Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…

Джерело: Укр Слово, Випуск №4 (3256)  25 січня – 31 січня 2006 року

„Дальнейшее существование Украины недопустимо.

Эта территория должна быть поделена на несколько поясов…”

Витяг із підручника для росіян

„…И когда новые правители России… в сопровождении членов Политбюро появились в театральной правительственной ложе, все зрители, сидевшие в зале, вскочили с мест, словно поднятые единым порывом. „Ура Патриотическому правительству!”, „Да здравствует Россия!, „Слава русской истории!” – кричали сотни голосов в разных концах гигантского зала”

Едуард Тополь. «Завтра в России», 1990

Європа має готуватися до військового конфлікту з Євразійською імперією. Війна буде не сьогодні. І навіть не завтра. Це станеться післязавтра.

Загроза широкомасштабного конфлікту повною мірою проявляється в агресивних діях Росії проти України. Особливо останнім часом — у розпалюванні конфлікту у справі поставок Україні російських енергоресурсів.

 

  1. Відлуння штучних голодоморів

 

Газовий конфлікт сьогодення започатковано у близькому і далекому минулому. У близькому минулому ним став конфлікт навколо острова Коса Тузла.

Тузла — це також енергоресурси, проблема кордону в Азовському морі і — прагнення Кремля встановити свій контроль над природними ресурсами іншої держави.

Основна причина конфлікту навколо Тузли — багаті поклади газу та нафти на шельфі Азовського моря, який Україна законно вважає своїми територіальними водами. Сьогодні в Азовському морі та навколо нього відомі близько 120 перспективних структур для видобутку газу і нафти. Біля о. Коса Тузла — сім родовищ та значні перспективні поклади (див. мапу).

Газават-01

18 вересня 2003 року в Ялті укладено угоду про Єдиний Економічний Простір. Але вже 24 вересня Росія широко розгорнула будівництво дамби з Таманського півострова до українського о. Коса Тузла. Кількість задіяної техніки — сотні самоскидів, бульдозерів та екскаваторів, які щодобово перевозили близько 13 тисяч кубів будівельного матеріалу, давали підставу сприймати ці дії як акцію військового типу (баржі на фото – кордон України):

Газават-02

Коса Тузла до і після насипу дамби. Мапа: кордон Укр. ССР біля коси Тузла.

Швидкі темпи будівництва, час її початку вказували на те, що вона планувалася задовго до підписання Угоди про ЄЕП. (Ось така собі демонстрація „рівноправних” відносин партнера по ЄЕП!)

Агресивні дії Росії на Таманському півострові проти України підтримали російські засоби масової інформації, а газета „Комсомольська правда” 1 жовтня 2003 року написала:

„Росія приросте косою о. Тузла. Будівництво споруди, яка відкриє нашій країні ще один вихід у Чорне море, йде ударними темпами”:

Газават-03

З окупацією Тузли Росія прагнула не тільки анексувати частину української території і змінити лінію кордону. Росія отримувала можливості контролювати морські транспортні шляхи через Керченську протоку. Україна втрачала б до $200 млн надходжень від іноземних суден, які проходять територіальними водами України. Ці валютні надходження потекли б у Москву.

В урочистий „рік Росії в Україні” будівництвом дамби з Таманського півострова у напрямку українського о. Коса Тузла „братерська” Росія до 350-річчя Переяславської Ради прагнула отримати від України „святковий” подарунок у вигляді нового „возз’єднання” Тузли з Таманню та газонафтові поклади навколо острова, а в перспективі — і на Азові.

Як і Кремль, вони зацікавлені у встановленні контролю над усіма газонафтовими покладами азово-чорноморського шельфу, а також у контролі над морськими перевезеннями та газонафтовими комунікаціями України. Тому й сьогодні Москва чинить опір встановленню кордону з Україною в Азовському морі по так званій „серединній лінії” і прагне „спільного володіння” та провести дискримінаційний кордон по дну з визнанням 12-мильної лінії територіальних вод.

 

Серединна лінія кордону України і РФ на газо-нафтових структурах
шельфу Азовського моря до окупації Криму Росією

Газават-04

Як і в конфлікті навколо Тузли, так і нині позицію Кремля визначають явно відповідні уповноважені на це структури, у тому числі великі російські нафтогазові компанії.

Іншими словами, Москва прагне встановити „рівноправні” відносини, де основним стане пріоритет права власності Росії на український шельф з усіма українськими газонафтовими покладами азово-чорноморського шельфу.

Якщо конфлікт навколо Тузли мав вигляд зовнішнього фронтального наступу, то нинішній газовий шантаж несе у собі значно глибиннішу суть. Він став відлунням штучних голодоморів.

Терор голодом Московія використовувала у своїй геополітичній практиці не раз. Від самого початку експансія новоутвореного самодержавного Володимиро-Суздальського князівства, на чолі якого став Андрій Боголюбський, була надзвичайно жорстока і підступна:

„Желая захватить власть в Киевской и Новгородской землях, Андрей сажал в Новгороде князьями своих ставленников и жестоко подавлял голодом (не допуская подвоза к Новгороду волжского хлеба) вспыхивавшие новгородские восстания”.

(БСЭ. — М., 1926. — Т. 2. — С. 738. Курсив тут і далі мій. — РМ.)

„ …Москва являлась главным поставщиком хлеба для неплодородных новгородских областей и в борьбе с Великим Новгородом могла действовать измором. Все указанные обстоятельства обеспечили победу Москвы над Новгородом.

В результате ряда войн Великий Новгород в 1478 был захвачен Москвой, главнейшие противники Москвы казнены, Новгород, боярство и др. представители правящего класса выселены в московские земли. С политической самостоятельностью Великого Новгорода было покончено, в знак чего был снят и увезен в Москву новгородский вечевой колокол”.

(МСЭ. — М., 1931. — Т. 5. — С. 822–823).

Економічний визиск та „придушення голодом” не оминуло й Україну після приєднання її до володінь Москви. Вони стали засобом московської політики в Україні з метою недопущення відродження її державности.

Голод, як засіб вирішення політичних завдань, без жодних мук сумління використовували московські більшовики. Приміром, В. Ленін попереджав:

„Мы кормить тех, кто не работает в советских предприятиях, ни в советских учреждениях, не будем”. ( Т. 40. — С. 329).

„Когда речь идёт о распределении продовольствия, думать, что нужно распределять справедливо, нельзя…  распределение есть метод, орудие, средство…”. (Т. 43. — С. 359).

Отже, якби сьогодні Москва виявилася нашим значним продовольчим постачальником, як це нині відбувається з газом, то можна не сумніватись, що подібні „дії вимором” не змусили б себе довго чекати і газовий вентиль разом з важелем нового штучного голодомору були б задіяні проти України з такою ж невблаганністю, як це застосовувалося Москвою проти Новгородської Республіки у XV столітті та проти УРСР протягом минулого ХХ століття.

І Кремлю байдуже до того, що в Україні від „газавату” можуть постраждати не тільки українці, а й ті „рускоязичниє”, долю яких начебто так безкорисливо захищає Кремль.

Сьогодні Кремлю не сподобалося, що Україна може вступити в СОТ, ЄС, в НАТО, що Україна на міжнародній арені діє як повноправна, суверенна держава.

З таким же успіхом завтра Кремль, спираючись на залежність Європи від російських енергоресурсів, може висунути вимогу змінити свою політику щодо НАТО від Польщі, Угорщини, Болгарії, змінити внутрішній устрій будь-якої країни чи групи країн, взагалі розпустити НАТО, а у подальшому вимагати приєднання всієї Європи до ЄЕП… До чого подібні дії можуть призвести післязавтра?

У червні 1940 року Кремль таким чином уже висував ультиматум прибалтійським державам з вимогою „створення в цих країнах урядів”. Невдовзі (у серпні) прибалтійські держави були анексовані Москвою.

У 1990 році, після відновлення державності Литви, до неї так само був застосований газовий шантаж.

Прагненням реалізувати геополітичні плани, зокрема наблизитися до берегів Перської затоки, була продиктована й інтервенція в Афганістан.

Імперські плани Росія не полишає і зараз. Про деякі з нинішніх її євразійських геополітичних планів йдеться у підручнику А. Дугіна „Основы геополитики”:

„Без Черноморского побережья от Измаила до Керчи Россия получает настолько протяжённую прибрежную полосу, реально контролируемую неизвестно кем, что само её (України. – РМ.) существование в качестве нормального и самостоятельного государства ставится под сомнение”. (А.Дугин. Основы геополитики. Учебное пособие. Москва. 1999. стр. 348).

 

Проект Північно-Балтійського газогону з Росії до Німеччини — це не благо для Європи, як виголошується, а реалізація геополітичних планів Москви з наміром підпорядкувати та, зрештою, і ліквідувати саму незалежність європейських держав. День введення в дію цього газогону стане днем оголошення війни Європі на знищення. Принаймні, так це накреслюється на близьке майбутнє в геополітичній стратегії російської держави ідеологами і розробниками штурму Росії на захід, інакше кажучи, замість колишнього німецького дранг нах остен” бачиться російське дранг нах вестен”.

Спробою встановлення контролю Москви над Чорноморським узбережжям став і пресловутий з’їзд у Сіверськодонецьку під час виборів Президента України 2004 року, який одночасно мав на меті розшматування України на окремі геополітичні частини, „не залежні” одна від одної, але цілком підпорядковані наднаціональному” органові у Москві. Про цей напрям у підручнику сказано так:

„Дальнейшее существование Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов…”. (А. Дугин «Основы геополитики». М., 1999. с. 379).

„Абсолютным императивом русской геополитики на черноморском побережье является тотальный и ничем не ограниченный контроль Москвы на всем его протяжении от украинских до абхазских территорий. Можно сколь угодно дробить всю эту зону по этнокультурному признаку, предоставляя этническую и конфессиональную автономию крымским малороссам, татарам, казакам, абхазцам, грузинам и т.д., но все это только при абсолютном контроле Москвы над военной и политической ситуацией. …Северный берег Черного моря должен быть исключительно евразийским и централизованно подчиняться Москве”.

„Украина как самостоятельное государство с какими-то территориальными амбициями представляет собой огромную опасность для всей Евразии, и без решения украинской проблемы вообще говорить о континентальной геополитике бессмысленно”. (Там само. с. 348).

Наведені тези вказують, що події у Грузії, пов’язані з проблемою Абхазії, Аджарії, Південної Осетії, а також з’їзд в українському Сіверськодонецьку та утворення ПіСУАР — справа не випадкова: Росія прагне реалізувати свої імперські геополітичні плани. Як не дивно — це та сама одіозна „рука Москви”. Не будемо тут вже глибоко занурюватися в спроби здійснення прихованої воєнної інтервенції в Україну під час президентських виборів 2004 року… То окрема тема.

Імперські амбіції Кремля повною мірою проявилися у політиці „випаленої землі” щодо Чечні. Чеченську столицю Грозний перетворено в руїни Сталінграда. А. Дугін передбачає такий самий конфлікт із Україною:

„Суверенитет Украины представляет собой настолько негативное для русской геополитики явление, что, в принципе, легко может спровоцировать вооружённый конфликт”. (А. Дугин… с. 348).

Так хто, і з якою метою, готовий до розпалювання конфлікту з Україною?

Розвиток подій дає всі підстави вважати, що частину з геополітичних планів Росії, напрям виконання яких викладено у підручнику А. Дугіна „Основи геополітики”, Кремль цілеспрямовано уже намагається реалізувати як стосовно України, так і в інших регіонах постсовєтського простору.

 

  1. Енегоресурсний тиск, як вияв геополітичних планів

 

Спроби втягнути Україну у ЄЕП, події навколо Тузли, втручання Росії в президентські вибори та фальсифікація їх, „сєвєродонєцкій з’їзд” і „газовий” конфлікт ставлять питання: чи варто легковажити певними і окресленими імперобудівничими планами Кремля щодо інших регіонів, які нині відомі? Чи не стануть вони предметом реалізації у певному майбутньому?

Газават-06

„Газова” атака, такий собі новоявлений „газават” Кремля проти України, виявив деякі глобальні пружини механізму того геополітичного майбутнього, який може бути задіяний у перспективі. Щоб у цьому впевнитися, достатньо поглянути на існуючу газотранспортну мережу Європи та взяти до уваги ті газотранспортні мережі, які заплановано збудувати і які почали формуватися. Один з них — прямий Північно-Балтійський газогін від узбережжя Росії дном Балтійського моря до берегів Німеччини (див. мапу).

Агресивні дії Росії та ультимативні вимоги Україні, разом з намірами прокласти Північно-Балтійський газогін до Німеччини, виявили російську загрозу не тільки Україні, а й перші кроки реалізації геополітичних планів Москви на Європейському континенті:

„Геополитической столицей Средней Европы логичнее всего считать Берлин как символ Германии, являющейся, в свою очередь, символом и центром всего этого образования. Только Германия и немецкий народ обладают всеми необходимыми качествами для эффективной интеграции этого геополитического региона исторической волей, прекрасно развитой экономикой, привилегированным географическим положением, этнической однородностью, сознанием своей цивилизационной миссии”. (А. Дугин. “Основы…“).

Тут можна передбачити далекосяжні наміри Кремля. З початком експлуатації нового газогону Росія–Німеччина для Москви відкриваються нові можливості. Відповідно до планів євразійців, Німеччина має стати геополітичним виразником інтересів Росії в Європі:

„Все тенденции к европейскому объединению вокруг Германии (Средней Европы) будут иметь положительный смысл только при соблюдении одного фундаментального условия создания прочной геополитической и стратегической оси Москва Берлин”.

Під виглядом творення „серединної імперії”, гегемоном якої начебто має стати Німеччина, Кремль готує власні можливості до анексії самої „серединної імперії” для утворення нової русскої Євразійської імперії:

„Евразийский импульс должен исходить исключительно из Москвы, передавая цивилизационную миссию (при соответствующей адаптации к европейской специфике) русских Берлину, а тот, в свою очередь, приступит к европейской интеграции по принципам и проектам, вдохновлённым глубинным геополитическим континентальным импульсом”.

„Интеграция Европы под эгидой Германии как основа… Европейской Империи идеально вписывается в евразийский проект и является наиболее желательным процессом в деле более глобальной континентальной интеграции”.

Чи не є Північно-Балтійський газогін першим кроком у значно глобальніших перспективах справи наступної „інтеграції” Європи до складу Московської „Євразійської імперії”?

Таку відповідь також маємо. Читаємо далі:

„Новая Империя (Євразійська. – прим. РМ.) не может быть никакой иной, кроме как Русской, поскольку и территориально, и культурно, и цивилизационно, и социально-экономически, и стратегически русские естественно и органично соответствуют этой планетарной миссии и идут к её осуществлению на всём протяжении своей национальной и государственной истории”.

(А. Дугин. «Основы геополитики». М. 1999).

Україну „газаватом” спробували інтегрувати. Чи то в „союз”, чи у ЄЕП. Яким стане наступний „інтеграційний” крок після відкриття Балтійського газогону? Які політичні рухи мають бути профінансовані та якими засобами має бути забезпечений прихід до влади „інтеграційних сил” у Німеччині?

Якщо взяти до уваги можливе використання стереотипів комуністичної свідомості громадян колишньої НДР для дестабілізації ситуації в країні, як особливо і те, що столиця некомуністичної Німеччини — Берлін — оточена колишніми „соціалістичними» східними територіями? (Механізм використання — з’їзд у „стереотипному” „Сєвєродонєцку”).

Який період відведено на підготовку „інтеграційних” змін у Європі?

Чи не для використання Німеччини у політичних планах, після перекриття монопольних газових мереж до Європи і дестабілізації в них ситуації, має послужити російсько-німецька, але вже діюча „балтійська труба”?

Чи не стане згодом „балтійська труба” засобом політичного тиску на Німеччину для зміни вектора її політичної орієнтації?

Саме тут ми бачимо, що такий тиск прогнозується. Потужно мають використовуватися слабкі енергоресурсні можливості Європи:

„Европейская Империя без Москвы и, шире, Евразии не только не способна полноценно организовать свое стратегическое пространство при дефиците военной мощи, политической инициативы и природных ресурсов, но и в цивилизационном смысле не имеет ясных идеалов и ориентиров… Европейская Империя станет полноценной геополитической и цивилизационной реальностью только под воздействием новой идеологической, политической и духовной энергии из глубин континента, т.е. из России. Кроме того, только Россия и русские смогут обеспечить Европе стратегическую и политическую независимость и ресурсную автаркию. Поэтому Европейская Империя должна формироваться именно вокруг Берлина, находящегося на прямой и жизненной оси с Москвой”. (А. Дугін. Основи геополитики).

Залишаючи відкритим вентиль газу до Німеччини і перекриваючи його решті Європи, євразійці планують зламати мир і стабільність у Європі. Роль криголаму”, який має розтрощити мир у Європі, знову відводиться Німеччині:

„Но следует признать, что никакое иное объединение Европы просто невозможно без глубинных противоречий и внутренних расколов”.

Знову ставиться питання перегляду територіального устрою Європи, порушено питання щодо здійснення нового, „п’ятого” поділу Польщі і утворення спільного кордону Росії з Німеччиною:

„ …главное, к чему надо стремиться, это категорическое устранение всякого подобия „санитарного кордона”, заведомое развеяние иллюзий промежуточных государств относительно их потенциальной независимости от геополитически могущественных соседей. Необходимо создать непосредственную и ясную границу между дружественными Россией и Средней Европой (Германией) (не що інше, як прагнення здійснити новий поділ Польщі. – РМ.), и даже в перспективе создания единого стратегического блока по оси Берлин-Москва эта граница должна сохранять своё геополитическое значение…”.

 

Ліквідація державності інших країн і народів ставиться на порядок денний:

„Русско-украинские, русско-прибалтийские, русско-румынские, русско-польские и т. д. отношения должны изначально рассматриваться не как двухсторонние, но как трёхсторонние с участием Германии. То же самое касается и отношений между Германией и восточно-европейскими странами (народами); они также должны носить тройственный характер с обязательным участием русской стороны (и с исключением во всех случаях постороннего, атлантистского, американского вмешательства). Например, немецко-украинские отношения должны с необходимостью быть немецко-русско-украинскими; немецко-прибалтийские немецко-русско-прибалтийскими; немецко-польские немецко-русско-польскими и т.д.”.

„Как предварительные шаги в деле образования оси Москва-Берлин имеет смысл тщательно очистить культурно-историческую перспективу взаимных отношений от тёмных сторон прошлой истории русско-германских войн, которые были следствием успешной подрывной деятельности атлантистского лобби в Германии и России, а не выражением политической воли наших континентальных народов. В этой перспективе целесообразно вернуть Калининградскую область (Восточную Пруссию) Германии, чтобы отказаться от последнего территориального символа страшной братоубийственной войны. Для того, чтобы это действие не стало бы восприниматься русскими как очередной шаг в геополитической капитуляции, Европе имеет смысл предложить России другие территориальные аннексии или иные формы расширения стратегической зоны влияния, особенно из числа тех государств, которые упрямо стремятся войти в “черноморско-балтийскую федерацию”.

Вопросы реституции Восточной Пруссии должны быть неразрывно связаны с территориальным и стратегическим расширением России, и Германия, помимо сохранения в калининградской области российских военных баз, должна со своей стороны способствовать дипломатически и политически усилению стратегических позиций России на Северо-западе и Западе. Страны Прибалтики, Польша, Молдавия и Украина как потенциальный “санитарный кордон” должны подвергнуться геополитической трансформации не после реституции Пруссии, а одновременно с ней, как элементы одного и того же процесса окончательного фиксирования границ между дружественными Россией и Средней Европой”. (А. Дугин. «Основы геополитики»).

 

Такі ось плани „геополітичної трансформації” означили проект Балтійського газогону та „газова агресія” Кремля проти України.

Примара Третьої світової війни, яку планує нам Кремль, стає значно рельєфнішою.

 

Висновок

Отже, основний урок, який має винести Україна із процесу вирішення проблеми оплати поставок газу, розкриває можливий механізм ультимативних політичних вимог Кремля і до інших країн в умовах, коли Москва виявиться для них основним поставником енергетичних ресурсів (чи інших важливих джерел життєзабезпечення) для Європи.

І тут виникає запитання: чи потрібні взагалі такий „рівноправний” партнер та орієнтація на отримання від нього будь-яких сировинних енергоресурсів, який перспективу економічних взаємин робить заручником власних імперських амбіцій, планує використати „енерготиск” як важіль політичного тиску на суверенні країни для дестабілізації внутрішнього політичного й економічного стану окремих країн чи регіонів?

Едуард Тополь у книзі „Завтра в Росії” прагнув застерегти, що могло б трапитися в Росії завтра. День сьогоднішній показав, що „завтра” в Росії вже настало. Так званий „новий патріотичний уряд” у Росії вже є. Його імперські амбіції ні у кого не викликають сумнівів. Нині вони привідкривають заслінку можливого майбутнього, яке може статися післязавтра.

Імперія не може жити без того, щоб когось під себе не підім’яти.

Колись невелика за обсягом книга „Mein Kampf” окреслила геополітичні плани.

Ми прагнемо заглянути у день післязавтрашній, щоб уявити наш можливий день завтрашній.

Проблема у тому, чи усвідомить світ і Україна, що собою являє Московщина у стадії реалізації власних геополітичних планів щодо утворення Євразійської імперії, як і те, яку це становить загрозу не тільки для України, а й для всього людства.

 

Роман МАТУЗКО, політичний оглядач

Випуск №5 (3257)  1 лютого – 7 лютого 2006 року
Українське Слово.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляди:375
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Центр неформальної освіти ЦБО ЗСУ (ютуб-канал)
27-30 вересня 2022 року – міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”