Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…

Загальне поняття мотивації. Базові джерела мотивації. Значення мотивації військовослужбовця при здійсненні бойових завдань

За визначенням, мотивація – це спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, що керує поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість у процесах задоволення власних потреб, суспільної комунікації чи виконанні певних робіт. Поняття мотивації виникло в результаті досліджень виробничої діяльності працівників на підприємствах з метою вивчення шляхів підви-щення продуктивності, ефективності та рівня здатності до виживання в конкурентному середовищі окремого підприємства управлінськими методами.

Отже, в управлінні людськими ресурсами, мотивація розуміється як процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Мотивація пов’язана з внутрішнім світом лю-дини і випливає з її свідомості у формі позитивного ставлення до заданої роботи та бажання її робити.

Наявність мотивації надає можливість людині отримувати задоволення від роботи, отже, робити її якісно та ефективно, незалежно від зовнішніх управлінських чи іншого роду впливів.

Відсутність мотивації – навпаки викликає нехіть до роботи та до виконання своїх обов’язків, знижує уважність під час виконуваних операцій, послаблює внутрішнє, особисте прагнення до досягнення запланованого результату.

За висновками дослідників мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань, і є одним з важливих факторів підвищення ефективності діяльності усієї організації, бо якщо працівники не відповідально ставляться до своїх обов’язків і особисто не зацікавленні у виконанні поточних завдань, то результати будуть не найкращими.

Зазначене особливою мірою стосується таких організацій як військові частини, що за своїм призначенням в умовах бойових дій виконують специфічні завдання, пов’язані з особливими ризиками для персоналу. Оскільки серед таких ризиків особливо значущими є відносно висока вірогідність втрати здоров’я та життя, то навіть при добре спланованих та організованих процесах виконання бойових завдань відсутність мотивації у бійців може значною мірою вплинути на їхню боєздатність і в кінцевому результаті призвести до поразок чи невиправдано високих людських втрат.

Саме тому розуміння змісту мотивації – головний показник професійної майстерності керівника і командира. Знан-ня про те, чому люди роблять те, що вони роблять – необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати власні мотиви і цілі організації, а також попередити випадки, коли мотивації можуть викликати ускладнення та негативні наслідки, зокрема непоправні.

Будь-яка діяльність ґрунтується на перетворенні довколишнього світу і включає в себе (1) мету, (2) засоби, (3) результат і (4) сам процес. Ефективний менеджмент ґрунтується на поєднанні реальних цілей, життєвих цінностей і установок, очікувань і потреб працівника з цілями організації. Людина, яка поділяє цілі й усвідомлює цінності своєї організації, здатна визначити собі завдання, знаходити шляхи їх вирішення і здійснювати самоконтроль, тобто переходити від зовнішнього мотивування до самомотивування.

Отже, таким чином ми підходимо до розрізнення двох аспектів мотивації: внутрішнього і зовнішнього, що відображають два підходи в управлінських теоріях мотивації: (1) вивчення потреб людини, які і є основними мотивом їх поведінки і діяль-ності (Абрахам Маслоу, Фредерік Герцберг, Девід Мак Клелланд); (2) вивчення процесів, розподіл зусиль працівників і вибір пев-ного виду поведінки для досягнення конкретних цілей (теорія очікувань В. Врума; теорія справедливості; теорія мотивації Портера – Лоулера).

Перший підхід в основі характеризується теорією мотивації Абрахама Маслоу, що вирізняє потреби людини за п’ятьма групами:

  • фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: в їжі, у воді, у відпочинку і т. д.;
  • потреби в безпеці і упевненості в майбутньому;
  • соціальні потреби – необхідність в соціальному оточен-ні, у спілкуванні з людьми. Дружні стосунки і відчуття під-тримки;
  • потреби в пошані, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень
  • потреба самовираження, тобто потреба у власному зро-станні і в реалізації своїх потенційних можливостей.

Другий підхід найкраще характеризує теорія очікувань В. Врума, згідно з якою не тільки потреба є необхідною умовою мотивації людини для досягнення мети, але й обраний нею тип поведінки. При чому поведінка співробітників (військовослуж-бовців) визначається поведінкою керівника (командира), яка відображатиме співвідношення очікувань співробітника (вій-ськовослужбовця) та отриманого результату (винагороди):

  • керівник певним чином стимулює роботу співробітника;
  • співробітник очікує, що за певних умов він отримає винагороду;
  • керівник допускає певну винагороду за результатами роботи співробітника;
  • співробітник співставляє власні очікування і реально отриману винагороду.

Таким чином, в разі участі військової частини у бойових діях, військовослужбовець буде внутрішньо зорієнтований (вмотивований) на якісне виконання бойових завдань за умов:

  • здорового фізичного стану, зумовленого задоволенням основних фізіологічних потреб, таких як харчування та відпочинок.
  • відчуття боєздатності власної частини, особистого бойового забезпечення (зброя, БК, обмундирування, засоби особистого захисту), упевненості щодо підтримки в бою та в разі поранення, державного забезпечення сім’ї чи близьких в разі власної загибелі;
  • відчуття згуртованого бойового колективу та впевненості у підтримці товаришів в бою;
  • відчуття уваги та підтримки командирів, поваги до нього особисто як до бойової одиниці;
  • обґрунтованої надії на отримання військових відзнак; дотримання державою зобов’язань щодо пільг і гарантій після завершення бойових дій та повагу суспільства;
  • реальної оцінки командирами його особистого потенціалу, отримання відзнак (нагород, звань, просування по службі) у відповідності з реальними заслугами та власними очікуваннями.

Отже з точки зору підвищення вмотивованості частини/ підрозділу на виконання бойових завдань, завдання командира – створити ситуаційне поле, яке спонукатиме кожного робити те, що від нього очікують, для чого потрібно знати і вміло використовувати методи мотивації, які класифікують за

  • об’єктами мотивації (рядовий, сержантський склад, ко-мандний склад, чоловіки, жінки, екіпаж, окремий підрозділ тощо);
  • потрібними стимулами (економічні та організаційні: грошові виплати, нагородження, відпустка, мотивація перспективою; морально-психологічні: похвала, схвалення, переконання, навіювання, підтримка, засудження, визнання заслуг, повага, довіра);
  • видами потреб (фізіологічні потреби, потреби захищеності та безпеки, причетності та належності, поваги та визнання, самовираження та самореалізації);
  • спрямованістю (позитивне підкріплення, негативне під-кріплення, гасіння дій, критика, покарання).

При цьому командир має використовувати методи мотивації комплексно та диференційовано, залежно від актуальності тих чи інших потреб його підлеглих, які можуть змінюватися залежно від оперативної ситуації, середовища чи певного часового періоду. Отже необхідно активно спостерігати за своїми підлеглими, щоб знати, які потреби на даний час є активними. Не слід розраховувати, що методи мотивації, які спрацювали один раз, будуть ефективними в інший проміжок часу.

Враховуючи завдання та специфічні умови діяльності збройних сил, які зумовлюють організацію військових частин з одного боку на умовах жорсткого одноосібного управління, а з іншого на делегуванні повноважень командирам підрозділів, відповідно до умов на полі бою, слід враховувати також висновки американського фахівця з соціальної психології, професора Дугласа Мак-Грегора, який, аналізуючи діяльність рядо-вих працівників у складі організацій виявив, що керівник може контролювати дії виконавця за наступними параметрами:

  • завдання, які одержує підлеглий;
  • якість виконання завдання;
  • час отримання завдання;
  • очікуваний час виконання завдання;
  • засоби, наявні для виконання завдання;
  • колектив, в якому працює підлеглий;
  • інструкції, одержані підлеглим;
  • переконання (віра) підлеглого, що завдання може бути виконане;
  • переконання підлеглого у винагороді за успішну роботу;
  • розмір винагороди за проведену роботу;
  • рівень залучення підлеглого в коло проблем, пов’язаних з його роботою.

Всі ці чинники залежать від керівника і, водночас тією чи ін-шою мірою впливають на працівника, визначають якість та ін-тенсивність його праці. На основі цих чинників Мак-Грегор пропонував два управлінські підходи під умовними назвами «Теорія X» і «Теорія Y».

Перший підхід («Теорія X») передбачає застосування керів-ником примусу у жорсткій (постійний контроль та система покарань) і м’якій (переконання та заохочення) формах.

Другий підхід («Теорія Y») передбачає стимулювання пра-цівника надаючи йому змогу розкритися, виявити власні здібності та відчути свою значимість для організації з акцентом на мотивацію та якісне покращення стосунків у колективі.

В обох випадках відзначається, що людина може зробити для організації (військової частини, підрозділу) значно більше, якщо до неї ставляться як до цінного та відповідального працівника.

Підсумовуючи висновки науковців в галузі управління підприємствами та організаціями, а також останній досвід застосування Збройних Сил на реальному полі бою, можемо стверджувати, що при діях військових частин в бойових умовах важливими мотиваційними чинниками для особового складу виступають:

  • висока довіра українського суспільства до своїх Збройних Сил та всебічна підтримка;
  • значимість завдань ЗС України для безпеки суспільства і кожного громадянина зокрема, захисту державного суверенітету України та морально-духовних цінностей українського суспільства;
  • висока організація та гуманізація ЗС України, якісне кадрове наповнення (командний склад) та технічне забезпе-чення;
  • високий рівень політичної культури суспільства, послідовна боротьба з корупцією;
  • згуртованість та злагодженість бойових колективів;
  • особиста роль бійців у досягненнях на полі бою;
  • гідна моральна та матеріальна компенсація.

 

Психологічний стан військовослужбовця та його вплив на виконання бойових завдань ним самим і військовим під-розділом в цілому

Бій – це крайній, найбільший за силою психологічного впливу прояв екстремальних умов професійної діяльності військово-службовця. Постійна загроза здоров’ю і життю, часті зміни бойової обстановки, тривалі навантаження, втрата бойових товаришів супроводжуються величезним напруженням фізичних і психологічних сил і призводять до глибоких стре-сів. Переважно сам факт та думка про майбутній бій викликають зміни у психологічній діяльності особового складу: дискомфорт, страх, переживання, депресію.

В ході російсько-української війни, а особливо її активної фази, розпочатої росіянами в лютому 2022 року гостро постало питання психологічного забезпечення військовослужбовців, що пов’язано з надзвичайно високою інтенсивністю боїв, а відповідно і профілактичної роботи серед особового складу підрозділів, спрямованої на підготовку бійців до висо-кого рівня стресових ситуацій під час виконання бойових завдань, підвищення їх психологічної стійкості та максимального упередження посттравматичних розладів.

Варто зазначити, що інтенсивність психотравмуючих обставин військового конфлікту більш значна, ніж при стихійних лихах, одначе військові психологи вказують і на те, що поведінка військовослужбовця за несприятливих зовнішніх обставин значною мірою залежить від особистості бійця, його життєвих цінностей, характеру, інтелекту, сили волі, емоцій та здібностей. Саме це зумовлює прояви на полі бою саможертовності, ризику, взаємовиручки, героїзму – в ту мить, коли у людини природньо мав би спрацьовувати інстинкт самозбереження. Тобто, активізація сформованих ще до бою позитивних світоглядних позицій військовослужбовця значною мірою сприяє ефективній розумовій діяльності і, як результат, високоактивним бойовим діям.

Частота виникнення невротичних реакцій у військовослужбовців, які ведуть бойові дії, тісно пов’язана з інтенсивністю боїв, зі ступенем реальної небезпеки, але незалежно від ступеня участі у веденні бойових дій практично всі учасники подібних подій відчувають на собі наслідки впливу різних психотравмуючих чинників, при чому зміни морально-психологічного стану особового складу є переважно негативними. Сьогодні вважається, що лише 25 % військовослужбовців, які вперше беруть участь у бойових діях, адекватно реагують на бойову обстановку та в змозі вести активні бойові дії, у решти відбувається дезорганізація психічної діяльності. За даними військових психологів США піковий стан тривожних емоцій 65% особового складу підрозділу відчувають на початку бою, 21 % – безпосередньо в бою; 8 % – після завершення бою, а 6 % взагалі не здатні оцінити свій стан. І це ще досить оптимістичні цифри, бо, за висновками тих самих американців, після в’єтнамської війни, в активних боях 80–90 % військовослужбовців відчувають страх, що заважає їм ефективно застосовувати зброю.

Сильні переживання в бойовій обстановці викликають у бійців страх, переляк чи розгубленість, що можуть призвести до бойової пасивності а чи й гірших наслідків, з яких найнебезпечнішим для виживання підрозділу та успішного виконання бойових задач є агресивно-безконтрольний тип поведінки військовослужбовців, що може призвести до неконтрольованих, безладних дій – паніки.

Збереження бойової ефективності підрозділу в таких умовах є запорукою успішного виконання бойових завдань, тому, щоб нейтралізувати чи бодай зменшити негативні наслідки пебування особового складу в екстремально загрозливому середовищі, командири (начальники) та офіцери органів виховної (виховної та соціально-психологічної) роботи мають добре знати бойові фактори впливу на морально-психологічний стан військовослужбовців, що дає змогу системно вживати відповідні підготовчі та профілактичні заходи, а також адекватно реагувати на викликані умовами бою реакції особового складу.

Отже, військова психологія визначає бойові фактори як широкий спектр змінних, що викликають певні реакції і стани та регулюють поведінку військовослужбовців у бою. Загалом їх можна класифікувати таким чином:

безпосередньо бойові фактори: вид та інтенсивність бойових дій, особливості застосування зброї та бойової техніки, обсяг та співвідношення втрат з обох сторін тощо;

еколого-ергономічні фактори: зовнішні (географічні, природно-кліматичні, техніко-технологічні) обставини та режим бойових дій (тривалість та частота зіткнень із супротивником, ергономічність бойової техніки, ступінь ізольованості від головних сил, порушення ритмів життєдіяльності);

суб’єктивні (внутрішні) фактори: стійкі сформовані якості особистості військовослужбовця зокрема і військового колективу в цілому.

До внутрішніх факторів належать психофізіологічні та психологічні:

психофізіологічні фактори: відповідність психофізіологіч-ної конституції і темпераменту військовослужбовця вимогам його бойової діяльності; стан втоми, стан працездатності, стан фізичного і психічного здоров’я військовослужбовця; наявність бойової психічної травми; рівень нервово-психічної стійкості;

індивідуально-психологічні фактори: стан мотиваційної сфери військовослужбовця; орієнтування на активну участь у вирішенні бойових завдань; наявність бойового досвіду; здат-ність адаптуватися до бойових умов і дій у складі військового підрозділу; рівень розвитку відповідних інтелектуальних та емоційно-вольових якостей відповідно до вимог діяльності та інші.

Оскільки, як вже зазначалося вище, сучасна масштабна війна з її вогневою інтенсивністю характеризується особливо значним впливом на психіку військовослужбовців, роль військових психологів набирає особливого значення. Окрім забезпечення профілактичної роботи з залученням фахівців до введення підрозділу в бій, командири тактичних рівнів мають вміло контролювати ситуацію під час бою, вміти самим і навчати бійців швидко ідентифікувати ознаки психологічних розладів у своїх товаришів чи підлеглих, забезпечувати відповідну психологіч-ну підтримку, визначати випадки, коли потрібна медикаментозна підтримка організму військовослужбовця чи негайна госпіталізація.

Так, виразними ознаками психологічних розладів є пригніченість, страх, тремтіння кінцівок, розлад рухових функцій, чутливість до шумів (переляк), істеричні реакції, розлади мислення, почуття занепокоєності, нічні кошмари, надмірна втома, втрата апетиту, шлунково-кишечні розлади, головні болі, безсоння, судоми, соціальна відчуженість, поведінкові розлади, агресивність, зловживання спиртним, наркотиками.

Загальні рекомендації щодо надання першої психологічної допомоги залежно від типу психічної реакції військово-службовця на стресогенні чинники:

Тремор, напруження м’язів, пітливість, нудота, часте серцебиття, стривоженість, діарея, часте сечовипускання – підтримати індивідуально, підкреслювати позитивні ситуативні моменти, надати змогу спілкуватися з оваришами. Не рекомендовано: виявляти надмірну увагу до цього стану, говорити про серйозність розладу, висміювати чи навпаки лишатися байдужим.

Знижена активність, депресія (людина тривалий час сидить або стоїть не рухаючись, не розмовляє) – м’яко встановити контакт, спробувати домогтися розповіді (повідомлення) про те, що сталося, виразити солідарність, запропонувати виконан-ня нескладних завдань, забезпечити теплою їжею, чаєм. Не рекомендовано: виявляти надмірну активність чи нав’язливість до постраждалого, надмірний вияв співчуття чи солідарності.

Паніка (безрозсудні спроби втечі, неконтрольований плач, біг по колу) – виявити доброзичливість, запропонувати сісти поїсти чи випити чаю, ізолювати, якщо на те є потреба. Не рекомендовано: застосовувати грубі заходи під час ізоляції, обливати водою, використовувати седативні (заспокійливі) препарати (за винятком надзвичайних випадків).

Гіперактивність (схильність до суперечок, швидка мова, ви-конання непотрібної роботи) – надати можливість виговори-тись, доручити фізичну роботу, запропонувати поїсти чи випити чаю, стримано контролювати, на виявляючи почуттів. Не рекомендовано: акцентувати увагу на стані військовослужбовця, вступати з ним у суперечки, застосовувати медпрепарати.

Реакція з домінуванням фізичних компонентів (нудота, блю-вота, функціональні паралічі) – виявити увагу, запропонувати нескладну роботу, забезпечити евакуацію в медичний пункт, стримуватися у виявленні почуттів. Не рекомендовано: запевняти постраждалого, що з ним усе гаразд, акцентувати увагу на його стані, сварити чи висміювати.

На підставі вивчення впливу на особовий склад бойових факторів визначено, що від моменту виходу підрозділів на бойові позиції, їхня боєздатність з точки зору морально-психологічних можливостей зростає (період набуття бойового досвіду), досягаючи пікових показників у період з 10-ї по 20-ту добу перебування в бойових умовах. Потім в результаті психологічної втоми (виснаження) починається спад. Мінімальна спромож-ність особового складу вести бойові дії (повне фізичне та мо-ральне психологічне виснаження) настає на 40-ву добу, коли у 98 % особового складу виникають психічні розлади, тому саме період у 40 діб вважається оптимальним для перебування підрозділу на лінії зіткнення.

В результаті досліджень стану військовослужбовців при тривалому перебуванні в зоні бойових дій психологами виведено також закон сну: необхідне щодобове виділення 4 год. на сон солдату та 6 год. – командиру, а в разі безперервного ведення бойових дій необхідно дотримуватись закону “чотири через чотири” (4 год. бойової активності необхідно чергувати з 4 год. сну, відпочинку).

Окремо слід зазначити, що при виникненні у військовослужбовця під час бою природнього відчуття страху у нього можуть підкошуватися ноги, опухати губи, голос може тремтіти і може пересихати в горлі. Всі ці відчуття є нормальними проявами наростання концентрації адреналіну в крові і їх початкова інтенсивність потроху зменшується, тому правильним буде їх просто ігнорувати. Мужність не є відсутністю почуття страху – це здатність його перемагати, отже, військовослужбовець, який знає про те, що з ним відбуватиметься під час бою, опанує себе набагато швидше. В цій ситуації він або буде контролювати свій страх або зможе його замістити іншими почуттями – наприклад, гнівом чи зосередженістю.

Якщо у всього складу підрозділу після бою прогнозовано виникає дистрес (стан, при якому людина не в змозі повністю адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків), то якщо особовий склад пройшов необхідну підготовку, 80% відносно швидко самостійно з ним впораються і відновлять свій нормальний стан. Психіатричні розлади виникатимуть тільки в одиночних випадках.

Слід пам’ятати, що хід і результат бойових дій багато в чому визначає поведінку і психічні стани військовослужбовців після бою. У цей період зазвичай спостерігається поступове повернення здатності воїнів критично мислити, прагнення відволіктися від переживань бою шляхом виконання будь-якої роботи (догляд за бойовою технікою і зброєю, приведення в порядок спорядження та обмундирування, написання листів та ін.). У разі невдалого завершення бойових дій у військо-вослужбовців може розвиватися стан невпевненості в своїх силах і перемозі над противником, невіра в командування тощо. Особливо гостро такі відчуття виявлятимуться, якщо підрозділ зазнав великих втрат в людях і бойовій техніці. В таких випадках з’являються негативні оцінки щодо компетент-ності командирів, що своєю чергою може призвести до систем-них дисциплінарних порушень.

 

Дисциплінарний аспект забезпечення виконання військо-вослужбовцями бойових завдань

Проаналізувавши вплив стресогенних факторів в умовах бойових дій на морально-психологічний стан, а отже на бойову стійкість, особового складу військових підрозділів можемо зробити висновок, що при виникненні бойових умов буде вірогідність колективної поведінки підрозділу у формі (1) переважної захисної реакції, – схвильованості, страху, дезорганізованості та паніки, – що безсумнівно приведе до поразки (не виконання бойового завдання) або (2) переважного збереження самовладання та самоконтролю, що дозволить зберегти бойову ефективність та гідно протистояти супротивнику з високою імовірністю перемоги (виконання бойового завдання).

Тож якщо сучасний бій висуває високі вимоги до особового складу військ (сил) та його морально-психологічного стану, то не слід забувати, що в основі високої боєздатності підрозділів лежать не тільки (1) мотивація та (2) військово-психологічна підготовка, але й суворо впроваджена (3) військова дисципліна – третій фактор, який фактично цементує між собою два попередніх.

Поняття військової дисципліни, шляхи її досягнення та пов’язані з цим аспекти військової служби сформульовані в Дисциплінарному статуті ЗС України, затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (останню редакцію здійснено 2019 року).

Отже, військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військо-вослужбовцями свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі, а досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов’язку, вірності  Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов’язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання ко-мандирами військового обов’язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з’єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних мтеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Кожний військовослужбовець зобов’язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни, а командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Тобто, вже з базових принципів, викладених у Дисциплінарному статуті, бачимо, що основи військової дисципліни у під-розділі мають ґрунтуватися на принципах добровільності та глибокому розумінні кожним військовослужбовцем власної відповідальності за дотримання порядку задля збереження і покращення ефективності свого підрозділу як бойової одиниці, а з тим і за збереження життя товаришів та цивільного населення, успішного виконання бойових завдань та загалом за збереження свободи свого народу та державного суверенітету країни.

Для наочності наведемо текст Військової присяги затверджений Указом Президії Верховної Ради України від 1991 ро-ку в наступній редакції від 1992-го:

«Я, (прізвище, ім’я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і від-даним йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю ніколи не зрадити народу України».

Військова присяга приймається після ознайомлення з усіма вимогами до військовослужбовця особисто і її прийняття по-кладає на військовослужбовців усю повноту відповідальності за виконання свого військового обов’язку. До присяги приводяться усі категорії військовослужбовців без виключення.

Тож у сучасному підході до формування високої ефективності бойових підрозділів через формування за постійного збереження внутрішньої дисципліни бачимо опору на свідому участь військовослужбовців у цьому процесі з поси-ленням внутрішньої мотивації через усвідомлення відповідальності не тільки перед державою, але й перед її (і водночас своїм власним) народом.

З іншого боку відповідальність командира і його право віддавати накази та розпорядження має реалізовуватися з усією повагою до особистих прав підлеглих військовослужбовців та їхньої людської гідності. Зокрема, на підставі періо-дичних звітів Культурно-освітнього центру неформальної освіти Центрального будинку офіцерів ЗС України за 2022-2023 роки бачимо, що при зверненні читачів електронних ресурсів до лекційних матеріалів Центру найвищий інтерес зберігається до теми «Кодекс честі офіцера Збройних Сил України – моральний орієнтир військового професіонала». Отже, задекларовані державою засади формування дисципліни у військах на основі поваги до особистості військовослужбовця сьогодні вже не сприймаються як формальні, а стають реальним баченням та вимогою самого суспільства.

Значною мірою це зумовлено кількома взаємопов’язаними факторами:

  • 2013 року під час подій на київському Майдані Незалеж-ності громадянське суспільство задало новий імпульс давній українській національній ідеї «свободи і справедливості», що завжди полягала у свободі особистості та повазі до громадян, особистій відповідальності, праві на особисте життя та власні погляди, самоуправлінні, особистій участі кожного українця в управлінні державою через виборність та підконтрольність влади, свободі бізнесу та – що особливо важливо – особистій готовності захищати свої права та свою територію;
  • 2014 року відбулися перші російські вторгнення на українську територію, що активізували захисні реакції суспільства та національну пам’ять стосовно давніх українських військових і державотворчих традицій;
  • 2022 року, у зв’язку з російським повномасштабним вторгненням в Україні було істотно збільшено штатну чисельність війська і до ЗС України влилося багато по суті цивільних осіб, яким довелося вивчати військову справу у терміновому порядку, в найкоротші строки;
  • основний бойовий склад ЗС України сформувався навколо вікової категорії 35-55 років, тобто людей самодостатніх, зі сформованими поглядами на життя та усталеними особистими цінностями;
  • високотехнологічність сучасної війни вимагає залучення фахівців високого рівня, які, відповідно, з огляду на отриманий у цивільному житті досвід, мають високий рівень самооцінки;
  • на сьогодні ЗС України мають у своєму складі значну кількість добровольців, які свідомо йшли захищати свою землю – ця категорія людей боляче сприймає грубий примус і може мати дещо завищену самооцінку.

Важливо пам’ятати, що сувора військова дисципліна не є чиєюсь примхою, але жорсткою необхідністю забезпечити утримання загальної боєздатності та бойової ефективності військових підрозділів і досягнення їх переваги над ворогом, бо тільки ці характеристики можуть забезпечити успішне проведення бою і виконання поставлених завдань. Так само як і максимально можливе збереження життя свого бойового складу.

Якою б не була мотивація і психологічна стійкість бійців, але специфіка бойових умов та постійний ризик втрати життя можуть перевищити рівень психологічної стійкості найдосвідченіших бійців. Що неодноразово фіксувалося протягом 2022-2023 років під час надзвичайно інтенсивних подекуди цілодобових артилерійських обстрілів з боку росіян та у випадку масованого залучення російської авіації чи ворожих дронів. В цьому випадку на допомогу приходить відпрацьована система збереження військової дисципліни з її специфічними стимулами, де заохочення врівноважуються системою покарань. При налагодженні здорової комунікації «командир-підлеглі», на основі особистого авторитету командира та взаємної поваги, логічності та справедливості наказів і дотриманні правових норм з повагою до особистих прав бійця, можливість застосування покарань аж до залучення військової служби правопорядку і притягнення бійця до кримінальної відповідальності стає додатковим стимулом для здорової частини підрозділу зберігати свою мотивацію і психологічну стійкість задля якісного ви-конання поставлених бойових завдань.

З цього приводу маємо згадати закон №8271, ухвалений Верховною Радою України 13 грудня 2023 року, що посилює кримінальну відповідальність військовослужбовців, зокрема за самовільне залишення військової частини, місця служби та поля бою, дезертирство, відмову діяти зброєю, непокору і невиконання бойових завдань. За ці порушення на бійців чекає безальтернативне кримінальне покарання – позбав-лення волі на строк від 3 до 12 років (по більшості з вказаних статей – від 5 до 10 років). При цьому закон позбавляє вій-ськових права на дострокове звільнення чи умовний термін.

Закон був неоднозначно сприйнятий у суспільстві через високий рівень довіри та поваги до своїх захисників, проте ці жорсткі вимоги закону були продиктовані саме надзвичайно високою інтенсивністю боїв, що створюють стресогенні умови нестерпні навіть для бійців з високим рівнем досвіду та бойової підготовки з одного боку та надто високим рівнем ставок у цій російсько-українській війні, коли будь-який прояв слабкості з боку наших збройних сил може призвести до ще більших втрат і стратегічно небезпечних наслідків з іншого.

Цю специфіку військової служби влучно передає крилата фраза: «ведення війни вимагає такого впливу на вчинки людей, при яких їх дії йдуть врозріз з могутнім законом самозбереження».

Отже, відпрацьована система дотримання дисципліни в підрозділі, що спирається на стійку усвідомлену мотивацію бійців та системний підхід до формування психологічної стійкості особового складу в бойових умовах є важливою складовою морально-психологічного забезпечення військ як одного з чотирьох основних видів загальновійськового за-безпечення.

 

Поняття морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Система та структура МПЗ

Підсумовуючи попередньо викладений матеріал, можемо ще раз наголосити, що головною особливістю військової діяльності в умовах бою є небезпека для життя людини. Коли ця небезпека стає безпосередньою і перетворюється на усвідомлення того, що можна загинути просто зараз і в будь-яку мить, в уяві людини починається внутрішня боротьба, що може його психологічно зламати або ж навпаки, допоможе зконцентрувати зусилля, досягти самоконтролю і сформувати у власній свідомості психологічну настанову на перемогу над супротивником чи успішне виконання завдання.

Але у бою беруть участь дві протиборчі сторони і те, що добре для однієї – погано для другої. Отже, дбаючи про підтримку належного психологічного стану власних підрозділів, не можна нехтувати можливостями знизити психологічну здатність до успішних бойових дій підрозділів ворога. Не робити цього за наявних можливостей – в умовах теперішньої технологічно та інформаційно насиченої війни – означатиме те саме, що свідомо організувати власну поразку на полі бою.

Допомогти власним підрозділам зберігати в умовах бою психологічну стійкість і, відповідно, бойову ефективність, та знижувати психологічну стійкість підрозділів супротивника і є призначенням морально-психологічної роботи з особовим складом, як окремого виду забезпечення виконання бойового завдання:

(1) Бойове забезпечення – (2) Матеріально-технічне забезпечення – (3) Медичне забезпечення – (4) Морально-психологічне забезпечення.

Отже, бойові фактори, що негативно впливають на військовослужбовця мають бути нейтралізовані іншими факторами, що посилять його вмотивованість (мотивацію на успішне виконання завдання), психологічну готовність до небезпек та усвідомлене дотримання військової дисципліни до рівня необхідної для успішного проведення бою в заданих умовах психологічної стійкості. Певний набір факторів так само знижуватиме (послаблюватиме) психологічну стійкість супротивника, посилюючи негативну дію бойових факторів, які в рівній мірі впливають на обидві сторони. Визначення та активізація цих факторів є сутністю роботи з морально-психологічного забезпечення (далі МПЗ).

Власне, МПЗ – це системна організація комунікації з метою інформування, навчання, переконання та психологічного впливу. Головною метою МПЗ є постійне і системне  підвищення та підтримання на належному рівні боєздатності військових частин за допомогою психологічних факторів.

Системою МПЗ називають комплекс заходів:

(1) спрямованих на формування й підтримання високого морального духу армії, морально-психологічного стану й дисципліни особового складу,військового правопорядку, згуртування військових колективів і протидію інформаційно-психологічному впливу супротивника;

(2) що здійснюються командирами, штабами, органами виховної роботи, службами для досягнення високого морального духу особового складу, який забезпечує успішне виконання службово-бойових завдань в умовах мирного і воєнного часу.

Традиційно основними напрямками МПЗ вважалися (1) інформаційно-пропагандистське забезпечення; (2) психологічне супроводження; (3) воєнно-соціальна робота; (3) культурно-виховна робота; (4) інформаційно-психологічна протидія.

Приймаючи цю класифікацію, слід розкрити сутність та зміст цих напрямків, отже зазначаємо, що:

інформаційно-пропагандистське забезпечення та зв’язки з громадськістю здійснюються задля розуміння особовим складом загальної воєнної, суспільної, політичної та міжнародної ситуації, а також безпосередньої бойової обстановки, завдань своєї частини та підрозділу і наявного забезпечення та умов їх виконання; усвідомлення ситуації, розуміння власної включеності (інтегрованості) у загальну, пов’язану з бойовими діями систему комунікації сприятиме зростанню відчуття власної відповідальності, зорганізованості, переорієнтуванню свідомості бійців з внутрішніх проблем на виконання безпосередніх бойових завдань з максимальною ефективністю;

психологічне забезпечення передбачає прогнозування стресогенних ефектів від очікуваних впливів на особовий склад підрозділів, інформування особового складу про можливі психологічні ефекти в результаті настання екстремальної (бойової) ситуації, тренування бійців на подолання бойових стресогенних впливів, безпосередню підтримку під час бою та психологічну реабілітацію після виходу з бойових дій. При правильній побудові роботи з формування, підтримання та відновлення у особового складу психічних та психофізіологічних якостей, 90% особового складу переважно зберігатимуть високу психологічну стійкість і готовність виконати поставлені бойові завдання за найнеспри-ятливіших умов (в разі потенційної реальності їх виконання);

соціально-правове забезпечення має на увазі врахування особистісних оцінок бійців щодо їх матеріального та соціаль-ного забезпечення, дотримання їх конституційних прав і свобод, правових гарантій та гарантованих законодавством компенса-цій – відповідно створення для цього необхідних умов та прозоре виконання належних законодавчих норм – а також належне інформування, навчання  та супровід в напрямку підтримання військової дисципліни, організованості та порядку і дотримання норм міжнародного гуманітарного права;

культурологічне забезпечення передбачає відновлення моральних, психічних і фізичних сил військовослужбовців через задоволення їх культурних і духовних потреб засобами культу-ри та мистецтва; форми цієї роботи істотно різняться в мирний час та в різних умовах під час ведення бойових дій, одначе правильне і доречне застосування культурологічного забезпечення здійснює значний позитивний вплив на внутрішній стан людини, а отже є важливою складовою системи МПЗ для підтримання у військовослужбовців стійкого до стресогенних впливів психологічного стану, підвищення мотивації через створення позитив-ного настрою і безпосереднього формування внутрішніх настанов на послідовну боротьбу з ворогом та ефективне виконання бойових завдань,

захист від негативного інформаційно-психологічного впливу противника в умовах сучасних інформаційно насичених війн з яскраво вираженими ознаками гібридності сьогодні набирає особливого значення, тому робота з прогнозування, попередження, випередження та нейтралізації ворожої дезінформації та активно поширюваних деструктивних наративів є надзвичайно важливим і необхідним складником загальної роботи з особовим складом в напрямку формування та підтримання високої мотивації та психологічної стійкості. Другий напрямок цього виду забезпечення, що має виразно наступальний характер, – це глибоке вивчення умов діяльності, цінностей та пріоритетів ворожих військ і їхнього морально-психологічного стану, та вміле застосування інформаційно-пропагандистських прийомів його послаблення з метою створення більш сприятливих умов для ефективних дій на полі бою своїх підрозділів.

Загальними принципами організації роботи з морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності військових частин та підрозділів вважаються:

  • патріотична спрямованість змісту МПЗ;
  • спадкоємність, що передбачає тяглість національних військових традицій та позитивного військового досвіду попередніх поколінь;
  • науковий підхід до проблематики МПЗ;
  • залежність змісту, форм і методів МПЗ від завдань, покладених на військові частини та підрозділи, суспільно-політичних та економічних умов їх виконання, вікових, індивідуальних, психофізичних особливостей особового складу;
  • використання зарубіжного досвіду організації МПЗ у військах та світових наукових досягнень, особливо у галузях, пов’язаних з психологією та соціологією;
  • прийняття особистості військовослужбовця як об’єкта МПЗ в розумінні мети, результату і показника ефективності;
  • опора на мотиваційну сферу людини при формуванні особистісних якостей та ставлення до військової дисципліни і своїх обов’язків;
  • взаємозв’язок соціально-психологічної діагностики, консультації і корекції поведінки особового складу;
  • підтримка соціально-ціннісних потреб військовослужбовця як базового мотиваційного фактору його бойової активності та морально-психологічної стійкості;
  • активність, безперервність, системність та конкретність заходів МПЗ.

На підставі викладеного, структуру МПЗ бачимо за доцільне розглядати як єдність загальних позавійськових чинників формування психологічної стійкості військовослужбовця, військово-професійного виховання у збройних силах та  роботи військових організаційно-адміністративних структур.

СТРУКТУРА МПЗ

Загальнонаціональний рівень:

Загальнонаціональна політика та державна ідеологія.

Законодавство, судова система та дотримання правових норм у державі на всіх рівнях та у всіх сферах.

Суспільство, національні традиції, суспільні звички та цін-ності.

Національний інформаційний простір.

Національний культурний простір.

Економічний стан держави.

Позиція та авторитет держави у світі.

Цивільна сфера:

Сім’я, сімейні традиції та цінності.

Побут та побутові умови.

Професійна орієнтація, умови праці, матеріальне забезпе-чення.

Особистий комунікативний простір людини.

Вплив релігійних, громадських організацій та політичних партій у загальнонаціональному та регіональному вимірі.

Військова сфера:

Військово-професійний відбір. Вибір військово-облікової спеціальності.

Рівень організації навчань.

Рівень матеріально-технічного забезпечення військової діяльності військовослужбовця.

Рівень забезпечення військового побуту в мирний час та в умовах бойових дій.

Рівень інформування військовослужбовця.

Рівень протидії ворожій інформації.

Рівень організації та зміст культурологічної роботи.

Рівень протидії негативним впливам.

Рівень організації психологічної підтримки.

Військово-організаційна сфера:

Організація роботи з МПЗ з офіцерським складом.

Організація роботи з МПЗ з сержантським складом.

Організація роботи з МПЗ з рядовим складом.

Організація навчань з МПЗ для офіцерського складу.

Організація навчань з МПЗ для сержантського складу.

Організацію морально-психологічного забезпечення частин та підрозділів забезпечують безпосередньо командири, а також групи з МПЗ на рівні бригад та заступники командирів з МПЗ на рівні батальйону та роти. Участь в організації та здійсненні морально-психологічного забезпечення беруть усі без винятку органи військового управління.

 

Перегляди:50
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
Міжнародний Виставковий Центр
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”