Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
на цей банер
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
baner-korekta-2019 Читайте і насолоджуйтесь)
Сергій КОРНЯ – система морально-психологічного забезпечення ЗСУ
Сергій КОРНЯ
Volodymyr V. KRAVCHENKO – La situación en Ucrania/The situation in Ukraine
Володимир Кравченко
Вадим КАРПЕНКО – управління, комунікація та інформаційна безпека
Руслан ТКАЧУК – Аналітичні статті
Ігор ВІТИК – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь ТИМКІВ – Тонкі аспекти державного управління
 Василь Тимків
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Роман МАТУЗКО-1
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій КАРПЕНКО – графіка: історична тематика
Андрій МУЗИЧЕНКО (АНЖИ) – художні роботи
Андрій Музиченко
Олексій ПАЛІЙ – рекламна фотографія
Олексій ПАЛІЙ
Олег ТИМОШЕНКО – тероборона у фотографіях
Олег ТИМОШЕНКО
Лідія БУЦЬКА – Війна! (поезії)
Лідія БУЦЬКА
Лідія ХАУСТОВА – Слов’янськ. Поезія війни
Лідія ХАУСТОВА
Владислав ТАРАНЮК – оповідання, сценарії
Твори Віктора ВАСИЛЬЧУКА

Розвиток торгівлі в XIV-XV століттях сприяв упорядкуванню грошової системи.

Після тривалої перерви у середині XIV століття на українських землях відродився не тільки монетний обіг, а й ненадовго карбування монет. Гривні поступово зникли з обігу, перетворившись на грошово-лічильне поняття.

Вагомим чинником розвитку української економіки була монетна система та відповідна їй монетна лічба. У грошовому обігу в цей період в українських землях паралельно перебувало кілька фінансових різновидів монетних одиниць. Тут курсували чешські, литовські, польські, угорські, італійські, татарські, молдавські, генуезькі монети. Така строкатість грошей пояснювалась феодальною роздрібненістю, слабкістю центральної влади, відсутністю єдиного ринку, ускладненістю зв’язків між окремими українськими землями. Також існування локальних ринків приводило до формування місцевих грошових систем.

Першими реальними “грошовими монетами”, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині ХІV століття, були празькі гроші чеського короля Вацлава ІІ (1300 – 1305 роки) та Яна Люксембурзького (1310 – 1346 роки). (Вони посідали панівне становище в грошовому обігу на українських землях того періоду).

Празький гріш – це чеська срібна монета, яка дорівнювала 12, згодом – 16, а від 1398 – 18 денаріям. Початково вага празького гроша складала 3,95 г срібла. Ці великі і повновагові монети із високопробного срібла дуже швидко поширилися в країнах Центральної та Східної Європи, і впродовж XIV–XV століть празькі гроші були основним засобом обігу на грошовому ринку українських земель. Вони домінували і майже витіснили з ринків Східної Європи інші низькопробні і занадто легкі монети.

У XIV — XVI ст. на українському грошовому ринку поряд з великою кількістю празьких грошей та інших іноземних монет в обігу перебували польські (польська гривня дорівнювала 48 грошам) та литовські монети (литовські денарії), які з часу Люблінської унії (1569 р.) стали однаковими щодо вартості (до Унії 1  польський гріш =  4/5 литовського гроша), правда, зображення,  що містились на монетах, були дещо відмінні. Це були, головним чином, півгроші, у меншій кількості їх номінали: шостаки, трояки, гроші, третяки, денари.

Гроші литовського карбування були кращими від польських за якістю. 8 литовських грошів за кількістю монетарного срібла відповідали 10 польським. Литовська копа — 60 грошам або 600 литовським денаріям чи 75 польським грошам, польська копа дорівнювала 60 польським грошам. Литовський гріш – 10 денаріям, польський гріш — 2 півгрошам або 2 солідам. Польський золотий/злотий дорівнював 30 польським грошам, або 24 литовським грошам. В Україні найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання: солід називали шелягом; гроші — осьмаками, оскільки, вони дорівнювали 8 литовським денаріям.

Особливо вартісними й популярними на українському ринку були великі (важили 30 г) срібні монети (високої якості) – таляри. Їх виготовляли у кількох країнах Європи й вони сприймалися на всіх ринках як універсальна й авторитетна валюта (1 таляр дорівнював 30 польським грошам). Високовартісною грошовою одиницею в досліджуваний період був золотий дукат (або золотий червонний/чирвонний). Останній на початку XVI століття вартував 32 гроші, а на середину того ж століття значно зміцнив свої позиції.

Карбування монет на українських землях цього періоду відновлюється у другій половині XIV століття. На початку власного карбування монет Галицька держава (князівство) володіла розвинутим грошовим господарством, що підтверджується не лише знахідками монет допольських часів, а й існуванням системи кредитних відносин, що виникла і розвивалась на основі інтенсивної зовнішньої і внутрішньої торгівлі галицьких міст.

В історії українського народу Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно велику роль, ставши (після занепаду Києва) новим центром політичного та економічного життя. Територіально та політично воно об’єднало практично всі етнічні українські землі, зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.

Вдале географічне розташування, насамперед, близькість до західноєвропейських торговельних шляхів, зумовило економічне зростання, розвиток зовнішньої торгівлі та зміцнення даної території. А енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Романовича Галицького сприяла політичному піднесенню князівства, перетворенню його на активного політичного гравця на міжнародній арені. Більше ста років позиція Галицько-Волинського князівства суттєво впливала на політичні процеси тогочасної Західної Європи, князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі, а його правителі були серед найпомітніших постатей європейської політики.

Розглянемо карбування власних монет на українських землях у цей період  більш детальніше.

У 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Львів став першим містом, у якому відновилося в Україні ( XIV-XVстоліття) монетне карбування і тривало регулярно та найдовше. На два десятиліття пізніше (у 60-х роках XIV ст.), в період правління князя Володимира Ольгердовича (1362 — 1394),   відновлюється карбування монет у Києві. Потім монети розпочали карбувати у Смотричі, Луцьку, Новгород-Сіверському, але у значно коротших періодах, ніж у Львові. Монети Володимира Ольгердовича були введені до наукового обігу після давньоруських златників.

У Львові карбували срібні півгроші з гербом Галичини і написом «moneta Russie» (1337 — 1403) та мідні монети (1351 — 1382), які випускались як дрібна розмінна монета для міської торгівлі.

З ІСТОРІЇ ЛЬВІВСЬКОГО МОНЕТНОГО ДВОРУ

Львівський монетний двір – один із небагатьох центрів монетного карбування, що діяли на території теперішньої України впродовж всієї її історії. Своєрідність виготовлення галицьких монет доводить, що монетна справа в Галичині була досить самостійною.

Львівська карбівня — єдина на українських землях, про яку збереглись документальні відомості. Вони дають змогу відтворити картину організації монетного виробництва, простежити особливості фінансової та грошової політики Польсько-Литовської держави. Міські книги 1382 — 1389 pоків та розрахункові книги Львівського магістрату 1404 — 1414 років містять дані про існування монетного двору у Львові, подаючи імена монетних майстрів.

Історія Львівського Монетного Двору нараховує три періоди.  Перший тривав найдовше – з 1354 до 1412 року. Карбування монет  розпочалося після завоювання Галицької Русі польським королівством, проте запроваджений Казимиром ІІІ випуск монет у Львові не відповідав існуючій польській монетній системі.

Срібні грошики, за вмістом срібла, дорівнювали половині празького гроша – монеті, котрою звикли послуговуватися у Галицько-Волинському князівстві ще з 20-тих років XIV ст. А дизайн монети був оригінальним, нічого зайвого – ініціал короля, герб Русі – лев, напис «MONETA RUSSIE». Такі ж срібні грошики випускали Владислав Опольський у 1372-1378 роках і Людовик Угорський у 1379-1382 роках, тільки на лицевій стороні замість ініціалу Казимира вирізали ініціал нових володарів – W i L. На реверсі залишили герб Русі – лева, що спинається на скелю. Руські півгроші Людовика Угорського,як і монети Казимира III, характерні незначною кількістю варіантів, їх емісія була нетривалою.

Крім срібних, у 1355-1386 роках, у Львові випускали мідні денарії з ініціалами Казимира ІІІ, Владислава Опольського та Людовика Угорського. Теж зображення ініціалу на лицевій стороні, а на зворотній замість лева, якого важко було вирізувати, зображали корону. 60 денаріїв ( або копа)  дорівнювала одному срібному грошику.

За правління польського короля Владислава Ягайла (1380-1434) відбувся перехід від карбування традиційної галицької монети, високопробних руських півгрошів, що не входили у польську монетну систему, до виробництва низькопробних, львівських півгрошів, які внаслідок своїх якостей могли перебувати у вільному обігу на всій території Польської держави, у складі якої перебувала й Галичина. У зв’язку з цим відбулись певні зміни у зображенні на зворотному боці — ініціали монетного сеньйора в обідку з 4 дуг змінено на державний герб Польщі — орла. Спершу у Львові випускали срібні грошики, а потім з 1399 року – львівські півгроші. Замість напису „MONETA RUSSIE”, який був на грошиках, на півгрошах появилося „MONETA LEMBURG”. Цим ніби проголошувалося, що монета вже стала локальною – міською. Срібла тоді було мало, тому монети були дорогими. За один львівський грошик у XIV столітті можна було купити продуктів на 3 дні.

За Владислава Ягайла поступово було ліквідовано залишки певної автономії Галичини, що, безумовно, відбилось на монетному господарстві цих земель. Півгроші Галицького князівства були типовими регіональними монетами, які обслуговували грошовий ринок цього регіону. Однак територія їх поширення була досить значною: Галичина, Волинь, Поділля, Київщина, Польща, Молдова, що пояснюється широким розмахом міжнародних торговельних зв’язків Галицької держави. Невдовзі, у 1412 році, і ці монети перестали випускати. І у 1412 році Львівський монетний двір припинив свою діяльність.  

 

Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років ХІV століття і до 1414 – 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошима”, “грошами руської лічби”, “гривні львівської доби”, “польські гривні”.

 Відновив свою роботу Львівський монетний двір у 1656 році підчас окупації військами Швеції майже всієї території Польщі. У лютому 1656 року король Ян Казимир прибув до Львова, а 1 березня видав універсал про перекарбування церковного срібла на монети. Тоді у Львові карбували орти (18 грошів) та шестигрошовики. Про належність цих монет до львівської емісії вказує маленьке зображення лева під портретом короля. У січні 1657 року монетне карбування перенесли зі Львова до Сілезії – в Ополе.

У 1660 році у Львові розпочався третій етап монетної емісії і викликаний він був економічним станом держави – змучена козацькими та шведськими війнами економіка Польщі вимагала нової емісії. Вона завжди приносила вигоду тим, хто карбував монети з певним зиском. Тоді у Львові випускали золоті дукати і дводукати, талер, орти, шестигрошовики і півторагрошовики. На цих монетах не було жодної згадки про Львів, лише маленькі інціали G.B.A. під гербом (Джованні Батіста Аморетті – орендаря львівської монетарні ). 

У 1662 році монетний двір передали Андрію Тимфу, який продовжив випускати у Львові шестигрошовики зі своїми ініціалами А.Т.

У 1663 році на Львівському монетному дворі розпочався випуск маловартісної монети – злотівки, тобто 30 грошів. Насправді в монеті срібла було всього на 12 грошів, або 40 % від задекларованої. Для виправдання на монеті навіть вмістили латинський текст моралізаторського змісту «Вартість цій монеті надає спасіння Вітчизни, що є дорожчим від металу». Ще раніше – у 1659 році на різних монетних дворах Польщі і Литви розпочали випуск мідних солідів, так званих «боратинок», від імені коронного підскарбія Тіта Лівія Боратіні. Їх реальна вартість була ще меншою – 15% від ринкової вартості міді. Випуск такої неповноцінної монети був викликаний величезними боргами короля перед військом. Це викликало страшенні протести, військо відмовлялося їх приймати. З випуском ще й цієї монети економіка держави остаточно розвалилася, що призвело у 1668 році до зречення з трону короля Яна ІІ Казимира. Львівський монетний двір знову закрили, цього разу назавжди.

На сьогодні знайдено близько 1200 монет Володимира Ольгердовича, семи основних типів у більш як півтора десятках місць Наддніпрянщини. На переважній більшості цих монет є зображення «князівського знака», що нагадує давньоруський знак Рюриковичів – тризуб і атрибується як схематичне зображення церкви.

Півгроші Галицької Русі були типовими регіональними монетами, які обслуговували грошовий ринок цього регіону. Однак територія їх поширення була досить значною: Галицька Русь, Волинь, Поділля, Київщина, Польща, Молдова, що пояснюється широким розмахом міжнародних торговельних зв’язків Галицької Русі.

У цей же період, у середині 1340-х років, внаслідок боротьби за спадщину Галицько-Волинського князівства виникло нове державно-територіальне утворення – Подільське князівство. Після поділу українських земель Поділля почали опановувати брати Коріятовичі. У 1362 році четверо братів: Олександр, Юрій, Костянтин і Федір брали участь у війську дядька по-батькові – великого князя Ольгерда. За це 1363 року за братами були закріплені їх володіння на Поділлі і утворено Подільське князівство. Були ще й інші брати і впродовж певного періоду вони були співправителями князівства, і в документах виступають або парою, або поодинці.

Визначною подією у правлінні Коріятовичів на Поділлі, (що свідчило про їх владу і самостійність), стало карбування власної срібної монети «подольського полугрошика» за князя і дідича Поділля Костянтина Коріятовича (1380-1388/91) та срібного денарія за князювання Федора Коріатовича (1388-1393/4).  Ця монета (денарій) мала розмір 12х13,5 мм і масу 0,30 грамів.

1377 року Олександр і Борис Коріятовичі внаслідок військового походу угорського короля Людовика на руські землі, визнали ленну залежність від нього ( особливі відносини, пов’язані з появою так званих бенефіціїв (буквально – благодіянь), або ленної системи, суть якої полягала в тому, що певна особа, отримуючи землю чи обійстя, зобов’язувалася пану (сеньйору), від якого вона отримувала бенефіцій, зберігати особисту вірність і відданість), свідченням чого є знайдена монета подільського півгроша із зображенням на реверсі анжуйського герба. Карбувалася монета у Смотричі, першій столиці Подільського князівства.

Але монети, які атрибуються Коріятовичам, несуть на собі лише одного із них – Костянтина (1380–1388/91). Таких монет збереглося лише декілька. На них зображено, з одного боку, Юрія Змієборця, з другого – герб Карла I; двосторонній напис прочитується фахівцями як «Монета князя Костянтина, дідичного господаря Смотрича». Монети були второвані за «руськими грошиками», (які карбувалися у Львові), і мали назву «подільських півгрошиків».

Срібні півгроші Костянтина Коріятовича як місцеві платіжні засоби використовувалися в грошовому обігу Подільського князівства поряд із празькими грошами, польськими, львівськими грошиками, молдавськими пів грошами, угорськими, литовськими денаріями та наслідуваннями золотоординських срібних дирхем.

Монети Подільського князівства Костянтина Коріятовича карбувалися на високому художньому рівні на срібних монетних кружечках діаметром від 7,6 до 18,5 мм і вагою від 0,72 до 1,01 грама (проба срібла цих монет становила 875-925). Вони були вироблені на основі сталих традицій та певного досвіду монетних майстрів. Так, у грамоті початку 15 століття литовського князя Вітовта (1393-1430), що стосується двох сіл, зазначається: «…дати єму за тиї дві селищі шестьдесят копь тую подольськими полу грошики по той личбі как оу Подолії идеть…».

Топографія знахідок «подільських пів грошиків» є досить широкою, це – Хмельниччина, Вінниччина, Тернопільщина, Івано-Франківщина, Черкащина, Київщина, Румунія та Угорщина. На сьогодні «подільський полугрошик» зафіксований у 17 скарбових знахідках, що свідчить про їх широку емісію та використання на грошовому ринку Поділля кінця XIV – початку XV століть як половини празького гроша.

Дослідивши знахідки «подільських півгрошиків» з різних місцин України і за різні роки, нумізмати і дослідники дійшли висновку, що угорська і галицька монетна система могла послужити зразком для карбування монет подільським князем Костянтином Коріятовичем. До того ж, вага і діаметр півгрошів Костянтина і грошика Владислава Опольського (1372-1378) майже були однаковими і дорівнювали половині празького гроша.

Відомі знахідки галицьких півгрошів і нові знахідки подільських півгрошів в скарбах Поділля (переважно Західного) поряд із празькими грішми Вацлава ІІ, Яна І Люксембургського, Карла І, Владислава ІV, польськими грошиками львівського карбування Казимира ІІІ, Людовіка Угорського, Владислава ІІ Ягайла, Владислава Опольського, молдавськими грішми Петру Мушата, литовськими та угорськими денаріями, свідчать про те, що грошовий обіг на подільських землях в кінці ХІV — початку ХV століття був багатий і різноманітний.

Можливо саме від подільських монет Костянтина, карбованих у Смотричі, на Поділлі прижилася назва «подільський полугрошик», яка вживалася і згодом, коли цих монет вже не карбували. Натомість грошові розрахунки у ХV столітті на Поділлі велися у галицькій валюті — галицько-руських грошиках, або карбованих згодом львівських півгрошах, а назва «подільський полугрошик» поширилася на ці монети, як рахункова монета.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України ХІV – початок XVI століть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.

 

Світлана КОБЕЛЯЦЬКА

Перегляди:89
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Центр неформальної освіти ЦБО ЗСУ (ютуб-канал)
Міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”