ЛЮДИ ТА ЗАЧІСКИ
Про книгу Ірини Оболенської «Перукарська справа. Історія зачісок».

Люди почали дбати про свою зовнішність із того часу, коли первісна людина підняла руки, щоб пригладити скуйовджене волосся. Відтоді стандарти краси панують над людством і мають великий вплив на людину як критерій її самооцінки. Культура перетворила жадання краси на культ, який можна назвати найзвабливішим з усіх існуючих. Наш зовнішній вигляд – це частина нас самих. Чимало фахівців створюють саме естетичний образ наших сучасників. Майстерність перукаря нині доведено до рівня високого мистецтва. Теперішні напрями розвитку перукарського мистецтва, які демонструються на подіумах конкурсів, творчих показах, є яскравим відображенням розвитку його історії. Сучасного та майбутнього не може бути без минулого.
В історії перукарського мистецтва провідне місце займає історія зачіски.
Зачіска – це форма з волосся, яка створюється за допомогою стрижки, укладки або завивки. У періоди різноманітних стилів форми укладки, завивки та стрижки мали свої характерні риси, що відповідали ознакам того чи іншого історичного стилю. Термін «історичний стиль» означає спільність засобів та прийомів художньої виразності, що відображає матеріальну й духовну культуру часу. Поняття «стиль» включає мову епохи, якою вона виявляє своє ставлення до навколишнього світу: економіки, політики, культури, мистецтва, моди. Основні риси стилю виявляються в архітектурі, образотворчому і прикладному мистецтві, літературі, музиці тощо; він відображає те розуміння чарівності й краси, яке сформувалося у певний період роз-витку суспільства, досягло своєї досконалості та завершеності. Стиль повільно за-роджується і повільно вмирає.
Мода – це тимчасове панування в певному середовищі смаків, що виявляються в зовнішніх ознаках побуту і потребують періодичних змін. Такі зміни відбуваються у різноманітних сферах життя й діяльності людини: мистецтві, спілкуванні, манерах поведінки, одязі тощо. Мода, як правило, є нетривалою, що пов’язано із невблаганною жадобою новизни, потягом людини до різноманітності. Якщо стиль виражає прагнення до вічного, то мода – до прекрасної миттєвості. Поняття «мода» існує в межах панівного стилю і може змінюватись, але щоразу несе в собі ознаки певного, нового, стилю. Таким чином, змінюється мода на одяг, взуття, аксесуари, зачіски, меблі, посуд та інші предмети побуту.
Зміни у моді можуть відбуватися під впливом найрізноманітніших явищ. Це, зокрема, художні течії, примхи окремих харизматичних чепурух і джиґунів, економічні інтереси текстильників, політичні події доби, конфлікти поколінь або ностальгія за минулим. Мабуть, історія моди, як і історія мистецтва взагалі, – найправдивіше дзеркало, яке відбиває через витвори мистецтва костюм, зачіску, макіяж, людську сутність тієї чи іншої епохи.
У цій книзі розповідається не лише про стиль і моду у перукарському мистецтві. Йдеться про тісний зв’язок мистецтва різних видів, що відображає естетичні ідеали, художні смаки, уподобання різних верств населення, а разом із тим – про створення цілісного образу людини, який відповідає характеру доби, відбиває думки і почуття людей певного історичного періоду. Такий образ створюється різними засобами, але насамперед за допомогою зовнішніх ознак: одягу, зачіски, макіяжу, взуття, прикрас, предметів побуту.
Зосереджено також увагу на історико-національних особливостях розвитку культури, взаємовпливах культур різних епох і народів. Наприклад, основи сучасної європейської цивілізації – науки, літератури, філософії, музики, танцю, театру – були закладені у далекому минулому, за часів античності. Їх створила Давня Греція – Еллада, країна, розташована в південній частині Балканського півострова та на прилеглих до нього островах Егейського моря. Саме тут народився стиль, що отримав у майбутньому назву класичного, а вироблені у V-ІV ст. до н. е. канони архітектури, скульптури, літератури стали зразками для наступних поколінь, віками впливаючи на культуру Європи. Цей вплив і досі відчувається у мистецтві різних видів, зокрема у перукарському.
Греки геніально сформулювали й пояснили поняття «гармонія». Це – основа, що об’єднує елементи в ціле, така злагодженість, в яку не можна нічого ні додати, ні відняти, не зруйнувавши красу. Гармонія (грецьк. hаrтопіа – зв’язок, стрункість) – це певний божественний порядок, заведений богами, але доступний людському розумінню. Таким чином і народжується класичне, засноване на розумі, уявлення про гармонію.
Усе на світі, на думку еллінів, виявляє гармонію – від будови космосу до витворів людських рук. Небо врівноважується із землею, море – із суходолом, зло – з добром, рабство – зі свободою, сльози – зі сміхом.
Ідеал греків – прекрасна та гармонійна людина. Людина для них – це міра усіх речей. Вивчаючи людське тіло, Поліклет вирахував ті співвідношення, які роблять фігуру людини досконалою. Так, голова повинна становити 1/8 загального зросту; ноги – не перевищувати за довжиною половини зросту. Ступню визнавали красивою, коли другий палець був помітно довший за великий. Руки вважалися пропорційними, якщо витягнутий середній палець не заходив за середину стегна (їх вимірювали з внутрішнього боку, в проміжку від паху до коліна) і при цьому обидві частини руки – від зап’ястя до ліктя й від ліктя до підпахвової ямки – за довжиною однакові.
Красиве обличчя має правильну овальну форму і ділиться за висотою на три рівні частини: від основи волосся до верхньої частини брів, від брів до кінчика носа і від кінчика носа до підборіддя. Брови, рівні й тонкі, мають повторювати форму очних западин. Відстань між очима повинна дорівнювати довжині ока, а розмір рота відповідати ширині нижньої частини носа (між крайніми точками ніздрів) та не перевищувати відстані між зіницями. Верхній губі слід бути вигнутою за формою лука, і губи повинні мати однакову товщину. Ідеальний ніс прямий по всій довжині, а чоло – спадисте (похиле), що, у профіль, становить із носом одну рівну лінію. Подібний прямий профіль і тепер прийнято називати грецьким, а людину, наділену цими пропорціями, і в наші дні вважають такою, яка має класичну зовнішність.
Еллінське уявлення про прекрасне повною мірою втілилося у костюмах і зачісках. Їхня гармонія визначалася симетрією й підкореністю природним лініям людського тіла.
Зачісці греки приділяли виняткову увагу: навіть суворі спартанці, що відкидали будь-які прикраси, дбайливо піклувалися про своє волосся. Густе (але не занадто) кучеряве волосся і ретельно доглянута борода вважалися найліпшою окрасою елліна; надмірна ж волосатість – ознакою варвара.
Водночас кожна епоха вносила свої особливості у розвиток світового мистецтва й залишала в історії перукарства відбитки, свої творчі знахідки, які можуть допомогти майбутнім майстрам знайти власний стиль, створити собі ім’я, свій бренд у світі перукарського бізнесу.
Для цього треба знати найпрогресивніші етапи в історії суспільного життя, куль-тури і мистецтва, уявлення людей про красу, художньо-естетичні цінності, вироблені у кожній національній культурі.
Зачіска відбиває неповторні риси індивідуальності не лише людини, а й того майстра, який її створив, бо це – відбиток його смаку і поглядів. За допомогою зачіски можна приховати або виявити особливості будови обличчя, певні ознаки статі, віку, національні риси. Зачіска разом з одягом створює єдиний гармонійний образ і тим самим відображає естетичні ідеали суспільства, певної людської спільноти. Форма зачіски є яскравим проявом моди (тобто конкретним проявом художнього стилю на певному етапі) й несе у собі відмінні риси усього стилю загалом. Розкішна алонжева перука XVII ст., яка вільно спадає великими кучерями на спину і груди, виражає стиль бароко, так само, як напудрене чоловіче волосся («будера») – стиль рококо; суворі «античні» зачіски – вплив стилю ампір; коротка жіноча стрижка 20-х рр. XX ст. – дух раціонального стилю функціоналізму.
Представлені у підручнику фактичні дані з історії перукарського мистецтва допоможуть викладачам і майстрам виробничого навчання розширювати світогляд учнів, впливати на розвиток їхньої естетичної культури й розвивати творчу фантазію майбутніх перукарів.
Матеріали підручника можна взяти за основу і доповнювати їх відомостями, що друкуються на сторінках сучасних журналів з перукарської справи. Бажано разом з учнями створити альбом зачісок, використовуючи фото акторів, зірок естради та моделей під час фестивалів і конкурсів, різних презентацій тощо.
Конкурси перукарського мистецтва та косметики сприяють поширенню нових силуетів, форм зачісок. Сучасний світ перукарського мистецтва відзначається своєю різноманітністю; винайдені технології та технічні засоби забезпечують утілення в життя неймовірних фантазій. Нині навіть важко уявити, що ще двадцять, тридцять років тому ніхто й не чув, скажімо, про косметичні засоби, які поєднують дві або три дії: очищення, живлення, фарбування… Хімія, біологія, ботаніка допомагають спеціалістам у розробці нових косметичних засобів для волосся, шкіри обличчя і тіла.
Значно розширився словник перукарів, з’яви-лися такі слова, як «пойнтинг», «креатив», «віртуальна зачіска», «стайлінг» тощо. Тому в кінці цієї книги подається також словник професійних термінів.
Отже, швидка зміна моди на зачіски спонукає перукарів до вивчення зачісок минулих епох: недарма кажуть, що «нове – це добре забуте старе». Автор подівається, що й ця книга допоможе майбутнім перукарям у розробці нових моделей зачісок, полегшить творчі пошуки їхніх наставників.
При використанні книги у якості підручника запропонований матеріал можна доповнити переглядом мистецьких творів: живопису, мозаїк, фресок, графіки, виробів прикладного мистецтва.