Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
ХХ Міжнародний промисловий форум. 16-19 листопада (МВЦ на “Лівобережній”)
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

ЗМІСТ

Вступ

  1. Сутність та зміст професійної етики офіцера Збройних Сил України
  2. Кодекс честі офіцера Збройних Сил України як чинник формування корпоративної культури
  3. Кодекс доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України

Висновок

 

 

Рекомендована література

  1. Конституція України.
  2. Закон України «Про державну службу» // ВВР України. – 1993. – №52. – С.38-56.
  3. Закон України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» ст. 11, 59, і28 // ВР України. – 1999. – №548. – 467 с.
  4. Наказ Міністерства оборони України від 31.12.1999 року №412 «Про Кодекс честі офіцера Збройних Сил України»’.
  5.  ‘Наказ НГШ ЗСУ №109 від 14.03.2016 р. «Про затвердження тимчасової настанови з морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування ЗСУ»’.
  6. ‘Наказ НГШ ЗСУ№4від04.01.2017р. « Про затвердження інструкції з організації інформаційно-пропагандистського забезпечення у ЗСУ»’.
  7.  Наказ Міністерства оборони України від 05.02.2013 №78 «Про затвердження Концепції ідеологічної роботи у Збройних Силах України».
  8. Наказ Міністерства оборони України від 31.12.1999 року №412 «Про Кодекс честі офіцера Збройних Сил України».
  9. Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України. Затверджена наказом Міністра оборони України від 05.05.99 р. №142.
  10. Балл Г О. Про психологічні засади формування готовності до професійної праці // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти / Під ред. І. А. Зязюна. – К., 1994. – 384 с.
  11. Бойко, ОВ., Голик, ММ., Романишин, AM., 2007. ‘Вій­ськове навчання і виховання: навчально-методичний посібник’, Львів: ЛІСВ, 153 с.
  12.  Бойко, ОВ., 2014. ‘Теоретико-методичні проблеми формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних сил України: Монографія’, Дніпропетровськ: ІМА— прес, 544с.
  13. ‘Військове навчання і виховання: навчально-методичний посібник / [Бойко О. В., Голик М. М., Романишин А. М. та інші]. – Львів: ЛІСВ, 2007. – 153 с.
  14. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
  15. Військовослужбовцю про культуру поведінки: навчальний посібник / [Г М. Шевкун, Т. Л. Грицевич, І. М. Гузенко та інші]. – Львів: АСВ, 2014. – 135 с.
  16. Гэлэгер Р. Душа организации. Как создать успешную корпоративную культуру / Р. Гэлэгер. – М.: Добрая книга, 2006.
  17. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации / Дмитренко Г. А. учеб. пособие. – К.: МАУП, 1998. – 187 с.
  18. Колесников Г. Стратегическое управление и организационная культура / Колесников Г. // Персонал. – 2000. – №3. – С.40-46.
  19. Макаренко А. С. Методика виховної роботи / Мака­ренко А. С. – К.: Рад. шк., 1990. – 366 с.
  20. Овчаренко М. І. Підходи до визначення характеристик елементів корпоративної культури / М. І. Овчаренко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». – 2011. – Вип.5. – С.47-52.
  21. Основи військового управління: навчально-методичний посібник / [Вишневський Ю. В., Торопчин Д. Г., Чепур О. М. та інші]. – Львів: ЛІСВ НУ «ЛП», 2009. – 287 с.
  22. Радугин А. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управление / Радугин А. А., Радигин К. А. – Воронеж: Гос. Арх.: Строит акад.: Высш. Шк. предприним., 1995. – 194 с.
  23. Слюсаренко, АВ., Голик, ММ., Гула, РВ., Глотов, ОЛ., Щурко, ОМ., 2012. ‘Християнська мораль та військовий обов’язок’, Львів:ЛСВ, с.6-112.
  24. Спивак В. А. Корпоративная культура / Спивак В. А. – СПб.: Питер, 1995. – 318 с.
  25. Станіславчук, CM., 2004. ‘Культурно-просвітницька робота в ЗСУ (соціально-філософський аналіз)’: дис. канд. філос. наук: 09.00.03, ЛьвівськийНУ ім. І. Франка, Львів, 19 с.
  26. Ткачук, ПП., 2011. ‘Пам’ятка начальникові (командирам)’, Пьвів\ Академія сухопутних військ, 9 с.
  27.  Тофтул, МГ., 2005. ‘Етика: Навчальний посібник’, К.: Видавничий центр «Академія», 416 с.
  28. Ходань, ОЛ., 2009. ‘Корпоративна культура офіцера’, Харків: Національна академія Державно! прикордонно! служби України, 123 с.
  29.  Шевкун Г. М. Військовий етикет / Шевкун Г. М. – Навчально- методичний посібник. – Львів: ЛВІ, 2006. – 82 с.
  30. Шевкун, ГМ., Грицевич, ТЛ., Гузенко, ІМ., 2014. ‘Вій­ськовослужбовцю про культуру поведінки: Навч. посібник’, Львів:ЛСВ, 135 с.
  31.  Шевкун, ГМ., Ткачук, ПП., Голик, ММ., 2018. ‘Основи військової етики та естетики: Навч. посібник’, Львів: НАСВ, 170 с.
  32. Ягупов, ВВ., 2002. ‘Військове виховання: історія, теорія та методика’, К., 300 с.

 

Вступ

15 березня 2017 року, Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак затвердив Кодекс доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.

Кодекс розроблено Відділом з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України у тісній взаємодії з провідними фахівцями Наукового центру проблем запобігання корупції в секторі оборони і безпеки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та Центру зі зниження ризиків корупції в оборонному секторі (CIDS) оборонного відомства Королівства Норвегія.

Документ встановлює принципи доброчесної поведінки, загальні вимоги, яких рекомендовано дотримуватися під час виконання службових (посадових) обов’язків всіма без винятку військовослужбовцями та цивільним персоналом, а також відповідні санкції до осіб, які є порушниками норм поведінки.

Положення Кодексу базуються на нормах Конституції України, антикорупційного законодавства України, рекомендаціях Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції (ратифікованої Законом України № 251-V від 18.10.2006), інших документах Організації Об’єднаних Націй і Ради Європи, а також вимогах законів України «Про державну службу», «Про запобігання корупції», Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Кодекс честі офіцера ЗС України – це сукупність морально-етичних норм, які грунтуються на ціннісних орієнтаціях, ідеалах, світогляді офіцера і регламентують його стосунки із суспільним оточенням, службову та громадську діяльність.

 

  1. сутність та зміст професійної етики офіцера збройних сил України

У контексті переоцінки місця Збройних сил у суспільстві та їх трансформація в умовах ведення державою неоголошеної війни є необхідною умовою для перемоги у збройному протистоянні. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України, охорону повітряного та підводного простору держави у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом [3]. Саме морально-етичні чинники і виступають основою професійної етики військовослужбовців ЗСУ, яка є запорукою доблесті і честі наших воїнів в умовах сьогодення.

Про культуру та морально-етичні чесноти відображали в своїх працях античні мислителі: Вергилій, Цицерон, Сенека; учені Середньовіччя: Аврелій, Августин і ін.; мислителі європейського Відродження: М. Монтень, Ф. Петрарка; філософи Нового часу: Т. Гоббс, Дж. Локк. Величезний внесок до систематизації обгрунтування загальної теорії етики, культури внесли такі учені, як О. Шпенглер, 3. Фрейд, Г. Гегель, і багато інших. Два підходи до осмислення загальної природи етики, моралі та культури розкрито у працях таких відомих вчених: один з них виразився як процестворчої діяльності (Е. А. Баллер, Н. С. Злобін, Л. Н. Коган і ін.), інший як спосіб людської діяльності (М. С. Каган, Е. С. Маркарян, 3. І. Файнбург і ін.). Досліджено інноваційні основи розвитку суспільства, нові критерії праці, що породжують сучасні креативні корпорації і адекватну нову форму культури, нову мораль – корпоративну культуру та корпоративну етику працях зарубіжних та а вітчизняних учених: Дж. Еелбрайта, П. Дракера, Ф. Тоффлера, Р. Езлзгер, О. С. Віханського, А. І. Наумова, О. Н. Антіпінової, О. Л. Ходань. Низка питань щодо проблеми корпоративної культури та етики розкрито у роботі А. А. Радугіна, Г. А. Дмитренка, Г. С. Колеснікова, Г. О. Балла, В. В. Ягупова, О. В. Бойка, А. М. Романишина, Г. М. Шевкун та ін.

Етика є філософською наукою, яка вивчає теоретичне обгрунтування і практичне вирішення соціальних проблем суспільства, а також досліджує низку питань теорії і практики щодо природи, сутності, виникнення, розвитку, структури, функцій моралі та її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Видатні філософи здавна цікавилися походженням науки етика. Термін «етика» – давньогрецького походження (ethos). Від свого первісного значення, коли «етос» означав місце сумісного проживання або спільний дім, цей термін згодом набув іншого звучання: терміном «етичний». Важливість дослідження етичних норм розумів відомий грецький філософ Аристотель (IV ст. до н.е.). Досить показовим є його акцентна людські доброчесності, зумовлені особливостями характеру і темпераменту людини. В контексті реалізації свого дослідження, до доброчесності він відносив мужність, щедрість, поміркованість, а знання про ці та інші людські чесноти могла дати етика, яка в свою чергу визначає, що слід робити і чого треба уникати.

Основним завданням професійної етики є обгрунтування особливості моралі різних професійних груп, виходячи із особливостей їх професійної діяльності. Професійна мораль не підміняє загальних моральних норм і правил. Відтак, за її допомогою принципи моралі ще успішніше реалізуються в конкретні життєві настанови людини у різних сферах громадської діяльності. Як показує досвід завдяки професійній моралі суттєво конкретизуються вимоги суспільних норм, поглиблюється сфера впливу моральності на свідомість людей. Одночасно з тим сформувалась соціальна функція професійної етики, яка полягає у створенні найбільш сприятливих передумов для реалізації конкретних професійних завдань. Власне тому широкого розголосу і дослідження набула військова професійна етика. Офіцер завжди зберігає честь і традиції офіцерського корпусу, члени якого підтримують та допомагають один одному, між ними існує безумовна довіра один до одного. Тих, хто досягає найвищих результатів та успіху, чекають пошана офіцерського товариства. Якщо ж офіцер має недоліки і не працює над їх усуненням, то це має бути засуджено колегами. Офіцер повинен самокритично оцінювати свою діяльність, правильно реагувати на критику товаришів по службі. Стосунки між командирами та підлеглими мають відображати готовність до відсічі ворога. Це загальна відповідальність, яка потребує надзвичайно високих норм поведінки та діяльності й передбачає створення атмосфери довіри та взаємоповаги.

Професійна етика офіцера – це сукупність моральних принципів, норм та військово-етичних категорій, які виражають його ставлення до свого військового обов’язку як обов’язку професійного, а через нього – до обов’язку громадянського. В етиці офіцера існує певне ставлення до деяких духовних цінностей. Тут, які в усьому суспільстві, головною соціальною, моральною цінністю є відданість Батьківщині, народу. Разом з тим саме в цій професійній сфері особливо високо цінується героїзм, мужність, відвага, сміливість. Власне, без цих якостей офіцер не здатний виконувати свої обов’язки як професійний захисник Батьківщини.

Передусім офіцер Української армії має широкі права, повністю підтримані і схвалені військовою мораллю, зокрема право віддавати накази і розпорядження, виконання яких може бути пов’язане із смертельним ризиком для виконавців, якщо того потребують інтереси держави. Це впливає на формування нової парадигми, яка матиме розвинуту теоретичну базу, тому її формування є важливою проблемою, що потребує невідкладного розв’язання на основі підвищеної соціальної та моральної відповідальності офіцера. Відтак, варто зазначити, що офіцер в ході війни здійснює захист держави виключно насильницькими засобами, які є допустимі в його розпорядженні. Однак, збройне насильство, здійснене офіцером і його підлеглими в ході бойових операцій, є нічим іншим як вимушеною відповіддю на дії агресора.

Для військовослужбовця особливо важливим є виконання встановлених у колективах моральних норм, правил, порядку, вимог воїнської честі. Відповідно, порушення норм моралі офіцером завщди оцінюється громадською думкою дуже суворо. Це зумовлено тим, що в кадрових військовиках народ бачить людей, соціальна значимість та суспільний престиж професії яких особливо великі. Відтак, кожен представник офіцерського корпусу виступає носієм бойових традицій народу. Професійна етика офіцерів відзначається здавна громадськістю. Пошук підходів до вирішення проблем щодо офіцерської честі, культури, професійної майстерності не випадковий, при оцінках ділових якостей офіцера морально-політичний елемент виступає провідним. Підвищення рівня освіти, індивідуальний досвід, професійні якості офіцера тільки тоді мають реальну цінність для суспільства, армії, військового підрозділу, коли вони поєднуються з моральною зрілістю.

Професійна етика певною мірою уточнює, доповнює, конкретизує загальні положення моралі стосовно військової і бойової діяльності офіцера. Сьогодення вимагає підвищеної уваги до проблем культури управління та висуває високі вимоги до етики керівника. Це має безпосереднє відношення до офіцера – командира і начальника. Військові колективи – частини і підрозділи – це, насамперед, люди, до того ж молоді, без достатнього життєвого досвіду. Ось чому керівництво вимагає від офіцерів, від лейтенанта до генерала, володіння знаннями не тільки педагогіки та психології, але й етичних норм.

Керувати військовослужбовцями – означає надихати підлеглих за їх інтересами до творчої праці. Стиль роботи військового керівника – наочне втілення його ставлення до демократії і правопорядку в суворих умовах військової служби та війни. Збройним Силам України сьогодні, в умовах війни, потрібен професійно підготовлений, морально надійний керівник, який піклується про духовне самовдосконалення. Підвищення гуманітарної культури військового керівника – важлива умова прояву творчого потенціалу управління.

Керівник військового колективу – ключова фігура в ньому. І тому доцільно розглянути функції військового керівника і властиві йому риси характеру, наявність яких необхідна для успішного виконання ним своїх службових функцій. Наведемо одну з можливих класифікацій функцій військового керівника:

  • організатор навчальної бойової підготовки;
  • відповідальний виконавець і координатор злагоджених групових дій підлеглих;
  • особа, яка планує діяльність військового колективу;
  • особа, що приймає стратегічні рішення;
  • джерело заохочень і покарань;
  • особистий приклад для підлеглих;
  • носій персональної відповідальності;
  • контролер внутрішніх взаємодій і відносин підлеглих;
  • арбітр та посередник;
  • символ колективу тощо.

Інші класифікації формулюють функції керівника військового колективу у загальному вигляді: організація бойової підготовки, коорди­нація, максимальне використання людських якостей та можливостей окремих підлеглих; підтримка стабільності (порядку та дисципліни) у колективі.

Такі суто професійні якості військового, як дисциплінованість, пунктуальність, охайність доповнюють риси офіцера – керівника. Це зумовило необхідність виокремлення декількох типів лідерства:

  • автократичне (авторитарне);
  • демократичне (ліберальне, вільне).

Для військового керівника, який організує службу чи роботу колективу за принципом єдиноначальності, притаманний авторитарний тип лідерства. Авторитарний лідер бере на себе ризик прийняття рішень самостійно і програмує всі дії своїх підлеглих. У керівника-автократа бажання командувати, добиватися безумовного виконання своїх наказів завжди стоїть на першому місці. Автократ застосовує надзвичайні методи за обставин, які не завжди вимагають їх необхідності. Автократичний стиль керівництва, притаманний військовій службі, потребує для ролі лідера людини певного типу – владної, рішучої. Але сьогодні, в умовах будівництва демократичного суспільства, все більше даються взнаки негативні сторони автократизму. Це, передусім, те, що програмуючи дії підлеглих, військовий керівник не дає їм можливості проявляти ініціативу, він виховує лише пасивних виконавців, що завжди перешкоджає успіху справи. Демократичний стиль керівництва не може в умовах військової служби замінити традиційний авторитарний тип лідерства. Але він може суттєво доповнити і збагатити його.

Демократичний стиль передбачає:

  • надання підлеглим самостійності на рівні їх кваліфікації;
  • вирішування службових питань за їх участю;
  • створення сприятливих умов для роботи підлеглих;
  • шанобливе ставлення до співслужбовців;
  • справедливу оцінку їх знань та роботи.

Все це не суперечить принципу єдино­начальності і персональної відповідності військового керівника. Навпаки, елементи демо­кратичного стилю зміцнюють реальну владу командирів і начальників, підвищують їх авторитет. Військовий керівник авторитарно-демократичного стилю (це новий тип керівництва, народжений уже в демократичній Україні) повинен мати неабиякі особистісні якості. До них слід віднести:

  • позитивну реакцію на критику;
  • вміння усвідомлювати та визнавати допущені помилки;
  • вміння аналізувати та піддавати самокритиці свої дії та вчинки.

Усе це є показниками морального здоров’я військового керівника, широти його поглядів, уміння спілкуватися з підлеглими, його впевненості у власних силах.

Етика військового керівника насамперед передбачає спілкування з підлеглими. І якщо під час занять з бойової підготовки, в ході польових навчань, маневрів тощо превалюють статутні вимоги, то під час нарад, зустрічей, прийомів, співбесід чільне місце посідають моральні норми.

Відомо, що безпосередні людські стосунки між офіцерами та особовим складом дуже згуртовують колектив, підвищують готовність підлеглих нести службу. Першою етичною вимогою у стосунках командирів з підлеглими є вимога взаємоповаги і доброзичливості. Офіцер ніколи не повинен висловлювати або виявляти неповагу до підлеглого, що, безперечно, не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективі. Етика військового керівника має бути підтримана такими його особистими рисами, як ввічливість, коректність у спілкуванні, пунктуальність, вміння тримати слово, доброзичливість, тактовність. Військова служба під керівництвом такого офіцера буде плідною, цікавою і стане дійсною школою мужності і патріотизму. Яким в очах підлеглих має бути сучасний офіцер? Опитування особового складу дають змогу скласти портрет військового керівника. Це – майстер своєї справи, з якого можна брати приклад, завжди вимогливий, але й привітний, добре знає своїх підлеглих; ніколи не виказує свого роздратування або незадоволення підлеглими; не підвищує голосу при розмові і під час бесіди; не нагадує постійно підлеглим про зроблену помилку. Авторитет військового керівника лежить в основі правильних ділових стосунків у колективі. Він забезпечується такими етичними факторами, як цілковита чесність, добросовісність, чудове знання своєї справи, принциповість, повага до людей, турбота про них.

Великим авторитетом користується той офіцер, який намагається створити у своєму підрозділі чи частині таку атмосферу, коли кожен солдат, сержант чи офіцер почуває себе відповідальним за доручену справу. Звідси витікає суттєва вимога до етики керівника: оволодіння наукою управління, вдосконалення професійних військових знань, підвищення рівня духовної культури, без чого сучасного військового керівника уявити неможливо.

В період глибоких реформ і військових дій, які відбуваються на Сході нашої країни щодо захисту Батьківщини, значення і роль етики помітно зростає. Це пов’язано з ломкою стереотипів поведінки людей і військовослужбовців в тому числі, формуванням нового світогляду, ускладненням завдань, які постають перед військовими, керівниками тощо. Без певної моральної підготовки, рівня моральної культури командирів вирішити проблему вихованні сьогодення військовослужбовця неможливо. Все це призводить до висновку, що боєздатність ЗС України значною мірою залежить від стану моральної культури офіцерів та сержантів. В першу чергу необхідно визначити основні напрями формування етики службової діяльності офіцерів і сержантів.

Одним з них є формування так званих основних цінностей, а саме: добро, честь, совість, гідність, сенс життя, щастя тощо. їх значення для військового керівника важко переоцінити, відтак, вони виконують функції контролю і критичного осмислення моральних настанов військовослужбовця. Другимнапрямомформування етики службової діяльності військового керівника є формування моральних якостей, які сприяють виконанню свого морального обов’язку. Третім напрямом формування етики діяльності офіцера та сержантів виступає формування гідності і честі. Важливим завданням моральної самосвідомості військового керівника є утвердження певних стандартів самооцінки людської особистості.

Наступний напрям пов’язаний з формуванням здорового морального вибору. З цим пов’язано самовизначення військовослужбовця в світлі моральних цінностей та ідеалів. Моральний вибір є проблемою свободи. Свобода морального вибору свідчить про наявність демократичних засад у Збройних Силах України.

У своїх дослідженнях, Б. Спіноза визначив свободу як «пізнану необхідність», однак, ця формула передбачає не просто про пізнання необхідності, а й про практичну – військову діяльність на базі такого пізнання і про здатність приймати рішення із знанням справи.

Одним з напрямів формування етики службової діяльності військового керівника є формування моральних передумов спілкування. Спілкування офіцерів та сержантів з підлеглими – норма військової служби і прямий обов’язок військових керівників. Саме тому особливу увагу в умовах ЗС України слід приділяти цьому напряму.

Серед основних форм культурологічної роботи з формування етики службової діяльності офіцера та сержанта в першу чергу слід назвати таку поширену форму, як лекції з проблем етики та службового етикету. Краще, якщо це будуть лекторії для офіцерів та сержантів. Це можуть бути теми «Етика військового керівника», «Службовий етикет», «Етикет військовослужбовців» та інші. Складовою такого лекторію можуть стати теми «Військова честь і гідність», «Військова служба і сенс життя», «Моральні мотиви і ціннісні орієнтири військовослужбовців», «Етика поведінки військовослужбовців у зоні бойових дій», «Військовий обов’язок як моральна категорія», «Совість офіцера – центральний чинник моральної свідомості» та інші.

Однією із дієвих форм становлення етики військового керівника є збори особового складу, де в неформальній обстановці спілкуються офіцери і сержанти. Ця форма передбачає запитання – відповіді з різних проблем, а також бесіди на морально-етичні теми командирів з підлеглими. Під час таких зборів налагоджуються тісні і дружні стосунки між офіцерами, військовослужбовцями.

Ефективно сприяє формуванню етики військовослужбовців така форма, як диспут. Ця форма культурологічної роботи дає можливість офіцерам вирішувати проблемні ситуації з етики. Серед суто професійно-військових тем з тактики, артилерії тощо, можуть бути сплановані теми з військової етики, такі як «Моральні засади командира в бою», «Честь і гідність командира на полі бою» та інші. Спланована такими чином робота повинна дати певний результат .

Отже,професійна етика військового керівника включає в себе вимоги, які пов’язані з культурою поведінки, культурою взаємовідносин, особливим ставленням до службових обов’язків, з розумінням свого статусу у військових колективах, свого внеску у підвищення авторитету Збройних Сил України.

Етика військового керівника має бути підтримана такими його особистими рисами, як ввічливість, коректність у спілкуванні,пунктуальність, вміння тримати слово, доброзичливість, тактовність. Компетентність військового керівника – головна умова його авторитету.

 

  1. Кодекс честі офіцера Збройних сил України як чинник формування корпоративної культури

Офіцерський корпус завжди був і буде провідником і захисником цілісності й суверенності нашої країни. В наш час всі розуміють важливість армії, відбувається переоцінка її значення. Розглядаються питання, щодо її комплектації та посилення боєздатності. Сьогодні, як ніколи армії потрібні згуртовані та боєздатні колективи на чолі з професійно підготовленими офіцерами. Збройні Сили України мають бути здатні швидко реагувати на реальні і потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, ефективно стримати та гарантовано ліквідувати (локалізувати, нейтралізувати) збройний конфлікт на ранній стадії його виникнення, та спроможні брати активну участь у міжнародних заходах з підтримання миру і безпеки. В переліку пріоритетних напрямів реформування і розвитку Збройних Сил, напрям удосконалення систем управління, є одним з першочергових.

Дослідження управлінської діяльності показують, що проблема ефективності управління тісно пов’язана не тільки з керівником (його управлінськими здібностями, професіоналізмом чи стилем керівництва), а й у великій мірі, з особливостями корпоративної культури та з особливостями управління цим феноменом. Офіцерський склад впроваджує та регулює цей феномен у військових колективах. Тому формування корпоративної культури офіцера, як військового педагога є однією з актуальних проблем сучасної педагогіки, психології, етики та інших гуманітарних наук, які зумовлюють успішність вирішення завдань, що стоять перед системою військового управління. Особливо це стосується підрозділів і частин, які зараз виконують бойові завдання в зоні АТО на сході нашої країни. Цим зумовлюється важливість дослідження суті та особливостей корпоративної культури, принципів і способів її формування, особливостей впровадження її у військовому середовищі, тому що вона підвищує ефективність управління повсякденною діяльністю.

Уявлення про культуру відображали в своїх працях античні мислителі: Цицерон, Вергілій, Сенека; учені Середньовіччя: Аврелій, Августин і ін.; мислителі європейського Відродження: Ф. Петрарка, М. Монтень; філософи Нового часу: Ф. Бекон, Т Гоббс, Дж. Локк, Дж. Б. Віко. Величезний вклад до систематизації обґрунтування загальної теорії культури внесли такі учені, як Ф. Гегель, О. Шпенглер, З. Фрейд, Л. Уайт, Е. Тейлор, А. Кребер, К. Клакхон і багато інших. У вітчизняній науці виникли два підходи до осмислення загальної природи культури. Один з них виразився в розумінні культури як процесу творчої діяльності (А. І. Арнольдов, Е. А. Баллер, Н. С. Злобін, Л. Н. Коган, і ін.), інший як специфічний спосіб людської діяльності (В. Е. Давидович, М. С. Каган, Е. С. Маркарян, З. І. Файнбург, В. В. Трушков і ін.). У роботах зарубіжних учених Д. Бела, Дж. Гелбрайта, П. Дракера, Ф. Тоффлера, Р. Гэлэгер [16], а також вітчизняних – Ю. Д. Красовського, О. С. Віханського, А. І. Наумова, О. Н. Антіпінової, С. Л. Іноземцева, А. І. Субетто, розглянуті інноваційні основи розвитку суспільства, нові критерії праці, що породжують сучасні креативні корпорації і адекватну нову форму культури – корпоративну культуру [12; 18; 19]. До проблеми корпоративної культури звернулися менеджери, соціологи, психологи, фахівці із загальної культурології, менеджменту. Серед них можна виділити А. А. Радугіна [18], Г. А. Дмитренка [13], Г. С. Колеснікова [14], Г О. Балл [7], В. В. Ягупова, О. В. Бойка, А. М. Романишина, Г. М. Шевкун та ін. [8; 9; 20; 21].

В різних організаціях, у тому числі у військових, які також є різновидами організацій, формується і розвивається деяка особлива субкультура, яка впливає на поведінку, ставлення до своїх обов’язків та діяльність персоналу (особового складу). Така культура дістала назву «корпоративної». Останнім часом питання корпоративної культури, особливо у великих організаціях, дедалі більше привертає увагу теоретиків та практиків управління. Воно відносно нове й недостатньо висвітлене з наукової точки зору як у нашій країні, так і за кордоном. Перш ніж дати визначення корпоративної культури, доцільно почати з визначення культури взагалі, хоча зробити це непросто. Розкриття сутності корпоративної культури повинне базуватися на визначенні поняття «культура». Існують різні підходи до розуміння цієї сторони соціальної реальності, яка стоїть за поняттям культура, що налічує 500 визначень. «Культура» (лат. сийига – обробка) – соціально-прогресивна, творча діяльність людства у всіх сферах буття і свідомості, що є діалектичною єдністю процесів створення цінностей, норм, знакових систем та освоєння культурної спадщини. Вона спрямована на зміну дійсності, на перетворення багатства людської історії у внутрішнє багатство особистості, на всемірне виявлення і розвиток сутнісних сил людини.

В контексті визначення поняття корпоративна культура, слід також звернутись до поняття «корпорація» (лат. согрогайо – об’єднання, співтовариство), яке у словнику тлумачиться, як група осіб, об’єднана спільністю професійних інтересів.

Корпорація сьогодні є поширеною організаційно- правовою формою комерційних організацій. Теоретично, до корпорацій ми можемо віднести і органи управління, зокрема військового, так як державні службовці (війсь­ковослужбовці) дійсно об’єднані спільними професій­ними інтересами та принципами визначеними Законом України «Про державну службу», а саме: служіння народу України, демократизму і законності, гуманізму і соціальної справедливості, пріоритету прав людини і громадянина, професіоналізму, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни.

Історія українського офіцерського корпусу вельми багата прикладами проявів офіцерської честі, слави і героїзму, і дає привід визнати категорію «честь українського офіцера» як відображення цілком само­стійного соціального явища в житті українського суспільства. Історично сформовані непорушні правила поведінки, які передаються з покоління в покоління, оберігаються і підтримуються, їх ми зазвичай називаємо традиціями. За словами видатного педагога Антона Макаренка, традиції – це своєрідний «соціальний клей», який поєднує розрізнені територіально, але однорідні за своїм складом та соціальним призначенням одиниці. Значення корпоративних традицій важко переоцінити. Крім сприяння єдності й згуртованості, вони спонукають нових членів корпорації добровільно дотримуватися встановлених правил і норм поведінки, і навпаки, обумовлюють очищення рядів від тих, хто їх не дотримується або порушує.

Традиції, як правило, є синтезом усього найкращого, що є в корпорації. Основою честі офіцерів завжди були вікові традиції офіцерського корпусу, сконцентровані в духовному кодексі:

  • захист рідної землі, служба своєму народові;
  • повага до законів держави;
  • мужнє подолання всіх труднощів і перешкод у службі та житті;
  • розбірливість у виборі друзів, знайомих, визначенні кола спілкування – офіцер повинен відвідувати лише такі місця, де панують добрі звичаї;
  • шанування військової форми одягу, ввічливість, тактовність, порядність, батьківська турбота про солдата, повага до колег та шанування пам’яті тих, хто на полі бою поклав своє життя за Батьківщину.

Однак навіть усталені традиції слід розвивати, примножувати реальними справами і виховувати молоде покоління на кращих прикладах служіння своєму народові. Це і є шлях зміцнення корпоративної єдності й порозуміння.

Традиції офіцерського корпусу сучасного українського війська втілює Кодекс честі офіцера Збройних Сил України. Як нормативний документ морального регулювання взаємовідносин в офіцерській спільноті, він базується і на вимогах Конституції України, Військової присяги, статутів Збройних Сил України, і на стандартах гуманітарного права.

Тому за своїм змістом він є оптимальним поєднанням морального і правового у військовій діяльності й спрямований на захист честі та гідності кожного офіцера, підвищення єдності офіцерського корпусу, піднесення його авторитету. Кодекс честі офіцера Збройних Сил України – це сукупність морально-етичних норм, які визначають ціннісну орієнтацію світогляду офіцера і принципово регламентують його стосунки з соціальним оточенням, службову та громадську діяльність.

На відміну від Статутів Збройних Сил України, в основі Кодексу лежить принцип рівності всіх офіцерів, незалежно від звання і посади, перед військовою честю. Головну його ідею можна сформулювати кількома словами: офіцер Збройних Сил України повинен бути прикладом чесного й сумлінного виконання своїх службових обов’язків, служіння Батьківщині, незважаючи на власні погляди з тих чи інших питань суспільного життя. Принциповим є те, що Кодекс визначає саме норми поведінки, а не відповідальність за їх порушення і не є механізмом розв’язання конкретних ситуацій. Разом з тим, важливими його функціями є: орієнтація офіцера на певний спосіб життя, стиль поведінки; впровадження в життя загальнолюдських, військових цінностей та формування на їх основі людини XXI століття як патріота, професіонала; утвердження поваги, довіри, відповідальності у взаєминах офіцерів. Кодекс честі офіцера, введений у дію Наказом Міністра оборони України №412 від 31.12.1999 р. [5]. Значення ролі Кодексу можна розкрити через розгляд його функцій. До основних функцій Кодексу честі офіцера належать:

по-перше, орієнтовно-регулятивна. Моральні норми і приписи, які містить у собі Кодекс честі, орієнтують офіцера на певний образ життя, стиль діяльності, лінію поведінки, і тим самим значною мірою регулюють його життєдіяльність, взаємовідносини з начальниками та підлеглими, старшими і молодшими. Це регулювання без примусу, базується на основі переконань, через засвоєння, повне сприйняття моральних вимог, які перетворюються на чітку внутрішню позицію офіцера;

по-друге, пізнавально-виховна. Засвоєння положень Кодексу честі є процесом пізнання світу морального, знань етики, що у свою чергу виступає важливою передумовою виховання у офіцерів необхідних моральних якостей. Вся система виховної роботи спрямована на те, щоб етичні знання стали глибоким моральним переконаннями офіцерів. Тут велике значення має позиція військового керівника, сила його впливу на підлеглих. Важко очікувати від підлеглих самовідданості, якщо керівник цю вимогу повсякденно декларує, проголошує, але сам нею не керується;

по-третє, комунікативно-об’єднувальна. Якщо офіцери засвоюють, сприймають душею вимоги Кодексу честі, то між ними складаються певні зв’язки, перш за все взаємоповаги, взаємодовіри, єдиної для всіх відповідальності за справу оборони країни. Це буде сприяти згуртуванню військових колективів, формуванню здорової морально-психологічної атмосфери. Якщо правила стають єдиними для всіх офіцерів, то без сумніву, можна стверджувати про єдність офіцерського корпусу. І це запорука успіху. Кодекс честі офіцера ґрунтується на таких фундаментальних цінностях:

  • гуманізм, людяність, повага особистості і піклування про неї;
  • любов до Батьківщини, самовіддане служіння їй, українському народові;
  • вірність Військовій присязі;
  • військове офіцерське братство;
  • чесність і порядність.

Кодекс честі офіцера Збройних Сил України тісно переплітається з військовим етикетом, основою якого є вимоги моралі, проведені крізь призму військової служби, Військову присягу, військові Статути, накази, постанови, директиви. Тому слід визначити основні моральні засади Кодексу честі офіцера Збройних Сил України.

Батьківщина. Офіцер є представником Збройних Сил держави. Суспільство очікує від нього найвищого взірця особистої та офіційної поведінки і діяльності. Кожен офіцер – патріот, що ставить безпеку та добробут українського народу вище власних інтересів і робить все можливе для захисту рідного краю.

Обов’язок. Бездоганне виконання обов’язку це най­важливіша ознака поведінки офіцера. Накази виконуються сумлінно, точно та у встановлений термін.

Вірність та відданість. Офіцер – взірець вірності Вітчизні. Шлях жертовності, самовідданості народові, військовій справі – добровільний вибір кожного офіцера. Покласти своє життя заради перемоги над ворогом, за друга свого – це справа честі українського офіцера, його святиня. Офіцери – це люди честі, для яких гідність і самопожертва – не порожні слова, а життєве кредо.

Честь – провідна ознака офіцерської поведінки, внутрішні моральні якості, гідність офіцера, що характеризує його ставлення до колективу, до виконання військового обов’язку. Кожне слово офіцера, написане чи сказане, сприймається без застережень. Офіцер веде життя порядної людини: не обманює, не краде, не порушує загальнолюдських моральних норм. Він ніколи не опуститься до дрібних інтриг, чіплянь, несправедливих дій, шахрайства. Честь, як етична категорія, розкриває ставлення до особи, до самого себе та ставлення до людини з боку суспільства.

Чесність – безкорисливе виконання своїх обов’язків заради забезпечення національних інтересів України у мирний та воєнний час. Офіцер присвячує свою службу суспільству. Він несе велику відповідальність перед законом і людьми за рішення, що ним приймаються, результатом яких може бути перемога чи поразка, життя або смерть.

Честь мундира – правила Кодексу честі однакові для всіх офіцерів. незалежно від військового звання, посади, терміну служби та обставин. Ставлення до виконання завдань жодною мірою не повинно залежати від того, чи це молодий офіцер, щойно призначений на посаду, чи більш досвідчений. Взірець чесної поведінки та діяльності має давати вище керівництво. Старші командири та начальники – приклад для молодших та менш досвідчених.

Кодекс також нагадує, що офіцер ніколи неповинний використовувати службове становища з корисливою метою – це суперечить нормам військової честі. Також офіцер має уникати втручання у політику. Він підтримує національну політику держави та її інтереси, незалежно від того, яка політична партія (сила) перебуває при владі.

Отже, Кодекс честі офіцера Збройних Сил України – це важливий засіб виховання, згуртування офіцерського корпусу, формування в офіцерів високої морально-психологічної готовностідо виконання завдань щодо забезпечення оборони України. Він буде удосконалюватися, збагачуватися новим змістом, але в усі часи і за будь-яких умов служіння Батьківщині, було і залишається джерелом гідної офіцерської поведінки, і як з’ясувалось, сталим елементом корпоративної культури офіцера. З огляду на викладений вище матеріал, доцільно взяти на озброєння певні принципи, тобто вимоги – правила, які випливають з розгляду корпоративної культури що висвітлюються в Кодексі честі офіцера. Дотримання цих правил офіцерським складом сприятиме втіленню в життя Кодексу честі офіцера, зміцненню морально-психологічного стану війська та підвищенню рівня корпоративної культури у військовому колективі.

Базовими етичним поняттями Кодексу є «честь офіцера» — морально-етичні вимоги до офіцер, складу з боку сусп-ва, очікувані сусп-вом морально-етичні прояви в діяльності офіцерів, а також «гідність офіцера» — його моральна самооцінка військовослужбовця-профе-сіонала. Осн. функціями Кодексу, що випливають з його змісту, є: регулятивно-орієнтуюча, пізнавально-виховна, комунікативно-об’єднуюча.

Основу Кодексу честі офіцера становлять вимоги Конституції України, Військової присяги, військових статутів, моральні традиції українського війська, базові міжнародні гуманітарні стандарти та морально-етичні аспекти чинного законодавства.

Основні моральні засади Кодексу честі офіцера

Батьківщина

Офіцер – громадянин України, який є представником ЗС держави і стоїть на сторожі інтересів Українського народу, який очікує від нього найвищого взірця особистої поведінки та службової діяльності. Кожен офіцер – патріот, який ставить безпеку та добробут Українського народу вище власних інтересів і робить усе можливе для захисту Батьківщини. Патріотизм, як вияв національної гідності, є невід¢ємною складовою моральних якостей офіцера.

Вірність та відданість Вітчизні

Офіцер – взірець вірності Вітчизні, високої поваги до символів держави: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімна України. Шлях жертовності, відданості народові, військовій справі – добровільний вибір кожного офіцера.

Обов’язок

Бездоганне виконання обов¢язку – найвища ознака поведінки офіцера. Накази виконуються сумлінно, точно та у встановлений термін.

Честь

Честь – провідна ознака офіцерської поведінки. Офіцер веде спосіб життя порядної людини: не обманює, не краде, не порушує загальнолюдських норм. Він ніколи не вдається до інтриг, чіплянь, несправедливих дій, шахрайства.

Чесність

Суттєвою рисою офіцера є чесність – безкорисливе виконання всіх обов¢язків заради забезпечення національних інтересів України у мирний та воєнний час. Він несе відповідальність перед законом і людьми за рішення, що їх приймає, результатом яких може бути перемога або поразка, життя або смерть. Люди довіряють офіцерові, сподіваючись на те, що він чесна людина.

Честь мундира

Правила Кодексу честі офіцера однакові для всіх офіцерів, незалежно від військового звання, посади, терміну служби та обставин. Становлення до виконання завдань жодною мірою не повинно залежати від того, чи це молодий офіцер, щойно призначений на посаду, чи більш досвідчений. Взірець чесної поведінки та діяльності має давати вище керівництво. Старші командири та начальники – приклад для молодих та менш досвідчених.

Військові традиції

Місце в суспільстві

Офіцерський корпус Української армії – це не замкнена каста військовиків, а кров від крові, плоть від плоті Українського народу. Саме в цьому шляхетність нашого офіцерства, саме тому Український народ довірив йому захист Вітчизни.

Служба народові

Офіцер служить всьому Українському народові, а не його окремій частині, об¢єднанню громадян або партії. Уся його військова кар¢єра присвячена народові, його захисту, охороні та збереженню миру і спокою рідної землі.

Духовні засади

Духовною основою для українського офіцерства є традиції богатирів Київської Русі , козацтва, офіцерів попередніх поколінь. Офіцерами не народжуються – ними стають один раз і на все життя.

Готовність та надійність

Офіцер – це серце і мозок війська. Він готовий до виконання свого службового обов¢язку за будь-яких обставин і умов. Поразка – гірка ціна професіоналізму командира, його особиста провина. Ворога перемагають розумом, умінням та волею.

Надійність – провідна особистісна чеснота офіцера. Він уміє не квапитися і не запізнюватися. Він завжди там, де потрібно. Єдність слова і діла, особистий приклад – це важливі складові успіху офіцера у навчанні та вихованні підлеглих. Здібність офіцера доводиться не судженнями, а діями.

Дисциплінованість та ініціатива

Ентузіазм, хоробрість та активність у досягненні кінцевої мети, або виконанні повсякденних завдань – головні вимоги до офіцера. Він виконує завдання сумлінно точно та вчасно, попри всі перешкоди, труднощі негаразди, що виникають. Мужність бойового офіцера – це його сміливі рішення, спроможність взяти на себе відповідальність.

Слово офіцера є законом

Вірність слову – незаперечна чеснота офіцера. Викладення офіцером фактів, його точка зору виходять із власних переконань, духовної цілісності. Чесне, відверте і послідовне слово офіцера стає для підлеглих законом поведінки.

Вести за собою підлеглих

На офіцера покладається особиста відповідальність за підлеглих, тому що їхнє життя довірив офіцерові Український народ. Командир гартує їх дух, моральні сили, веде за собою до досягнення перемоги. Справжній офіцер завжди поважає людську гідність і честь підлеглих. Він уміє підкорятися, не принижуючи себе, командувати, не принижуючи підлеглих.

Піклування про підлеглих

Офіцер завжди стоїть на сторожі святого скарбу воїнського духу, в якому прихована таємниця успіху воїнського щастя, перемоги. Командир який виконує бойові завдання з найменшими втратами, вважається найкращим керівником, тому що він цінує людину, яка є основним елементом військової сили та боєздатності.

Лицарський дух

Ні за яких обставин не можна примусити офіцера змінити власні переконання, віру, зрадити Військовій присязі. Нехтувати духовними цінностями інших офіцер вважає нижче своєї гідності. Офіцер – взірець лицарського ставлення до хворих, поранених, цивільного населення.

Офіцер – взірець для підлеглих

Офіцер – взірець як у дотриманні моральних норм поведінки, зовнішньому вигляді, так і у виконанні завдань, щоб безпосередньо стосуються його професійного обов¢язку. Він уникає вульгарності, розбещеності, надмірного вживання алкоголю. Офіцер сумлінно і наполегливо збирає та розвиває високі професійні якості та норми поведінки.

Уникнення втручання в політику

Офіцер Збройних Сил України уникає втручання в політику. Він підтримує національну політику держави, та її інтереси, незалежно від того, яка політична партія перебуває при владі.

Взаємини офіцера з іншими військовослужбовцями.

Взаємини між офіцерами

Офіцери завжди зберігають честь і традицію офіцерського корпусу, члени якого підтримують та допомагають один одному, між ними існує безумовна довіра один до одного. Тих, хто досягає найвищих результатів та успіху, чекає пошана офіцерського товариства. Якщо ж офіцер має недоліки і не працює над їх усуненням, то це має бути засуджено колегами. Офіцер повинен самокритично оцінювати свою діяльність, правильно реагувати на критику товаришів по службі.

Взаємини з підлеглими

Стосунки між командирами та підлеглими мають бути розвинені до готовності йти у бій у будь-яких моментах. Це загальна відповідальність, яка потребує надзвичайно високих норм поведінки та діяльності і передбачає створення атмосфери довіри і взаємодопомоги.

Кожен з військовослужбовців хоче чесного і щирого ставлення до себе з боку офіцера. Авторитет офіцера серед підлеглих – це результат його лідерських якостей, людської гідності, знань та виваженості рішень.

Відповідальність за порушення Кодексу честі офіцера

Порушення норм Кодексу честі офіцера одним офіцером ганьбить гідність усього офіцерського братерства, честь полку, корабля. Тому кожен офіцер має право порушити питання щодо товариського розбору моральної провини офіцера цієї військової частини, у якій перебуває на службі.

Випадки грубого порушення Кодексу честі офіцеру обов¢язково розглядаються на загальних зборах офіцерів. Офіцер, який порушив Кодекс честі офіцера і , більш того, навмисно уникає виконання його вимог, може бути попереджений, а в особливих випадках – підлягає осудженню офіцерським колективом.

 

  1. КОДЕКС доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України

Кодекс доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі – Кодекс) встановлює вимоги, яких рекомендовано дотримуватися під час виконання своїх службових обов’язків.

Положення Кодексу базується на нормах Конституції України, антикорупційного законодавства України, рекомендаціях Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції (ратифікованоїЗаконом України № 251-Vвід 18.10.2006), інших документах Організації Об’єднаних Націй і Ради Європи, а також вимогах Закону України “Про державну службу”, Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Положення Кодексу є узагальненням стандартів професійної етики, які спрямовані на запобігання проявам корупції в оборонному секторі, підвищення авторитету Збройних Сил України, зміцнення репутації військовослужбовців та цивільного персоналу, вони розповсюджуються на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зазначених підпунктами “в” і “г” частини першої, та підпунктом “а” частини другої статті 3 Закону України “Про запобігання корупції”.

Принципи доброчесної поведінки

Визначальним принципом діяльності військовослужбовців, які обіймають штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, державних службовців, директорів державних підприємств, які входять до сфери управління Міністерства оборони України, їх заступників та працівників, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, (далі – військова (цивільна) посадова особа) є чесне і віддане служіння Українському народові, непорушне додержання Конституції України та законів України, виконання зобов’язань урочисто взятих під час складання Військової присяги або Присяги державного службовця.

Їх діяльність спрямована на забезпечення національних інтересів України під час виконання завдань та функцій держави, сприяння реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина, підтримання позитивного іміджу держави та Збройних Сил України.

Основними принципами доброчесної поведінки військової (цивільної) посадової особи при виконанні службових обов’язків є: пріоритет службових інтересів; політична нейтральність; неупередженість; компетентність і ефективність; прозорість; нерозголошення службової інформації (конфіденційність); утримання від виконання незаконних наказів (розпоряджень); корпоративність.

Пріоритет службових інтересів

Пріоритет службових інтересів передбачає виявлення абсолютної відданості державним інтересам країни, свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та державним пріоритетам, обов’язок старанно діяти виключно в інтересах служби, забезпечувати найефективніше і вміле розпорядження військовим майном та коштами, за які військова (цивільна) посадова особа несе відповідальність.

Політична нейтральність

Політична нейтральність передбачає недопущення впливу політичних інтересів на дії та рішення військової (цивільної) посадової особи, її відмову від публічної демонстрації політичних поглядів і симпатій, дотримання вимог стосовно обмежень щодо політичної діяльності, встановлених законом стосовно окремих категорій державних посадових осіб,

Крім того, військова (цивільна) посадова особа має уникати використання службових повноважень в інтересах політичних партій чи їх осередків, утримуватися від демонстрації символіки політичних партій під час виконання своїх обов’язків, забезпечити прозорість у відносинах з особами, що виконують політичні функції, запобігати різних політичних впливів та тиску, які можуть спонукати до необ’єктивних дій, виключити політичні впливи при прийомі або звільнені з роботи та просуванні по службі.

Неупередженість

Військова (цивільна) посадова особа має діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-якого громадянина або групи громадян, незалежно від своїх політичних, ідеологічних, релігійних та інших особистих поглядів чи переконань, зокрема:

  • ніколи не вдаватися до несправедливої дискримінації, виявляючи особливу прихильність чи віддаючи перевагу будь-кому;
  • не допускати дій, які могли б породжувати підозру щодо наявності приватного інтересу, який впливає на виконання службових обов’язків;
  • однаково рівно відноситись до усіх громадян, не піддаватися тиску і не брати на себе жодних обов’язків, що випливають з родинних стосунків, знайомств, роботи чи корпоративної приналежності;
  • не демонструвати і не використовувати можливі дружні стосунки з публічно відомими особами, які займаються політичною, економічною, суспільною чи релігійною діяльністю;
  • уникати можливості щодо лобіювання інтересів будь-яких ділових груп; не допускати, щоб особиста упередженість або тиск збоку могли позначитися на об’єктивності зроблених оцінок і прийнятих рішень.

Компетентність

Компетентність включає сумлінне, своєчасне та результативне виконання службових обов’язків, наказів і розпоряджень військового командування, постійне підвищення професійної кваліфікації, досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Військова (цивільна) посадова особа повинна:

  • добросовісно, чесно та професійно виконувати свої обов’язки, виявляти при цьому ініціативу і творчі здібності;
  • постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та культури;
  • не ухилятися від прийняття рішень та відповідальності за їх наслідки; правильно оцінювати свої професійні можливості, брати на себе додатково лише ті зобов’язання, для виконання яких є достатні знання, навички та професійний досвід;
  • не допускати зловживань та неефективного використання державної власності;
  • знати вимоги нормативно-правових актів за посадою та вміло застосовувати їх під час виконання службових обов’язків.

Прозорість

Забезпечення прозорості в службовій діяльності передбачає обов’язок військової (цивільної) посадової особи не обмежувати доступ інших осіб до публічної інформації та не зловживати правом виконавця щодо надання грифу секретності, крім мотивованих обмежень встановлених законодавством про державну таємницю.

Вона повинна в межах компетенції взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян під час здійснення покладених на неї завдань і функцій, дотримуватися принципу відкритості для демократичного громадського контролю, з повагою відноситися до діяльності засобів масової інформації, у встановлених законами випадках і порядку надавати їх представникам достовірну інформацію та сприяти в її отриманні.

Нерозголошення службової інформації (конфіденційність)

Військова (цивільна) посадова особа повинна бути відповідальною, пильною та суворо зберігати державну таємницю.

Під час служби та після її завершення військова (цивільна) посадова особа не повинна:

  • розголошувати і використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їй відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом;
  • намагатися отримати доступ до інформації, якою їй не належить володіти;
  • використовувати її у власних цілях чи на користь третіх осіб усупереч інтересам служби;
  • приховувати або умисно затримувати інформацію, яка може або повинна бути розповсюджена належним чином;
  • не надавати інформацію, стосовно якої є достатні підстави вважати, що вона є невірною, неповною чи такою, яка веде до невірних висновків;
  • поширювати інформацію про особисте та сімейне життя, домашню та електронну адресу, телефони товаришів по службі без дозволу останніх, крім випадків, передбачених законодавством України.

За порушення вимог законодавства про державну таємницю винна особа несе дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Утримання від виконання незаконних наказів (розпоряджень)

Військова посадова особа зобов’язана беззастережно виконувати накази командира (начальника), крім випадків віддання явно злочинного наказу.

Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

Цивільна посадова особа зобов’язана виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, коли їх законність викликає сумнів.

У цьому разі, незважаючи на приватні інтереси, цивільна посадова особа повинна додержуватися принципу утримання від виконання незаконних наказів (розпоряджень), самостійно оцінити правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень, рівень загрози охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, можливу шкоду, що буде завдана у разі їх виконання та вимагати письмового підтвердження.

Після отримання письмового підтвердження зазначена посадова особа зобов’язана виконати такий наказ (розпорядження), доручення.

Одночасно з його виконанням вона зобов’язана у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня.

У такому разі посадова особа звільняється від відповідальності за виконання наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.

Керівник у разі отримання вимоги про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов’язаний письмово його підтвердити або скасувати в одноденний строк.

У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважається скасованим.

Корпоративність

Військова (цивільна) посадова особа повинна постійно дбати про підняття іміджу держави та Збройних Сил України, примножувати кращі традиції українського війська та свого колективу, шанобливо ставитися до державних символів України, лояльно відноситися до керівництва держави, Міністерства оборони України і Збройних Сил України, проявляти стриманість під час публічних висловлень та критики щодо діяльності державних органів.

Військова (цивільна) посадова особа завжди має поводити себе таким чином, щоб суспільна довіра та віра у патріотизм, чесність, неупередженість і непідкупність представників Збройних Сил України зберігалися та підсилювалися.

Військова посадова особа має показувати приклад у виконанні вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бути самодисциплінованою і внутрішньо організованою. Цивільна посадова особа не повинна мати порушень внутрішнього службового розпорядку та трудової дисципліни.

Гідна поведінка передбачає коректне ставлення до керівників і колег по службі, повагу до гідності інших осіб, охайний зовнішній вигляд і стриману манеру поведінки, ввічливість та дотримання високої культури спілкування, доброзичливість і запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами, недопущення, у тому числі поза службою, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію представника Збройних Сил України.

Корпоративна етика вимагає сумлінного виконання своїх обов’язків, зокрема:

  • працювати старанно, прагнути досягнення найкращих результатів у своїй роботі, детально та розважливо виконувати покладені завдання;
  • проявляти творчий підхід, покладені обов’язки активно виконувати з доброї волі, не обмежуючись лише їх рамками;
  • не перекладати свої обов’язки на інших осіб, не ухилятися від прийняття важливих рішень та відповідальності за свої вчинки;
  • усвідомлювати, що громадські інтереси вимагають розважливих, але одночасно й ефективних та рішучих дій;
  • під час розгляду справ не керуватися емоціями, бути готовим до сприйняття критики, визнання своїх помилок та до виправлення наслідків;
  • виконувати свої обов’язки, слідуючи відповідно до закону та передбаченого нормативно-правовими актами способу дій;
  • раціонально розпоряджатися державним майном, бути готовим до звітування про свої дії у даній сфері діяльності;
  • проявляти стриманість під час публічних висловлень щодо сфери своєї діяльності та державних органів;
  • розуміти та погоджуватися з тим, що військова або державна служба, робота на державних підприємствах у сфері оборони означає згоду на обмеження конфіденційності інформації щодо особистого життя.

 

Свідоме ставлення та дотримання встановлених антикорупційним законодавством обмежень і заборон

Повідомлення

Військова  (цивільна) посадова особа зобов’язана неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених Законом України “Про запобігання корупції”, а також:

  • не вчиняти та не брати участі у вчиненні корупційних правопорушень;
  • утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне правопорушення;
  • невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання та виявлення корупції у діяльності військової частини, закладі, установі, організації, державного підприємства, органі військового управління (далі – військова частина), а також свого командира (начальника, директора) про випадки підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язаного із службовою діяльністю, вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень іншими особами;
  • невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання та виявлення корупції у діяльності військової частини, а також свого командира (начальника, директора) про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
  • у зв’язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” розраховувати на захист держави та неупереджене ставлення з боку командування.

Особа, яка вважає, що отримана ним відповідь або результат не задовольняє його, може повідомити про це по команді керівника вищого рівня або орган вищого рівня та спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції (органи прокуратури, Національної поліції України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції).

Зловживання офіційною посадою

Військова (цивільна) посадова особа має додержуватися заборони на використання своїх службових повноважень або свого становища та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне майно або кошти в приватних інтересах.

У разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди, незважаючи на приватні інтереси, військова (цивільна) посадова особа зобов’язана невідкладно вжити таких заходів: відмовитися від пропозиції;

за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника або командира військової частини та спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

У разі виявлення у своєму службовому приміщенні чи неочікуваного отримання майна, що може бути неправомірною вигодою, вона зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або командира військової частини.

Дарунки (пожертви)

Військова (цивільна) посадова особа має додержуватися обмежень щодо одержання дарунків (пожертв) та сприймати ці обмеження як ефективний інструмент запобігання виникненню конфлікту інтересів.

Забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Військова (цивільна) посадова особа має право одержувати дарунки (пожертви), які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та не перевищують встановлену Законом України “Про запобігання корупції” вартість для одноразового дарунка (пожертви) та їх сукупну вартість отриманих з одного джерела протягом року.

У разі сумніву щодо правомірності одержання нею подарунка особа має діяти у спосіб передбачений стосовно заборони на одержання неправомірної вигоди або має право письмово звернутися для одержання консультації з цього питання до територіального органу Національного агентства з питань запобігання корупції, який надає відповідне роз’яснення.

Несумісні зовнішні інтереси

Чесне служіння державі передбачає максимальну самовіддачу сил і часу, тому військова (цивільна) посадова особа має свідомо ставитися до обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, не займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю та не входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації).

Залишення державної служби

Військова (цивільна) посадова особа не повинна отримувати неналежну перевагу від своєї посади з метою працевлаштування поза межами служби після припинення діяльності пов’язаної з виконанням функцій держави або звільнення зі служби.

З метою запобігання виникненню конфлікту інтересів в діяльності особи, яка заздалегідь готується перейти на роботу до підконтрольного підприємства, установи або організації, особа не може:

протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями, якщо ці особи, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців;

розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;

протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Колишня військова (цивільна) посадова особа має поводитися таким чином, щоб не втручатися у прийняття кадрових та управлінських рішень за попереднім місцем служби, не розголошувати конфіденційну інформацію, яку вона отримала під час служби, якщо тільки на це не був наданий законний дозвіл.

Військова (цивільна) посадова особа не повинна виявляти особливе ставлення чи надавати привілейований доступ до державних установ колишнім службовцям.

Спільна робота близьких осіб

Виходячи з того, що в суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у відсутності в Збройних Силах України умов для непотизму (передачі посади від родича родичу), кумівства, протекціонізму при просуванні по службі військова (цивільна) посадова особа має усвідомлювати необхідність дотримання обмеження спільної роботи близьких осіб.

Військова (цивільна) посадова особа не може мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

У разі       виникнення обставин,         що порушують ці  вимоги військова

(цивільна) посадова особа, а також її близька особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, військова (цивільна) посадова особа або її близька особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування.

У разі       неможливості такого       переведення особа,  яка     перебуває у

підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Конфлікт інтересів

Військова (цивільна) посадова особа повинна вміти ідентифікувати та знати шляхи врегулювання потенційного або реального конфлікту інтересів, коли виникає або виникла суперечність між приватним інтересом особи та її службовими          чи представницькими                                      повноваженнями,  що       впливає на

об’єктивність  та неупередженість  прийняття рішень,  на  вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Військова (цивільна) посадова особа має:

  • самостійно вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
  • повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника або командира військової частини;
  • не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
  • у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, вжити заходів щодо його врегулювання.

Військова (цивільна) посадова особа не може прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

У разі якщо військова (цивільна) посадова особа має сумніви щодо ідентифікації конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до уповноваженого підрозділу Міністерства оборони України з питань запобігання та виявлення корупції або територіального органу Національного агентства з питань запобігання корупції.

У разі, якщо військова (цивільна) посадова особа не вжила самостійних заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів командир військової частини має застосувати заходи щодо зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів шляхом:

усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

обмеження доступу особи до певної інформації;

перегляду обсягу службових повноважень особи;

переведення особи на іншу посаду;

звільнення особи.

Перевірка доброчесності

Військова (цивільна) посадова особа усвідомлює та сприймає право суспільства на перевірку непідкупності, чесності і відповідальності своїх громадян, які виконують військовий обов’язок або працюють у сфері оборони.

Вона повинна своєчасно та в повному обсязі виконувати вимоги законодавства щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також сприяти в здійсненні фінансового контролю щодо встановлення відповідності рівня життя його та членів його сім’ї одержаним ними доходам, проведенні повної перевірки достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.

Дотримання Кодексу та санкції

Військова (цивільна) посадова особа має поводити себе у відповідності до принципів, які визначені Кодексом, бути обізнаною з його положеннями.

Особа, яка порушує встановлені антикорупційним законодавством морально-етичні норми поведінки може бути встановленим порядком притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Військова (цивільна) посадова особа, яка контролює або керує іншими посадовими особами має відповідати за те, щоб вони дотримувалися положень Кодексу.

За клопотанням цивільного та військового персоналу уповноважений підрозділ з питань запобігання корупції Міністерства оборони України має право надавати методичну допомогу та консультації стосовно встановлених антикорупційним законодавством правил етичної поведінки та порядку застосування окремих положень Кодексу.

 

 

 

 

 

 

Перегляди:61
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”