Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Просто читайте
Натискайте
"Читальня-Книжкова полиця"
і просто скачуйте книги
у форматах
Pdf або Doc
Читайте і насолоджуйтесь)
baner-korekta-2019
Ігор Вітик – Україна у вирі боротьби за незалежність (історична публіцистика)
Василь Тимків – Тонкі аспекти державного управління
Роман МАТУЗКО – Московська імперія vs Українська держава
Олексій Карпенко – графіка: історична тематика

9.05.21

 

У збройних силах Російської Федерації тема Другої Світової війни – давно під грифом таємності. Російські військові історики, натхненні тим, що Велика Вітчизняна війна у їхній країні піднесена владою в ранг національної ідеї, провели безліч наукових досліджень на цю тему. Однак усі ці розробки у російській армії – лише «для службового користування». А у листопаді минулого року за наказом російського керівника міноборони Сергія Шойгу втратив чинність останній документ, що регламентував розсекречення архівних документів Червоної Армії і Військово-Морського Флоту за період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Отож тепер правду про Другову світову війну закрито не лише в армії, але й для російського суспільства загалом. Цвях у домовину національної пам’яті забив особисто Володимир Путін, який рекомендував Держдумі внести до федерального закону «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», заборону на публічне ототожнення ролі СРСР і нацистської Німеччини у Другій світовій війні.

Чому це важливо знати у контексті нових ціннісних орієнтирів російської пропаганди, й зокрема розпіареної наративу-погрози «Діди воювали. Можемо повторити!»? Передусім через те, що Кремль здійснює просування радянських стереотипів для молодого покоління, адже по суті саме вони стали фундаментом для новітньої ідеології путінського режиму. Радянські наративи отримали нове дихання, аби Кремль зміг виправдати власну військову агресивність. Імперські мізки знайшли тільки одне пояснення такої войовничості Росії – боротьба з людиноненависницьким фашизмом, який ототожнюється передусім з Україною. Цей російський масовий психоз чи то параноїдальне бачення фашизму в нашій країні вражають.

Традиційно апофеозу з цієї тематики агітпроп планово досягає напередодні 9 травня. Розглянемо декілька прикладів.

Нещодавно сумновідомий кремлівський політехнолог Тимофій Сергійцев на сайті державного (!) російського інформаційного агентства «Риа-Новости» опублікував статтю: «Яка Україна нам не потрібна?». Текст – суцільні перекручування, маніпуляції та фейки, до яких ми вже звикли. Однак є й нові шокуючі тези, які як нав’язлива програма повторюються Кремлем. Сергійцев стверджує, що в Україні встановлено фашистську диктатуру. Точніше, відбувається мілітаризація, яка заснована на специфічно фашистських механізмах агресії, тому він пропонує ліквідувати цю нацистську спільноту, тобто усіх нас, українців. Для цього автор вважає за необхідне не тільки зрізати верхівку – законно обраного Президента та парламент, але й повністю очистити народ від нацистського впливу та залучення до нацистської ідеології та практики. А ще, на думку Сергійцева, нацизм української нації не що інше як європейство. І саме для боротьби з єврофашизмом Сергійцев пропонує припинити називати українців братським народом, звільнити Україну від нацистського режиму і на фінал встановити виправний окупаційний режим. При чому, на його думку, Росія може самостійно провести денацифікацію і судити українців російськими військовими трибуналами, не залучаючи жодних інститутів міжнародного правосуддя. Ось такі плани у «братських» сусідів! Але текст Сергійцева – це ще квіточки…

На Центральному російському каналі у «Вістях тижня» пропагандист Кисєльов об’являє повний апокаліпсис – суцільне світове зло та фашизм, які уособлює Україна. «Паралелі з гітлерівським нацизмом прямо таки зримі, – віщає він. – Ось репортаж з нацистським прапором, який піднято над позиціями українських військ на Донбасі відразу після візиту на передову Президента, Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського! Усім сусідам України по контингенту як на Заході так і на Сході пора зрозуміти: рано чи пізно Україну чекає денацифікація. Оскільки історичний досвід говорить нам, що денацифікація не буває добровільною, то на Україну чекає примусова денацифікація».

Божевілля російської пропаганди зашкалює: вбиті діти, нацистські прапори в районі ООС (насправді – фейк від заступника міністра інформації самопроголошеної ДНР Данила Безсонова), черепи СС на шевронах українських воїнів (насправді знак Чорних запорожців армії УНР). Кремль продовжує насичувати інформаційний простір цинічними інсинуаціями та підробками.

«2 травня 2014 року українські фашисти стратили 48 одеситів» – кричить російський sputniknews.gr. Мовляв, це сталося в Україні під час державного перевороту і новий уряд організував страту мешканців Одеси, які не погодились з новим злочинним режимом в країні. Збентежені «євромайданісти» спалили живих людей в одеському Будинку профспілок, продемонструвавши всім іншим українцям, що у випадку повстання проти кривавого режиму Порошенка їх чекає та сама доля…

Насправді, немає жодних доказів причетності українського уряду до одеської трагедії. Жоден судовий процес ще не встановив відповідальність різних учасників справи перед судом. В даний час триває 5 справ у рамках судових процесів та 3 розслідування. Окрім того, на момент трагедії (2 травня  2014 року) Петро Порошенко ще не був Президентом України. Він присягнув лише 7 червня 2014 року, після перемоги на позачергових президентських виборах 25 травня.

Попередньо російський агітпроп поширював інші фейки на цю тему: «Україна використовувала ескадрони смерті для спалення протестуючих в Одесі 2 травня 2014 року»; «ЦРУ та Вікторія Нуланд допомогли українській спецслужбі організувати смерть проросійських демонстрантів в Одесі»…

Серед свіженького: «Влада України дозволила демонстрацію нацистів» (джерело – той самий sputniknews.gr).  Російське ЗМІ сповіщає, що центром Києва пронесли нацистську символіку.

Насправді згідно з висновку Українського інституту національної пам’яті, символіка 14-ї гренадерської дивізії військ СС “Галичина” (1-ї Української дивізії УНА) відповідно до чинного законодавства України не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення або публічне використання якої в Україні заборонено. Це підтвердив й Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2020 року.

…Кремлівський агітпроп не обходить історична наука, коріння та причини того чи іншого явища. Головне – створити образ ворога, аби доцільність боротьби з ним ні в кого не викликала сумніву. Гасло «Діди воювали. Можемо повторити!» якнайкраще підходить для масового інформаційного впливу. Однак маніпуляція Кремля розбивається об життєву практику. Наша країна, влада та народ не забули про перемогу над нацизмом. 8 травня в Україні вшановується пам’ять жертв війни і відзначається примирення між її учасниками. 9 травня для нас – День спільної перемоги над нацизмом. У ці дні разом з багатьма країнами світу ми носимо червоний мак, а не імперську георгіївську стрічку, яка в сучасному світі вона стала символом російської агресії. А ще варто знати, що Росія не є головним переможцем і визволителем Європи. Одну з найвищих цін за перемогу над нацизмом заплатила саме Україна, на рівні з Польщею та Білорусю. Близько 20% Червоної армії складали українці. Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН.

Руслан Ткачук

Перегляди:216
Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Інші видання:
"Народні казки про тварин". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Велика розмальовка до "Український народних казок про тварин"     Марія БЕРЕЖНЮК. "Казки Марії". В ілюстраціях Олексія Карпенка     Василь ТИМКІВ, Олена ПОДРУЧНА "Словник музичних термінів"     Олексій КАРПЕНКО "Холодна зброя". Ілюстрований довідник.
    Ігор ВІТИК “Українська повстанська армія ― гордість української нації. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави 1914-1944”     Ігор ВІТИК “На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”