Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
на цей банер
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
baner-korekta-2019 Читайте і насолоджуйтесь)
Вадим КАРПЕНКО – управління, комунікація та інформаційна безпека
Руслан ТКАЧУК – Аналітичні статті
Ігор ВІТИК – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь ТИМКІВ – Тонкі аспекти державного управління
 Василь Тимків
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Роман МАТУЗКО-1
Василь ШВИДКИЙ – погляд в історію
Олексій КАРПЕНКО – графіка: історична тематика
Андрій МУЗИЧЕНКО (АНЖИ) – художні роботи
Андрій Музиченко
Олексій ПАЛІЙ – рекламна фотографія
Олексій ПАЛІЙ
Лідія БУЦЬКА – Війна! (поезії)
Лідія БУЦЬКА
Лідія ХАУСТОВА – Слов’янськ. Поезія війни
Лідія ХАУСТОВА
Владислав ТАРАНЮК – оповідання, сценарії
Твори Віктора ВАСИЛЬЧУКА
Художній проект Олексія КАРПЕНКА.

 Дякуємо, що завітали на цю сторінку.

Щоб відкрити зображення, натискайте на малюнок або на його назву.

Приємного перегляду!

 

У бою з ординцем

У бою з ординцем
розмір: 363.8 KB

 

Козак верхи зі списом атакує

 

Закуточок старого Києва козацької доби

Суворо кажучи, нам майже нічого не відомо про вигляд забудови Київа в XVI – XVII сторіччях,
окрім хіба загальних тенденцій. Проте це зовсім не означає, що таких відомостей дійсно немає.
Народне мистецтво зберігає чимало рис, котрі ведуть свій родовід із давніх часів. А на Плані
Київа 1695 року, виконаного українськими художниками з Печерської Лаври можна бачити будинки
з фігурними начілками (причілками: перша назва все ж коректніша). Один із них тут і поданий
на зображеному будинку. (Їх докладно розглянуто в статті Наукового Вісника Національного
Музею Історії України: завантажити статтю можна тут:

Вікна оздоблені лиштвами зі схожим мотивом. Паркани того самого типу, що зображений на малюнку,
відомі зі зображень традиційніх українських міст і сіл ХІХ – початку ХХ сторіч, так і
зі згаданого Плану 1695 року. Що ж стосується доріг, то в Київі на Подолі (або, як у ті часи
могли називати саме місто – Київоподіл) дороги мостилися колодами, розпущеними повздовж –
щоправда не всі. Обабіч доріг ішли канави. Вершники зображені в дещо узагальнено
“стереотипному” для XVI – XVII сторіч вбранні: жупанах із рукавами, широкими ву передпліччі
та обляглій – зап’ястках і в шапках із відгорненою околицею, розрізаною попереду.

 

Сцена з життя Києва XIV сторіччя (чоловік із замком)

XIV сторіччя – один із найтемніший періодів історії Київа, зокрема щодо матеріяльної
культури. Але про дещо більш-менш упевнено казати все ж можна. Конічні шапки відомі
ще з часів домонгольської Русі, й траплялися в народному вбранні XVIII сторіччя: тож
немає жодніх підстав гадати, що у проміжний період вони мусили кудись пропасти.
Те саме стосується й хутряної околиці шапки. (Хутро було дуже різним за коштовністю
й вартістю, відтак багато промовляло про майнову спроможність власника і його статус.)
Паркан такого самого типу відомий і з ХІХ – початку ХХ сторіч (дивися підписа до малюнку
з двома вершниками в Київі), але в археології стіни подібної конструкції відомі ще
з часів ранніх Слов’ян:  тому вона дуже давнього походження, і звісно лишалася актуальною
й для часів Середньовіччя. Замок цікавої форми, котрого тримає в руках міщанин, знайдено
якраз у Київі; його й датовано XIV-м сторіччям. З-за паркана “визирають” густі крони дерев,
що є цілком нормальним для традиційного Київа: за густо насадженими плодово-ягідними
деревами й кущами у київських дворах часто не було видко самої хати.))

Є відомості, що Київ було відбито від Монголів ще Королями Русі на початку XIV сторіччя:
найпереконливішими “кандидатурами” визнають співправителів Андрія та Лева ІІ-го.
Інша справа, що утримати його, мабуть, надовго не вдалося; і наступнє визлолення
міста-героя від Монголо-татарських загарбників відбулося вже з приходом союзних
українсько-білорусько-литовських військ, очолюваних Великим Князем Ольгердом
у середині сторіччя.

 

 

Козак на роздоріжжі

Козак-витязь на роздоріжжі.))
Богдан Рогатинський

Богдан Рогатинський (повне ім’я –
Богдан-Івашко Преслужич Рогатинський) – видатний український військо-політичний
діяч XV сторіччя і просто патріот. У час коли формальний сюзеренітет польського
короля Ягайла над українським (по факту) правителем Свидригайлом Поляки
намагалися перетворити на цілком реальну окупацію, Богдан Івашко Преслужич
у 1431-32 роках очолив постання місцевих українських боярів-патріотів:
формально проти короля Ягайла, а реально – проти польських шовіністів, фактичною
маріонеткою котрих був король. За законом, непокора сюзеренові каралася
позбавленням маєтностей – але якраз загрозою своїм статкам Богдан Рогатинський
спокійнісінько знехтував ув інтересах рідного народу. Під його орудою Олеський
замок боронився від польських військ шість тижнів.

Буремні 30-ті завершилися визнанням Великого
Князівства Руського 1440-м роком. Це була заслуга незламности князя Свидригайла
та відданості українському народові його еліти – боярів та лицарів кшталту Богдана Івашка Преслужича Рогатинського.

 

Братерство на віки)) Козак і самурай

 

Нарада в козацькій родині

Зображення відтворює обстановку мешкання козацької
елітарної родини епохи Гетьманату. Інтер’єр могли прикрашати як родові портрети,
так й ікони; меблі були щедро та вибагливо вирізьблені (про майстерність
українських сницарів Гетьманщини красномовно промовляють одиниці іконостасів,
не понищених Росіянами та більшовиками). Столи застелялися килимами чи вишитими
скатерками; на стінах могли кріпитися підсвічники зі зверцадлами – кованими
й полірованими “світловідбивачами”, котрі посилювали світло від полум’я свічок.
Спільні наради були важливим “регулятором” й економічного, й “особистого”
життя родини. (P.S.: Такі собі родові “сеймики”)).)

 

Шляхтич з наджаком у правиці. Лютий

 

Двірський Андрій - права рука братів Романовичів

Двірський Андрій – був не лише одним із найвірніших васалів Данила Романовича
та його брата Василька, а й талановитим адміністратором і полководцем. Його
послужний список як військовика – звісно ж неповний! – включає битву під Ярославом
у 45-му (де Андрій очолюючи найуразливіший – передовий – полк, показав себе
ще й ініціятивнім воїначальником), бої з Ятвягами на р. Нарев у 1248 – 49 роках,
“бліцкриг” із захопленням боярина-зрадника Милія, котрий передав Болохівщину
Монголам. Крім того, саме йому було довірено опікувати княжичем Левом Даниловичем.

 

Сподвижник Свидригайла Немира Розанович

 

OK-14-Svydrygajlo

 

OK-10-Zaporojez z lukom

 

OK-12-V pohid

 

OK-13-Kobzar - Jah

 

Тип київського міщанина

 

Лихий боярин

Лихий боярин
розмір: 2.0 MB

 

OK-18-odyn z knjaziv

 

OK-19-podilskyj knjaz

 

Воєвода пізнього середньовіччя

 

Князь Собібор

Князь Собібор
розмір: 2.2 MB

 

Діалог у київському підсінні

 

Болошівський князь

 

Підтримка князівни

Підтримка князівни
розмір: 746.4 KB

 

Покозачений дрібний шляхтич

 

Киянин з ціпком на тлі міського краєвиду з церквою

 

Українська княгиня у тяжку годину

 

Знатний киянин верхи зі списом


Українці в бою з московитами

Сутичка в Дикому Полі між нашими козаками та Москвинами, – котрі перманентно протягом XVII сторіччя (головно першої половини) “ділили” простір Дикого Поля між собою.
Битва під Вишгородом 1173 року

Це – битва під Вишгородом 1173 року. В ній війська наших князів (котбто князів саме з УКРАЇНСЬКИХ земель – цебто, наскільки пригадую, Київщини, Волині (вона точно була!), Чернігівщини…) розгромили війська володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, котрий 1169 року (тобто літ за 3 до того) влаштував Київу найстрашніший погром з відомих у домонгольські часи (коли Суздальці громили навіть святині більше, й гірше грабували їх, аніж половці-“бусурмани”). Власне Андрія не було ні при першому, ні при другому поході: він керував процесом зі своєї резиденції в Боголюбові (там був у нього безпрецедентній для Русі палац – це про нього розповідав Олександр Палій у своєму відео про “Бункери” російських володарів). А до військ, підлеглих суздальцям, входили контингенти замалим не з усієї “позаукраїнскьої” Русі: з Новгородщини, Полоччини (ну Полоцьк був здавана конкурентом Київу, тож не диво!..), Смоленщини, Турівщини і чи не Гродненщини. 1173 року Київу, видно загрожувало щось подібне. Володимиро-Суздальщина могла виставити дуже численні віййська і цим дійсно славилася: була однією з наймогутніших земель (навіть без союзників – сама по собі!): Боголюбсткький “ліз” свого часу на Новгород (і не раз!), і на час Вишгородської битви чимало князівств фактично під себе – більшою чи меншою мірою підім’яв (не те щоб геть уже всіх зовсім завоював, але змусив до сателіцтва точно). Напередодні наші князі посадили (не в поруб, а на Стіл) у Київі законного князя по “родинному” праву), вигнавши князя-намісника Боголюбського (це був чи не племінник його). Анлрій розгнівався і зажадав в ультимативній формі повернути Київ “законному” (з його, звісно, Андрія точки зору!) князеві. Але наші князі – з Мстиславом на чолі – відказали йому так, що за гостротою це – майже “лист Султанові” (щоправда, дуже дипломатично: вони просто вказали Андрієві “на його місце”, викривши його неправду і сваволю, неповагу до старших (князь Андрій іменував себе “старшим князем з-поміж усіх інших на Русі – а йому пояснили, що він, Андрій, сам би мав шанувати старших родичів, а не вигянати, як він і вчинив – отому, мовляв не йому розповідати ні про старшинство, ані про шану). Ясна річ, що після цього Андрій (здогадно) осатанів і посунув війська. Вони дійшли до Вишгорода (котрий здавна був стратегічною фортецею – “ключем” до Київа), і тут були розгромлені. Розгромлені ущент: наші ще очікували підходу союзного війська (здається, Ярослава Осмомисла, якщо не помиляюся), але вдарили не дочікуючись – бо, здається, ситуація вже не доволяла уникнути битви. І “була січа зла і люта”, якийсь час не було ясно, хто переможе. Але коли опір суздальців (та їхніх сателітів) було-таки зламано, то почалася панічна втеча, і справжнє побоїще; чимало володимиро-суздальців потопилося в прибережніх плавнях… …Чи не того самого року (або наступного – але то максимум) Андрія Боголюбського було забито у його власному палаці. Видно, еліта не пробачила своєму деспотичному “важдю”такого розгрому.

 

Бій Яреми Вишневецького з московином (начерк)

Тут – Ярема Вишневецький (який довів свої володіння на лівобережжі (десь Полтавщина нинішня) до того, що населення там збільшилося БІЛЬШ ЯК У 50 РАЗІВ!!!) воює з Москвинами, із котрими у наших магнатів шляхтичів (як і козаків) траплялися раз-по-раз сутички – за поширення свого впливу на ці землі. Мені, щоправда, ще не вдалося знайти точних відомостей про зіткнення Яреми з Москвинами (все ж для таких ілюстрацій потрібна хоч якась конкретика: читав про це давно, і не певен, що вже не сам потім “додумав” участь Яреми у цих боях – хоча логіка тамтешніх подій начебто це логічно й передбачає…)
Ярема Вишневецький у бою з московитами


Князь Семен Лихо
Князь Семен Лихо
розмір: 10.3 KB

Князь Семен Лико – один із “дрібніших” (але не далеко не найменших!) князів, котрий багато воював проти Москвинів (оце вже – точно!) на східному кордоні (десь на “широті” Сіверщина\Слобожанщина), і не раз вдало їх громив “по-дріб’язку”, і “більше”. Ці сутички мали характер “неофіційних” наїздів, котрі чимось нагадувати татарські (грубо кажучи)  – але були не такими стрімкими, і не мали на мені ясиру – а радше погромити, ослабити ворога вигнати з перспективних угідь для поташництва, солеваріння, полювання чи іншого промислу – і “відстовбити” територію “за собою”, відтак – власною державою.
У боях з Московією (начерк)

 

 

Олексій КАРПЕНКО. Статті

 

Перегляди:1,635
Центральний будинок офіцерів ЗСУ
27-30 вересня 2022 року – міжнародна виставка “Зброя і безпека” (МВЦ)
VVK-STUDIO (ютуб-канал для всіх)
Книжкові видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”  
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
КЛУБ “М&Х”