Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

Тиша. Суцільна тиша. Глибока. Страшна. Сумна. Така, здається, що увесь Всесвіт і поза ним – все створено з неї,  із однієї тиші. Чути лиш голос власних думок, які лунають в голові, дзвенять, неначе натягнуті струни  тятиви.

Василь Дядя, увесь обплутаний цими своїми думками, а ще якимись дротами та дротиками, трубочками та шлангами, які забезпечують його існування,  напівлежить в кріслі модуля повернення. Час, швидкість, відчуття руху – все стерла клята тиша. Він сподівається, що фантастична техніка модуля знає що робити і куди летіти… Йому залишаються оті власні галасливі думки.

Добре що загін землян, до якого він входив, успішно виконав своє завдання в цих глибинах космічного мороку. Добре.  Але всі загинули… Залишився він сам-самотин у неосяжному безмежжі безкінечності. І от він повертається на рідну Землю.

Як то воно там зараз? Адже їхня кількарічна місія в космосі дорівнює кільком сотням земного часку.  Важко навіть уявити… Краще згадувати те свято, що «завжди з тобою»!

У дитинстві Василькові довелося почути багато кпинів, що до того, що він «Дядя». Що це за прізвище таке? А чому не «Тьотя», або «Тітка»? Доводилося кулаками пояснювати, що він не «Дядя», а «Дяд’я», з наголосом на останньому складі. Але потім він підріс, почав займатися спортом, і кількість бажаючих з’ясовувати все про наголоси в його прізвищі спочатку сильно зменшилася, а потім їх і зовсім не стало. Та й Василь перестав на це зважати, особливо коли зустрів хлопця з прізвищем «Попа», він заспокоївся, навіть не питаючи у нього про наголос.

…Бувало тупцють ввечері малі школярики зі школи. А до неї далеко – три кілометри  – зрубом, потім левадами та ще трохи селом. А взимку, сніг, заметіль, мороз.  І ті кілометри – не три, а всі тридцять три – здаються нездоланними. Та тут побачиш світло у вікні. У мамчиному вікні татчиної хати! І де ті сили беруться. І шляху того не три тисячі, а вже триста метрів. І ти вдома!

Хата у них була стародавня. Ще з діда-прадіда. Глиняна, під стріхою. Шевченкова. І стріху щороку потрібно було вшивати. Житніми сніпками. І для цього висівали цілий лан жита. А потім дорослі жали. І Василько жав. І навіть молотив, проте довго. Бо коли пооббивав братові пальці, то у нього ціпа забрали. Зжате жито в’язали у великі кулі солом’яним перевеслом. Як то можна соломою щось зв’язати? Еге. Треба знати і вміти. Дідусь умів. Він спочатку скручував перевесло, а потім обв’язував снопа і вузол закручував  юрком. Такий собі кілочок, сантиметрів зо двадцять, гладенький і блискучий – відполірований роками міцними руками женців. Такого стародавнього артефакту дідусь Вакула подарував хлопцю, на згадку про його хліборобське коріння, коли Василь потрапив до загону космонавтів.

Чоловік на хвилину припинив розмовляти зі своїми думками, поворухнувся в кріслі, щоб краще дістатися однієї з бокових кишень, в якій, за задумом конструкторів скафандра, мав би зберігатись ліхтарик. А заховався там старовітський юрок. А може він осиковий? Буде оберегом від усієї космічної нечисті! Погладив рукою тепле деревя’не руків’я представника старовинного сільського реманенту. Їх тут було двоє з великого подільського села і це зігрівало та тішило.

Модуль повернення навіть не шурхотів, долаючи триліони парсеків космічного простору. Тихо. І неначе все стоїть на місці. Лиш прибори працюють, вони знають куди треба рухатися, і, бажано, якнайшвидше, бо вже дуже довго триває ця космічна місія, та, зокрема, її завершення – повернення додому. Василь зиркнув в ілюмінатор. Хотів, як тоді в школі… Або пізніше, в студентстві, побачити віконце, яке його манить, направляє в дорозі і чекає… Або, хлопець посміхнувся, те єдине вікно дощової осені. У великому місті, багато будинків, багато людей, сірість осені і мряка, городяни, згорблені під своїми парасольками, поспішають до своїх домівок. А Василь летить на крилах надії. До одного, нецікавого нікому іншому, маленького квадратика світла, туди де його чекає щастя – молода люба дружина, кохана Валентина…

На цій приємній ноті спогадів космонавт поринув у сон – техніка вирішила, що йому потрібно, згідно бортового розкладу,  відпочивати.

Коли Василь прокинувся, то не повірив своїм очам – в безмежжі чорного космосу засіріла крапля надії. Вона щоразу зростала і нарешті, спросоння, Василь второпав – Земля!!!

Серце не вискочило лиш тому, що його стримав справжній космічний скафандр, час, який досі стояв непорушно, зірвався і полетів молодим лошаком. Земля наближалась! Якою гарною вона видавалась на тлі чорної-чорноти навколишнього світу, чи пак, Всесвіту!

Модуль почав гальмувати, стишив свою ходу, очі Василя пірнули в яскраві краєвиди аж ген до обрію!

Земля, ненька рідна!

Василь почув, як відкрилися парашути і спусковий апарат повільно почав приземлятися.

Цієї миті міжгалактичний космонавт Василь Дядя почув рідний материнський голос:

– Сину, ти вдома…

 

* Lucem vitae (лат.) – світло життя.

Перегляди:41
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”