики й Галичини — на заході, Псковського та Тевтонського ордена — на півночі.

Першим із відомих князів, який об’єднав литовські племена в єдину державу, був князь Міндовг (помер 1263 р.). Саме за його князювання Литва почала здійснювати загарбання сусідніх земель: Полоцька, Вітебська. Міндовг здійснював походи також на Смоленськ, Чернігів. По смерті Міндовга державна влада в князівстві ослабла.

За князя Гедиміна (1316–1341) почалося нове розширення території держави. ВКЛ увібрало значні території на сході: Мінськ, Оршу, Берестя, Пінськ, Туров. Приєднання нових земель відбувалось як шляхом завою­вань, так і шляхом добровільного входження руських князівств під зверхність великого князя литовського.

За синів Гедиміна, князів Ольгерда та Кейстута території ВКЛ значно розширились: 1357-1358 рр. було включено Чернігово-Сіверщину; 1363 р. – Поділля; 1362-1363 рр. – Київщину та Переяславщину. Саме з цього часу історія українських земель стає тісно пов’язаною з історією ВКЛ, а згодом і Польського королівства.

Таким чином, 90 % всіх земель  ВКЛ складали тоді східнослов’янські землі, які стояли  в економічному та культурному відношенні вище Литви.

ВКЛ перейняло у руських земель систему адміністративного устрою, судочинство, військову організацію. Населення, що дотримувалось язичництва, прийняло християнство за православним зразком. Не маючи своєї писемності, Литва перейняла «руську» мову як державну.

Отже, дослідники часто і невипадково називали ВКЛ «Литовською Руссю».

Литовські князі до кінця XIV ст. не порушували суспільно-політичного ладу на українських землях. Місцеві князі ставали васалами або нових удільних князів, або великого князя Литовського на основі договорів (рядів), або присяжних грамот, за якими повинні були вірно служити сюзерену, сплачувати щорічну данину, брати участь у військових акціях його. Сюзерен зосереджував у своїх руках зовнішню політику держави, не втручаючись у внутрішнє життя удільних князівств.

Таким чином, ВКЛ було конгломератом майже самостійних напівдержав, пов’язаних між собою наявністю єдиного сюзерена та єдністю зовнішньополітичних інтересів.

 

  1. Звільнення від монголо-татарського панування.

Ранньофеодальна Литовська держава повела енергійну боротьбу з золотоординським пануванням на українсь­ких землях. Це також схиляло на сторону ВКЛ руських князів Південно-Західної Русі. Помітною віхою на цьому шляху стала перемога на Синіх Водах  1362 р. Сильні литовсько-українсько-білоруські війська на чолі з Ольгердом зуміли перехопити ініціативу в свої руки і дощенту розгромити монголо-татар. Після цієї битви кордони ВКЛ сягнули Надпоріжжя, берегів Чорного моря між  гирлами Дніпра та Південного Бугу. Племінники Ольгерда князі Юрій, Олександр, Костянтин Коріатовичі вибили тоді ординців з Поділля. Фактично влада Золотої Орди на українських землях була ліквідована за правління великого князя Литовського Вітовта Кейстутовича (1392-1430). Цей князь здійснив два переможних походи проти Золотої Орди у 1397, 1398 рр., досягнув гирл Дніпра та Дону, розбив ворожі війська у Криму. Але третій  похід князя Вітовта закінчився невдало. 12 серпня 1399 р. У битві над Ворсклою переважаючі сили золотоординських ханів Тимур-Кутлука, Едигея завдали військам Вітовта поразку. Однак через деякий час ВКЛ відновило успішну боротьбу з ординцями і навіть розширило свої володіння на півдні.

 

  1. Кревська унія та її наслідки.

Якщо у боротьбі з Золотою Ордою ВКЛ врешті-решт вийшло переможцем, то складніше проходила його боротьба з агресією Тевтонського ордену. Небезпека нищення змусила литовських правителів шукати союзника у боротьбі з тевтонцями. Таким союзником в силу обставин стало Польське королівство, яке також наприкінці XIV ст. опинилось в скрутному становищі, ставши залежним від Угорського королівства.

14 серпня 1385 р. у місті Крево було укладено угоду (унію) між ВКЛ та Польським королівством. За цією угодою князь Ягайло ставав одночасно польським  королем, одружувався на польській королеві Ядвізі, приймав католицьку віру та повинен був привернути до нової віри все населення держави. Князь повинен був «на віки вічні приєднати до Польщі свої литовські та руські землі».

На початку 1386 р. князь Ягайло одружився з Ядвігою та водночас коронувався. Цього ж року Литва прийняла католицьку віру.

Значення Кревської унії є суперечливим: з одного боку вона створила необхідні передумови для стримування агресії тевтонців на схід, але водночас ускладнила становище в ВКЛ, а також відкрила шлях до посиленої експансії польських феодалів на сході. Невипадково по­дальше суспільно-політичне життя в князівстві характеризувалось боротьбою між прихильниками  давніх традицій литовсько-руського альянсу та прихильниками польсько-католицької орієнтації.

 

  1. «Велике князівство Руське». Битва під Вількомиром та її наслідки.

Вже 1386 р. повстання проти Ягайла підняв князь полоцький  Андрій Ольгердович, але зазнав поразки. У 1388 р. двоюрідний брат Ягайла, Вітовт Кейстутович, очолив рух проти умов унії. Заручившись підтримкою рицарів, Вітовт примусив Ягайла укласти компромісну угоду 5 серпня 1392 р. в м. Острові. Офіційно Кревська унія була скасована в 1398 р., коли Вітовт став королем Литовським та Руським.

В роки «Великої війни» (1409–1411 рр.) Польща й Литва виступили знову союзниками у боротьбі проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним моментом цієї війни стала Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.). Союзне військо, у складі якого були полки українських земель, розгромили хрестоносців. Але Ягайло та Вітовт не зуміли скористатись повністю результатами перемоги.  Частині, рицарів вдалося сховатися у Марієнбурзі, облога якого закінчилася невдачею. Брати посварились. Вітовт полишив табір. Історики пояснюють такі дії  Вітовта його прагненням не допустити посилення Польщі.

У 1413 р. було підписано Городельську унію, за якою ВКЛ визнавалось незалежною державою, хоча зверхність Польщі над ним залишалась. Литовські феодали-католики зрівнювались у правах з польською шляхтою і отримували право посідати найвищі державні посади. Такий перебіг подій викликав невдоволення православних феодалів, що змусило князя Вітовта стати в опозицію до  князя Ягайла. В 1430 р. немолодий, вже Вітовт вирішив коронуватись. Але поляки, що не хотіли зростання ролі ВКЛ та перетворення його у королівство, перехопили корону і перерубали її на частини, а 27 жовтня 1430 р. Вітовт раптово помер. Наступником князя Вітовта став молодший брат Ягайла Свидригайло Ольгердович, Сіверський князь. Ставши великим князем, Свидригайло повів знову боротьбу проти посилення Польщі, за незалежність ВКЛ. Війна розгорнулась з новою силою. У своїй політиці князь Свидригайло опирався на феодалів – «русинів», що викликало невдоволення литовських феодалів-католиків. Останні проголосили Великим князем Литовським стародубського князя Сигізмунда Кейстутовича (брата Вітовта).

І наступні 4 роки в межах ВКЛ існує дві держави: власне Литва і «Велике князівство Руське»; перше очолює Сигізмунд, друге — Свидригайло. 1 вересня 1435 р. біля Вількомиру відбулася вирішальна битва між супротивниками, яку за масштабністю історики порівнюють з Грюнвальдською. Війська Свидригайла були розбиті повністю. Самому йому вдалося врятуватися втечею. Він ще продовжував боротьбу, але поступово прихильники полишили його. Переможцем у громадянській війні вийшов князь Сигізмунд. Не бажаючи його посилення, поляки дозволили володіти Луцьком та Волинню Свидригайлові, який перед цим зробив надзвичайно ризикований крок: прийшов до польського короля і просив прощення та обіцяв покору. Тоді як князя Сигізмунда було забито у Тракайському замку змовниками, князь Свидригайло тихо помер 1452 році, покінчивши свої рахунки з життям.

Так, Вількомирська поразка підірвала віру в ідею української еліти створити незалежну державу. 1436 р. від Великого князівства Руського відпали Смоленська, Полоцька, Вітебська землі, і воно припинило своє існування.

Великим князем Литовським литовська знать обирає сина короля Ягайла, 13-річного Казимира Ягайловича (1440-1492), який у 1444 р. став польським королем. Біля півстоліття він залишався водночас королем  польським та Великим князем Литовським.

Протягом 50-70-х рр. XV ст. було ліквідовано самостійність удільних князівств Волинського та Київського. Спроба киян не допустити у місто великокнязівського воєводу зазнала невдачі, а також закінчилась поразкою боротьба за київський престол брата померлого київського князя Семена Олельковича – Михайла у 1481 р. Змову на чолі з ним було викрито, а його самого було страчено. Лише двоюрідному братові Михайла, князю Бєльському, вдалося втекти до Московського царства.

Наприкінці XV ст. могутність ВКЛ стала слабнути, тоді як сила його східного сусіда Московського царства зростала. Тому перша половина XVI ст. була відзначена війнами між Великим князівством Литовським та Московською державою. Остання заявила про свої споконвічні права на землі Південно-Західної Русі. Московський князь Іван ІІІ, прийнявши титул «державця всієї Русі», відкрито заявив про свої права і на українські землі, що перебували в складі ВКЛ.

 

  1. Соціально-економічний та культурний розвиток українських земель.

Економічний розвиток характеризувався такими рисами:

– землеробство (поширення трипілля);

– розвиток промислів: солеваріння (Прикарпаття), видобування руди (Волинь, Поділля), обробка деревини;

– цехи: керувалися статутами, очолювалися цехмістрами (старійшини із числа майстрів); – партачі – позацехові ремісники;

– торгові центри: Львів, Київ, Кам’янець-Подільський

Існувала сільська громада, яка складалася із таких структурних частин: дворища (утворювали великі родини) та дими (окремі господарства); очолював виборний отаман, – копний суд – суд сільської громади; – села об’єднувалися у волості;

Селяни за правовим статусом поділялись: похожі (вільні, право покинути господаря) та непохожі (отчичі); найзаможніші – слуги (служили феодалу, отримували 1–2 волоки = земельна ділянка від 16 до 22 га); данники – виплачували данину державі; тяглові селяни – за користування землею виконували відробітки; сусіди та підсусідки – збіднілі, селилися при дворах заможних селян; коморники – не мали житла, наймали комори; городники – володіли лише городами; халупники – мали лише хати; раби, челядь холопи;

Панщина тривала до 14 днів на рік в ХV ст., були поширеними фільварки (Галичина, зх. Волинь, зх. Поділля). 1503 р. – заборона польського сейму переселятися селянам без дозволу шляхти, початок закріпачення селян.

Міста мали самоврядування (магістрат = лава (суд у кримінальних справах) та рада (адміністративні питання, цивільний суд), війт, ратуші (приміщення магістрату

У культурі поширювалися ідеї гуманізму – людина – найвища цінність, повага до гідності та розуму. Були поширеними ідеї католицизму на заході; вплив Золотої орди – на півдні. Церква виступала у ролі джерела освіти, дяки – вчителі; латинські школи при католицьких костьолах (Львів, Перемишль, Київ). Навчання – у Празькому та Краківському (Юрій Котермак (Дрогобич) ун-тах. Основною пам’яткою історії був Литовсько-Білоруський літопис: оповіді «Про Подільську землю», «Похвала князю Вітовту».

В архітектурі були поширеними два стилі:

– романський стиль – сплетіння античних та східних традицій, масивність та зовнішня суворість споруд, їх оборонні та захисні функції, тесаний камінь;

– готичний стиль – символізм, синтез архітектури, скульптури та живопису, величність внутрішнього простору храмів, вертикалізм веж і склепінь, вітражі (Львівський кафедральний костел).

Існували замки у Кам’янці-Подільському, Острозі, Хотині, Мукачевому– 1397 р. – Київський Псалтир (301 ілюстрація виконана Спиридонієм).

1491 р. – публікація у Кракові перших книг церковнослов’янського письма.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляди:13
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”