Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

Де знаходиться Росія?

 

Можливо, це когось здивує, але Росії немає.

Спробуйте знайти. На мапі. Будь-якого масштабу. Не шукайте: Росії немає!

Де розташована Московія — відомо. Особливо — станом на 1462 рік. Тобто є історичне ядро, з якого починалося розширення до розмірів сучасної імперії. Ця Московія фігурує на всіх мапах.

Згодом, зі зростанням імперських амбіцій, на мапах Московії почнуть писати, що маленький улус Золотої Орди — Московське князівство — це Русь, добре знаючи, що історичне ядро Руси — Київ і землі навколо нього. Щоб привласнити собі назву «Русь», наші інтернаціональні брати, які генетично є угро-фінами, почали навіть називати себе «русскімі славянамі»…

Про Куликовську битву московитів з татаро-монголами, яка, начебто, поклала край пануванню Золотої Орди над Московією, пам’ятають нібито всі. Але лише одиниці згадають, хто насправді виграв ту битву, коли воїнство Димитрія Донського почало тікати?

У спину ординцям, які з переможним кличем переслідували тих, хто тікав, ударив Засадний полк під командуванням онука Великого князя Литовського Гедиміна Димитрія Боброка-Волинського.

Дмитро — з Волині. Тобто тієї, що в Україні. Але кажуть про перемогу «русскаго оружія»…

Колись, коли Московії на берегах Чорного моря навіть і близько не було, український козацький флот на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним перетворили Чорне море на внутрішнє козацьке озеро. Тільки за весну–літо 1616 року козацька флотилія, очолювана Сагайдачним, здійснила кілька переможних морських походів на Кафу, Синоп і Трапезунд.

У часи Петра І українське козацтво на чолі з гетьманом Іваном Мазепою штурмом здолало фортецю турків Азов. Після взяття його «car pil na umor, swętkując swoje pierwsze wielke zwycęstwo» («Цар пив до непритомности, святкуючи свою першу велику перемогу»).

Далі цар сипав нагородами за зроблений внесок до найвдалішого успіху російської зброї: «Роздавав золоті медалі, посуд, хутра, сипалися звання, службові підвищення і нові призначення. А потім знову алкоголь поплив широким потоком» (Wіadysіaw A. Serczyk. Piotr I Wielki. — Wrocіaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1977. — S. 49, 50).

Завдяки українцям перемогу було здобуто і під Ізмаїлом. Вивчаючи ситуацію, О. Суворов найперше усвідомив, що без участи галерної флотилії Чорноморського козацтва і захоплення її морською піхотою острова Сулин ізмаїльську фортецю не здолати. Українська Чорноморська флотилія своїми діями та маневрами створила сприятливу ситуацію для перемоги ескадри Ушакова, у декілька разів слабшої від турецької. Так, турецьке судно «Капудане» було захоплене завдяки повстанню полонених українських козаків.

Козацька піхота, очолювана А. Головатим, захопила в самому Ізмаїлі важку турецьку артилерію навпроти острова Сулин. Острів і редут Табія перебували в руках козацької морської піхоти. Тож Ізмаїл опинився між двома вогнями. Так фактично козацька флотилія Чепіги та Головатого взяла Ізмаїл. Хоча, кажуть, якийсь Суворов…

У Кримській війні оборону Севастополя 1856 року переважно здійснювали рекрути з України. Комусь не дуже вигідно згадувати, що солдати і моряки, яких одягала у свої мундири армія Російської імперії, були майже повністю етнічними українцями, а не так званими великоросами. А суть у тому, що, за правилами комплектації, особовий склад Чорноморського флоту, через відсутність розвинутих транспортних комунікацій, комплектувався з вихідців з українських губерній імперії — на відміну від Балтійського (куди ближче було везти новобранців), який складався з великоросів. Тому герої-матроси в Севастополі були українцями. Найвідоміші — подолянин Петро Маркович Кішка, кріпак із села Ометинці Вінницької области та багато інших, з прізвищ яких явно видно, що вони «не китайці», — Гнат Шевченко, М. Мартинюк, І. Димченко, В. Чумаченко, Г. Ткаченко, Н. Пишенко…

 

Сучасна адміністративна Росія без територій поневолених нею народів

De Rosija-image2

 
 

Але твердять знову про «доблєсть русскаго оружія», «город русскай слави»…

За статистичними даними, на початок 1917 року з 6798 тис. військовиків діючої армії Російської імперії та 2260 тисяч — у запасних частинах, українців було 3,5 мільйона. Тобто майже на 40% російська армія складалася з українців, а на Чорноморському флоті українці становили близько 65% особового складу (русскіє — 28%, інші — менше 7%).

Тож не випадково, що з відновленням незалежности України та створенням Української Народної Республіки у 1917 році починає формуватися Український чорноморський флот на базі імперського флоту.

14 січня 1918 р. Центральна Рада прийняла «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки»;

29 квітня 1918 р. — на кораблях Чорноморського флоту піднято прапори військового Українського флоту, затверджені згаданим законом;

15 липня 1918 р. — прийнято закон про уніформу українського флоту;

18 липня 1918 р. — прийнято закон про військово-морський прапор.

Отже, всюди бачимо участь українців у будівництві Російської імперії, але щодо переможної участи українців наші інтернаціональні брати згадувати бажання не мають.

Від Петра І Московська імперія виступає як всеросійська. У цій імперії ми бачимо колишній Туруханський край, Туркменію, Хіву, Бухару (у складі Туркестанського краю). Була навіть Фінляндія. Але де, власне, сама Росія в Російській імперії — ми не бачимо…

Ніде не зафіксовано назву території, яка мала б етнонім «Росія», немає її міжнародно визнаних меж, тобто кордонів. Кордонів Росії немає.

Ось була колись Британська імперія, у володіннях якої ніколи не заходило сонце. У ній ми також бачили, що є Індія, Ірак, Трансйорданія чи, навіть, Мальта.

Була колись Французька імперія, у володіннях якої ми бачили Алжир, В’єтнам, Камбоджу чи, наприклад, Конго.

Але у Французькій чи Британській імперії був «метропольний центр» — власне Франція, Британія.

І тут ми зі здивуванням помічаємо, що є така ось собі величезна держава, яка виступає під назвою Російська імперія. Але відсутній «метропольний центр», немає Росії!

Якось колишній прем’єр Російської імперії Петро Столипін, виступаючи у Государствєнном Совєті з промовою щодо побудови Амурської залізниці, 31 травня 1908 року сказав (переклад з російської тут і далі наш. — Авт.): «Амурська дорога — підприємство безперечно культурне, оскільки воно наближає до серцевини держави наші цінні колоніальні володіння».

У цій промові він зазначив таке: «…Наші далекосхідні володіння є єдиними нашими колоніальними володіннями… Зрозуміло, що нагальною для Росії потребою є з’єднання цих дальніх володінь залізним шляхом з метрополією».

Отже, поняття метрополії є. Але де сама метрополія?

Іншими словами — де Росія?

Визначених меж безпосередньої Росії немає.

На мапах сьогодні ми бачимо Російську Федерацію, в якій є Якутія, є Башкортостан, Татарстан чи Тува (анексована тихцем у 1944 році Тувинська Народна Республіка).

Туву в складі Російської Федерації ми бачимо. Але ж Тува — це не Росія. Це — Тува. А де, власне, сама Росія? Росії немає!

Отже, Україна 350 років перебувала у складі володінь метрополії, у якої немає власної назви і меж.

 

Друга світова війна: де був «Русскій» фронт?

Його не було.

Русскій фронт відсутній.

Було чотири Українські фронти, три — Білоруські.

Трохи раніше були «Воронєжскій», «Стєпной» та інші. Не було тільки фронту «Русскій». Так! Загальновизначеного «Русского» фронту не було.

«Союз» називали «Росією» або «Совєтською Росією». Була «Красная Армія», «Совєтська Армія». Але «Русскої Армії» не було.

Була «Русская Освободительная Армія». Скорочено — РОА. Армія генерала Власова. Хоч як дивно, але навіть нормально звучить. Проте фронту за назвою «Русскій» — не було.

Дещо було близьке за поняттями — був «Східний фронт»… «Східний», але не «Русскій»…

Де був «русскій» фронт? Його немає. Він відсутній. Немає такого фронту…

Була Українська Повстанська Армія. Але, знову ж, «Українська». Тобто та, яка утворювала «П’ятий Український Фронт»…

Були навіть переговори між РОА і УПА про співпрацю. УПА відмовилася співробітничати з гітлерівськими посіпаками. Відомий факт.

Є поняття «Красная Армія», є — «совєтскіє войска», але щодо армії «русской» маємо одне чітке визначення — РОА, «Русская Освободительная…» Тобто та мільйонна армія, яка під командуванням Власова тісно співпрацювала з нацистами. Одним словом — «власовці». Це й був «русскій» фронт.

Але після Перемоги був і відомий тост. Тост «за здоровье русского народа». Тост, який у Кремлі викликав овації. Тост не за «союзні» республіки і суверенні народи, які були основою білоруських партизанських загонів, з’єднань ковпаківців, не за стрижень народів, які формували так званий «інтернаціональний» і «добровільний» Совєтський Союз, які своїм жертовним внеском перемогли агресора. Тост виявився чітким і неоднозначним:

«Я піднімаю тост за здоров’я русскаго народу тому, що він заслужив у цій війні загальне визнання, як керівна сила Радянського Союзу з-серед усіх народів нашої країни.

Я піднімаю тост за здоров’я русскаго народу не тільки тому, що він — керівний народ»

Не за здоров’я руськіх з РОА пили? За той, «керівний», яким є власовці?

А де ж поділися ті, хто формував три Білоруських фронти, чотири Українських?!

Відомі переможні фронти: три Білоруських, чотири Українських, але як «руководящій» — то, як виявляється, чомусь тільки той, який відсутній, — русскій.

Така ось дивна інтернаціональна справедливість — як посилати на смерть, то фронти аж чотири українських, як тост за Перемогу — українців немає.

Отже, основу Московської імперії, всупереч міфу про перемоги лише «русскаго оружія», формувала доблесть і звитяга українських бійців.

 

 

Роман МАТУЗКО

«Українське слово» Випуск №36 (3339)  5 вересня – 11 вересня 2007 року

Перегляди:71
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”