Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

28.06.21

Напередодні Дня Конституції України кореспондент АрміяInform поспілкувався з колишнім керівником військової контррозвідки України, Головного управління розвідки ЗС України та депутатом Верховної Ради 2-го скликання генералом Олександром Скіпальським. У своєму інтерв’ю державний діяч-патріот та людина, яка безпосередньо долучилася до творення Конституції України, згадує, як виборювався Основний Закон незалежної України, аналізує складнощі та дає побажання для зміцнення нашої держави та армії.

  • Олександре Олександровичу, цьогоріч ми святкуємо 25 років Конституції України. Для молоді це вже як даність. Що ця подія означає для Вас?
  • Для молоді – це вже історія. І для мене також. 25 років – четверть віку. Щоправда, пролетіли вони непомітно і швидко, але та ніч, коли було ухвалено Конституцію, ніколи з пам’яті не зітреться. То був національний тріумф, перемога! У мене був проект Основного Закону і на ньому – понад 250 різних автографів. І Президента, і Голови Верховної Ради, і Секретаря РНБО, фактично всього тодішнього керівництва держави. Ну, й інших – ті, хто хотів Конституції, і тих, хто не хотів…
  • Як би Ви охарактеризували умови, в яких приймався Основний Закон?
  • Конституція ухвалювалася у дуже непростих умовах росту України, яка на той час не мала чіткої державної національної спрямованості. Залишилася значна кількість тих людей, які сповідувала Радянський Союз, але у зв’язку з тим, що відбувалося в Росії, боялися Єльцина. У першу чергу це комуністи, схильні до них соціалісти та ще ті, які ніколи не прагнули вільної України. Патріотична частина депутатів, яка складала Народну Раду, була у меншості. Через це 5 років Конституція не приймалася, хоча насправді її слід було б опрацювати та ухвалити одразу з проголошенням незалежності. Саме ідеологічне протистояння та небажання декого бачити Україну вільною, призвело до суттєвої затримки. Уявіть собі, тоді ті, хто прямо заявляли про те, що хочуть жити у суверенній країні, автоматично зараховувався до націоналістів! При цьому це трансформувалося у відношення до конкретних людей. Старі комуністичні та соціалістичні сили, які мали своїх представників в органах виконавчої влади, Генеральній прокуратурі переконували у своїх колах: «Оні хотять незалєжності, они хотят риночной економікі, а по-етому ідіте в бізнес!». Попри гостре протистояння, багато патріотів були переконані, що ухвала Конституції стабілізує ситуацію, отож згуртувалися заради досягнення мети.
  • Сама конституційна ніч стала ейфорією для українського суспільства, однак чимало політичних сил та їх медійних рупорів розкидались дещо іншими епітетами…
  • Так, кричали про вовкулаків-перевертнів, які діють у ночі та роблять «чорні справи». Таку позицію несприйняття поширювали найбільш активно народні депутатів – комуністи з Донеччини та Луганщини, а також частково з Півдня, тобто там, де були дуже слабкі національні позиції. Згодом це особливо яскраво проявиться у 2014 році.
  • Вочевидь, що свою роль у конституційному процесі відіграло й протистояння між спікером парламенту Олександром Морозом та Президентом Леонідом Кучмою?
  • Президент наполягав на прийнятті Конституції. Була проведена відповідна підготовча робота. Глава держави заявив: якщо Верховна Рада не приймає Основний Закон, то він звернеться до народу з референдумом і Конституція буде прийнята народом. Це викликало, м’яко кажучи, певну поступливість з боку Соціалістичної партії, і в першу чергу Олександра Мороза. У підсумку було ухвалено рішення про винесення проєкту Конституції на розгляд. Однак боротьба продовжилася. Частина депутатів тікала, намагаючись зривати засідання, вносила все нові й нові поправки, що гальмувало процес. Однак народні депутати – патріоти України наполегливо йшли до мети. Особливо я б відмітив групу парламентарів від Спілки офіцерів України (СОУ), та особисту роль Михайла Сироти, який ніс головне навантаження з підготовки тексту, його юридичного вивірення та проходження експертиз. Це була гігантська робота!
  • Які статті викликали найбільш шалений спротив противників прийняття Основного Закону?
  • Найбільше мене вразило те, що не хотіли визнавати українську мову, не хотіли, аби в Конституції було записано, що українська мова є державою. Ця стаття йшла дуже важко, навіть попри те, що й Олександр Мороз агітував за неї. Аж поки не виступив народний депутат (колишній голова СБУ) Євген Марчук… Лише після цього частина комуністів прислухалася. Проголосували, але з величезними потугами!

А ще ніяк не могли визначитися, хто у державі перший, а хто другий, третій… Хто головніший голова Верховної Ради чи Президент? А все через те, що курс держави на той час був спрямований на вільний ринок. Мала пройти велика приватизація. Багато хто цього не поділяв. Велике протистояння було по землі. Частина депутатів позиціонувала себе в якості прихильників СНД, у парі з Росією. У цих умовах слід віддати належне депутатам-військовим, членам СОУ, які безкомпромісно відстоювали державницьку позицію. Присутність та активна діяльність Григорія Омельченка, В’ячеслава Білоуса,  Бориса Кожина, Євгена Лупакова та інших офіцерів безумовно зіграла важливу роль в конституційному процесі, адже вони чітко аргументували важливість власних Збройних Сил України, суверенітету держави, її європейське спрямування. Десь на другій частині документу до процесу потужно підключилася президентська гілка – аби Конституцію було ухвалено, частина депутатів повернулася до зали. Відчувався загальний підйом! Лише біля 70-та парламентарів ходили з перекошеними обличчями – їх не влаштовувало, що Україна отримувала оформлення у правовому відношенні, повноцінно долучалася до міжнародного права.

  • Що принципово вдалося заробити для сектора оборони та безпеки?
  • Те, що тоді зробили, гадаю, й зараз не втратило своєї актуальності. Відповідні статті Конституції виписані так, що у разі загрози, їх можна цілком використовувати для захисту України. І подальше життя це підтвердило, однак показало й складнощі. На мою думку, текст не розмежував повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету міністрів. Хоча загальними тезами це визначено, однак немає чіткості. Суб’єктивно це не зроблено, адже боролися за лідерство. Особливо гостро точилася боротьба щодо форми правління: «президентсько-парламентська» чи «парламентсько-президентська». Так, ось і до сьогоднішнього дня ми маємо певні протистояння, адже кожен трактує так, як йому вигідно. А це працює не на користь державі. Пам’ятаєте, конфлікт між Президентом Віктором Ющенком та прем’єром Юлією Томошенко… Для мене як керівника на той час військової розвідки ці протистояння були болючими і неприпустимими. За кілька тижнів до засідання міністрів закордонних справ держав – членів НАТО, коли мали надати Україні ПДЧ Ющенко заявляє, що прем’єр-міністр – агент Росії. Як на це могла зреагувати Європа? Звичайно, негативно. Отже, проблема розмежування функцій і тоді, і зараз у разі її невирішення, відіграватиме негативу роль. Будь-яка система управління вимагає зусиль і контролю. Це має бути чітко прописано.
  • Деталізуйте, будь ласка, де ви вбачаєте складнощі з системою контролю в Україні?
  • Ну, скажіть мені, хто сьогодні контролює СБУ? Хто контролює Міністерство оборони? Профільний комітет Верховної Ради? Ні, він не контролює! По-перше, через те, що для того, аби здійснювати ефективний парламентський контроль, потрібно розумітися у сфері безпеки та оборони. Цей Комітет має наповнюватися експертами та професіонали, з досвідом роботи у зазначених сферах. Цього, на жаль, немає. І це наша слабинка. Ось, з корупцією у нас мали боротися МВС та СБУ, однак через брак контролю над ними та закономірні проблеми у їх роботі нещодавно ми були змушені створити декілька спеціальних органів: НАБУ, САП та інші… А що у підсумку? Корупція лише зростає! Уже Європа та увесь світ заявляє: наведіть у себе лад! І ось, на цьому тлі знову з’являються депутати, які заявляють: ми не розуміємо, чого від нас хоче Джо Байден на тлі боротьби зі злочинністю? Кожна людина у нас знає: куди не кинься – у нас корупція, а в парламентарі не розуміють! Ще раз повторюся: все це – результат відсутності чітких механізмів стримувань та противаг.
  • Що Ви рекомендували б змінити в Конституції, аби виправити ситуацію?
  • Не думаю, що слід змінювати або переписувати Основний Закон, як це полюбляли робити за колишнього Союзу. Чому б не взяти американський досвід. У них Конституція, яка не змінювалася з часу її написання отцями-засновниками, аде до неї написані білі про права. В той час, як нас всі прагнуть переписати Основний Закон, однак ніхто не говорить про законодавчі акти, які б чітко передбачали виконання тих положень, які закладені в Конституцію. Тобто, як виконувати, як спитати за невиконання – цього немає!
  • Повернімося до української мови. Як би Ви охарактеризували стан реалізації цього конституційного положення щодо неї у війську?
  • Критично. Ось уже 30 років, а чи всі наші офіцери розмовляють українською мовою? Ні! І здавалося, нічого страшного. Але відсутність принципової позиції призвело до того, що ми мали з вами двох Міністрів оборони, які були громадянами Росії. Один з них – Лєбєдєв – відмовився від прийняття Військової присяги і все одно став очільником оборонного відомства. Це ганьба! Або Саламатін, який будучи керівником «Укроборонпрому», здав Москві увесь експорт озброєнь. Попри це, його також призначили Міністром оборони… До трагічних подій 2014 року призвели як раз те, що Конституція України не була свого часу доповнена необхідними законодавчими актами, які б дали чіткі механізми реалізації її тез.
  • Нещодавно прочитав книгу полковника запасу Миколи Селюка «Дух і воля проти сваволі». У ній оприлюднено лист на вище керівництво держави, у якому Ви на початку незалежності України звертаєте увагу на відсутність військових частин на сході України та вказуєте на небезпеку, повязану з цим. Ви вже тоді бачили загрозу з боку Москви?
  • На той час, коли я прийняв рішення служити незалежній Україні, я вже мав більше 20 років роботи у контррозвідці на протистоянні закордонним спецслужбам. І безумовно я бачив, звідки йде загроза. На жаль, зараз ніхто не згадує, як ми, військова контррозвідка, зробили попередження російському адміралу Капітанцю, який прибув в Україну і почав свою діяльність з неприпустимих розпоряджень.

Щодо документу, про який ви згадали: був травень 1992 року, і Міністр оборони України Костянтин Морозов мене підтримав та наклав резолюцію про створення армійського корпусу на східному напрямку. У подальшому у мене було ще декілька подібних звернень. Ми бачили і могли запобігти російському втручанню, але вочевидь відчувався політичної волі. Навіть Костянтин Мороз, найкращий Міністр оборони за всю історію (прийшов у переломний момент, пішов проти течії, докладав чималих зусиль до українізації війська та його розбудови), але був змушений піти у відставку через незгоду з вищим політичним керівництвом у питаннях Криму та розподілу Чорноморського флоту.

  • Отже, Ваша позиція щодо конституційного права доволі критична…
  • Мої зауваження та критика – це голос досвіду про те, чого потребує України у сьогоднішніх умовах. Ми маємо шанс для зміцнення держави,  Збройних Сил та інших військових формуваннях. Після 2014 року, коли абсолютна більшість людей зрозуміла, що таке Росія. Сьогодні, єдине, що нам потрібно: бути до кінця принциповими за будь-яких умов, і особливо в обороні країни.

Сьогодні перед Міністром оборони та Головнокомандувачем ЗС України стоїть історична відповідальність, але знаючи їх особисто, впевнений, що вони зроблять усе від них залежне.

Дякую воїнам, які знаходяться на передовій, і дають нам можливість жити в мирі. Хотів би побажати, щоб військовослужбовці ніколи не йшли на компроміс у питаннях своєї ідеології, мови. І нарешті, закликаю пам’ятати, що немає нічого сильнішого аніж Конституція. Її слід знати та захищати! Той хаос, який ми пережили, відобразився навіть на тому, як ми відзначали її 10-у та 15-у річниці. Ніхто й доброго слова не сказав… Нині ситуація змінилась. Любіть Україну, бережіть її та шануйте Конституцію!

 

Руслан Ткачук

Перегляди:134
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”