22 листопада в Києві відбулась міжнародна конференція «Кримінальний процесуальний кодекс України: проблеми застосування та перспективи удосконалення». Провідні фахівці відзначили, що українське право опинилось в системній кризі. Як підкреслили в своїх виступах генеральний прокурор Ю. Луценко та інші керівники уряду та правоохоронних органів, а також провідні вчені рівень злочинності в країні зростає постійно, а, відповідно, рівень захисту прав громадян погіршується.
Спікери зазначили, що нині національна поліція опинилась в умовах, коли обсяг заяв громадян про вчинення злочинів на кожного слідчого перевищив 300 фактів. І це середньостатистичний показник. Такий обсяг проваджень унеможливлює проведення реального всебічного і повного розслідування.
У таких вкрай складних умовах перед депутатами та вченими постає завдання запропонувати внести до законодавства України норми, які створять умови для ефективного функціонування правоохоронної системи та послідовної реалізації правоохоронної функції держави в напрямі всебічного захисту прав громадян. Наголосимо, такі пропозиції мають відповідати базовим положенням Конституції України та загальним принципам нормотворчості – наукової обґрунтованості та законності.
Виступаючі зазначили, що Кримінальному процесуальному кодексі України вже з 2012 р. міститься новела «кримінальний проступок», але зважаючи на те що КПК України регулює процесуальні правовідносини, фактично ці норми «мертві», отже для того щоб їх оживити слід внести зміни до Кримінального кодексу України. Цікава логіка, «А давайте неперевірену, не апробовану глухість підкріпимо кримінальною відповідальністю».
Подивимось які ж саме новели пропонуються нормо творцями в Проекті Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень. – № 7279-1 від 16.11.2017.:
«14) Доповнити статтю 11 новою частиною третьою такого змісту:
«3. Залежно від ступеня тяжкості та заподіяної ними шкоди кримінальні правопорушення поділяються на злочини та проступки, а злочини, у свою чергу, на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі злочини.»;
15) Кодекс статтями 11-1, 11-2 такого змісту:
«Стаття 11-1. Поняття кримінального проступку (проступку)
1. Кримінальним проступком (далі у цьому Кодексі – проступок) є передбачене цим Кодексом кримінальне правопорушення, що являє собою:
– умисне чи необережне діяння, яке заподіює істотну шкоду, яка не є значною чи тяжкою шкодою;
– умисне діяння, яке створює загрозу заподіяння значної шкоди.» .
Відразу виникли питання: навіщо в 11 Ст. ККУ вводити визначення яка є в Ст. 12? І, навіщо взагалі криміналізувати проступки? Що несе данне визначення, чи є в ньому якийсь сенс?
Для порівняння: ст. 12 Кримінального кодексу України «Класифікація злочинів»: «1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
6. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.» (Кримінальний кодекс України/ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131.).
Отже, розробники пропонують «закріплення в статті 11 Кримінального кодексу України визначення злочину трансформувати у визначення «кримінального правопорушення» (єдиного як для злочинів, так і для проступків) – «суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення». Таким чином на думку розробників особа, яка вчинила незначне шкідливе діяння – проступок, стає суб’єктом кримінального правопорушення, що звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина закріплених в Конституції України.
Криміналізація проступків як явища – наступ на демократичні права і свободи громадян! Такі дії є прямим порушенням норм Конституції України. Фактично громадянське суспільство має справу з черговою спробою в новітній історії України повернутись до тоталітарних законів 30-х рр., – так званий сталінський «закон про 5-ть колосків, коли за незначні проступки, громадян, навіть неповнолітніх, могли жорстоко покарати і навіть розстріляти».

Сергій ПЄТКОВ