Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Листопадовий переворот
  2. Українсько-польська війна в Галичині 1918-19рр.
  3. Вовчухівська операція 15 лютого по 19 березня 1919 року
  4. Чортківська офензива 728 червня 1919р.
  5. Українсько-радянська війна за участю УГА
  6. Організація Галицької армії

Висновки

 

Рекомендована література

Енциклопедія українознавства: В 10 томах /Головний редактор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954–1989.; Sopotnicki J. Kampania polsko-ukrainska. Doświadczenia operacyjne і bojowe. Л. 1921; Hupert W. Zajecie Małopolski Wschodniej і Wołynia W roku 1919. – Л. – В. 1928; Омелянович-Павленко М. Укр.-поль. війна 1918 – 19. – Прага. 1929; Шухевич С. Спомини з Укр. Гал. Армії. 5 тт. – Л., 1929; Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. – Л.. 1931; Думін О. Армія УГА 1918 – 20 (ст. в Укр. Заг. Енциклопедії). – Л.. 1934; Kutschabsky W. Die West-Ukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918 – 1923. – Берлін. 1934; Історія укр. війська (вид. І. Тиктора). Л. 1936, друге вид. Вінніпеґ 1953; Чортківська офензива. –Мюнхен, 1953; Шанковський Л. Укр. Армія в боротьбі за державність. – Мюнхен, 1958; Ярославин С. Визвольна боротьба на зах. укр. землях. – Філадельфія, 1956; Микитюк Д. вид. Укр. Гал. Армія. Матеріали до історії УГА. 5 тт.: – Вінніпеґ 1 – 1958, 2 – 1960, 3 – 1966, 4 – 1968, 5 – 1976; Гірняк Н. Останній акт трагедії УГА. – Нью-Йорк, 1959; ПІанковський Л. Укр. Гал. Армія. Воєнно-іст. студія. – Вінніпеґ, 1974; Денник Начальної Команди УГА. – Нью-Йорк, 1975.

 

ВСТУП

УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Бездоганна дисципліна відзначалася високою національною свідомістю старшин і вояків. Слабістю УГА був брак старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА був високий, бо вони здебільше мали вищу освіту і значний життєвий досвід. Боєздатність УГА записана в анналах її перемог, часто над краще озброєними противниками. Не зважаючи на великий брак матеріальних засобів і труднощів, УГА була кращою армією серед тих, що постали на руїнах Австро-Угорщини.

Існування УГА має історичне значення: вона відновила українську військову традицію на Західних Українських Землях і змогла поширити її серед широких мас. Інтенсивне плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах УПА, Українській Національній Армії та ін. українських збройних формаціях у роки другої світової війни.

Українська Галицька армія (УГА) – назва регулярної армії ЗУНР (ЗОУНР) після договору з Добрармією генерал-лейтенанта Антона Денікіна (17 листопада 1919); до цієї дати відома як Галицька армія (ГА).

Зародком УГА були Легіон УСС і відділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР.

Регулярний характер УГА підтверджував закон Української Національної Ради від 13 листопада 1918 року про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) про військово-територіальний поділ ЗУНР, організаційну схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років. Територію ЗУНР (без Карпатської України) поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військові округи (по 5 – 8 пов.). На чолі кожної з них був окружний військовий комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.

 

  1. Листопадовий переворот

Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель – Східна Галичина, Буковина та Закарпаття – перебували у складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.

Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) – політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною – і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті.

9 листопада 1918 р. УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13 листопада 1918 р. перетворений на уряд – Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР.

13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття.

Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення – 6 млн. осіб. Затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі, та прапор – блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням. Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).

Наслідком активної зовнішньополітичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін.

 

  1. Українсько-польська війна в Галичині 1918–19рр.

Українсько-польська війна в Галичині 1918-19рр. – почалася 1.11.1918 збройним виступом проти української влади у Львові об’єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Мончинського. Такі ж місцевого характету повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та ін. містах, переважно користуючися прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 українськими військовими частинами.

Активна військова підтримка польського повстання у Львові варшавським урядом і спричинила початок війни між Польщею і ЗУНР. Військову допомогу польському повстанню до кінця 1918 подавала головно польська Західна Галичина, а від січня 1919 – уся польська держава. Перемогу Польщі в цій війні вирішили у 1919 р. дивізії генерала Ю. Галлера, зформовані у Франції для війни з большевиками.

Бої у Львові тривали зі змінним успіхом до 21 листопада 1918, доки поляки не досягли чисельної переваги завдяки допомозі, що надійшла їм через Перемишль. Щоб уникнути оточення, командувач українських сил полковник Г. Стефанів наказав українським частинам у ніч проти 22 листопада 1918 залишити Львів. Поза Львовом бої з поляками затяглися на західних кордонах ЗУНР. Українці відбили Перемишль 4 листопада, але вже 11 листопада втратили його знову, що дозволило галицьким полякам тримати безпосередній зв’язок з Краковом і привозити підкріплення до Львова. Перші місяці після виходу зі Львова Начальна Кватира Галицької Армії використала для організації бойових груп, пізніше корпусів Галицької Армії (див. Укр. Гал. Армія). Уже в першій половині грудня існував польсько-український фронт від Тісної до Хирова і поза Перемишль до Львова, зі Львова до Ярослава і повз Любачів і Раву Руську до Белза і далі, на північ до Крилова на Холмщині.

З грудня 1918 Українсько-польська війна велася за володіння Львовом, який українці хотіли відбити, та на західному і північному фронтах, де поляки з початком січня здобули м. Угнів і Белз та оволоділи залізничою колією Ярослав-Рава-Руська, що їм давало базу для дальших операцій.

Після двох безуспішних наступів УГА на Львів у грудні 1918 і на початку січня 1919 Начальна Кватира УГА вирішила знищити залізниче сполучення між Львовом і Перемишлем (т. зв. Вовчухівська операція 15 лютого по 19 березня 1919). Дальшому успіхові наступу перешкодила Військова Місія Антанти під проводом Ю. Бартелемі, яка в прикрій для поляків ситуації зажадала перемир’я. 2 березня 1919 почалися знову воєнні дії, і 19 березня поляки вдруге опанували колію Львів-Перемишль. Нову пропозицію альянтів – Ради Чотирьох (демаркаційна лінія ген. Л. Боти) прийняла Начальна Кватира Галицької Армії, але відкинули її поляки і, не зважаючи на зобов’язання не вживати проти українців сформованої у Франції армії генерала Ю. Галлера, частину її (35 000) спрямовано на протиукраїнський фронт. У середині травня 1919 поляки почали загальний наступ на українські позиції в Галичині та на Волині й дійшли 25 травня 1919 лінії Болехів-Ходорів-Бібрка-Бузьк; деякі з’єднання УГА (1-ша гірська бригада і група «Глибока») втратили зв’язок з головними силами і були змушені перейти на Закарпаття. Тоді румунська армія захопила південно-східну територію ЗУНР. Це змусило Начальну Кватиру Галицької Армії відвести частини УГА в південно-східній трикутник Галичини, замкнений ріками ЗбручДністер. Після короткого відпочинку й реорганізації українські частин під командуванням генерала М. Грекова, що тоді очолював УГА, вона 7 червня перейшла до наступу (т. зв. Чортківська офензива). Успішними боями відкинуто польські сили на лінію Дністер – Гнила Липа – Перемишляни – Підкамінь, що викликало ентузіязм серед вояцтва й спричинило відмову Начальної Квартири Галицької Армії прийняти умови перемир’я та демаркаційну лінію, т. зв. лінію Дельвіґа.

Цілковитий брак боєприпасів примусив, однак, українські частини відступити на вихідні позиції в трикутник між Збручем і Дністром. Тому що дальша боротьба з близько 110-тисячною польською армією, яку Франція забезпечила всіма модерними воєнно-технічними засобами, була безнадійна, УГА 16-18 липня 1919 відступила за Збруч на допомогу УНР в її боротьбі з большевиками.

 

  1. Вовчухівська операція 15 лютого по 19 березня 1919 року

Вовчухівська операція (Вовчухівська офензива) – наступальна воєнна операція Української Галицької Армії в лютому-березні 1919 року під час українсько-польської війни 1918–19.

Після двох невдалих спроб наприкінці грудня 1918січні 1919 року оволодіти Львовом, командування УГА на початку лютого, завершивши реорганізацію частин, укомплектувавши їх командними кадрами і довівши реальну чисельність військ до 60 тисяч чоловік, вирішило провести третю операцію по визволенню столиці Західно-Української Народної Республіки.

Стратегічний план Начальної Команди УГА (командант Михайло Омелянович-Павленко, начальник штабу Віктор Курманович) передбачав три етапи наступу:

на першому – Третій Корпус УГА (командир полковник Григорій Коссак) мав оволодіти залізничною лінією Львів–Перемишль;

на другому етапі – планувалося визволення Львова Другим Корпусом УГА (командир полковник Мирон Тарнавський);

на завершальному етапі операції українські війська мали здобути Перемишль і вийти на лінію річки Сян.

Вовчухівська операція розпочалась 16 лютого 1919 року обстрілом польських передових позицій по лінії Судова Вишня – Городок і у Львові. 19 лютого 1919 року армійські групи «Ширець», «Рудки», Яворівська група перейшли в наступ під Бондарівкою, Малим Любінем, Дубовою Долиною і Вовчухами. Долаючи запеклий опір противника, сотні Львівської бригади Альфреда Бізанца та Перший Корпус УГА вийшли впритул до залізниці Львів–Перемишль.

Таким чином, перша частина оперативного плану, яка передбачала оточення Львова, була практично виконана. Проте цей успішний початок операції був зупинений на вимогу Найвищої Ради держав Антанти, яка вислала до Львова місію на чолі з генералом Ю. Бартелемі для переговорів з урядом ЗО УНР. Члени цієї делегації почали вимагати від командування УГА припинити наступ і укласти перемир’я на фронті. Виступаючи за справедливе і мирне вирішення конфлікту, українська сторона погодилась на укладення перемир’я, яке вступило в силу 25 лютого 1919 року. Однак місія генерала Бартелемі зажадала в ультимативній формі встановлення демаркаційної лінії між сторонами, взявши за основу Бертелемі лінію. 28 лютого 1919 року делегація ЗО УНР відкинула ганебні умови перемир’я, запропоновані місією країн Антанти. 2 березня воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися. 7 березня 1919 року українські війська продовжили розпочатий в середині лютого наступ. В ході кровопролитних боїв українські підрозділи розгромили групу генерала Бекера в районі Вовчухів, що відкрило шлях на окупований поляками Перемишль.

Однак, в цій ситуації, Начальна Команда УГА припустилася тактичної помилки: замість того, щоб розширити пролом у польській обороні і продовжити наступ, командування УГА наказало розгорнути бойові дії у напрямі на Городок і далі на Львів.

9-11 березня 1919 року значні сили українських військ вели тяжкі бої за Городок. В цей час польське командування, яке, порушуючи умови лютневого перемир’я, стягнуло в район бойових дій значні підкріплення (група генерала Александровича), зосередило велику ударну групу в районі Судової Вишні і 15 березня 1919 року розпочало контрнаступ. Виснажені місячними наступальними боями українські війська змушені були відступати.

18 березня польські з’єднання завершили операцію по деблокуванню Львова.

Вовчухівська операція УГА, через несприятливі зовнішньополітичні обставини і прорахунки командування, яке не використало сприятливих умов для розгрому ворога, незважаючи на проявлений героїзм стрільців і старшин, завершилася невдачею.

 

  1. Чортківська офензива 728 червня 1919року

Чорткі́вський наступ (також червнева офензива) – назва військової операції Української Галицької Армії (УГА) 728 червня 1919 р. проти польської армії, яка примусила УГА відступити в південно-східний трикутник Галичини, замкнений ріками Збруч і Дністер та лінією Гусятин – Улашківці – Товсте – Устечко.

Метою операції (УГА нараховувала тоді 19 000 старшин і вояків у бойовому стані і до 50 батарей) було відкинути польське військо за р. Золоту Липу, щоб здобути для себе більший плацдарм для дальших рухів.

Наступ (з 7 червня) приніс спершу тактичні успіхи: УГА здобула 8 червня Чортків, розбила польську армію та змусила її до відступу на віддалі 120 км аж до лінії Гологори – Перемишляни – Букачівці.

Переможні бої УГА відбулися під Язлівцем (10 червня), Бучачем (11 червня), Підгайцями й Нижневом (14 червня), важкі були бої за Тернопіль (14 червня) і за Бережани (21 червня).

Брак зброї і набоїв не дозволив використати досягнуті здобутки. 28 червня польська армія (силою 38 600 багнетів, 2 100 шабель, 797 кулеметів, 207 гармат) проламила український фронт під Янчином і примусила УГА (24 000 багнетів, 400 шабель, 376 кулеметів та 144 гармати) відступити аж до р. Збруч і перейти 16 липня на територію Наддніпрянської України.

Ведена слабими силами, Чортківська офензива не могла досягти стратегічних успіхів; одночасно справу Галичини вирішила (18 червня 1919 р.) Рада міністрів закордонних справ союзних держав, дозволяючи польській армії продовжувати воєнні операції аж до р. Збруча (про це повідомлено обидві сторони). Проте перемоги УГА над численнішим і краще озброєним противником виявили її справжню військову вартість та дали доказ її моральної сили, що й пізніше виявилось на Наддніпрянщині в боях проти Красної армії.

 

  1. Українсько-радянська війна за участю УГА

Після переходу УГА за Збруч (16-17.07.1919) у серпні 1919 почався спільний похід Армій УНР і УГА проти більшовиків під командуванням генерала М. Юнакова і В. Курмановича. Об’єднані армії в числі 85 000 бійців і близько 15 000 українських повстанців наступали на Київ й Одесу; після завзятих боїв на Подільському відтинку вони зайняли Вінницю (12.08), Хмельник, Янів, Калинівку, Старокостянтинів (14.08), згодом Бердичів (19.08), Житомир (21.08), і 31.08 українські частини сер. відтинку увійшли у Київ. Однак, у той самий час до Києва увійшла і Добровольча Армія А. Денікіна. Щоб не допустити до конфлікту з ними українські частини залишили Київ. Із суперництва між українцями і денікінцями скористалися більшовики, які перекинули свою 14 армію з оточення в районі КатеринославОльвіопіль через Сквиру до Житомира. Конфлікт з Денікіном був викликаний розбіжностями між командуванням УНР і УГА, ситуацію ще ускладнила епідемія тифу. УГА підписала сепаратну угоду з Денікіном (06.11.1919). У цей час совєтські війська почали захоплювати Правобережжя, яке перед тим здебільшого було окуповане Добрармією, а на заході поляки окупували рештки території під владою УНР. Армія й уряд УНР, опинившись в кінці листопада в оточенні більшовиків, поляків і денікінців, вирішили на нараді в Чорториї (04.12.1919) припинити регулярну військову дію, натомість продовжувати боротьбу партизанським способом у запіллі більшовиків і денікінців.

 

  1. Організація Галицької армії

Усіма військовими справами ЗУНР відав ДСВС, що діяв до 9 червня 1919 та поділявся на Військову канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харчового постачання. Державними Секретарями Військових Справ були: полковник Дмитро Вітовський (до 13 лютого 1919) і полковник В. Курманозич (до 9 червня 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Війської канцелярії диктатора (шеф підполковник К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди ГА.

Начальним вождем ГА був запрошений голова УНРади (з червня 1919 диктатор) начальний командант УГА, якому до допомоги стояла з функціями генерального штабу Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Її очолював командант УГА, з червня 1919 Начальний вождь з помічником – начальником генштабу.

Начальними командантами за організаційного періоду були: полковник Дмитро Вітовський (до 5 листопада 1918), полковник Григорій Коссак (до 9 листопада 1918), полковник Гнат Стефанів (до 10 грудня 1918); згодом генерал М. Омелянович-Павленко (до 9 червня 1919), генерал Олександр Греков (до 5 липня 1919), полковник Альфред Шаманек (до 21 лютого 1920) і полковник А. Вітошинський (до 1 березня 1920). Заступниками начальних командантів і одночасно начальниками штабу були: полковник М. Маринович (до 5 листопада 1918), отаман Сень Ґорук (до 10 грудня 1918), полковник Є. Мєшковський (до 7 лютого 1919), полковник Віктор Курманович (до 9 червня 1919), полковник А. Шаманек (до 7 листопада 1919), генерал Густав Ціріц (до 10 лютого 1920) і знову полковник А. Шаманек (до 1 березня 1920).

НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також очолювала усі частини УГА, розташованих на фронті. Всі інші частини УГА підлягали через тилові окружні команди – ДСВС. НКГА поділялася за австрійським зразком на оперативний і організаційно-матеріальний відділи. За генерала Олександра Грекова в червні 1919 НКГА реорганізовано – її поділено на Оперативний штаб, Головний відділ фронту і Етапну команду. Зі скасуванням ДСВС НКГА підлягали також усі запасні й вишкільні частини й обозні валки.

Хоч численність ГА на фронті нараховувала в квітні 1412 старшин і 52200 вояків (533 кулемети, 188 польових і 13 важких гармат), польське військо вже в лютому-березні 1919 мало чисельну перевагу: у квітні 62000, а ще більшу після спрямування на антиукраїнський фронт 30000 старшин і вояків з 100 тисячної армії генерала Ю. Галлера, що прибула з Франції (всупереч зобов’язанням польського уряду, що армію використовуватимуть тільки проти більшовиків).

Не зважаючи на чисельну й технічну перевагу польського війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги. Але остаточній перемозі українського війська у першому наступі під Вовчухами в лютому 1919 (так звана «Вовчухівська операція») перешкодила Місія Антанти, очолена генералом Ю. Бартелемі, яка в дуже прикрій ситуації для поляків наказала перемир’я.

Великий польський наступ проти УГА почався 14 травня. Трикратна польська перевага на південному фронті створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини І Гірської бригади і група «Глибока» втратили зв’язки з головними силами і були змушені перейти на Карпатську Україну, де й були інтерновані. Важка ситуація ще погіршилася, коли 24 травня румунське військо з дивізією польського генерала Л. Желіґовського ударило по тилах УГА і почало займати Покуття.

6 червня 1919 УГА, зібрана в південно-східному трикутнику Галичини, здобула перемогу під Чортковом і перейшла в наступ (див. Чортківська офензива). За три тижні наступу здобуто значні успіхи, які не можна було закріпити через повний брак воєнного спорудження в УГА, в основному піхотної амуніції. 28 червня почався другий відступ УГА, який 16–17 липня закінчився переходом через р. Збруч. На територію УНР перейшло 49800 старшин і вояків при 603 кулеметах і 187 гарматах. У складі УГА були також деякі бригади, що постали під час Чортківської офензиви, з яких 12, 14, 18 і 21 піші та 1 кінна брали вже участь у боях.

Вже 25 липня 1919 частини II Галицького корпусу вийшли на антибільшовицький фронт, а за ним 2 серпня і вся УГА. 12 серпня почався наступ об’єднаних українських армій на Київ – Одесу, яким керував новостворений штаб Головного отамана з генералом М. Юнаковим як начальником штабу і генералом В. Курмановичем як генерал-квартирмейстром. До кінця серпня 1919 українські армії звільнили від більшовиків 72500 км² території і 6,5 млн населення УНР. Похід на Київ закінчився 30 серпня здобуттям Києва і зустріччю з Добрармією генерала А. Денікіна наступного дня, але згодом і до відступу обох укр. армій на захід.

Причиною воєнної катастрофи УГА, до якої згодом дійшло, не були воєнні перемоги ворога, але жахлива епідемія тифу та інших пошесних хвороб, які вивели з армії до 90% стану, так що в листопаді 1919 тільки 7% вояцтва УГА могли лишитися на фронтовій лінії. У січні 1920 стан УГА зменшився до 1373 старшин і 20576 вояків, а в квітні до 1435 старшин і 16688 вояків. Це й примусило НКГА укласти перемир’я, а згодом і союзний договір з російською Добрармією (Одеса, 17. 12. 1919), а потім стати Червоною Українською Галицькою Армією (ЧУГА), коли після розгрому Добрармії частини Червоної армії з’явилися на місці розташування галицьких бригад. Остаточно УГА вийшла з поля боїв, коли у квітні 1920 дві колишні галицькі бригади покинули Червону армію й перейшли до Армії УНР, що була тоді в союзі з польським військом, але попали в польський полон. Поляки звільнили підстаршин і вояків, а старшин інтернували в таборі полонених у Тухолі. Такий був кінець УГА після майже півторарічного її існування.

Вишкіл в УГА провадився у старшинських школах і в запасних кошах (полках, куренях) за статутами УСС та австрійської армії. Його слабою стороною була недостача бойового вишколу. Генерал Греков організував у червні 1919 армійський вишкіл, але після переходу УГА за Збруч план не був реалізований. Для старшин були школи добровольців з освітою не менше 6 класів середньої школи; у Галичині діяли 3 піхотні школи, 1 артилерійська, 1 звідомна; на Наддніпрянщині 1 піхотна й 1 артилерійська.

Роди зброї та служб. Піхота та артилерія. Найчисленнішим і головним родом зброї УГА (67% усього стану) була піхота. На польському фронті на 1000 багнетів піхоти припадало 25 шабель кінноти та 8 гармат. Основною бойовою одиницею був курінь (на польському фронті – 51, на Наддніпрянщині – 48), що ділився на 4 сотні, а сотні на чети; до цього доходила ще скорострільна сотня (або чета у кожній сотні). На Наддніпрянщині курені мали тільки по 3 стрілецькі сотні й 1 кулеметну (8 кулеметів). Піхота відзначалася великою витривалістю, була краща в наступах і рукопашному бою, ніж в обороні; їй завжди бракувало набоїв, і тому вона часто мусила залишати свої позиції і відступати. У цих випадках піхоту часто рятувала артилерія, яка займала позицію перед відступаючою піхотою й стрільбою на близьку віддаль стримувала противника.

Артилерія УГА була не тільки найкращим родом зброї, але й найкращою артилерією з усіх армій Східної Европи. Вона складала 10,5% особового складу усієї УГА; на польському фронті галицька артилерія мала 58 батарей (у тому числі 40 батарей легких гармат, 1 гірську, 1 кінну, 7 гаубичних і 1 далекострільну (2 гармати 122 мм); на Наддніпрянщині 47 з половиною батарей (у них 177 легких і 10 важких гармат). Початково артилерія УГА мала австрійський гарматний матеріал, але ще на польському фронті через брак набоїв виміняла його на російський.

Кіннота. Кіннота, не зважаючи на її широкі можливості в рухливій війні, не відігравала в УГА великої ролі, бо в ДСВС панувала доктрина позиційної війни, в якій кінноті не надавали значення. Тільки з ініціативи генерала Грекова під час першого відступу УГА присвячено кінноті більше уваги і в червні 1919 створено Кінну бригаду у складі 2 полків, а в липні перший полк кінноти 1 корпусу – разом близько 1 340 шабель.

 

ВИСНОВКИ

Галицька армія під час українсько-польської війни 1918–19 провела ряд блискучих наступальних операцій і тільки втручання міжнародних чинників або брак матеріально-технічного забезпечення рятував противника від воєнної поразки. У лютому 1919 командування Галицької армії розробило і успішно розпочало Вовчухівську операцію 1919.

Внаслідок наступу українських частин практично завершилося оточення Львова. Проте на вимогу Найвищої ради країн Антанти просування частин ГА було зупинено. Після безплідних переговорів із союзницькою місією на чолі з генералом Бертелемі, яка висунула неприйнятні для української сторони умови перемир’я, бойові дії продовжились. Але час був втрачений, і польське командування, підтягнувши стратегічні резерви, зупинило наступ українських підрозділів.

 

 

 

Перегляди:18
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”