І. Щодо воєнно-політичних відносин.
Головним резонатором воєнно-політичних відносин став ракетний обстріл Одеського морського порту напередодні реалізації “зернової угоди”.
МЗС України: Це плювок “путіна” в особу генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша та Президента Туреччини Реджепа Ердогана.
Варто зазначити, що західні компанії, з якими було досягнуто домовленості щодо їх участі у вивезенні зерна, вже заявили, що не будуть його вивозити під обстрілами. Отже, якщо сьогоднішня атака “росії” створила небезпеку та порушила умови угоди, ми побачимо від них відмови та/або суттєве підняття страхових премій, що зробить операції невигідними.
Офіційна позиція України, Туреччини та ООН як і позиція наших партнерів, в тому числі Великої Британії, США та інших країн “G7”, які беруть участь у забезпечені гарантій для України звелась до одного – “росія” остаточно себе дискредитує в очах світової спільноти не залишаючи собі шляхів відходу.
Отже, якщо “росія” таки порушила “зернову угоду”, світу вже не буде потрібен так би мовити дозвіл в “угоді” “росії”, щоб її покарати.
В будь-якому разі, вже невдовзі ми побачимо збільшення чисельності країн в клубі “Рамштайн”, та підготовку до силової операції з деблокади.
Підтвердженням зазначеного є заява старшого радника Конгресу США Пола Массаро, який закликав надати Україні далекобійні ракети, а ВМС США прозвітували Конгресу, що вони вже домовилися з Грецією про те, що американці матимуть доступ до грецького порту Александруполіс.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що “кремль” зараз перебуває в стані неігрового гамбіту, який виражається в: невмінні прораховувати ходи (втрата суб’єктності у відношенні з Пекіном ще задовго до війни проти України, оскільки головним противником державності “росії” є якраз не США, а саме Китай); невміння бачити весь масштаб полю боя (концентрація на Україні (одній частині бою), забуваючи про можливості або погрози з іншого боку – розширення НАТО); невміння грати в контексті партії (“кремль” фактично завжди грає одним дебютом і по одному сценарію, в той час як всі решта країн учасників протистояння кожний раз грають по-різному); сліпе дотримання правил (архаїзм державної системи “росії”); невміння використовувати ресурси (приклад: стрільба високоточними ракетами на магазинам); невміння жертвувати (майже 40 000 вбитими та повна втрата свого іміджу як країни). Отже “кремль” сам себе занепастив, а обстріл Одеського порту в таких умовах – це дійсно відмова від всіх шляхів відступу для себе і для своєї державності.
- II. Що стосується дій супротивника:
В розвиток зазначеного, вималювався черговий цікавий сюжет, який ймовірно і став причиною афективного рішення “путіна” обстріляти Одеський порт. Так, під час щоденного брифінгу Пентагону, була озвучена інформація про те, що увечері 22 липня російський диктатор провів телефонні переговори з принцом Саудівської Аравії, з метою уточнити, про що із саудитами домовився Джо Байден, а також спробував скоординувати дії “москви” в енергетичній сфері.
Пентагон відразу ж зазначив, що ця розмова була катастрофічно-провальною для “кремля”, а експерти почали констатувати, що саудівська нафта після переговорів із США просто ринула до Європи.
Але саме цьому хотів запобігти “путін”, коли перед візитом Джо Байдена направляв численну делегацію до Саудівської Аравії, а потім особисто телефонував спадкоємцеві принцу. Ер-Ріяд ні на барель не змінив своєї позиції, ба більше того після дзвінка “путіна”, ще дужче почав видобувати нафту.
Отже, “путінська росія” перетворюється не просто на посміховисько, вона перетворюється на те, чого боялася найбільше – на лузера, якого вже ніхто не боїться і з яким ніхто вже не рахується, окрім “лукашенко” та Орбана.
Водночас, щодо Орбана всю примітивність їх комунікації можна побачити в наступному прикладі, коли 22 липня МЗС Угорщини просило у “путіна” додаткові обсяги газу, а вже 23 липня Віктор Орбан заявив, що Євросоюзу потрібна нова стратегія щодо війни в Україні, оскільки санкції проти “москви” не спрацювали.
Отже, це частина контракту: “кремль” дає газ, угорська влада псує політичне повітря Європи. Таким чином, “кремль” продовжує грати одним дебютом і стає все більш передбачуваним.
Щодо “лукашенко” тут все набагато простіше, проте: понад 85% білорусів заявили, що вони проти участі у війні проти України. При цьому, навіть серед прихильників “лукашенка” число тих, хто проти, становить до 65%. Це означає, що навіть він не встиг і не зміг переконати своїх прихильників підтримати “путіна”.
ІІІ. Внутрішні суспільно–політичні події:
Тим часом, Президент України повідомив, що Київ готовий вивезти 20 млн тонн торішнього врожаю.
Висновок.
- 1. Центральна влада України доволі чітко пояснила суть “зернової угоди”. Комунікація влади з українцями була цілком достатньою. Текст угоди опубліковано. На найпоширеніші питання дані відповіді. Не залишилося важливих питань без відповідей.
- 2. Делегація в Стамбулі поводила себе на підписанні гідно. Вселяко було продемонстровано, що Україна не довіряє “росії”. Не було підписано спільних документів. Сторони не виступали зі спільною заявою. Кожне світове ЗМІ написало про те, що українці не довіряють росіянам та під час підписання продемонстрували це.
- 3. Режим припинення вогню не вигідний Україні. Для нас було принципово попри угоду мати право здійснювати контратаки. Бо ми не віримо, що “росію” можна перемогти за столом перемовин. Тому коло об’єктів, на які не можна здійснювати напад, було максимально звужено.
- 4. Відповідальності в угоді немає, бо нікому не потрібен дозвіл “росії” для цього в самому тексті угоди. Відповідальність “росії” за її невиконання настане, про що зазначили наші партнери: від США до Великої Британії та ЄС.
- 5. Російська атака сьогодні – афективне і безглузде рішення проти інтересів самої “росії”, оскільки вона суттєво послабляє переговорні позиції “лаврова” на зустрічі 24 липня з Лігою арабських держав та під час турне країнами Африки.
- 6. Україні доведеться ще не раз вести з “росією” перемовини, якщо хочемо перемогти. Укладення угоди – це не поступка “росії”. Україна отримує шанс продати зерно, виручити за нього гроші, виплатити зарплати, сплатити податки, засіяти/зібрати новий врожай і при цьому продовжувати бити російських окупантів новенькими “HIMARS”.
Світ отримує продовольство, забирає у “росії” інструмент тиску, економить мільярди на допомозі бідним країнам та знижує ціни на продовольство.
“Росія” не отримує нічого.