Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

 

Провіщення світових катастроф здавна вважається прибутковою справою. Так вже влаштована людина, що вона може обійтися без хліба й води, але страшилки любить і шанує. Найбільше жахіття кінця ХХ – початку ХХІ століття – тероризм, що став невід»ємною частиною реальної дійсності, Тема терору зайняла помітне місце в літературі порівняно недавно, лише після того, як суспільство почало звикати, що масове вбивство може трапитися будь – де і будь-коли. Хоча художніх творів, присвячених темі терору наприкінці ХХ ст. було небагато та серед них є справжні передбачення, що засвідчує ,зокрема, роман австрійського письменника Йозефа Хазлінгера.

«Віденський бал» побачив світ 1995 року, коли зруйновані башти-близнюки Всесвітнього Торгівельного центру в Нью-Йорку, «Норд-Ост» чи підірвані у повітря житлові будинки в РФ ще не були зловісною реальністю. Щоб уявити собі щось подібне, письменнику потрібно було володіти дуже розвинутою уявою і вміти бачити глибинні тенденції суспільного розвитку: «– Я працював над цією книгою п’ять років, – розповідав автор. – Це були дев’яності роки минулого століття – час, коли частина молоді заразилася крайніми правими поглядами. Можливість терактів була цілком реальною і я змоделював, як можуть розгортатися події, як вони проектуються на ЗМІ і до яких наслідків вони можуть привести. «Віденський бал» не базується на реальних подіях, але це був профетичний погляд на реальні речі, що відбувалися довкола».[6]

Успіх роману тісно пов’язаний з подіями, що відбулися вже після його появи і стали своєрідною верифікацією, підтвердженням того, що комусь спочатку видавалося надмірним перебільшенням.[15].Сміливе передбачення подій і стану речей, терору і небезпек політичних констеляцій і сценаріїв не втратили свою переконливість і в наступні періоди. Згадати хоча б терористичний напад у Токійському метро, який виявляє жахаючі паралелі з романом Хазлінгера. [16] Хазлінгер подає у своєму творі мовби модель цілої країни,. Для цього він знайшов продуктивний символічний образ: традиційний бал у віденській опері – один з найбільш “розкручених” австрійських експортних брендів, найважливішу подію в житті великосвітського товариства. [7]. Життя у замкненому просторі Віденської опери вирує, не стикуючись з реальністю поза його межами. А там відбувається велелюдна демонстрація,: молодь б’ється з поліцією, вуличний безлад перешкоджає гостям дістатися місця проведення балу. Сповнена радісних облич Віденська опера постає острівком ілюзорного спокою і самозабутньої насолоди життям. Довкола — бурхливе море соціальних пристрастей, однак жителі острова воліють радше не чути про них. Але реальне життя все ж просотуєтьсяся у їх фортецю-острів: група терористів запустила в будівлю театру смертоносний газ. Гості гинуть під музичний супровід концерту для віліоночеля Брамса та «Реквієму» Моцарта. Хазлінгер піднімає у цьому творі ряд важливих проблем, які хвилюють сучасне демократичне суспільство. Він вказує на небезпеку використання терористами сучасних технологій – комунікативних іновацій для досягнення своїх злочинних цілей, засуджує думку, що терор буцімто може бути альтернативою у вирішенні суспільно-політичних проблем, коли не спрацьовують демократичні методи.

Вражений смертю сина, журналіст Фрезер натрапляє на слід безпосередніх виконавців теракту, містифікованої секти фанатиків-неонацистів, зустрічається з очевидцями трагедії, записує на плівки “відкриття” одного з виконавців теракту. Згадуючи своє лондонське дитинство, він відтворює у пам’яті світлини з горами трупів, що їх зафіксував його батько в день визволення концтабору Берген-Бельзен. Гіркий біль від втрати сина Фреда посилює відчуття зв’язку між тим, що трапилося тепер і трагічними подіями минулого. «Тут все взаємозалежне і невідривне одне від одного:світлини жертв концтабору від націонал-соціалістично-спірітуаліськи забарвленої ідеології секти «Непримирених», загостренний образ Віденської опери як газової камери, поданої як медійний «Аргамедон». [10]

Особливість тогорічного Віденського балу в тому, що його вперше транслювало не австрійське телебачення, а приватна компанія ЕТВ (Європейське телебачення). За пряму трансляцію відповідає Курт Фрезер, а його син Фред задіяний в ній як оператор. Після трагедії на балу Фразер отримує замовлення від ЄТБ змонтувати зі вцілілих кадрів документальний фільм.. Курту емоційно важко переглядати кадри загибелі сина і він відмовляється від контракту. Однак через тиждень він все ж береться за журналістське розслідування, маючи намір написати на його основі книгу.

Роман складається з кількох частин, короткометражних «плівок», записаних спогадів різних осіб про їх шлях до Аргамедону в опері.. Ці персонажі належать до різних верств суспільства,але вони об»єднані спільною трагедією.

Спочатку Фрезеру вдається вийти на слід терористичної групи, яка готувала масштабний терористичний акт,аби сколихнути суспільство, вивести його зі стану збайдужіння. Йдеться однак не про явних неонацистів – єдиний нацист у групі Фейльбек -стає зрадником-, а сам поводир лише принагідно апелює до нацистських ідей. В реальному житті він благочестивий християнин специфічного штибу, який захоплюється

Юдою Іскаріотом.

Вже на початку роману зіштовхуємося з незвичною для такого типу роману ідеєю – Юди Іскаріота як засновника християнства. Зрада принесла Юді вічне прокляття, але саме через неї Христос віддав своє життя задля спасіння людства: Мотив зради Христа Юдою, Фейльбеком своєї секти, групою «Непримиренних» гуманістичних принципів суспільства проходить через весь роман, увиразнюючи думку, що у терористів були свої покровителі у вищих поліційних колах. [ 12 ]

Головні свідчення на плівках належить Інженеру- члену секти «Непримиренних». Члени цієї групи об’єднані однією метою – вигнанням чужинців з Австрії, боротьбою за відновлення верховенства білої раси.

«Непримиренні» мають свого «вождя». Він і вибудовує ідеологію і теорію засад нового світопорядку. Світогляд поводиря-«найнижчого»-,як він себе називає, базується на довільних положеннях, запозичених з Біблії, «Майн Кампфу» Гітлера, книг Мормона, Фрідріха Ракерта, Еріка Клептона і Матіса Клаудіуса. Для секти «Непримиренних» «Найнижчий» є своєрідним Христом (дається взнаки його монастирське виховання), члени секти сліпо підкоряються його настановам.

«Найнижчий» не хоче, щоб його називали нацистом і вождем. Але коли він відчув реальну загрозу втратити роботи на будівництві через конкуренцію з боку мігрантів, в ньому спалахує ненависть до чужинців. «Найнижчий» вигадує новий «вид спорту» – «чистку Гюртеля». Прогулюючись Гюртелем (центральна частина Відня – І.Мегела), члени секти зобов’язані «заради спортивного інтересу» дубасити першого зустрічного мігранта. Коли ж на «Найнижчого» напали з ножем двоє сербів, секта вирішує жорстоко помститися і спалює будинок, в якому мешкали імігранти. Тоді загинули 24 людини. Єдиний живий виконавець підпалу втік з країни. Поліції однак вдалося вийти на слід замовників, їх заарештували, а рух «Вірних народу» заборонили.

«Найнижчий» втік до Америки, де зробив собі косметичну операцію. Повернувшись до Відня, він став видавати себе за проповідника мормонів. Група переформатувалася і взяла собі нову назву – «Непримиренні». Її мета Аргамедон, газова атака на Віденський бал, що повинно було посіяти панічний страх і спричинити суспільний хаос.

Йозеф Хазлінгер не ставив собі за мету створення детективу, тому він не надто переймається пошуками винних чи їх покаранням. Набагато важливішим для нього є пошук причин, що призвели до трагедії у такій благополучній країні як Австрія. І тут несподівано з’ясовується, що радикальні екстремістські течії… необхідніі для функціонування суспільства. Якщо не буде терактів, то не буде сенсаційних новин. Якщо не буде сенсаційних новин, то не буде високих рейтингів. А якщо не буде високих рейтингів – корпорації не отримають прибутків.

Для Фрезера стає очевидним, що «Аргамедон» – не просто терористична акція якихось фанатиків. Це –чітка операція, спланована мало не на державному рівні. Про неї знали поліцейські чиновники і керівництво телекампанії, в якій працював Фреэзер.

Хоча в романі немає прямих звинувачень на адресу медіа-корпорацій і чиновників, які використовують криваві технології, однак цілком очевидно, що суспільство опинилося у замкнутому колі: законспіровані фанатики нагнітають істерію і фанатизм, а це в свою чергу породжує ще більшу агресію. Отож необхідно щось радикально змінювати в політиці ЗМІ, принаймні не давати радикальним фанатикам можливості хизуватися на телеекранах задля самореклами.

На окрему увагу заслуговує ФОРМА ОПОВІДІ роману Хазлінгера. Стрижнем твору є взаємини журналіста Курта Фрезера з сином Фредом, якого він врятував від наркозалежності і влаштував оператором у телевізійну компанію. В ретроспективній розповіді Курта багато болю, гніву і печалі, самобичування. Важливе місце відведено проблемі виховання: те, що Фред став наркоманом, значною мірою викликане відсутністю батьківської уваги до сина через гонитву за кар’єрним зростанням.

Вже на початку твору вибудовується оповідна перспектива, що передбачає постать «квазі – детектива», інакше масове вбивство залишилося б разовою сенсацією у вечірніх телевізійних новинах.[8] Журналістське розслідування Фрезера вимагає введення очевидців, які розповідають про свої переживання від трагедії, Зміст цих записів складає художню основу твору. Кожна глава – змішання різних голосів: спочатку – це спогади Курта про лондонське дитинство, розповіді його батька про злочини нацистів, затим оповідь протагоніста про свою діяльність як військового кореспондента в Іраку та під час громадянської війни в Югославії. За спогадами і розмислами Курта слідують записи свідчень Інженера – члена групи «Непримиренних», затим розповіді Поліцейського, Фабриканта і Домогосподині. Для розгортання сюжетної лінії тексти магнітофонних плівок мають важливе значення, саме з них читач довідується про світоглядну позицію «Найнижчого», про терористичні плани секти актуалізується проблема внутрішньої природи тероризму.

«Віденський бал» – гострокритичний медійний роман, поєднання політичного трілера з критикою суспільства.[13] Згідно з твердженням Дейва Кера трілер – переважно американський жанр, насамперед кіно «оскільки американскому кіно притаманні безпосередність і сила впливу, які рідко зустрічаються в європейському, — прощупування фізичних й емоційних меж життя, упивання небезпекою, усвідомлення її фатальної притягальної сили»[9]. На пам’ять приходять яскраві кінострічки Альфреда Хічкока та Фріца Ланга. Хічкок, зокрема, майстерно використав техніку кіно для нагнітання сюжетної напруги («саспенса») й управління емоціями глядачів, увів до жанру трілера наратологічне поняття «макгаффіна»,своєрідної механічної формули вигаданого приводу для конструювання сюжету). У романі Хазлінгера – це газова атака, ілюзорне існування містичної терористичної групи.. Структура оповіді роману Хазлінгера виявляє певну спорідненість з оповідною технікою французького «нового роману».Описуваний світ розчленовується з метою виділення домінуючих «знаків», які затим з’єднаються за правилами гри. Роман перетворюється таким чином на своєрідне зібрання «міфологем» та «фантазмів», що розкривають характер свідомості, що сприймає світ.

Така побудова допомагає вирішити головне завдання: домогтися правдоподібності зображення «масового суспільства» і тих людських типів, які воно породжує. Тісний зв’язок оповідна структура «Віденського балу» виявляє з «новим журналізмом», зокрема, з творчістю американського письменника Томаса Вульфа. Основний принцип побудови документального опису людини або групи після інтенсивного спостереження і глибокого інтерв’ювання – використання реалістичних прийомів і технік змішаних з реконструйованими драматичними сценами. Для інтелектуального й емоційного збудження читача використовуються різні художні прийоми — від традиційних діалогізмів есе істики до «чорного гумору», потоку свідомості. [ 1]

Перша фраза «Фред -мертвий» [11,9] окреслює центральний мотив твору, висуваючи на передній план фігуру «квазі-детектива». З перспективи протагоніста Курта Фрезера висвітлюються всі подальші події. За сповіддю наратора слідує розповідь інженера- ключової постаті групи «Непримиренних». Цьому персонажу присвячена і завершальна частина твору – словесна дуель з Куртом Фрезером. Важливими з точки зору висвітлення обставин, що передували трагедії на балу є записи розповідей інспектора поліції Фріца Амона. в яких важливе місце займають зловісно-комічні епізоди, казуси, що є невід»ємними елементами пригодницько-розважального роману.

Затим у гру вступають голоси фабриканта Ріхарда Шмідлайтнера і Клаудії Роглер, Дідусь Ріхарда Шмідлайтнера був учасником першого Віденського балу 1935 року і відтоді не пропускав жодного з них, щороку запрошуючи у свою ложу якусь знаменитість. Цього разу такою зіркою є оперна діва Катарина Петіт, княгиня Кропоткіна. Оскільки вона прилетіла приватним літаком разом з улюбленим песиком, в якого не було необхідних щеплень, то на митниці виникли проблеми. Проблему вдалося вирішити.лише після особистого втручання фабриканта. Ретивість митника врятувала життя Ріхарду й Катеріні. Про теракт вони почули з радіо по дорозі до оперного театру.

Клаудіа Роглер мешкає в Ешборні,що на північ від Франкфурту на Майні Цього дня вона прилетіла до Відня для зустрічі з сестрою. На бал її разом з чоловіком Гербертом запросив вісімдесятип»ятирічний батько, професор математики. Оскільки офіціант випадково розлив апельсиновий сік на її вечірню сукню, то їй довелося завчасно покинути бал. Про газову атаку вона довідалася вже у готелі. З’ясовується, що і її батько теж покинув бал ще до його завершення, оскільки відчув себе зле. Коли він одягав пальто, йому здалося, що від нього тхне гірким миндалем. Професор врятувався від отруєння газом, проте він помер у лікарні через п»ять тижнів від хвороби раку.

Але не тільки зміна оповідних перспектив, фокалізації, модусів і голосів та вміло вибудована поліфонія є примітним досягненням письменника у цьому творі.

Форма псевдо-документального твору, використання оповіді від першої особи, доповненої ймовірними протокольними магнітофонними записами інших персонажів – очевидців трагедії, створює враження аутентичності подій..

Роман має комплексну багатошарову структуру, а його сюжетика демонструє різні комунікативні рівні. Спочатку важко вчитатися у текст і зрозуміти його розрізнене змістове наповнення.. Однак, чим далі, тим зрозумілішим стає змістове наповнення роману. Хазлінгеру вдалося створити цілісний захопливий твір, де кожна глава – мов окремий пазл.

Вкінці роману з великої кількості розрізнених, на перший погляд непов»язаних між собою інформацій складається загальна картина, в якій кожна розповідь, свідчення, сповідь є важливою ланкою художнього цілого.

Чіткість документального зображення, прозорість художнього вислову роблять твір непересічним літературним явищем. Цілком можливо, що «Віденський бал» буде визначений культурологами як ключовий роман порубіжжя ХХ-ХХІ століть. Відповідаючи на запитання кореспондента газети «Die Zeit». чи вдалося автору роману в ході свого розслідування познайомитися з носіями праворадикальної неонацистської ідеології, письменник чесно заявив, що він більше займався дослідженням функціонування і способу мислення середньовічних сект, аніж праворадикальних рухів. Така відповідь може спантеличити читача. Ключем до розгадки позиції письменника є однак заключна фраза в цьому інтерв»ю. «Я не хотів показувати те, що існує, а те, що може бути, якщо хтось відчує себе покликаним змінити хід історії».[14]

Роман Хазлінгера можна вважати романом-застереженням, хоча він навряд чи міг відвернути хоча б один терористичний акт. Як зазначає Катерина Гичан «Йозеф Хазлінгер переслідував радше іншу мету- переконати молоді гарячі голови в тому, що Зла в ім»я Добра бути не може». [2]

Трагічні події у Франції, Англії, Німеччині останніх років переконують у справедливості цих слів, спонукуючи демократичні сили світу до об»єднання у боротьбі з тероризмом, що серйозно загрожує існуванню нашої цивілізації.

 

Люди будьте пильні!

 

                                                     ЛІТЕРАТУРА

  1. Вулф Т. Новая журналистика и Антология новой журналистики. – СПб.: Амфора, 2008. – 574 с.
  2. Гичан К. Йосеф Хазлингер «Венский бал» [Електронний ресурс]/ Гичан Катерина.- Режим доступу: e-motion.tochka.net/5265-yozef-k
  3. Кучумова Г. В. НЕМЕЦКОЯЗЫЧНЫЙ РОМАННЫЙ ДИСКУРС                           1980-2000 ГГ.: ФИГУРА СОВРЕМЕННОГО ВУАЙЕРИСТА. Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия: Философия. Филология  Выпуск № 1 /
  4. Медведев Дмитрий.Мир после бала//Независимая газета- 02.12.2004
  5. Морева Т. Траурный вальс Йозеф Хазлингер: «Муравейник не уничтожишь булавкой, накалывая на нее каждую букашку»[Електронний ресурс]/Морева Татьяна.- Режим доступу – pskovregion.org/number_343/13.php.
  6. Павелина Е. Правда «Венского бала». Йозеф Хазлингер: «Писатель – это  совесть нации»/Павелина Елена.- Режим доступу:  mr-info.ru › Культура.
  7. Плахина А. Немецкоязычная, но не немецкая. Некоторые аспекты австрийской проза 1970-1990-х гг.[Електронний ресурс]/ Плахина А.- Режим доступу: magazines.russ.ru/voplit/2007/6/plhtml.
  8. Alexander von Bormann.Aufklärende Unterhaltung.Josef Haslinger «Opernball«//Literatur und Kritik Salzburg, 1995, N293/294, S.48—49.
  9. DaveKehr.When Movies Mattered: Reviews from a Transformative DecadeUniversity of Chicago Press, 2011. ISBN 9780226429410. Pages 174-175.
  10. Christine Dössel Sǖddeutsche Zeitung, 25 februar 2006).
  11. Josef Haslinger.Opernball. Frankfurt/Main, S.Fischer Verlag, 1995.
  12. Josef Haslinger.Opernball- Rezension publiziert09. von Manfred/ [Електронний ресурм]/ Haslinger J.- Режим доступу: orrektheiten.com/2009/…/josef-haslinger-opernball-rezensii.
  13. Josef Haslinger. Opernball   Blog Lucky Luke Mist Samstag  [Електронний ресурс]/ Haslinger J.- Режим доступу: www.damaschke.de/notizen/index…/josef-haslinger-opernball.
  14. Löbbert Schrecken. Nun nähert sich die Realität der Fiktion an – ein GesprächVonRaoul Löbbert  17. November 2011DIE ZEIT Nr. 47/2011
  15. Sigfrid Löffer. Insel der Unseligen// Die Woche, 24.Februar 1995.
  16. Wendelin Schmidt- Dengler. Bruchlinien II. Vorlesungen zur österreichischen Literatur 1990 bis 2008. Rezidenz Verlag  St Polyen-Salznurg- Wien  2012.

 

Перегляди:295
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”