Липень. Абітурієнти вистоюють черги, щоб здати документи до омріяних чи випадково обраних (за вартістю навчання чи зогляду на які суб’єктивні фактори – знайомства, територіальне розташування тощо) вищих навчальних закладів. Студенти відпочивають або працюють, чи то пак, відпрацьовують потрачені на навчання гроші. Ті, хто вже скуштував студентського життя і хоче ще – здають документи до магістратури (ті самі довідки, черги). Дехто, з огляду на активну організаційно-правову діяльність нашої влади, змушений витрачати час ще й на протестні акції – маю на увазі саме тих, хто змушений, оскільки не байдужий, а не тих, хто робить на цьому карʼєру чи заробляє «срібняки». Довелося цього року згаяти час на протестну справу і студентам Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Їхню академію збираються приєднати до навчального закладу, знаного в народі як «інститут Поплавського».

Все б нічого, адже обидва заклади мають відношення до сфери культури, що визначено вже їхніми назвами, проте… Ці ж обидва заклади входять до рейтингу 200 накращих ВНЗ України, визначеного засобами масової інформації. Причому той, який приєднують, на значно вищому щаблі за той, до якого приєднують. Нонсенс?

Хтозна. Справа цілком може полягати у суто майновому питанні – адже згадана Академія знаходиться на території Києво-Печерської Лаври і галас з приводу її виселення на користь церковних очільників ущух лише нещодавно. Схильна до торгівлі національними надбаннями теперішня влада аж надто прагне догодити Православній церкві Московського патріархату (якому свого часу й була передана Лавра). І нічого дивного, що Московського, а не Київського. Адже більшість киян її не обирали.