«Хто хоче вміти командувати, має вміти коритися».
                                       Наполеон Бонапарт

«Шлях до перемоги – це бій».
«… в бою рідко або й взагалі не буває,
щоб єдиним мотивом дій воюючих сторін
була воля командира або поставлене завдання,
в ньому завжди беруть істотну участь духовні сили.
Карл фон Клаузевіц

Коли ми говоримо про честь офіцера – в першу чергу маємо на увазі еталонний зразок поведінки військовослужбовця командного складу, наділеного відповідною владою над військовими нижчого рангу та співмірною особистою відповідальністю за виконання поставлених йому завдань.

Сьогодні, вже досить тривала повномасштабна російсько-українська війна привертає увагу українського суспільства не тільки до наших тактичних перемог і поразок, а й – значно більшою мірою – до військового менеджменту та заходів, спрямованих на суттєве зменшення наших людських втрат на фронті. Згадуючи своїх родичів чи близьких друзів, які перебувають у військових підрозділах, кожен мимоволі задумується над тим під чиїм командуванням знаходиться близька йому людина. Чи володіють її безпосередні та вищі командири належними якостями, серед яких ми очікуємо бачити відданість армії і своїй країні, відповідальність, вміння приймати рішення, чесність, увагу до особового складу, розуміння цінності життя військовослужбовця. Зайве говорити, що високі моральні якості командира викликають повагу необхідну для формування сталого авторитету та ефективного управління ввіреним йому персоналом.

В цьому контексті слова «честь офіцера» (ЗСУ, Нацгвардії чи інших підрозділів українських Сил оборони) набирають особливого значення.

Армійське сприйняття поняття честі і гідності має свою історію і пов’язане як з необхідністю виявляти особисту мужність, вірність (спочатку володарю, потім країні), відданість своєму підрозділу (esprit de corps), дисципліну і акуратність у виконанні поставлених завдань, ввічливість та дотримання етикету, пошану до уніформи, готовність захищати власну гідність і гідність свого полку. Зокрема, останній пункт у європейських країнах з 16 століття переріс у звичку влаштовувати між військовими дуелі – збройні поєдинки, часто зі смертельним наслідком.

Дещо відмінні традиції були в українському козацькому війську – кошового чи гетьмана могли й переобрати, особливо цінувався саме особистий героїзм, а за вбивство бойового побратима крали на смерть. В іншому: вірність православній церкві, сувора дисципліна, любов і пошана до зброї (свою зброю козаки називали «ясна зброя»), побратимство, стійкість у бою, вміння перемагати хитрістю (меншими силами і з меншими втратами) – бачимо наявність тих самих якостей, які в кінцевому результаті значною мірою і забезпечують успіх військових дій чи окремих військових операцій.

Щодо дуелей серед офіцерського складу: сама ця традиція висходить з «Божого суду», середньовічного судового порядку врегулювання спірних питань, коли за відсутності доказів чи надмірній складності визначити чиюсь провину, опоненти виходили на двобій, покладаючись на Бога, з чиєї волі винний мав зазнати поразки – з великою імовірністю загинути. Дійшло до того, що готовність загинути на дуелі почала фактично підміняти основні риси честі і гідності, що тільки послаблювало війська, бо гарячі голови могли викликати одне одного на дуель через зверхній погляд чи необережні, невірно розтлумачені слова, а держава тим часом втрачала підготовлений і часто не найгірший офіцерський склад. Історія зберегла ім’я широко відомого завдяки романам Александра Дюма французького міністра, кардинала Рішельє, як першого поборника нераціональної звички вбивати потрібних державі людей через дріб’язкові сварки або чиюсь нестриманість. Завдяки його наполяганням французькі королі Людовік Тринадцятий та Людовік Чотирнадцятий спробували своїми указами заборонити дуелі під страхом покарання, але молодь на те не надто зважала і дуелі проводилися таємно, а військове начальство, пам’ятаючи про свою молодість, і «вболіваючи за честь своїх підрозділів» закривало на те очі, а порядок проведення дуелей не був позбавлений суворої регламентації. Таким чином сформувалася певна військова «субкультура» і поняття «честі офіцера» почало асоціюватися з готовністю вчинити незаконний акт. Коли виникала ситуація особистої образи або образи полку, в якому офіцер проходив службу, перед ним поставало питання – або прийняти виклик і бути готовим постати перед судом, або не ризикувати, але покинути полк.

В Російській імперії, яка намагалася у всьому наслідувати європейські традиції, традиція захищати свою честь зі зброєю в руках набула навіть викривленої форми: задля гонору демонструвати повну зневагу до свого життя, заклавши один патрон в порожній барабан револьвера, крутнувши барабан наздогад і натиснути на спусковий гачок, притуливши ствол собі до скроні. Чи схоже це на «захист власної честі»? Навряд чи.

Проте, ротмістр Валентин Кульчицький (1881–1943) у своїх, вперше опублікованих у 1904 році «Порадах молодому офіцеру» (з 2014 року перевидається в РФ під назвою «Кодекс честі російського офіцера») дає офіцерській молоді цілком раціональні поради, які ми тут дещо узагальнимо:

• Перший і головний обов’язок солдата – це вірність Вітчизні. Без цієї якості він непридатний до військової служби.
• Цілісність держави та підтримання її престижу засновані на силі армії і флоту; їх якості та недоліки відображаються на всій країні, тому не твоя справа вплутуватися в соціальні питання та політичні базікання; твоя справа неухильно виконувати свої обов’язки.
• Вище за все для себе став славу своєї армії.
• Люби Батьківщину.
• Будь хоробрим, Але не плутай хоробрість і гордовитість, яка притаманна молодим, але хоробрістю не є аж ніяк. Якщо ти гордовитий нікчема – тебе будуть ненавидіти.
• Корися дисципліні.
• Поважай своє начальство і вір йому.
• Бійся порушити свій обов’язок – бо цим назавжди втратиш своє добре ім’я.
• Офіцер має бути вірним своєму слову і правдивим. Без цих якостей офіцеру практично неможливо лишатися в армії.
• Будь ввічливим і чемним у стосунках з усіма.
• Краща сторона хоробрості – обережність.

Побіжно зазначимо, що «російський офіцер» Валентин Кульчицький народився в Одесі, родом з херсонських поміщиків, а його дід – козак Василь Кульчицький, у складі імператорської армії, свого часу воював з турками і на Кавказі.

Тож які риси мають бути притаманні офіцеру теперішньої, нової, вже загартованої в жорстоких боях української армії, щоб ми не забували поняття офіцерської честі? Які базові елементи мають лягти в основу оновленої корпоративної культури офіцерського корпусу ЗС України? Що має спонукати офіцера будь-якого рівня в першу чергу думати про належне комплексне забезпечення особового складу, а не про власні надбавки до зарплатні і майбутню пенсію? Не боятися подавати нагору реальні звіти, а не такі, «що мають сподобатися» вищим командирам? Планувати операції і віддавати накази з думкою про максимальне збереження особового складу і збереження людського потенціалу власних підрозділів, як частини цілого українського війська? Не привласнювати собі пікап, який волонтери адресно прислали для його бойового підрозділу? Не витягувати з підлеглих хабарі під різними приводами, тим самим зменшуючи їм належні за законом виплати і демотивуючи особовий склад? Не зазіхати на військове майно? Врешті-решт, на власному прикладі демонструвати колегам та підлеглим зразок належної поведінки.

Навряд чи потрібно тут вигадувати щось нове, окрім врахування специфіки української історії та українського менталітету (готовність виявляти особистий героїзм, критичне ставлення до керівництва, вміння приймати рішення на своєму рівні, вигадливість та винахідливість, гостре прагнення до швидкого видимого результату). Так чи інакше комплекс потрібних орієнтирів і настанов цілком вписується у вчення провідних теоретиків війни, а відчуття корпоративного духу, гордості за власну армію, полк, бригаду чи менший підрозділ, повага до закріпленого на руці шеврона, відчуття близькості і довіри до бойових побратимів, скріплені професійною чесністю і відповідальністю є надійною основою для формування сучасної переможної армії.

Вимоги до військового керівника в світлі військового менеджменту

Серед основних прийнятих у справі військового менеджменту та військового виховання тез нагадаємо такі:

• Соціальна функція професійної етики полягає у створенні передумов для повнішої і якіснішої реалізації конкретних професійних завдань. Тим більше це стосується військової професійної етики.
• Професійна етика офіцера – це сукупність моральних принципів, норм та військово-етичних категорій, які виражають його ставлення до свого військового обов’язку як обов’язку професійного, а через нього – до обов’язку громадянського.
• Професійна мораль не підміняє загальних моральних норм і правил, але саме завдяки професійній моралі суттєво конкретизуються вимоги суспільних норм, суттєвої сили набирає вплив моральності на свідомість людей.
• Головною соціальною, моральною цінністю для офіцера, як і для будь-якого громадянина, є відданість Батьківщині, народу. Разом з тим саме у військовій професійній сфері особливо високо цінується героїзм, мужність, відвага, сміливість. Без цих якостей офіцер не здатний виконувати свої обов’язки як професійний захисник Батьківщини.
• Офіцер завжди зберігає честь і традиції офіцерського корпусу, члени якого підтримують та допомагають один одному, між ними існує безумовна довіра один до одного.
• Тих, хто досягає найвищих результатів та успіху, чекають пошана офіцерського товариства. Якщо ж офіцер має недоліки і не працює над їх усуненням, то це має бути засуджено колегами.
• Офіцер повинен самокритично оцінювати свою діяльність, правильно реагувати на критику товаришів по службі.
• Стосунки між командирами та підлеглими мають відображати готовність до відсічі ворога. Це загальна відповідальність, яка передбачає створення атмосфери довіри та взаємоповаги.
• Великим авторитетом користується той офіцер, який намагається створити у своєму підрозділі чи частині таку атмосферу, коли кожен солдат, сержант чи офіцер почуває себе відповідальним за доручену справу. Але головна умова його авторитету – компетентність.

Кожен представник офіцерського корпусу виступає носієм бойових традицій народу. Підвищення рівня освіти, індивідуальний досвід, професійні якості офіцера тільки тоді мають реальну цінність для суспільства, армії, військового підрозділу, коли вони поєднуються з моральною зрілістю. Тож першим завданням для офіцера в цьому напрямку є формування в собі основних цінностей, якими є добро, честь, совість, гідність, сенс життя. Другим – формування моральних якостей на основі власного здорового морального вибору. Етика військового керівника має бути підтримана такими його особистими рисами, як ввічливість, коректність у спілкуванні, пунктуальність, вміння тримати слово, доброзичливість, тактовність.

Військові колективи це, насамперед, люди. Для підлеглих офіцер виступає як організатор бойової підготовки; відповідальний виконавець і координатор злагоджених групових дій; особа, яка планує діяльність колективу і приймає стратегічні рішення; джерело заохочень і покарань; носій персональної відповідальності; арбітр та посередник; символ військового підрозділу та приклад для наслідування.

При цьому важливим аспектом лідерства для офіцера, окрім власної дисциплінованості та пунктуальності, є стиль керівництва, що може бути автократичним (авторитарним) або демократичним (ліберальним)

Для військового керівника, який організує службу чи роботу колективу за принципом єдиноначальності, притаманний авторитарний тип лідерства. Авторитарний лідер бере на себе ризик прийняття рішень самостійно і програмує всі дії своїх підлеглих. Автократ застосовує надзвичайні методи за обставин, які не завжди вимагають їх необхідності, у керівника-автократа безумовне виконання його наказів завжди стоїть на першому місці. Але в сучасних умовах війни все більше даються взнаки негативні сторони автократизму. Це, передусім, те, що програмуючи дії підлеглих, військовий керівник не дає їм можливості виявляти ініціативу, він виховує лише пасивних виконавців, що завжди перешкоджає успіху справи.

Звісно, демократичний стиль керівництва не може в умовах військової служби цілковито замінити традиційний авторитарний тип лідерства. Але він може його суттєво доповнити і збагатити, бо він передбачає:

• надання підлеглим самостійності на рівні їхньої кваліфікації;
• вирішування службових питань за їх участю;
• створення сприятливих умов для роботи підлеглих;
• шанобливе ставлення до військовослужбовців;
• справедливу оцінку їх знань та роботи.

Все це не суперечить принципу єдиноначальності і персональної відповідності військового керівника. Навпаки, елементи демократичного стилю зміцнюють реальну владу командирів і начальників, підвищують їхній авторитет.

Тож якщо під час занять з бойової підготовки, в ході польових навчань, маневрів тощо превалюють статутні вимоги, то під час нарад, зустрічей, прийомів, співбесід чільне місце посідають моральні норми. Безпосередні людські стосунки між офіцерами та особовим складом згуртовують колектив, підвищують готовність підлеглих виконувати свої обов’язки.

Про корпоративну культуру

Історія українського офіцерського корпусу багата прикладами проявів офіцерської честі, слави і героїзму, тож поняття «честь українського офіцера» відображає цілком реальне соціального явища в житті українського суспільства.

Історично сформовані непорушні правила поведінки, які передаються з покоління в покоління, оберігаються і підтримуються, ми називаємо традиціями. Крім сприяння єдності й згуртованості, традиції спонукають нових членів корпорації добровільно дотримуватися встановлених правил і норм поведінки, і навпаки, обумовлюють очищення рядів від тих, хто їх не дотримується або порушує.

Традиції, як правило, є синтезом усього найкращого, що є в корпорації. Тож в основі поняття офіцерської честі завжди були:

• захист рідної землі та служба своєму народові;
• повага до законів держави;
• мужнє подолання всіх труднощів і перешкод у службі та житті;
• уважність у виборі друзів, кола спілкування та місць проведення вільного часу;
• шанування військової форми одягу, ввічливість, тактовність, порядність, турбота про солдата, повага до колег та шанування пам’яті тих, хто на полі бою поклав своє життя за Батьківщину.

Однак навіть усталені традиції слід розвивати, примножувати реальними справами і виховувати молоде покоління на кращих прикладах служіння своєму народові.

Наказом Міністра оборони України №412 від 31.12.1999 р. було введено у дію Кодекс честі офіцера Збройних Сил України, який визначав традиції офіцерського корпусу сучасного українського війська таким чином:

• Офіцерський корпус Української армії – це не замкнена каста військовиків, а кров від крові, плоть від плоті Українського народу. Саме в цьому шляхетність нашого офіцерства, саме тому Український народ довірив йому захист Вітчизни.
• Офіцер служить всьому Українському народові, а не його окремій частині, об’єднанню громадян або партії. Уся його військова кар’єра присвячена народові, його захисту, охороні та збереженню миру і спокою рідної землі.
• Духовною основою для українського офіцерства є традиції богатирів давньої Київської держави, козацтва, офіцерів попередніх поколінь. Офіцерами не народжуються – ними стають один раз і на все життя.
• Офіцер – це серце і мозок війська. Він готовий до виконання свого службового обов¢язку за будь-яких обставин і умов. Поразка – гірка ціна професіоналізму командира, його особиста провина. Ворога перемагають розумом, умінням та волею.
• Надійність – провідна особистісна чеснота офіцера. Він уміє не квапитися і не запізнюватися. Він завжди там, де потрібно. Єдність слова і діла, особистий приклад – це важливі складові успіху офіцера у навчанні та вихованні підлеглих. Здібність офіцера доводиться не судженнями, а діями.
• Ентузіазм, хоробрість та активність у досягненні кінцевої мети, або виконанні повсякденних завдань – головні вимоги до офіцера. Він виконує завдання сумлінно точно та вчасно, попри всі перешкоди, труднощі негаразди, що виникають. Мужність бойового офіцера – це його сміливі рішення, спроможність взяти на себе відповідальність.
• Вірність слову – незаперечна чеснота офіцера. Викладення офіцером фактів, його точка зору виходять із власних переконань, духовної цілісності. Чесне, відверте і послідовне слово офіцера стає для підлеглих законом поведінки.
• На офіцера покладається особиста відповідальність за підлеглих, тому що їхнє життя довірив офіцерові Український народ. Командир гартує їх дух, моральні сили, веде за собою до досягнення перемоги. Справжній офіцер завжди поважає людську гідність і честь підлеглих. Він уміє підкорятися, не принижуючи себе, командувати, не принижуючи підлеглих.
• Офіцер завжди стоїть на сторожі святого скарбу воїнського духу, в якому прихована таємниця успіху воїнського щастя, перемоги. Командир який виконує бойові завдання з найменшими втратами, вважається найкращим керівником, тому що він цінує людину, яка є основним елементом військової сили та боєздатності.
• Ні за яких обставин не можна примусити офіцера зрадити Військовій присязі.
• Нехтувати духовними цінностями інших офіцер вважає нижче своєї гідності. Офіцер – взірець лицарського ставлення до хворих, поранених, цивільного населення.
• Офіцер – взірець у дотриманні моральних норм поведінки, зовнішньому вигляді. Він уникає вульгарності, розбещеності, надмірного вживання алкоголю.
• Офіцер Збройних Сил України уникає втручання в політику. Він підтримує національну політику держави, та її інтереси, незалежно від того, яка політична партія перебуває при владі.

На відміну від Статутів Збройних Сил України, в основі Кодексу лежить принцип рівності всіх офіцерів, незалежно від звання і посади, перед військовою честю. Головну його ідею можна сформулювати кількома словами: офіцер Збройних Сил України повинен бути прикладом чесного й сумлінного виконання своїх службових обов’язків, служіння Батьківщині, незважаючи на власні погляди з тих чи інших питань суспільного життя. Принциповим є те, що Кодекс не є механізмом розв’язання конкретних ситуацій і не встановлює покарання, а визначає саме норми, які орієнтують офіцера на певний образ життя, певну поведінку та стиль діяльності. Це регулювання без примусу, базується на основі переконань, через засвоєння, повне сприйняття моральних вимог, які перетворюються на чітку внутрішню позицію офіцера, яка своєю чергою передається підлеглим.

Якщо офіцери засвоюють, сприймають душею вимоги Кодексу честі, то між ними складаються певні зв’язки, перш за все взаємоповаги, взаємодовіри, єдиної для всіх відповідальності за справу оборони країни. Це буде сприяти згуртуванню військових колективів, формуванню здорової морально-психологічної атмосфери. Якщо правила стають єдиними для колективу – то на практиці це єдність офіцерського корпусу. Саме ця єдність лежить в основі ефективності Збройних Сил.

Кодекс честі офіцера Збройних Сил України тісно переплітається з військовим етикетом, основою якого є вимоги моралі, проведені крізь призму військової служби з урахуванням і міжнародних військових та гуманітарних стандартів.

ОСНОВНІ МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ КОДЕКСУ ЧЕСТІ ОФІЦЕРА

1. Батьківщина.

Офіцер – громадянин України, який є представником Збройних Сил держави і стоїть на сторожі інтересів Українського народу, який очікує від нього найвищого взірця особистої поведінки та службової діяльності. Кожен офіцер – патріот, який ставить безпеку та добробут Українського народу вище власних інтересів і робить усе можливе для захисту Батьківщини. Патріотизм, як вияв національної гідності, є невід’ємною складовою моральних якостей офіцера.

2. Вірність та відданість Вітчизні.

Офіцер – взірець вірності Вітчизні, високої поваги до символів держави: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімна України. Шлях жертовності, відданості народові, військовій справі – добровільний вибір кожного офіцера.

3. Обов’язок.

Бездоганне виконання обов’язку – найвища ознака поведінки офіцера. Накази виконуються сумлінно, точно та у встановлений термін.

4. Честь.

Честь – провідна ознака офіцерської поведінки. Офіцер веде спосіб життя порядної людини: не обманює, не краде, не порушує загальнолюдських норм. Він ніколи не вдається до інтриг, чіплянь, несправедливих дій, шахрайства.

5. Чесність.

Суттєвою рисою офіцера є чесність – безкорисливе виконання всіх обов’язків заради забезпечення національних інтересів України у мирний та воєнний час. Він несе відповідальність перед законом і людьми за рішення, що їх приймає, результатом яких може бути перемога або поразка, життя або смерть. Люди довіряють офіцерові, сподіваючись на те, що він чесна людина.

6. Честь мундира.

Правила Кодексу честі офіцера однакові для всіх офіцерів, незалежно від військового звання, посади, терміну служби та обставин. Становлення до виконання завдань жодною мірою не повинно залежати від того, чи це молодий офіцер, щойно призначений на посаду, чи більш досвідчений. Взірець чесної поведінки та діяльності має давати вище керівництво. Старші командири та начальники — приклад для молодих та менш досвідчених.

КОДЕКС доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України

Кодекс честі офіцера, затверджений наказом Міністерства оборони України №412 від 31 грудня 1999 р., було скасовано наказом Міністерства оборони — №268 від 19 травня 2016 р. Натомість 15 березня 2017 року, Міністром оборони України, вочевидь з огляду на потребу уніфікувати нормативні акти по військовому відомству з міжнародним законодавством, було затверджено Кодекс доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.

Документ встановлює принципи доброчесної поведінки, загальні вимоги, яких рекомендовано дотримуватися під час виконання службових (посадових) обов’язків всіма без винятку військовослужбовцями та цивільним персоналом.

Положення Кодексу є узагальненням стандартів професійної етики, які спрямовані на запобігання проявам корупції в оборонному секторі, підвищення авторитету Збройних Сил України, зміцнення репутації військовослужбовців та цивільного персоналу.

Визначальним принципом діяльності військовослужбовців та цивільних працівників оборонного сектору документ визначає чесне і віддане служіння Українському народові, непорушне додержання Конституції України та законів України, виконання зобов’язань урочисто взятих під час складання Військової присяги або Присяги державного службовця. Їх діяльність має бути спрямована на забезпечення національних інтересів України під час виконання завдань та функцій держави, сприяння реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина, підтримання позитивного іміджу держави та Збройних Сил України.

Основними принципами доброчесної поведінки військової чи цивільної посадової особи при виконанні службових обов’язків визначаються:

• пріоритет службових інтересів;
• політична нейтральність;
• неупередженість;
• компетентність і ефективність;
• прозорість;
• нерозголошення службової інформації;
• утримання від виконання незаконних наказів та розпоряджень);
• корпоративність.

Зокрема щодо вимоги корпоративності вказано:

Військова (цивільна) посадова особа повинна постійно дбати про підняття іміджу держави та Збройних Сил України, примножувати кращі традиції українського війська та свого колективу, шанобливо ставитися до державних символів України, лояльно відноситися до керівництва держави, Міністерства оборони України і Збройних Сил України, проявляти стриманість під час публічних висловлень та критики щодо діяльності державних органів.

Військова (цивільна) посадова особа завжди має поводити себе таким чином, щоб суспільна довіра та віра у патріотизм, чесність, неупередженість і непідкупність представників Збройних Сил України зберігалися та підсилювалися.

Кодекс честі офіцера ЗСУ як критерій оцінки боєздатності армії

Сьогодні, коли Україна понад десять років веде тяжку оборонну війну, відстоюючи саме своє право на існування у боротьбі з сильним, жорстоким та позбавленим відчуття власної честі сусідом, українці добре розуміють важливість армії. Відбувається переоцінка її значення, її розвиток та реформування. І сьогодні, як ніколи армії потрібні згуртовані та боєздатні колективи на чолі з професійно підготовленими офіцерами. І ми вже добре відчуваємо, що ефективність управління військами тісно пов’язана не тільки з окремим керівником, його управлінськими здібностями, професіоналізмом чи стилем керівництва, а не меншою мірою і з особливостями корпоративної культури. А корпоративна культура не вибудовується наказами Міністра. Як ми бачили вище, це поняття виростає з відчуття своєї органічної єдності з країною та народом, своєї належності до військового колективу, з глибинного розуміння власної історії, народних та військових традицій, єдності національних та корпоративних цінностей, чіткого усвідомлення свого обов’язку та власних життєвих орієнтирів.

Тому кодекс офіцерської честі – це не юридичний акт, а свідома колективна домовленість відповідальних людей, які живуть і діють в суворих умовах військової служби та постійної імовірності військових дій різної інтенсивності. І хоча в його основі й лежать вимоги не тільки Конституції України та Військової присяги, а й вимоги військових статутів, в реальних бойових умовах виникають ситуації, коли офіцер має діяти на власний розсуд і задля виконання свого обов’язку мусить бути готовим переступити межі встановлених регламентів чи окремих розпоряджень, з готовністю, в разі потреби, відповідати за свої дії у визначеному правовому порядку. Саме така поведінка у поєднанні з дотриманням загальноприйнятих морально-етичних норм та турботою про збереження життів своїх підлеглих формує повагу особового складу до своїх офіцерів, а суспільства – до своїх Збройних Сил.

Сергій КОРНЯ

12.10.2026