< -Інші статті цього автора

Інформаційна безпека будь-якої країни полягає у формуванні вигідного для суспільства (нації) внутрішнього інформаційного середовища (у межах країни) та здійсненні ефективного впливу на зовнішнє (за межами країни) з метою забезпечення власної стабільності та процвітання.

Тут не йдеться про інформацію, що складає державну або службову таємницю, а тільки про таку, що законодавчо необмежена  до розповсюдження.

1. Звичайно поточна інформація, що заслуговує на увагу, створюється та розповсюджується: (а) державними установами; (б) інформаційними агентствами; (в) пресою; (г) телебаченням; (д) рекламними агентствами, (е) видавцями довідкової літератури.

2. Безперервний потік певної інформації так чи інакше впливає на свідомість громадян і створює конкретне інформаційне середовище, що може сприяти загальному розвитку суспільства (країни) або ж і гальмувати його.

3. Намагаючись впливати на формування інформаційного середовища слід врахувати, що інформація створює конкретні тенденції у мисленні переважної частини суспільства, що може виражатися в посиленні патріотизму, розвитку національної гідності,  соціальній активності або ж навпаки в розвитку комплексу меншовартості, зневаги до себе і свого народу, виявах шовінізму, агресивності, депресії. Слід врахувати, що політично і економічно сильні країни завжди будувалися за принципами: єдиний народ, єдина мова, єдина віра, плюс повага до атрибутів власної державності. Отже, формування вигідного інформаційного середовища означає сприяння єдності і взаємній злагоді у суспільстві. З іншого боку злагода зростає на основі взаємної довіри, звідки – потреба свободи та альтернативності інформації (вільно виражені протилежні думки сприяють пошуку істини та динамізації суспільства).

4. То як у такому випадку здійснювати вплив на інформаційне середовище з боку держави?

Для початку визначимо 4 (чотири)  позиції в підходах до створення та поширення інформації

1’ – загальнонародний інтерес, як поняття об’єктивне (позиція, що визначається Конституцією, законодавчими актами і т.п.; теоретично має бути основою для роботи і правлячих, і опозиційних партій – і державних, і громадських чи приватних структур; відмова від цієї позиції фактично є злочином проти держави; приклад – визнання непорушності кордонів та територіальної цілісності);

2’ – позиція державних структур (поточна державна політика, яка є результатом вільного вибору державних діячів чи конкретних посадових осіб; в основі теж має являти собою вираження загальнонародних інтересів, але може критикуватися опозицією і змінюється або в процесі конструктивних переговорів та творчих пошуків, або з заміною політичних лідерів чи посадових осіб у робочому порядку чи через виборчі механізми);

3’ – альтернативна позиція (критичний підхід громадян чи об’єднань громадян до конкретних політичних чи організаційних кроків державних структур);

4’ – позиція будь-яких інших держав (завжди виходить з власного загальнонародного інтересу конкретної держави (1&rsquo і в залежності від конктретної позиції власних державних структур (2&rsquo може бути ворожою або прийнятною (слово дружньою буде відверто неточне) щодо країни-об’єкта (об’єкта застосування системи ІБ).

Отже, система ІБ держави-об’єкта має: визначати 2’ з метою забезпечити 1’, встановити взаємодію з 3’ і максимально нейтралізувати 4’. 

Реальна ситуація в Україні визначається скоріше протилежною формулою:

максимальна активність 4’, що відчутно впливає на 3’, символічна присутність 2’, і відносна нейтралізація 1’.

Очевидно, що

такий стан речей переорієнтовує свідомість суспільства на позиції вигідні державам-сусідам (чи економічним партнерам), знижує особисту відповідальність власних політиків та державних службовців, знижує елементарну дисципліну у ставленні до своєї держави та інтересів власного народу (рівень взаємних вимог до встановлених правил суспільного життя), сприяє загальній депресії та зневірі, формує суспільство потенційних емігрантів.

Практично слід одразу визнати, що в основі інформаційної політики унітарної держави лежить утвердження єдиної державної мови, єдиної національної культури і єдиного народу за ознакою громадянства (без урахування етнічних коренів; поклик предків різних національностей у громадян єдиної держави може виражатися виключно в діяльності недержавних організацій “за інтересами” у межах, що не суперечать її Конституції і не впливають на  її внутрішню та зовнішню політику; всяка полеміка щодо “справжності чи несправжності” громадян має бути виключена – тільки так можна забезпечити справжню рівність громадян і єдність народу).

Далі: розмежування внутрішньої та зовнішньої спрямованості такої політики. Внутрішня – це формування в народу власного погляду на події та факти з точки зору власного суверенітету і власного місця у світовому співтоваристві. Зовнішня – поширення, прямими чи непрямими засобами, вигідної інформації про власну державу (невигідну поширять інші; з іншого боку об’єктивна інформація також може бути вигідною, бо вже свідчить про відкритість суспільства і протистоїть відвертій дезінформації, яка може подаватися і просто з комерційними цілями).

5. Тепер створимо таблицю показників, де буде відображено бажане становище з тим чи іншим показником ІБ умовно прийняте за норму і, відповідно,  реальне становище в Україні.

6. Підсумуємо.

На сьогодні вдосконалення системи інформаційної безпеки має полягати (І) у вдосконаленні внутрішнього її напрямку та (ІІ) в розвитку зовнішнього.

І.

Довершити впровадження державної мови в життя і діяльність державних структур, особливо освітніх закладів.

Вирішити питання з фінансуванням ДІНАУ, можливо через часткове акціонування; можливо стимулювання розвитку альтернативних інформаційних агентств, що могли б забезпечити двосторонній інформативний зв’язок з зарубіжними країнами.

Вирішити питання з пресою, яка практично силоміць нав’язує читачеві мову сусідньої країни, а з нею і моральні пріоритети, далекі від національних інтересів. Якщо не кардинальні обмеження, то принаймі радикальні податкові пільги на видання державною мовою (про двомовні не йдеться, бо основний аргумент на користь відходу від державної мови, що така друкована продукція “не продається&rdquo.

Впровадити систему штрафів за порушення закону про мови, це краще поповнить бюджет ніж марки гербового збору (які тільки створюють додаткову звітність та додаткові нервові стреси).

Суть подібних заходів: створити для громадян сприятливе україномовне середовище, що є важливою умовою для успішного освоєння будь-якої мови, дисциплінувати у цьому відношенні чиновницький апарат, стимулювати нарешті (хоча б до 10-річчя Незалежності) масове засвоєння народом власної державної мови.

ІІ.

Шукати можливості розвитку словникової справи та масових видань довідкової літератури іноземними мовами.

Розвивати власну інформаційну присутність у зарубіжних країнах. В т.ч. використовуючи існуючі осередки в діаспорі.

Стаття 1999 року.