Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

21.01.2004. – 14.09. 2021

Аграрно-селянське питання не є таким простим, як здається на перший погляд.

Все упирається в питання власності на землю.

Чому потрібна приватна власність на землю?

По-перше, вона підвищує продуктивність праці, породжує відповідальність, формує світогляд.

По-друге, власність робить того, хто працює на землі, економічно, культурно й суспільно активним, вимагає від особи самовдосконалення і прогресивного мислення, тобто обізнананості в новітніх наукових дослідженнях задля підвищення ефективності сільськогосподарської галузі. У кінцевому підсумку це робить працюючого на землі і його сім’ю економічно заможними.

Проголошуючи Декрет про землю і привласнюючи цим програму партії соціалістів-революціонерів (есерів), більшовики ні на гран не збиралися втілювати їхню програму в життя. Вони ніколи не були прихильниками приватної власності. Особливо на землю — джерело життя.

Для більшовиків важливо було встановити контроль над усіма джерелами життя, що давало можливість перетворити особу у прохача-раба.

Нинішні ліві, нібито виступаючи за рівність усіх видів власності, більше воліють виступати за державну власність та за розвиток оренди.

Але оренда не є власністю. При оренді держава може встановити такий податок на землю, що питання оренди землі стане невигідною. Окрім цього, оренда породжує безвідповідальність, даючи можливість орендареві вичавити за період оренди з орендованої ділянки максимальний прибуток безгосподарною й нещадною експлуатацією землі. Крім цього, вождь більшовиків В. Ленін зазначав, що орендар не є власником. Оренда – то договір на термін. А це – надзвичайно важлива «деталь»: власність і контроль – це «за нами», тобто – за державою. Усі значущі для економіки великі підприємства, залізниці тощо – все це «у наших» руках, а оренда, хоч як вона місцями була широко розвинута, загалом відіграє мізерну роль в економічному розвитку країни. Економічної сили в руках пролетарської держави, Росії, вказував В. Ленін, цілком достатньо для забезпечення переходу до комунізму

(див.: В. Ленін. Повн. зібр. творів. – т. 45. – с. 95; а також:  т. 52. – с. 194).

Іншими словами, будь-який розвиток оренди зберігав можливість контролювати, з одного боку, виробництво й розподіл сільськогосподарських продуктів як джерело життя, з іншого – можливості для повторення соціального експерименту, розпочатого жовтневим переворотом 1917 року.

Нині багато говорять про можливість виникнення земельних магнатів. Але жоден земельний магнат до 1917 року не мав у власності такої кількості землі, скільки мав єдиний і монопольний магнат — Совєтська влада — у формі колгоспів, радгоспів і так званої державної власності. Така форма власності дозволяла контролювати й розподіляти всі основні джерела життя, весь отриманий врожай, всю вироблену продукцію. На драконівські заходи у вигляді застосування «зброї масового ураження», яким ставав штучний голодомор, як метод необхідного і неминучого застосування засобу придушення спротиву і досягнення перемоги проти будь-якої сили, яка потенційно може стати противником комуністичного режиму, розповів на IV Конгресі Комінтерна (5 листопада – 5 грудня 1922 р.) Прєдсєдатель Рєввоєнсовєту РСФСР тов. Л.Д.Троцкий. Виступаючи з великою доповіддю перед делегатами Конгресу (у тому числі – зарубіжними), обгрунтовуючи необхідність вилучення всіх джерел життя (тобто, застосування “зброї масового ураження” – штучного голодомору), Л.Д.Троцкий, зокрема, сказав:

“Каждая фабрика, каждый банк, каждая контора, лавка, приёмная адвоката, были крепостью против нас. Они давали воинствующей контр-революции материальную базу и органическую связь.

…мы… подошли к вопросу не с точки зрения отвлечённой хозяйственной “разумности” (Каутского, Отто Бауэра, Мартова и других поличических импотентов), а с точки зрения потребностей революционной войны. Нужно было разгромить врага, отнять у него источники питания независимо от того, в какой мере поспевала за этим организационная хозяйственная работа”.

Встановлення жорсткого контролю над усіма джерелами життя покликало до дії перший штучний голодомор 1919-1922 років. Метою його було придушити опір новітній рабовласницькій формації, що почала була формуватися з часу здійснення жовтневого перевороту 1917 року.

Ось рядки з листів тих років до органів совєтської влади:

“…як ви думаєте, чим повинні ми відмивати бруд від робочих своїх рук, коли ви навіть мило узяли на облік і тим не дозволяєте його продавати, та й усі продукти так: прийдеш у крамницю, а купити не можна — заборонено. Чи не ідіотство це?

…Вам би, товстопузим, варто було б інкогніто побувати на базарі й побачити, як простий сир продають за ЗО руб. за один фунт, а борошно — 900 руб. за пуд, а все від того, повторюю, що ви забороняєте вільний продаж і остаточно відрізали міських робітників від селян, а самі проповідуєте об’єднання”.  (Переклад з російської. – РМ).

Нема кому сьогодні згадувати про те, що відбувалося у 20-х роках, про те, як “револьвери до скронь прикладали” (Ленін), щоб вилучати всі вироблені джерела життя; зокрема, у селянина – зібраний врожай: землю начебто «дали», але вилучили геть чисто все, що на тому клаптикові вродило.

Але в селянській країні перший наступ виявився невдалим. Прийшлося у 1921 році вводити НЕП.

Друга спроба для влади виявилася вдалішою. Контроль над масами було встановлено. Він супроводжувався новим штучним голодомором 1932-1933 років.

Третій прояв цього контролю — штучний голодомор 1946-1947 років.

Ось декілька рядків із листування сільських жителів Вінницької області від 5 червня 1946 року:

«Живуть зараз добре тільки хитруни, спекулянти, шахраї, злодії, а простій людині не домогтися правди.

…У газетах пишуть, що все добре. Може десь добре, а в нас погано. У районі все погано, гірше, ніж 10 років тому, і базару ні, і церкву повалили, і ставок повалили, і лазня не працює…».

І ще листування з тих років:

«Живемо погано тому, що літо працювали, а на трудодень нічого не дали.

Картоплю забрали, і тепер приходить 1933 рік. Люди ходять — пів села — гнилу картоплю збирають, а ще треба працювати вдома й у колгоспі…». (Голод в Україні 1946-1947. – стор. 26, 29).

Різниці між листами, що описують систему контролю над усіма джерелами життя від 1919 до 1946 років, немає.

Де у світі можна було зустріти таке свавілля в оплаті роботи працюючого на землі?

Колективізація ліквідувала в нашій країні селянство як клас.

Сьогодні наших хліборобів тільки за звичкою називають селянами. Вони, по-суті, як і вимагали «вожді народу», усі були перетворені на робітників на землі.

Наслідки, що виникли від такого тотального контролю над джерелами життя, донині широким загалом в Україні усвідомлюється слабо.

“…деревня является хранительницей национальности…”, – сказав І. Сталін 10 березня 1921 року на Х з’їзді РКП(б).

Щоб знищити Українську націю, слід було знищити підґрунтя, яке зберігало Націю. Потрібно було знищити українське село. Національне українське селянство, українська основа Нації знищувалася у вигляді реалізації теоретичних основ марксизму – ліквідації класів, методом «індустріалізації» сільського господарства – колективізацією!

Робітник на землі — це складова частина механізму, плану, управління. Ніхто самостійно не вийде орати, сіяти, збирати врожай, ніхто не виведе трактор (комбайн, вантажівку) у поле чи виконувати будь-яку роботу без виданого наряду. А це вже не селянин. Практично – раб.

Термін «селянин» збережено, а суть – інша.

Встановлення феодально-рабовласницьких політико-економічних відносин у земельному питанні, ліквідація класу селянства привела до перманентної демографічної кризи українського села. На селі жити стало практично неможливо. Село стало занепадати. З села почали тікати. На глибину кризи села вказує демографічна статистика українського села – кількість сільського населення стабільно і неухильно зменшується (див таблицю):

Демографія Укр села 1950-2000

Демографія Укр села 1950-2000

“Чтобы уничтожить классы, надо… уничтожить разницу между рабочим и крестьянином, сделать всех – работниками”. – вимагає марксизм (див.: В. Ленин. Полн. собр. соч. т. 39. стр. 277).

Графік вказує, як планомірно і цілеспрямовано знищувалося українське село, знищувався клас українського селянства.

Колективізація остаточно ліквідувала в совєтській імперії селянство як клас. І якщо у 1913 р. сільського населення в Україні був 81%, то через 25 років, до 1939 року воно знизилося на 15% і складало вже 66% (у рік смерті І.Сталіна – 61,5%).

Безпосередньо перед відновленням Державності України цей рівень знизився до 32,8%. Відновлення Державності України у певному сенсі пригальмувало той процес, але не зупинило.

Нам слід давати собі звіт у тому, що відбувалося, у зв’язку з вимогою марксистської теорії перетворити всіх – “сделать всех” – робітниками. Практично – це напрям перетворення всього населення у рабів, у яких відсутні права, відсутня будь-яка власність, відсутня можливість творити зростання власного добробуту.

Прийняттям Земельного Кодексу і права приватної власності на землю зроблено певний крок до відновлення класу селянства! Як і розвиток приватного виробництва, створення малого і середнього українського бізнесу, так і процес відновлення класу українського селянства піддається потужному гальмуванню.

Земельна власність – це основа, яка дозволить вивести Україну не тільки із затяжної економічної кризи, а й з політичної. Клас селянина-хлібороба стане замовником промислових товарів (у товар перетвориться нинішня продукція виробництва), а також тих політичних сил, що забезпечать захист економічних і політичних інтересів класу селянства. В результаті швидко зросте економіка країни, а це забезпечить входження України у загальноєвропейське розвинуте співтовариство. Україна повернеться на шлях загальнолюдського прогресу.

Приватна власність на землю у такій чорноземній країні, як наша, є значною економічною силою. Залишити все це без змін не можна.

Основне – таке відновлення має бути здійснене в інтересах працюючого люду, а не якоїсь купки олігархів, які, до того, ще й явно виконують плани ліквідації Державності України.

Тому відновлення класу Українського селянства, приватної власності на землю є закономірним і необхідним етапом у зміцнення економічного потенціалу України.

Маємо давати собі звіт у тому, що відновлення ліквідованого більшовиками класу українського селянства не є процесом легким і швидкоплинним. Йому немає аналогів у світі.

Ми змушені подолати наслідки подій жовтня 1917 року, маємо пройти і цей етап у процесі відбудови Української Державності.

В Україні цей процес відновлення йде особливо повільно і важко. Йому перешкоджає – ми бачимо з того, що відбувається у Верховній Раді. Але відновлення класу селянства і становлення його незворотній. Процес цей слід було розпочати ще у 1991 році. Практично до сьогодні цього не зроблено. Його гальмували ті, кому вигідно контролювати всі джерела життя.

Нині настав час негайно розпочати процес відновлення українського селянства не тільки в ширину, а й у глибину, почати відроджувати українське село.

Клас українського селянства слід відновити.

Відновити, як можна скоріше.

 

Роман МАТУЗКО

 

Перегляди:15
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”