Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ
1. Сутність кризи
2. Механізм формування кризової поведінки
3. Причини, що ускладнюють подолання кризи
4. Стадії кризи
5. Ставлення до кризової ситуації
6. Стратегії та тактика подолання кризи
Висновок

 

Рекомендована література

Вагин И. Живи без проблем. Кризис и перемены как шанс изменить жизнь к лучшему. – СПБ.: Питер, 2002. – 160 с.
Гарбузов В.И. Человек. Жизнь. Здоровье. – СПб.: Питер, 1995.
Життєві кризи особистості. Частина 1, 2. – К.:ІЗМН ,1998 .
Тітаренко Т.М. Життєві кризи: технологія консультування. Перша частина. –К.:Главник, 2007.
Корчагина И. Кризис – время развиваться. – М.: Экмо, 2009.
Фомина Ю. Кризис – время стать счастливой. – М.: Эксмо, 2009.

Калошин В.Ф. Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх. – Х.: Вид. група «Основа», 2008.
Прихожан А.М. Психология неудачника – М.: Сфера, 1999.
Психологія і педагогіка життєтворчості: – К: ІЗМН, 1997.
Таппервайн К. Как противостоять превратностям судьбы. – СПб: Питер Пресс,1996.
Энтони Р. Преодолеть невозможное. – СПб.: Питер, 1996.Эллис А. Не давите мне на психику. – СПб.: Питер, 1997.

  1. Сутність кризи.

Криза, яка потребує пристосування до нових життєвих ситу­ацій, – важлива частина розвитку кожної людини, включаючи і військовослужбовця. Вже наше на­родження становить серйозну кризу, і мудреці стверджують, що якщо ми народились, то найважчий час позаду. Будь-яка криза часто сприймається людиною, як важкий тягар. До неї знову і знову відкладається прийняття елементарних  заходів по виходу з важкого становища, і ось “раптом” виникає криза. Більше ви відкладати не можете, необхідно щось робити. Часто це призводить, в першу чергу, до додаткового фізичного та психічного напруження. Не виключено, що в цьому стані ви відчуваєте страх, губите ясність думки і стаєте недієздатним саме в той час, коли діяти потрібно швидко та правильно. Крім того, часто в ролі збуджувачів нестерпної ситуації виступають найдорожчі нам люди, і тому вони не в змозі нам допомогти. Раптом ми опиняємося са­мотніми. Ще вчора все було гаразд /а  чи було ?/, сьогодні ж наступила криза. І якщо ви не подолаєте її, то швидко опинитесь перед іншою кризою.

Криза – рішучий, поворотний момент. Вона може бути наслідком пожежі, нападу, зґвалтування, стихійного лиха. Крім того, війни, або спаду економіки, або черговим етапом в особистому розвитку людини, тощо. Проте створювати нам труднощі спроможні не тільки великі події.  Частіше нас роздратовують маленькі дрібниці, до яких слід ставитись більш свідомо, не думаючи про них і не говорячи: “Мене дратує будь-яка дрібниця”, але розуміючи: “Я роздратовуюсь через дрібниці”. Інакше, ви даєте дрібницям привід роздратовувати вас, дозволяєте керувати їм своїми почуттями. Ви починаєте залежати від дрібниць, або від подій та обставин. Не ви контролюєте свої почуття, а події, обставини та дрібниці. Але якщо інші спроможні керувати вашими почуттями, а ви ні, то чи не означає це, що інші силь­ніші від вас, і ви не маєте на них ніякого впливу? Але ж справді ніхто і ніщо не володіє такою владою, щоб довести вас до роздратування або керувати вашими почуттями, думками та вчинками. За це відповідаєте тільки ви самі. Нехай сталось так, що ви дозволили іншим мати владу над  вами, але в будь-який момент ви можете при бажанні знову стати господарем свого життя.

Хоч ви не можете вирішувати за інших, однак ви можете вирішити за себе, як вам реагувати і як поводитись у різних ситуаціях. Ніщо не може призвести вас у роздратування, розчарувати, образити  або зробити хворим, якщо ви самі цього не бажаєте. Ніхто не зможе збудити в вас агресивність, якщо ви самі цього не дозволите. Виходить, вам слід припинити звинувачувати інших у тому, що випадає на вашу долю. Вони в цьому не винні, головна причина завжди в вас, причина, але не вина. Мова взагалі не йде про вину або невинність, а про усвідомлення того, що ми маємо всі можливості та шанси в будь-який момент і назавжди  змінити наше життя.

Можливо, тепер ви розумієте, чому одного кидає із кризи в кризу, в той час, як буття іншого відзначається легкістю і він насолоджується життям; чому комусь постійно не щастить, що б він не робив, а перед іншим двері розчиняються самі, навіть там, де раніше їх ніби не існувало; чому один весь час розлючений, а інший живе спокійним і гармонійним життям.

Але ж іноді, не зважаючи на спроби людини подолати кризу, змін майже не виникає. У чому ж справа? Мабуть у багатьох випадках ми досить “косметично” змінюємо наше життя.

Кожна криза – це черговий шанс свідомо підійти до   ситуації, що виникла, з’ясувати, ким ви є дійсно, і, виходячи з результату такого самопізнання, пізнання істинного “Я”, свідомо перетворити власну дійсність і, тим самим, змінити не тільки своє безпосереднє оточення, але й “весь світ”.

Будьмо ж пам’ятати, що ми потрапляємо в критичну ситуацію /кризу/ тільки тоді, коли не розпізнаємо свій шанс, не використовуємо його або реагуємо на неї неправильною поведінкою. Якщо час змін прийшов, ви повинні їх здійснити. Криза є шанс і запрошення здійснити зміну на краще. Життя не створює проблем, воно пропонує нам тільки шанси, нові і нові шанси повернутися до самого себе, а значить, і до кращого життя. Для оцінки свого відношення до кризи скористайтесь тестом.

Криза – стан, при якому існуючі засоби досягнення цілей стають  неадекватними, у результаті чого виникають непередбачені ситуації й проблеми. І вона  виникає тоді, коли ми чіпляємося за те, чого повинні позбутися, коли відчуваємо страх перед зміною й відновленням, коли не усвідомлюємо, що будь-яка проблема створюється нами самими, існує винятково в нашій свідомості й, отже, тільки там, і може бути вирішена.

 

2.Механізм формування кризової поведінки.

В основі криз особистості лежать дезадаптаційні процеси, які  можуть відбуватися в головних сферах людської діяльності —  пізнавальній, перетворюючій й комунікативній. Підтримка певного  рівня адаптації сприяє пом’якшенню перебігу кризових явищ особистості.

Об’єктивно дезадаптація виявляється у зміні поведінки людини в соціальному середовищі, в обмеженні здатності людини справлятися із соціальними функціями або в патологічній трансформації поведінки. Дезадаптація виступає в формі відхилень в поведінці і переживаннях суб’єкта, пов’язаних з недостатньою соціалізацією, наявністю соціально не схвалюваних настанов особистості, різкою  зміною умов існування, втратою цін нісних орієнтирів та ін.

В залежності від спрямованості життєвих очікувань у найзагальнішому вигляді можна вирізнити дві життєві стратегії, якими користується наше суспільство. Одна (до жалю, але найбільш розповсюджена) – це стратегія виживання; друга-стратегія – досягнення. Першої дотримуються ті, хто відчуває приголомшеність, невпевненість, неспроможність самостійно визначитися у зламаному світі і шукає опору в минулому. Другої дотримуються ті, хто краще оцінює свій теперішній стан, сприймає майбутнє більш оптимістично, більш позитивно оцінює перспективи суспільного розвитку, краще адаптовані до динамічності соціальних вимог.

Саме належність до тієї чи іншої стратегії (умовно можна назвати песимістичної чи оптимістичної) як способу адаптації до кризових умов є важливим як для вживання особистості так і нашого суспільства в цілому. Що ж заважає переважній більшості нашого суспільства керуватися оптимістичною життєвою стратегією?  Однією з причин є небажання адаптовуватися до змін, які відбуваються а нашому житті.

Lekziji-foto-059-pozytyv

 

3.Причини, що ускладнюють подолання кризи.

 

Мабуть в першу чергу це: тривала соціально-економічна криза, негативний вплив якої на психологію особистості ми розглянули вище; існуючі застарілі міфи, що заважають особистості адекватно сприймати змінену соціальну реальність; психологічні особливості українського національного характеру (менталітету). Продовжимо розгляд цих чинників. Щоб підійти ближче до оптимістичної  стратегії багато-кому потрібно позбутися цілої низки застарілих міфів. До них належать:

 Міф “вождизму”, сутність якого сягає корінням далекого минулого, коли всі очікування були пов’язані з приходом “доброго” царя чи князя, що поведе нас і знайде вихід з будь будь-якого становища. Але сьогодні прийдешнє України залежить не тільки і не стільки від лідерів, скільки від рівня відповідальності та свідомості кожного громадянина.

 Міф “неповноцінності”, за яким така вже наша доля – історична приреченість на перебування на задвірках цивілізації, боротьба з труднощами, які ми самі і створюємо.

Міф “нездоланності чиновницької гідри”, наслідками якого є страх перед найдрібнішими державними службовцями, сліпа віра в силу паперів і протекціонізму.

Міф “однакості”, згідно з яким до суспільної свідомості імплантовано думку, що “усі можуть усе”, а відтак підсвідомо культивується неповага до особистості, творчої індивідуальності, обдарованості, бо “чим, мовляв, я гірший”.

Міф “соціальної гармонії”, що походить від вульгарного розуміння ідеалу суспільної злагоди,  ігнорування діалектики розвитку.

Схильність до цих та інших міфів минулого негативно впливає на поведінку, моральні настанови багатьох верств населення України, роблячи їх заново безвідповідальними, пасивними, песимістами.

Щоб зрозуміти витоки психологічного стану пересічного українця в умовах соціально-економічної кризи доцільно далі розглянути психологічні особливості українського національного характеру.

Наш видатний педагог Ващенко Г.Г. спробував обгрунтувати ці психологічні особливості, та визначити з цих позицій причини невдач українського народу. Він вказує на такі національні недоліки: індивідуалізм, амбітність, особливо хвилюють його нерішучість, інертність, слабкі прояви в українців волі і характеру. Крім того тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породжувала соціальну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв’язати її проблеми. Багатьма дослідниками українського етносу також відокремлюється недостатня розвиненість соціальної волі. Перевага емоційності, споглядальності, прийливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставленні цілі не були досягнуті, чи реалізувалися не так, як були задумані. Таким чином менталітет української нації може виявлятись в зниженні впевненості в собі та оптимізмі пересічного українця.

Більш детальніше ці риси розглянемо в контексті “локусу контролю” (термін було запроваджено Дж.Роттером в 1954р.) Він є суттєвим фактором, що зумовляє характер активності, оптимізму особливості, її соціальну поведінку, власне те, що є суттєвим для вибору життєвої стратегії.

Локус контролю можна визначити як міру, якою людина сприймає своє життя як контрольоване власними зусиллями та діями, або контрольоване зовні, зовнішніми силами. В загальному вигляді локус контролю означає схильність людини як индивіда і як представника певної культури – приписувати відповідальність за важливі події свого життя самому собі (така людина відноситься до інтерналів) або різним зовнішнім факторам –іншим людям, об’єктивним зовнішнім умовам (така людина відноситься до екстерналів).

За детальнішого аналізу локус контролю містить в собі:

по-перше, світоглядний елемент, уявлення про те, яким чином керується світ;

по-друге, індивідуальне почуття особистого контролю, відчуття себе хазяїном своєї долі;

по-третє, пов’язану з цим систему самооцінок та інших характеристик.

В цілому вся наша цивілізація (а особливо наша нація) улаштована так, що більшість людей звикла вважати, що хтось інший або суспільство вирішують за них, що добре, а що погано, що правильно, а що неправильно, як потрібно розважатися, а як сумувати. Інакше кажучи, в прийнятті рішення та скоянні вчинків ми керуємося екстерналістю – опорою не на себе, а на оточення або обставини.

Екстернали вважають, що їх успіхи та невдачі регулюються зовнішніми факторами – такими, як доля, удача, щасливий випадок, впливові особи. Екстернали вірять в те, що вони заручники долі. В будь-якій складній ситуації вони миттєво починають шукати, на кого можна перекласти вину за власні труднощі. Це можуть бути батьки, діти, начальники, Президент, Верховна Рада, холод, спека тощо, тільки б не вони самі.

Це і зрозуміло: бо тільки людина спробує взяти відпопідальність на себе, як зразу прийдеться щось робити для покращання ситуації. На відоме питання “Хто винуватий” є готова відповідь ”Стрілочник”. Це багато в чому пояснює і наступний крок: “Що робити” – “Покарати стрілочника”. Винуваті покарані, всі спокійні, совість чиста, але … нічого не змінилося.

Інтернали, як полярність екстерналам, вірять в те, що вдача або невдача визначаються їхніми власними діями та здібностями (тобто внутрішніми факторами), вони більшою мірою впливають на своє життя. Тому інтернали схильні інтерпретувати події свого життя як результат власних дій, вони вважають, що те, як складається їх життя, залежить від них самих значно більше, ніж від обставин, а тому вміють ставити мету та досягати її- бути в житті переможцями, а не переможеними. Вони беруть на себе відповідальність не лише за успіхи, але й за невдачі у власному житті, а також в сім’ї, в своїх відносинах з людьми тощо. Взагалі, будь-яку ситуацію вони намагаються зробити максимально результативною. Для них характерним є стійкість і принциповість в відстоюванні своїх поглядів, цінностей.

В протилежність цому екстернали сильніше підвладні соціальному впливу, гірше адаптуються. Вони більш конформні, більш підвладні авторитетам та залежні від суспільства, від соціальної ситуації в цілому. Екстернали менш терпеливі та більш нетерплячі в ситуації подолання кризи. Їхня емоційна нестабільність нерідко супроводжується незадоволенням своїм життям та становищем у суспільстві.

Інтернали більш впевнені у своїй спроможності вирішувати проблеми. Головний компонент структури інтернальності – впевненість у тому, що людина може все. Все що відбувається з нею, залежить від її особистої активності, спроможності контролювати ситуацію та творчо реалізувати себе.

Саме в процесі сьогодення, коли потрібно подолати кризу, адаптуватися до нових умов, важливою соціально-психологічною характеристикою особистості стає ступінь активності її власних зусиль, спрямованих на подалання житєвих труднощів, почуття власної відповідальності, пов’язане з вірою в успішне майбутнє, тобто інтернальність.

Нижче розглянемо наскількі українці зараз відчувають свою особисту залежність від зовнішніх обставин взагалі і від владних структур (еліти) зокрема, і як це ставлення може впливати на нинішню ситуацію в суспільстві (по результатам соціологічних досліджень). Показовими є відповіді на такі питання (дані наведенні у відсотках):

Наскільки ваше життя належить від тих хто складає еліту?

  • Дуже залежить -38,2.
  • Залежить достатньо -37,1.
  • Мало залежить -9,0.
  • Майже не залежить -8,0.

Таким чином, більшість людей відчуває суттєву залежність свого життя від зовнішніх обставин і, зокрема, від правлячої еліти. Хоча сама еліта демонструє значну інтернальну спрямованість порівняно з основною вибіркою.

Показовою є тенденція, виявлена у відповідях на запитання, що допомогло б насамперед Вам або Вашим дітям (при бажанні) зробити політичну кар’єру. Переважна більшість респондентів визначає знову таки “зовнішні обставини”, не сподіваючись на власні сили, знання.

Ця тенденція наочно продемонстрована в показниках, що подані далі, %:

  • Гарна освіта в нашій країні -17,3.
  • Гарна освіта на заході -13,3.
  • Активне заняття політикою -13,0.
  • Родина та друзі у вищих колах -33,0.
  • Наявність чималих грошей – 51,0.

Тим часом представники елітної групи на запитання: “Як ви вважаєте, великий успіх – це результат кропіткої роботи чи щасливий збіг обставин ?”- відповідають, що це кропітка праця (75%), це щасливий збіг обставин (15%). Показовим для тенденцій у сприйманні навколишньої ситуації є й питання про очікування людини щодо тенденцій її життя у майбутньому.

Оптимістичний погляд в майбутнє активізує зусилля, надає сил і наснаги для подолання труднощів, поліпшення свого життя. А вже досягнуті успіхи підкріплюють сподівання.

Оптимістичний погляд в майбутнє активізує зусилля, надає сил і наснаги для подолання труднощів, поліпшення свого життя. А вже досягнуті успіхи підкріплюють сподівання.

Яка ж тенденція становлення до свого майбутнього панує в суспільстві? Порівняння відповідей елітної групи та основної вибірки пересічних громадян вказує на більш оптимістичну тенденцію елітної групи та песимістичну спрямованість ставлення до  свого майбутнього основної маси населення. Про це свідчать відповіді на питання, як зміниться ваше життя в майбутньому, %

Lekziji-foto-060-pozytyv

Аналогічне опитування проведене серед інтерналів та екстерналів, свідчать про значний оптимізм перших.

Як бачимо психологічні особливості  (що стосуються локусу контролю) людей, які склалися на протязі тривалого часу, продовжують, в основному, негативно впливати на їх поведінку, ставлення до ситуацій, кризи та можливостей їх вирішення. Тому проблема внутрішнього усвідомлення відповідальності за свою долю, дії та вчинки набуває нового ракурсу та актуальності. Проте її вирішення  ускладнюються тим, що в Україні поки що діє сформований, так званий “дистресовий досвід поразки”, оскількі враження минулого зберігається у психічному житті  і діє відповідно до схожої нової ситуації.

 

4.Стадії кризи.

 

Lekziji-foto-061-pozytyv

  1. Ставлення до кризової ситуації.

У кризовій ситуації людина втрачає психічну гнучкість, сприймаючи все надто прямолінійно. Па­раліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають реальному погляду на речі.

Допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитись з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, стресових ситуацій, травмуючих життєвих обставин.

Розглянемо, які типи ставлення до кризової ситуації є найхарак­тернішими.

Ігноруюче ставлення. Людина не хоче або не може реально оцінити наслідки того, що відбувається. Вона всіляко намагається не помічати непорозумінь, конфліктів, які виникають все частіше і частіше у взаємодії з оточуючими. Вона заплющує очі на професійні проблеми, яких раніше не було. Вона не хоче бачити погіршення стану свого здоров’я, яке також свідчить про наявність кризового стану.

Чому обирається саме “страусяча” політика? Людина може не мати внутрішніх ресурсів, енергії, сил для того, щоб поглянути правді у вічі. Можливо; ігноруюче ставлення с віддаленим результатом якоїсь психічної травми, що її людина зазнала ще в дитинстві, коли насправді не мала ніякої змоги протидіяти обставинам.

Чи буває ігноруюче ставлення до кризи корисним? Певною мірою, так. Твердячи собі, що все гаразд, що проблем немає, людина відчу­ває впевненість у собі і легше долає перешкоди. Але тотальні ігнору­вання складних життєвих обставин, захоплення створеною на влас­ний смак ілюзорною дійсністю до добра не доведуть. Гострі симпто­ми стануть хронічними, криза від поверхової перейде до глибокої, і дорогоцінний час буде втрачено.

За зневажання кризи, невміння розпочати перегляд своїх прагнень, цінностей, уподобань, небажання пошуку нової життєвої траєкторії людина може розплачуватись місяцями і навіть роками. Дехто буде по­стійно відчувати втому, скаржитись на виснаження. Хтось не зможе подолати самотності, емоційного вакууму, в якому опиняється.

Люди, котрі ігнорували свої реальні життєві кризи, пізніше, як пра­вило, відчуватимуть хронічний параліч волі, нездатність до самостійних рішень. Хтось втратить творчі здібності, смак до пошуку і вважатиме, що роки беруть своє. У деякого з’являться серйозні проблеми зі здо­ров’ям: порушення сну, мігрені, підвищення тиску тощо.

Чимало лю­дей намагатиметься частіше повертатися у спогадах до дитинства і молодості, коли яскраво відчувалася насолода життям, яке сьогодні перетворилося на одноманітні сірі будні.

Перебільшуюче ставлення. Коли замість ігнорування симптомів кризи в людини виникає паніка, що зростає як гірська лавина, йдеть­ся про протилежне першому ставлення до кризової ситуації.

Людина фіксує кожну, навіть зовсім випадкову зміну обставин як знак, що віщує про поглиблення страждань, зростання неприємно­стей. До свого здоров’я, свого психічного стану вона ставиться як справжній іпохондрик, перебільшуючи, гіперболізуючи кожну дріб­ничку.

Якщо ми постійно чекаємо чогось поганого, ми обов’язково ство­рюємо собі небажані установки, провокуючи ускладнення ситуації, зменшуючи власну можливість адекватного реагування на нові, несприятливі обставини.

І юнакам, і дорослим людям інколи “подобається звуження свідо­мості до меж окремої пристрасті, якщо вони вважають цю пристрасть цінною, наприклад, любов, помсту за образу, насильство на користь якоїсь справи. Якщо пристрасть зменшиться або взагалі зникне, життя може втратити всілякий сенс, позбутися глибини.

Що дає людині такий добровільний полон? Вже не треба брати на себе відповідальність, приймати самостійні рішення. Людину ніби не­се бурхливий гірський потік, вона відчуває величезний приплив енергії і водночас запрограмованість, закодованість поведінки.

Демонстративне ставлення. Деякі особистості постійно підкре­слюють, що їхня ситуація — найгірша, що доля до них найнесправедливіша, що життєвих випробувань у “їхньому житті надто багато. Якщо хвороба, то така складна і небезпечна, якої досі навколо не бу­ло, якщо сімейний конфлікт, то про його жахливі подробиці знати­муть всі знайомі, сусіди, співпрацівники, рідні і друзі.

Навіщо свої страждання демонструвати, привертати до них увагу? Передовсім для того, щоб отримати співчуття, щоб постійно відчува­ти до себе інтерес, потурання, попуски. Бути в ролі страждальця, жертви не так вже й погано, адже жертва непомітно експлуатує ото­чуючих, формує в них емоційну залежність від себе, маніпулюючи відвертим бажанням допомогти, підтримати.

Людина з демонстративними ставленням до кризи нерідко вико­ристовує власне тіло як засіб привертання до себе більшої уваги. Во­на відчуває порушення сну, апетиту, постійний головний біль або раптові серцебиття і демонструє ці симптоми як специфічний засіб для посилення контактів. Всі починають бігати навколо, хвилюва­тись, викликати “швидку допомогу”, і це тимчасово задовольняє страждальця, дає йому змогу відчути себе в центрі подій.

Несприятливі життєві обставини трактуються з утилітарного боку, і життєва позиція стає рентною. Людина постійно бідкається, скар­житься, пише листи до редакцій, ходить до юридичної консультації, наполягає на отриманні державної допомоги, компенсації тощо. Ро­зуміючи, що самостійно вона не зможе впоратись з обставинами, во­на досить послідовно користується своїм станом з корисною для себе метою.

Волюнтаристське ставлення. Потрапивши у кризову ситуацію, лю­дина з волюнтаристським ставленням до власного життя починає з подвоєною енергією заперечувати дійсності. Вона не приймає реаль­ності, не хоче рахуватися з погіршенням працездатності, загостреності хронічних захворювань, необхідністю спинитися в своєму рухові вперед і, можливо, трохи змінити напрям або подбати про надійне оточення.

Ну що, каже такий чоловік собі, нема жодної надії? Глухий кут? Вельми болісно? Нічого! Я зможу примусити себе жити так, ніби нічого не трапилось! Я працюватиму вдесятеро більше, я так себе за­вантажу, що на страждання просто не вистачить сил. Переживають лише панночки, а справжній чоловік лише посміхається. Негоди тре­ба не помічати, ставитися до них з презирством. Відчай — перетво­рювати на тренажер для розвитку волі, загартування характеру.

У такої людини завжди є чіткий план дій, є мета, від якої не мож­на відступати. Рухаючись під батогом власної волі, вона десь у гли­бині душі не любить себе, не приймає своїх слабкостей, не дозволяє собі хоч інколи відпочити, розслабитись, побути безпосередньою, слабкою, втомленою. До речі, від оточуючих вона чекає схожої по­ведінки і тому нерідко потерпає від самотності.

Вольові перевантаження не безмежні. Страждаюча людина, яка не дозволяє собі страждати, загрожує власному здоров’ю, штучно затя­гуючи, поглиблюючи кризу. Вчитися упокоренню перед тим, шо ста­лося — це вчитися жити сьогоденням, сприймаючи реальність такою, якою вона насправді є, а не такою, якою повинна бути, виходячи з наших планів. Жорстокість по відношенню до себе непомітно обер­тається жорстокістю, спрямованою на інших.

Продуктивне ставлення. Знайти людину з таким зрілим ставленням до кризових життєвих ситуацій нелегко. Так людина тверезо, терпля­че сприймає себе завжди, і в часи везіння, вдачі, натхнення, і в періоди загибелі надій, краху найзаповітніших мрій і бажань.

Як ми вибачаємо собі нежить або ангіну, таким же чином слід навчитися вибачати собі і тимчасову втрату смаку до життя, до спіл­кування, зростання дратівливості, незадоволеності собою, своїми професійними, навчальними справами, звичками, оточенням.

Людина з продуктивним ставленням до кризи пам’ятає про подібні скрути у власному житті, не втрачаючи надії поступово впо­ратись із ними. Спустошеність і відчуженість — це дуже неприємно, але це не триватиме вічно. Інколи треба відволіктися, розслабитися, зняти напруження, щоб побачити, що робити далі. Інколи опануван­ня стає можливим у формі прояву своїх емоцій, гіркого плачу, вибуху гніву. Дехто звертається до свого оточення за допомогою.

Продуктивне ставлення до кризи передбачає володіння людиною цілою гамою стратегій самоопанування. Залежно від конкретної си­туації використовування цих стратегій може бути досить гнучким, різ­нобічним, тоді як чотири попередні типи ставлень до кризи передбачали оволодіння переважно однією якоюсь стратегією опанування, далеко не завжди адекватною ані щодо стану людини, ані щодо характеру си­туації.

Відмовлятися від старих звичок, руйнувати свій багаторічний стиль життя кожному дуже болісно, але важливо розуміти, пам’ятати, вірити, що все одно це треба колись розпочинати, що кожен час від часу переживає подібні кризи, що вихід із найбільшої скрути все од­но буде знайдено.

Людина з продуктивним ставленням до кризи вміє рішуче відштовх­нутися від берегів повсякденності і зважитись на пошук нових жит­тєвих смислів. Криза — це не лише страждання, це й великі можли­вості, несподівані перспективи. Скористатися ними — неабияке мис­тецтво, якого можна поступово навчитися.

 

  1. Стратегії та тактика подолання кризи.

 

У кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити. Навіть якщо це насправді так, все одно вихід є — людина здатна змінити своє ставлення до того, що трапилось; подолати напруження, зменшити тривогу.

Між характеристиками суб’єктивного смислового простору та ефективністю адаптаційних можливостей людини є певний зв’язок. Важливо мати, по-перше, уявлення про ситуацію, і по-друге, уявлен­ня про способи її подолання. Так зване опануван­ня—це індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією відповідно до її власної логіки, значущості для людини та її сьогоднішніми можли­востями.

Навіщо людині опановувати ситуацію? Щоб забезпечити та під­тримувати певний рівень психічного та фізичного здоров’я, хоча б мінімальне самоприйнятгя, задоволеність власною стресостійкістю, адаптованістю.

В який же спосіб здійснюється індивідуальне опанування? Від чого воно залежить?

Опанування може бути як цілком усвідомлюваним, так і частково або зовсім несвідомим.

Класичні захисні механізми, що їх вперше описано 3. Фрейдом, типу раціоналізації, проекції, придушення, є знайомими кожному з власного досвіду прикладами опанування.

Опанування — це така поведінка, яка використовується людиною для керування власним передбаченням і переживанням кризової си­туації. Це безперервні спроби в думках і діях відповідати конкретним вимогам, що їх диктує, передбачає ситуація. Особистість інтерпретує ці вимоги як очікування від неї певних випробувань, що перевищу­ють її сьогоднішні можливості.

Загалом існують такі загальні типи опанування:

Lekziji-foto-062-pozytyv

Людина обирає саме той спосіб опанування, який більше відпо­відає вимогам ситуації, з одного боку, і її власним індивідуальним особливостям, її досвіду, емоційному стану, з іншого.

Які функції виконує опанування? Якщо ми не зможемо вчасно опанувати ситуацію, вона опанує нами. Ми захлинемось у власних стражданнях, не маючи сил протидіяти, або імпульсивно починати­мемо одну спробу розв’язати колізію за іншою, не даючи собі шансів спокійно зважити аргументи, визначити обставини обміркувати план дій.

Завдяки опануванню людина бере себе в руки, відчуваючи готов­ність щось змінити у власному житті, з чогось почати важкий шлях уперед. Опанування виконує також і функцію поступового вирішення проблеми. В обох випадках можливі як дійовий, так і суто уявлюваний модуси реагування на скрутні обставини.

Тактика подолання кризи представлена нижче на схемі.

Lekziji-foto-063-pozytyv

В цілому криза сприяє зростанню особистості, і це виявляється в наступному:

Криза стає для людини вчителем! Вона її вчить!

Дає людині величезний особистісний ріст і розвиток!

Загартовує характер.
Людина знаходить величезний досвід і мудрість!

Розкриває нові великі можливості людини.

Людина знаходить новий спосіб мислення (позитивний).

Дає можливість людині зрозуміти чи правильно вона йде по життю.
.Дає людині можливість переосмислити деякі свої дії  і все життя цілком.
Криза виявляє суть багатьох людей і речей.

Криза примушує думати, діяти, переглянути всі цінності. Відкрити своє справжнє призначення. Відчути світ. Подивитися людям в очі.

І саме головне, навчитися сприйматти нове.

 

 

 

 

Кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, почесний професор Аерокосмічної академії України, заслужений працівник освіти України, старший науковий співробітник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України, доцент Інституту педагогіки та КОІПОПК 

Володимир КАЛОШИН

 

 

 

 

 

Перегляди:31
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”