Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

У зв’язку з агресією Росії і новими жертвами Української Нації на фронтах цієї війни, все більш актуальним стає потреба відкрити деякі сторінки боротьби України за свою Державність, яку від нас протягом останнього століття ретельно приховували.
У наші дні йде спекуляція, підміна понять – на заміну розуміння потреби протистояти агресії нав’язується проблема необхідності досягнення миру з агресором, власне, з так званою “тією стороною”, мета якої зупинити напрям України до Європи і зробити її економічним і людським потенціалом у планах повалення в самій Україні тих самих Європейських демократичних цінностей.Сумнів слід відкидати одразу – анексія Криму, агресія РФ на Сході України – тому неспростовний доказ.
Незважаючи на агресію “русского мира”, ми у 2021 році урочисто відзначили 30-роччя нашої Державності.
Її відновлення відбулося 24 серпня 1991 року.
Серпень в нашій відносно недавній історії займає певне значення.
Наприклад, маємо таку не зовсім видиму хронологію серпня:

  • 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Російській імперії, почалася Перша Світова війна.
  • 23 серпня 1939 року міністр закордонних справ Німеччини фон Ріббентроп прибув до Москви. Домовилися укласти секретні протоколи, поділити Європу на сфери інтересів, а також Польщу. Ці угоди стали в основі початку Другої Світової війни.
  • В ніч на 9 серпня 1945 року Совєтська імперія розпочала наступ на Японію.
  • 6-го і 9 серпня 1945 року відбулися ядерні бомбардування японських міст.
  • 29 серпня 1949 року здійснено перше випробування совєтської ядерної бомби. Її підготовка та вибух коштував стільки, скільки вся війна проти Німеччини.
  • Через 10 місяців після ядерного випробовування – 25 червня 1950 року, Північна Корея, перебуваючи під парасолькою (зонтіком) совєтської ядерної зброї, здійснила агресію проти Кореї Південної.
  • Війна тривала до 27 липня 1953 року (тобто – майже до серпня).
  • У ближчі до нас дні – 19 серпня 1991 року у Москві держпереворот – ГКЧП.
  • 24 серпня в Україні відбулося відновлення її Державності.
  • 8 серпня 2008 року Московія атакувала Грузію.
  • 19 лютого 2014 року здійснено напад спецназу “их там нет” Росії на штаб Військово-Морських Сил України у Криму, захоплено і арештовано їх керівництво.
  • 24 серпня 2014 року нова інтервенція Московії у Донецьку і Луганську області.
    Нині у серпні 2021-го – то 30-та річниця нашої Державності.
  • У дні цього серпня маємо ще одне “історичне свято”: 7-у річницю інтервенції та окупації “братерською” Росією певних частин нашої території.

Як бачимо, серпень у нашому побуті відіграє важливу роль.

Але в умовах агресії “русского мира” до нинішнього серпня склалося так, що значна частина нашого суспільства втратила візію агресії “того світу”. Тим світом певній частині суспільства прищеплені почуття прагнення відпочинку і розваг. Все інше – навіть війна Росії проти нас – то щось далеке, другорядне і, взагалі, все то є до відомої лампочки. Заради розваг і відпочинку призабута навіть “Небесна сотня”.

Звичайно, коли всім все до лампочки Ілліча – це добре. Але й лампочка не одразу з’явилася: звідки вона до всіх могла дійти, якщо випробовування першої совєтської ядерної бомби коштувало стільки, скільки коштувала вся війна з Німеччиною.

Навіщо масам ота лампочка Ілліча, холодильник з телевізором, весь той так званий добробут, якщо у Москви відновилася потреба поширити свою владу на всю Європу, Азію?.. Якось обійдуться дефіцитом.

Тут виникає певна проблема – вже 30 років нашій відновленій Державності, а загально-національного добробуту, міцної Держави як не було, і якось так – зовсім так якось – якось так зовсім не зрозуміло, чомусь його так і немає.

Питання є, але відповідь не завжди на поверхні.

Нам тут слід мати на увазі – відсутність добробуту та міцної Держави через те, що у багатьох високий апофєгєй у системи власного мислення.

У той же час, дізнатися, що то є Україна, який її потенціал, на це – у багатьох потужний перигей. Особливо, коли на фоні спрямованої московської пропаганди начебто самостійно маємо власну оцінку її можливостей.

Перигей з апогеєм – то, звичайно добре. Але, все ж, нам якось треба брати до уваги реальний і дійсний потенціал України, розбиратися у тому, чому маємо «такий» і який він насравді є.

У світі існує відома оцінка можливостей і потенціалу України.

Німецька газета “Берлінер Цайтунг” у 2003 році характеризувала Україну так:

„Было время, когда об Украине говорили как о “житнице Европы”. Она была настолько богатой, что “великие полководцы всех времён” считали необходимым приводить в движение целые армии, чтобы овладеть ею”. (6 августа 2003.    www.inosmi.ru/stories/01/06/22/3006/189491.html)

Це – практично про Україну наших днів.

Про потенціал України початку ХХ століття:

„Украина, с её безграничными естественными богатствами, с её замечательным географическим положением, — расположенная на перепутьи из Западной Европы к Кавказу… — не могла не сделаться об’ектом вожделений со стороны всех империалистических стран”.

Отже, Україна – об’єкт “вожделений со стороны всех”.

У світлі агресії Росії нам заборонено забувати – це її особливо стосується.

Читаємо далі:

„Украина, занимая территорию в 45 миллионов десятин, является крупным государством, уступающим лишь немногим Германии, Франции, Испании, — имеющих площадь от 46 до 50 миллионов десятин. Составляя только 14,3% территории Европейской России Украина уже до войны (до Першої Світової. – РМ) играла колоссальную роль во внешней торговле, в экспорте многих важнейших предметов российского товарообмена. (Тобто – не на користь Україні. – РМ).

Именно из Украины вывозилась почти вся доля пшеницы, ячменя, ржи, муки, скота, спирту, сахару, соли и многих других товаров, экспортировавшихся ежегодно до войны из царской России за границу.

Что касается, в частности, производства сахару, о значении украинской сахарной производительности можно судить по тому, что из общего числа работавших в Европейской России в 1914—1918 гг. — 294 песочных и песочно-рафинадных заводов — на Украину приходится 198. (Тобто, 67,35%. – РМ).

Известно, какую роль играл до войны украинский хлеб в снабжении населения западно-европейских стран. Украинская рожь шла в Германию, украинская пшеница в Англию, отчасти в Италию.

Украина производит, главным образом, хлеба, в частности, пшеницу и ячмень. По данным о производстве, ввозе и вывозе, средний по пятилетию 1909-1913 г.г. чистый избыток 9-ти украинских губерний выразился в 180.000.000 пуд. пшеницы и 211.000.000 пудов ячменя.

…Всего средний по пятилетию избыток главных четырёх хлебов составил огромную массу в 432 миллиона пудов”. (Журнал «Коммунистический Интернационал», № 12. Год издания второй. 1920).

На середину ХХ століття, у рік відходу у вічність І.Сталіна імперо-совєтська пропаганда щодо природних ресурсів і економічного потенціалу України зазначала:

„Природа Украины чрезвычайно богата. В степях Украины залегает плодородная чернозёмная почва, которая в условиях тёплого и в общем достаточно влажного украинского климата может приносить высокие урожаи. В недрах украинских земель много каменного угля, железной руды, марганца, нефти, соли и других полезных ископаемых. Они разбросаны и находятся в исключительно выгодном сочетании, особенно для развития тяжёлой промышленности. В Донбассе залегает уголь, из которого производится хороший кокс, а сравнительно недалеко, к западу от Донбасса – в Кривом Роге, лежат богатые железные руды – ей нужны ещё марганцевая руда и известняк. И они есть на Украине, и тоже поблизости: марганцевая руда – в Никополе на Днепре, а известняк залегает в самом Донбассе.

В большинстве металлургических районов мира что-нибудь из необходимого сырья – уголь, железную руду, марганец или известняк – приходится обычно привозить издалека. А на Украине всё это имеется, и в громадных количествах.

…Перед второй мировой войной Украина, составляя одну сороковую часть Союза по территории и одну пятую по населению, добываемого в СССР, около двух третей чугуна, шестую часть машин, свыше двух третей сахара”. (Наша великая Родина. Гос. изд-во полит. лит-ры. М. 1953).

Звернемо увагу – “давала более половины угля”, “ около двух третей чугуна”.

Тобто, 1/40 частина (2,69% території СССР), а потенціал виробництва по зазначених показниках – 50 і 75% від всієї імперії.

А що тоді ота “окраїнна” (97%) частина імперії? Де ж оте «вєлічіє» Росії?

Тут важливо давати собі звіт: у системі московської пропаганди інтереси Росії в опануванні Україною прагнуть приховати методом зміни наголосів – перенесенням уваги з себе на інших: важливість України для “вожделений… всех империалистических стран”:

„Эти соображения, дополненные данными, приведенными нами выше относительно украинского экспорта заграницу до войны, уже сами по себе об’ясняют нам, почему капиталистические державы стремятся во что бы то ни стало уничтожить советскую власть на Украине и поставить последнюю в кабальную зависимость от международного капиталистического pынкa”.

(Журнал «Коммунистический Интернационал», № 12).

Але, у своєму середовищі більшовики були відвертіші: на з’їздах своїм прихильникам та ідеєносіям, вони зазначали важливість потенціалу України і вказували, для якої мети вона їм потрібна:

Исходя из предпосылки мировой революции Украина является для Советской России и для мировой революции теперь первой степени важности местом. Украина теперь является главной дорогой, широкой дорогой, по которой русская революция может идти на помощь революции мировой”. (Второй съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. Киев. 1991).

Такою є наша Україна, хоча тут, у нас дома нам нав’язують абсолютно протилежне її сприйняття. Ось тут знаходиться коріння певних проблем, чому Україні не вдається реалізувати свій потенціал.

Якось товариш І. Сталін зазначив, що для Совєтської Росії існує потреба повернути до своїх володінь „наиболее важные с точки зрения военной стратегии пункты”, та ті території, що визначені ним у якості „необходимых для её экономики ресурсов, производственного потенциала, пространств и рынков”?

Потреби підготовки «визвольного походу» з метою встановлення світового панування комунізму потребували відповідних політичних і економічних заходів.

Для виконання поставленої геополітичної мети Москві наші простори і стратегії потрібні. А нам?

Нам до цього – байдуже, повний апофєгєй.

А Москві – далеко не апофєгєй: лізуть, захоплюють, стріляють…

Будемо дивуватися, що зарплати і пенсії малі, що так живемо?

Оглядаючи геополітичне становище України, можливості і потенціал навколишніх країн, може спробуємо здогадатися, хто найбільше зацікавлений у повному поглинанні нашого добробуту і ліквідації нашої державності?

Взагалі маємо брати до уваги – протягом ХХ століття Українська Нація у національно-визвольній боротьбі за Державність, за повернення собі власних багатств, якими прагнули володіти найвидатніші полководці, понесла невимірні втрати.

Щоб зрозуміти, які втрати понесла Україна, щоб той наш потенціал повернути собі, його реалізувати, нам потрібно здійснити певні співставлення і за їх допомоги частково відкрити ті сторінки нашого минуло буття і боротьби, як і зрозуміти, чому від нас ретельно ті сторінки від нас приховували, викривляли і фальсифікували.

Виникає проблема, на яку слід собі дати відповідь: чи не з такою метою нині приведено у дію армії «іх-там-нєт-ов» проти України, щоб поглинути наш потенціал, зупинити наш поступ до власного добробуту?

30 років прагнуть. Спочатку намагалися начебто мирно і швидко. Тепер – «та сторона» стріляє мирно і безпечно.

У наш час, досить широко йде мова щодо гітлерівського холокосту проти євреїв. Дослідники наводять кількість його жертв – 6.000.000 осіб.

Відносно зовсім недавно ми також дізналися про геноцид, який здійснено проти українців. Його від нас ретельно приховували.

Найбільші – то геноцид Української Нації, який проти неї здійснила Росія Совєтська від часу перевороту більшовиків.

Досить красномовну деталь, з яким політико-ідеологічним противником України йшла національно-визвольна боротьба, ми маємо можливість бачити у виступі представника ЦК РКП(б) тов. Я. Епштейна на ІІ з’їзді Компартії України. Він сказав:

“…Есть города и территории, которые нам придётся брать не при помощи внутреннего восстания, а путём долгой борьбы. Такие города, как Киев, нам придётся уничтожать, для того, чтобы их взять”. (Второй съезд… Протоколы. стр. 133).

Київ збиралися знищити. Безумовно, реально з містом і територіями мали знищувати, як красномовно висловлювалися вожді більшовиків – “человеческий матеріал”, що перебував не тільки у Києві, а й в усій Україні. Щоб досягти своєї мети, більшовики казали: “Нам нет преград, ни в море ни на суше”.

Наслідки тих більшовицьких “перемог” мали перевершувати будь-яку фантастичну уяву, мали бути “грандіозними”.

Для розуміння рівня тих “перемог”, що проведено над Україною прислужилася мало відома публікація 1920 року. В останній рік боротьби УНР за свою державність у новій Європейській державі – Австрії, в її столиці Відні, опубліковано дивовижну мапу:

Світова мапа. «З розміщенням Українців по світу». З додатковими таблицями. Відень. 1920.

1920 Укр у світі (Відень)a

У таблицях мапи наведена кількість Українців по країнах Європи та Північної Америки, їх загальна кількість у світі (разом з діаспорою; одна з них наведена у збільшеному вигляді поряд з мапою).

На рік видання українців у світі (на 1920 рік разом з діаспорою) – 48.000.000

(48 млн) осіб, русскіх – 71.000.000, французів – 51.000.000.

Згідно здійснених підрахунків щодо перспективної кількості Українців як світової Нації, на мапі наведено прогноз кількості Українців, при помірному – 2%-му річному прирості, на далеку, понад ніж на 40-річну перспективу.

На 1962 рік кількість окремих національностей мала становити:

Українців – 100.000.000 (100 млн.), французів – 70.000.000, русскіх – 96.000.000.

Як зазначено у таблиці, за загальною кількістю людності, Українці, як 100-мільйонна Нація, мали піднятися з дев’ятого місця у світі на п’яте.

Близькою датою до наведеної перспективи є совєтський перепис 1959 року.

Реальна кількість Українців згідно перепису – 32.158,4 тис. осіб, разом з діаспорою у світі – 38.624,7 тисяч.

На основі перепису 1959 року у нас є можливість бачити, якою є різниця реальної кількості українців з прогнозною. Вона становить наступний рівень:

100.000.000 – 38.624.700 = 61.375.300.

Тобто, демографічний провал від прогнозної кількості Українців – 61 млн. 375 тисяч осіб. Причому, кількість українців у діаспорі зростала постійно.

На 1989 рік кількість Українців в СССР – 37.419,0 тисяч осіб (перепис), у світі – 46.136,0 тисяч. Вдумаємося: від часів “лампочки Ілліча” ми, всі, разом з нами усіма, за 40 років втратили 61 мільйон – “і мертвих, і живих і ненароджених земляків своїх”.

(За «Посланням» Тараса Шевченка).

То є рівень геноциду, у тому числі – нинішньої війни Московії проти України.

Безумовно, до більшовицького геноциду доклалися й гітлерівці. Але вони окуповували Україну 3 роки. Більшовики – десятиліттями.

Разом з людськими втратами пропорційно втрачався наш добробут.

Ми маємо пам’ятати всі наші жертви, всю нашу загальну 60-мільйонну “Небесну Сотню”.

*     *     *

Події останніх днів, практично навіть годин, зміцнює нашу впевненість, що використовуючи картину свідомості нашого суспільства, Москва прагне привести до влади в Україні, зокрема і “в Києвє, где в 2014 году произошёл переворот”, агентуру так званого “русского мира”. Через нашу суспільну наївність, нам залишена можливість лише спостерігати, реалізацію Москвою ідеї імперії, своєї мети – ліквідації Державності України і, у придачу, також і Білорусі.

Ознайомлення з наведеними фактами і документами ставить на порядок денний питання: чи взагалі потрібен до них якійсь особливий висновок?

Дослідники проблеми голодомору в Україні зазначають:

“Про умисність організованого вбивства українських хліборобів свідчать незаперечні факти: хліб був, його вивозили на експорт, часом він пропадав у палатках під дощем, але його не давали голодним селянам. Тисячі свідків геноциду – українців з різних областей тодішньої УСРР – стверджують, не змовляючись, одне: влада забирала все, і не лише зерно, а й усі інші наявні харчові запаси (квасолю, горох, городину). Забирали й речі домашнього вжитку, одяг, щоб позбавити людей можливості обміняти їх на харчі. Представники влади розбивали та конфісковували жорна, ступи для подрібнювання кори, полови, облущених качанів кукурудзи, насіння бур’янів тощо. Нищили, випалювали стебла очерету, щоб люди не могли вживати в їжу прикореневу частину стовбура, обливали карболкою худобу, яка гинула в колгоспах, відстрілювали собак і котів, знищували все, що могло стати потенційним харчем”. (Валентина Борисенко. Голодомор змінив етнічну структуру України.

http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=82540&cat_id=63245

 

Національний склад населення СССР у 1959 році (для порівняння наведено дані переписів 1926, 1939 і 1970 років):

Національний слад населення СРСР

Без будь-якої війни та так званої імперіалістичної інтервенції, у так званий мирний період (від перепису до перепису) – грудень 1926 – січень 1939 роки – кількість Українців по СССР, замість збільшитися, стала меншою на 3 млн. 125 тисяч осіб. Тобто, у період «індустріалізації» та «добровільної колективізації» смертність в Укр. ССР суттєво перевищила народжуваність.

Перепис населення CСCР 1959 – перший повоєнний перепис населення.

В Укр. ССР  згідно перепису мешкало 41.869.046 осіб, з них:

Українці  –  32.158.493  (76,81%),

Русскіє     –   7.090.813  (16,94%),

Євреї        –      840.311     (2,01%),

Поляки     –     363.297   (0,87%),

Білоруси   –     290.890   (0,69%).

Найбільший відсоток українців у Тернопільській області (94,89%), найменший – у Кримській (22,28%).

Ми впевнені, що плани Москви підуть прахом.

Україна переможе. Тоді настане мир і добробут.

Коли ми маємо справу з Успенською метрополією, ілюзії слід відкидати геть. Терор проти Української Нації продовжувався і ставав ще більш витонченим.

Більшовицький Красний Дракон кидався з кутка в куток по всій гігантській совєтській клітці, не встигаючи роздирати і палити всіх. Всіх, хто знаходився навкруги: друзів бачити він був нездатним – навколо для нього були лише вороги. Іншого й не могло бути. Дракон не міг мати ознак людської подоби. Спалюючи все, що мало якусь приналежність до надбань світової культури, знищуючи церкви, основи людської моралі, свідомості і світогляду, Красний Дракон приступав до підготовки нового походу за власне світове панування.

Слава Україні!

Роман МАТУЗКО

 

Перегляди:143
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”