Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Виховання як провідний фактор формування і розвитку особистості
  2. Рушійні сили та закономірності розвитку особистості
  3. Роль військової діяльності та спілкування в розвитку особистості військовослужбовця

Висновок

 

Рекомендована література

Особистість військовослужбовця як об’єкт виховання, http://nguarmy.com.ua

Варій М.Й. Військова психологія і педагогіка: / За заг. ред. М.Й.Варія. – Львів, Вид-во “Сполом”, 2003. –  С. 13-23.

 

1.ВИХОВАННЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Проблема особистості – одна з центральних у курсі філософії, соціології, педагогіки та психології. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування особистості. Формування та діагностика особистості військовослужбовця, визначення найбільш ефективних напрямків виховного впливу на неї неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування, які дає психологія.

Вітчизняна наука використовує три загальних поняття щодо характеристики людини “індивід”,  “особистість”,  “індивідуальність”. Індивід – це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. У понятті індивід зафіксовано факт належності до людського роду. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної діяльності, стає соціальною сутністю, тобто особистістю. Особистість – категорія соціальна (явище).  Людина набуває особливих соціальних якостей і стає особистістю. Якщо поняття індивід вказує на зв’язок людини з природою, то поняття особистість – на зв’язок людини та суспільства. Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева належність, зовнішність, освіта, звички, захоплення. Можна стверджувати, що особистість – це продукт розвитку суспільства об’єкт і суб’єкт історичного процесу та суспільних відносин (взаємодії з іншими суб’єктами життєдіяльності та спілкування). Поняття особистість стосується відповідних якостей індивіда, тобто індивідуальність.  Поняття індивід, особистість та індивідуальність не є тотожними: кожне з них розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людина значно ширше від поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, національних, культурних. Людина як особистість усвідомлює можливі наслідки своїх дій після їх виконання й розуміє всю повноту відповідальності за їх результати.

Особистість – це спосіб життя, образ соціального буття. Вона може стверджувати себе і на негативних нормах та цінностях, які маюит місце в людській культурі. Тому особистість не можна розглядати тільки з позитивним знаком (серед історичних особистостей є і герої і тирани, людининенависники). Лише здійснюючи осмислені вчинки, людина може стати особистістю, сформувати своє не повторне Я, заявити про себе, відрізнити себе від інших осіб та відобразитися в них у певних розумових і чуттєвих образах. Особистість визначається через залученість людини до конкретних суспільних, національних, культурних та історичних відносин, які вимагають свідомої продуктивної діяльності та спілкування. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу та власного життя. Вона  – продукт епохи, життя своєї країни, нації, своєї сімї, а разом з тим очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії.

У ході свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї з’являється здатність до самовдосконалення, само творення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання.

Під особистістю військовослужбовця розуміється конкретний індивід, який належить до певного суспільства й соціальної групи; усвідомлює своє ставлення до оточуючого середовища, Батьківщини, народу, військового обов’язку і до самого себе; займається військовою діяльністю;вирізняється своєрідними особливостями поведінки і діяльності.

Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, в якостях пізнавальних процесів, у здібностях. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно.

Індивідуальність військовослужбовця виявляється в неповторному прояві утворень окремо  його інтелектуальної, емоційної і вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається в здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і вирішувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці у ході виконання різних завдань військової діяльності.

Проте цього недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості військовослужбовця, бо залишається не з’ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвитку індивіда (важко сформулювати універсальний принцип, який би був вірним для всіх випадків).

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників.

Відмінні ознаки особистості військовослужбовця:

  • свідомість;
  • самосвідомість;
  • саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;
  • активність, що проявляється в конкретній діяльності; але діяльність може мати і антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;
  • особливості протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага).
  • індивідуальність;
  • соціальний статус, тобто положення особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки, привілеї. Статус визначається місцем особистості в соціальній структурі.
  • соціальна роль – спосіб поведінки особистості в залежності від статусу або позиції у суспільстві, конкретно у військовому колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С.Кона, роль особистості – це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується від кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від поведінки конкретного індивіда.
  • ранг – це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
  • самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті, військовій діяльності та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;
  • самовираження – прояв здібностей, якостей та особливостей;
  • самоствердження – закріплення в свідомості оточуючих своєї значущості, вагомості; реалізація своїх цілей через подолання перепон.

Існує більш ніж 90 визначень особистості.

С.Л. Рубінштейн писав: “Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи… Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, що воно проявляється в усій її сутності”. Людина – це носій свідомості (К.К. Платонов). При цьому свідомість розуміють не як пасивне знання про навколишній світ, а як активну психічну форму відображення реальної дійсності, властиву тільки особистості.

О.М. Леонтьев розглядає особистість як особливий рівень соціального розвитку людини. Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда, що розглядається з огляду на найсуттєвіші соціально-значущі властивості, які визначають його життєві настанови, поведінку та діяльність. Ступінь сформованості психічних властивостей та якостей, самосвідомість та індивідуальність, активність виражена в певній діяльності, саморегулювання, включення в систему суспільних відносин перетворюють індивіда в суспільну істоту – особистість. Отже, розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом різноманітних факторів: зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих. Ці фактори можна відокремити та класифікувати за характером їх впливу на індивіда. Основними напрямками розвитку людини є анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. Тому можна визначити такі основні фактори формування особистості. Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість – двічі. Вперше – тоді, коли дитина починає говорити “Я”, відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими. Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, які роблять її відносно стійкою від переконань інших. Це дає їй змогу керувати своєю поведінкою згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами. Які ж дії сприяють “другому народженню” особистості?

На що слід звертати увагу офіцерові у виховній роботі з особовим складом?

Першим фактором є біологічна зумовленість особистості. За П.Я.Гальперіним – це будова головного мозку, що є передумовою її розвитку. Середня вага мозку – 1400 г. Він один із найскладніших і найдивовижніших витворів природи на землі. Тільки у двох тварин мозок більший, ніж у людини – у слона й кита, але їхня загальна вага в багато разів більша від ваги людини. Найбільш суттєве значення має кора великих півкуль головного мозку, а надто для складних форм поведінки, становлення нервово-психічних функцій. Завтовшки вона 3-4 мм і вкриває півкулі мозку. Якщо б згладити ці борозни і розпрямити їх, розвернути на площині цієї звилини, то кора головного мозку людини зайняла б площу близько 2200 кв.см, в орангутанга -лише 500 кв.см, а в коня – трохи більше 300 кв.см. Кора великих півкуль людського мозку і за своєю будовою набагато складніша, ніж у будь-якої тварини. Якщо в корі мозку орангутанга нараховується близько 1 млрд. нервових клітин, то в корі людського мозку – 14-16 млрд. клітин. Наскільки величезна ця цифра, можна судити із того, що на перелік цих клітин (по клітині на секунду) людині знадобилося б п’ять століть. Народна педагогіка про роль спадковості у розвитку особистості: “Яке коріння, таке і насіння”; “Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син”. Як випливає з визначення особистості, нею не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно. При цьому особливо важливо, що термін “особистість” має передусім соціальний зміст. Тому слід виділити наступний фактор формування особистості – соціальний, який забезпечує, в першу чергу, її соціалізацію. Тому народна педагогіка підкреслює: “З ким поведешся, від того й наберешся”; “З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким”, “Як у сім’ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття”. Під соціалізацією здебільшого розуміють процес, під час якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В цьому значенні соціалізація – процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. Цей процес двобічний. З одного боку, особистість набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, які властиві певним соціальним групам і суспільству, до яких вона належить. А з іншого – активно входить в систему соціальних взаємин і за своє соціальний досвід. Мета соціалізації в умовах війська – це допомогти вихованцям вижити в екстремальних умовах, знайти смисл військової життєдіяльності, набути військовий досвід, накопичений століттями, визначити власне місце у лавах Збройних сил України та самостійно визначитися шляхами ефективних дій у цьому середовищі. Тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами – це неможливо. Для доказу цієї тези звернімося до історії. У стародавньому Римі, а також у Швеції, Литві, Бельгії, Угорщині, Німеччині, Ірландії, Франції, Індії були відомі випадки, коли немовлят людей вигодовували тварини. Таких випадків зареєстровано більш як півтора десятка. Усі ці діти видавали нечленороздільні звуки, не вміли ходити на двох ногах, мали велику м’язову силу та енергію, швидко бігали, відмінно лазили й стрибали. Зір, слух і нюх у них були розвинені добре. Проте далеко не всі з них навіть після тривалого перебування в людському суспільстві навчилися говорити. Наприклад, 1923 року, в Індії, у лігві леопарда разом із двома його звірятками знайшли п’ятирічного хлопчика. Хвороба очей, а згодом повна сліпота неймовірно ускладнили його “олюднення”, і через три роки він загинув, так і не оволодівши мовою. 1956 року, знову в Індії, знайшли 9-річного хлопчика, який прожив 6-7 років у вовчій зграї. Рівень розумового розвитку мав, як у 9-місячної дитини, і тільки після чотирьох років життя серед людей він вивчив кілька простих слів і команд. Всі наведені випадки доводять, що анатомо-фізіологічно розвиваються діти однаково. Хоч би де росла дитина, в неї у певний час прорізується, а потім випадуть молочні зуби. Але психічні якості людини без людського середовища не можуть розвиватись, і людина залишається твариною. Отже, провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. А біологічний фактор становить собою передумову розвитку особистості. Водночас природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Наступний важливий фактор формування особистості – виховання. Виховується дитина в безпосередньому спілкуванні з дорослими. Вони розповідають їй, “що є добре і що є погано”, заохочують ті дії дитини, які відповідають моральним нормам поведінки, і карають за провину. З часом цей зовнішній контроль замінюється самоконтролем. Кожен вихователь має пам’ятати, що виховання – це надзвичайно важлива справа від якої залежить доля військовослужбовця. Не даремно французький письменник А.Сент-Екзюпері (1900-1944) наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому вихователь має так впливати на вихованців, щоб допомогти їм засвоїти та усвідомити загальнолюдські, національні та військові моральні звички та цінності, любов до військової праці, Вітчизни, батьків тощо. Безумовно, актуальним залишається вислів К.Д. Ушинського про те, що найголовнішим способом людського виховання є переконання, оскільки воно становить основу людського світогляду. Світогляд, у свою чергу, є один із головних регуляторів поведінки військовослужбовця. Отже, виховання має надзвичайно важливе значення у формуванні та розвитку особистості військовослужбовця. Можна виокремити такі функції виховання у цьому процесі: а) організація діяльності, в якій розвивається і формується особистість; б) визначає життєві цінності, настанови, зміст для розвитку та саморозвитку особистості військовослужбовця; в) своєчасно усуває негативні впливи, які можуть мати на розвиток і формування особистості; г) ізолює особистість від несприятливих умов її розвитку. Виховання і розвиток особистості знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, тобто перше не тільки впливає на друге, а й друге визначає мету, зміст і методику виховання певного військовослужбовця. В той же час особистість не є пасивним результатом впливу ззовні на дитину, вона розвивається в процесі власної активної діяльності. Більшість вітчизняних психологів особливо підкреслює на власну активну діяльність як одному з основних факторів формування особистості. За теоріями С.Л.Рубінштейна та О.М.Леонтьєва, особистість формується в діяльність та народжується з діяльності. Особистість, на їхню думку, виступає, з одного боку, як умова діяльності, а з іншого – як продукт діяльності. О.Г.Асмолов стверджує, що “справжньою основою і рушійною силою розвитку особистості є спільна діяльність, в якій відбувається соціалізація особистості, засвоєння заданих соціальних ролей”. Під діяльністю мається на увазі: для дитини – гра та навчання, а для дорослої людини – навчання й праця; для військовослужбовця – військова праця. Тому чим вища якість бойової та гуманітарної підготовки, бойової та мобілізаційної готовності військового підрозділу, тим більше вони впливають на гармонійне формування особистості військовослужбовця. Враховуючи це, вихователям слід звертати особливу увагу на зміст і характер військової праці особового складу, які безпосередньо впливають на формування особистості військовослужбовця. Отже, особистість – це сукупність індивідуальних соціально-психологічних якостей психіки, що керують соціальною активністю людини. Особистість – це специфічне людське утворення, породжене соціальним середовищем і вихованням у процесі її активної трудової діяльності. Та обставина, що при цьому змінюються і деякі його риси та якості як індивіда, становить не причину, а результат формування та розвитку особистості. Щодо терміну “індивідуальність” слід сказати, що у вітчизняній науці немає чітко визначених співвідношень особистості та індивідуальності. Як висновок можна навести такі слова О.Г.Асмолова, які найбільш повно відображають зміст даних понять: “Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальності набувають”. Узагальнюючи вищесказане, визначимо, що особистість – це стійка система соціально значущих рис особистості військовослужбовця, зумовлених її залученням до системи суспільних відносин і сформованих у процесі спільної діяльності та спілкування з іншими військовослужбовцями. Людина не народжується особистістю, а стає нею, тому однією з центральних проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями сутності особистості, її становлення та розвитку, є розкриття рушійних сил та закономірностей її розвитку.

 

  1. РУШІЙНІ СИЛИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Індивідуальність вихованця визначається і характеризується психологічною структурою його особистості. Сучасні дослідження свідчать, що окремі риси та властивості особистості не просто об’єднані в єдину суцільну структуру, а ще й утворюють певну ієрархію. Вся структура, в свою чергу, визначається кожною складовою її частиною. Сучасна вітчизняна психологія має кілька підходів до поняття структури особистості. Психолог В.С.Мерлін відокремив дві підструктури особистості: властивості індивіда (темперамент та індивідуально-психологічні особливості психічних процесів); властивості індивідуальності (мотиви і ставлення, характер та здібності). Професор А.І.Щербаков виходить із того, що особистість – це саморегулююча динамічна функціональна система постійно взаємодіючих між собою властивостей, взаємин та дій, які з’являються внаслідок онтогенезу людини. На його думку, такий системний підхід до вивчення особистості як у статистиці, так і динаміці її життєдіяльності дає можливість зрозуміти мотиви діяльності й поведінки індивіда як суспільного діяча з дидактичної точки зору властивості та дії особистості можуть бути об’єднані у чотири тісно взаємопов’язані функціональні підструктури кожна з яких є складним утворенням, що відіграє важливу роль у життєдіяльності особистості. Перша підструктура – система регуляції. В її основі лежить сформований життям індивіда відповідний комплекс сенсорно-перцептивних механізмів та процесів зворотного зв’язку, що забезпечує, з одного боку, постійну взаємодію зовнішніх та внутрішніх причин і умов прояву та розвитку психічної діяльності, а з іншого – регуляцію поведінки індивіда як свідомого суб’єкта пізнання, спілкування та праці. Друга підструктура – система стимуляції. Вона охоплює відносно стійкі психологічні утворення, які з’являються у людині вже в перші роки її продуктивної діяльності як свідомого суб’єкта. До них належать темперамент, інтелект, знання та відношення взаємин. Третю підструктуру утворюють спрямованість, здібності, самостійність та характер. Таку структуру називають системою стабілізації. Система індикації, яка являє собою четверту підструктуру, передбачає властивості, ставлення та дії, що відображають суспільні “думки та почуття” реальних особистостей, які визначають їхню поведінку – гуманізм, колективізм, оптимізм, любов до праці. Структура особистості є цілісне утворення, сукупність соціально-значущих психічних властивостей, відношень та дій індивіда, яких набуто у процесі онтогенезу і які визначають його поведінку як соціального суб’єкта дії та спілкування. Тому при визначенні психологічної структури особистості слід постійно мати на увазі, що особистість – це саморегулююча динамічна функціональна система. Також зрозуміло й інше: безглуздо розглядати психологічну структуру особистості лише на основі деяких психологічних властивостей або шляхом механічного об’єднання різних психічних явищ та рис у деяких структурах. Адже будь-яку якість, властивість особистості військовослужбовця слід розглядати тільки в контексті особистості вихованця. При цьому проявлення кожної окремої риси змінюватися, в залежності від мети, інтересів, потреб, стану, віку вихованця. Таким чином, індивідуальність особистості вихованця характеризується змістом її структури.

Вивчати своїх вихованців – означає знайти ключ до розуміння їх. Вихователю необхідно мати на увазі, що особистість вихованця являє собою єдине ціле всіх її різноманітних рис. При цьому кожна риса особистості невід’ємно пов’язана з іншими і тому набуває різного, інколи протилежне, значення, залежно від усього загалу рис цієї особистості. Звідси випливає, що коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису особистості вихованця, слід розглядати її лише у взаємозв’язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, така риса особистості, як наполегливість – уміння досягати мети, долати перешкоди, – може бути позитивною рисою, але лише коли вона поєднується з такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому випадку можна чекати, що наполегливість вихованців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то ця їх наполегливість стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших військовослужбовців, і вона буде на заваді всьому військовому колективу. Також вихователю під час діагностики розвитку особистості вихованця слід мати на увазі, що ступінь виокремлювання певних компонентів може змінюватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідомлення вихованцем його соціальних ролей. Не можна не врахувати і того факту, що у процесі онтогенезу можливі випадки непропорційного розвитку окремих підструктур та їхніх компонентів. Наприклад, затримка в розвитку окремих підструктур або їхніх компонентів, тим паче, що їх розвиток не тільки підстава, а й результат формування особистості як структурно-цілісного утворення. Аналіз вищевикладених підходів щодо розвитку та формування особистості вихованця дає можливість визначити їх закономірності. До основних закономірностей розвитку особистості вихованця належать: 1) розвиток особистості має наслідувальний характер; 2) особистість вихованця розвивається під впливом соціального середовища; 3) особистість вихованця розвивається під комплексним впливом всіх факторів її формування; 4) особистість військовослужбовця формується у діяльності та виростає в ній; 5) зміна особистості вихованця вимагає зміни ставлення до неї. Тільки в такому випадку можливе обгрунтування, прогнозування засобів виховання і самовиховання військовослужбовця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули на формування особистості даного військовослужбовця. Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є: рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності та настанови; потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов’язок; життєві домагання особистості та її можливості; спадкові дані та потреби виховання; емоційно-почуттєва сфера особистості; особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо. Таким чином, вивчити своїх вихованців – означає виявити особливості підструктур психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього прояву у формуванні та розвитку їх особистості, виокремити рушійні сили їх розвитку і формування й на цій основі прогнозувати процес виховання військовослужбовців.

 

  1. РОЛЬ ВІЙСЬКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІЛКУВАННЯ В РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ

Психологічна і педагогічна науки розглядають формування та розвиток особистості вихованця як активного суб’єкта крізь призму її діяльності, як “систему”, що має свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток і самовдосконалення. Тому високоорганізована і змістовна, емоційно позитивно забарвлена військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості вихованця. У зв’язку з цим, вихователь свою цілеспрямовану виховну роботу направляє на подальше формування та розвиток особистості вихованця шляхом психолого-педагогічно зумовленої організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі, повсякденної життєдіяльності вихованців. Кожній змістовній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їхніх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії з товаришами по службі, члени військового колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і пізнавальних процесів: сприйняття; уявлення; уваги; мови; пам’яті; мислення та передусім формування і визначення життєвих настанов, військово-професійної спрямованості тощо. Високоемоційний характер бойової підготовки і всього процесу військової служби збагачує емоційно-почуттєву сферу вихованця, сприяє розвитку простих та складних почуттів, формує уявлення про прекрасне. Ось тут вихователю необхідно прагнути, по-перше, розвивати у вихованців такі почуття, які активізують їх психічну діяльність і, по-друге, нейтралізувати астенічні, такі, що викликають порушення психіки військовослужбовця, а надто у бойовій обстановці. Можливості розвитку стенічних почуттів різноманітні. Це емоційно насичені заходи з бойової та гуманітарної підготовки, накопичення емоційного досвіду з урахуванням вимог службової та бойової діяльності, стимуляції воїнів до самовдосконалення. Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі вихованця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілізувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому вихователь у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути формувати й розвивати у них такі вольові риси: 1) цілеспрямованість; 2) сміливість; 3) ініціативність. Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця за тяжких обставин. Завдяки їм військовослужбовець здатний самостійно організувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань. Основними напрямками розвитку вольових рис особистості воїна є: 1) формування мотиваційної сфери військової діяльності; 2) організація високонасиченої бойової та гуманітарної підготовки; 3) спеціальне тренування зі зміною обставин, умов та засобів досягнення мети; 4) заохочення до самовиховання; 5) систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх етапах досягнення результатів (від усвідомлення мети і способу дії до оцінки досягнутого). З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності вихованця, що сприяє розвитку його психічних функцій та можливостей їх організації, пов’язаних із психічними станами. Офіцеру слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних процесів, на прояв властивостей особистості, ефективність її службової діяльності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності вихованця. Психічні стани у своєму розвитку та прояві багато у чому залежать від мотивів службової діяльності вихованця, від успіхів у бойовій і гуманітарній підготовці, індивідуально-психологічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у підрозділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, морально-психологічна атмосфера, громадська думка, колективний настрій і традиції в колективі, взаємовідносини з безпосереднім командиром. Психічні стани характеризуються цілеспрямованістю, стійкістю, єдністю переживання і поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. Їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Вихователь має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів. Такими причинами можуть бути: 1) біоритми емоційної активності і пасивності вихованця; 2) характер та особливості військової діяльності; 3) різні зовнішні впливи тощо. Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як: 1) зосередженість; 2) стійкість; 3) рішучість; 4) зібраність; 5) наполегливість. Слід запобігати й нейтралізувати розвиток таких негативних психічних станів, як: неуважність, боязливість, дратівливість. Ні в якому разі вихователю не можна забувати про такий фактор формування особистості вихованця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов’язано з тим, що, наприклад, у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо систематизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу у лави Збройних сил зустрічаються, на жаль, призовники з негативними рисами характеру та звичками, недисциплінованою поведінкою, з орієнтацією на порожнє самоствердження, схильністю до пияцтва, наркоманії, паління, злодійства. Тому вихователь має врахувати ці обставини у організації виховної роботи та проводити спеціальні виховні заходи з профілактичними намірами. На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому вихователю необхідно тримати у колі зору процеси соціально-психологічної адаптації своїх вихованців. Це процес їх включення у первинний військовий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військової служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, супроводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості вихованця. Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера вихованця, на основі якої реалізується його ставлення до військової служби. У зв’язку з цим, вихователь має допомогти йому усвідомити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань військової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьківщини.

Від успішного опанування функціональних обов’язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості вихованця. Тому вихователь повинен методично правильно організувати навчально-виховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежить від умілого використання прихованих можливостей вихованця, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості вихованця. Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на основі співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять та бойових навчань позитивно впливає на формування їх особистості. Таким чином, участь вихованців в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них риси відповідальності, сприяє формуванню самостійності і правильному їх самоствердженню. Позитивні приклади вихователів також спонукають вихованців до самооцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдосконалення. Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб’єкт своєї громадсько-корисної військової діяльності. При цьому слід мати на увазі такі зауваження П.Я.Гальперіна: діє не свідомість, яка регулює дії на основі свідомості… Для того, щоб стати особистістю, необхідно бути суб’єктом, свідомим, громадськовідповідальним суб’єктом. Особистість завжди активна. Активність вихованця проявляється у різноманітній змістовній військовій діяльності. Особистість вихованця формується безпосередньо у цій діяльності. Тому головна задача вихователя – спрямувати активність кожного вихованця у потрібному напрямку, на громадсько-корисну діяльність, на самовдосконалення. Особистість може існувати тільки у спілкуванні з іншими особистостями. Без спілкування, в ізоляції від суспільства, немає особистості, він не може розвиватися, не може існувати як соціальна істота. Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдосконалюється особистість вихованця. На цій особливості будується принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розроблений А.С.Макаренко: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце вихователя у формуванні особистості воїна в навчально-виховному процесі. Він зобов’язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна.

На закінчення слід зазначити, що поняття особистості вихованця, діагностика індивідуально-психічних особливостей випливають з того, що діяло, які стосунки і яке соціальне оточення основні. При цьому обов’язково слід знати життєвий шлях вихованця до служби, його нинішні інтереси, ставлення до служби. Спираючись на ці знання, володіючи обгрунтованою методикою вивчення особистості, вихователь може визначити перспективи й можливості розвитку особистості вихованця, а також уміло керувати цим процесом. Отже, формування і розвиток особистості вихованця може бути цілеспрямованим, самостійним або стихійним. Якими вони будуть, в першу чергу, залежить від вихователя, педагогічно обгрунтованої ним діяльності, спілкування, поведінки вихованців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегляди:28
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”