Василь Швидкий (м. Київ),
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
 відділу історії України другої половини ХХ століття
Інституту історії України НАН України

Біографії вчених, а надто їхнє повне біобібліографічне осмислення посідають важливе місце в системі історичних джерел, оскільки дають змогу поєднати індивідуальний досвід із ширшими інтелектуальними, соціальними та культурними процесами. Сучасна історіографія дедалі активніше використовує біографічні матеріали для реконструкції наукового середовища, вивчення творчих стратегій, механізмів інтелектуальної взаємодії та впливу соціально-політичних умов на розвиток науки. Водночас біографічні джерела залишаються одним з найскладніших видів матеріалу через високий рівень суб’єктивності, специфіку пам’яті та вибірковість наративу. Відтак, це вимагає від дослідника політичної незаангажованості, стриманості у висвітленні культурних приорітетів героя своїх досліджень, а також критичного бачення на увесь шлях його становлення та рефлексії від опонентів чи відвертих критиків. Метою цієї статті є намір наблизити незаангажованого читача до розуміння, що біобібліографічні матеріали учених є цінним історичним джерелом, визначають можливості й обмеження у цій наукові царині, а також окреслюють методологічні підходи до їхнього використання в подальших, більш фундаментальних історичних дослідженнях.

Ім’я Субраманьяна Анантанараянана знане на цьому науковому полі, адже саме він розгорнув резонансний науково видавничий проект щодо дослідження в царині біобібліографістики. Зокрема, 2004 року в індійському видавництві «Пінгвін Букс» вперше виходять його «Портрети зі світу науки» (увесь ілюстративний супровід підготував автор)[1]. Їхня популярність спонукала 2019 року видавництво «РУПА» до оновленого й розширеного перевидання під назвою «Еврика! Видатні вчені, які змінили світ»: «“Еврика!” проноситься крізь двадцять три століття духу дослідження та відкриттів, який розкривав таємницю за таємницею про шляхи природи. Від ранніх греків до вчених ХХ століття, ця книга веде читачів до відкриттів Коперника, Кеплера, Ньютона, Ампера, Гюйгенса, Дальтона, Дарвіна та багатьох інших. Кожен розділ описує роботу ключових вчених, які шукали та вловлювали закономірності, що змінили людське розуміння природи та світу[2] – так анонсував видавець цю книгу. Успішність цих проектів спонукали Субраманьяна Анантанараянана до подальшої їх популяризації в англомовному середовищі[3].

Нарешті, на сьогодні й український читач може познайомитися з цим унікальним проєктом Субраманьяна Анантанараянана «Портрети зі світу науки». Книга-збірка спеціально була підготовлена для українських читацьких уподобань і вийшла під назвою «Десятеро з кращих. Індійські вчені, які змінили світ науки» (Київ: Видавець Вадим Карпенко, 2025. – 104 с.). Звісно, її адаптація стала успішною завдяки не лише професійному, але й творчому перекладу тексту Вадимом Карпенком.

Найвлучніше охарактеризував автора (та проект загалом) його відомий український видавець, популяризуватель вітчизняного художньо історичного наративу (зокрема, і через авторство карколомних пригод у серії «Пригод Марка і Харка») Вадим Карпенко. Він зазначив, що Субраманьян Анантанараянан, здобувши освіту, від початку захопився фізикою, але як людина активна і різностороння не зупинився на цьому шляху, продовжуючи освоювати галузі права, фінансів, управління персоналом, державної служби та інформаційних технологій. Працював у сфері реклами, продажів, був службовцем Державного банку Індії, заступником редактора в Indian Express у Ченнаї, 34 роки віддав співпраці з Індійською залізницею, згодом три роки був суддею у Спеціалізованому залізничному суді. Увесь цей час не переставав писати, бо вважав своїм покликанням доносити важливість та актуальність відомостей про науку до всіх, хто не отримав наукової підготовки чи навіть можливостей доторкнутися до цієї царини; говорити про науку простою, зрозумілою для широкого загалу мовою. За популяризацію науки та наукових знань відзначений державною нагородою своєї країни[4].

Ось уся ця поліосвіта, поліпрактицизм, а відповідно, й полікультурність і дозволили Анантанараянану не лише започаткувати і провадити успішний англомовний проект, а й розширити, адаптувати його до українського видання. Відтак, воно успішно пройшло широке професійне обговорення, медійне і публічне прийняття на книжкових заходах уже в Україні. Зокрема, в рамках Книжкового Арсеналу (Київ, 2025 р.) була проведена презентація цього проекту. А також відбулася доповідь-дискусія на редколегії Культурно-освітнього центру неформальної освіти Центрального будинку офіцерів Збройних сил України: «Учений в історії. Низка рефлексій на видання “Субраманьян Анантанараянан. Десятеро з кращих. Індійські вчені, які змінили світ. – Київ: Видавець Вадим Карпенко, 2025. – 356 с.”», (березень 2025 р.).

Врешті, звернімося до унікальних авторських матеріалів. Фізик-електрик Джагдіш Чандра Бос, математик Срініваса Аєнгар Рамануджан, фізик-оптик Чандрасекхара Венката Раман, фізик-терміст Шатендранат Бос, астрофізик Мегнад Саха, астроном Субраманьян Чандрасекхар, фізик-ядерник Хомі Джехангір Бгабха, генетик Гар Гобінд Корана, фізик-атомник Еннакал Чанді Джордж Сударшан, астроном Джаянт Вішну Нарлікар – непересічні індійські вчені-природознавці, а по суті – вчені-герої, які через свої знання та винаходи підняли ім’я Індії до вершин світової науки у таких різних, і таких важливих для усього людства наукових царинах. За словами автора вступу «До українського читача» Сергія Корня, також варто додати, що «…Сьогодні Індія – це не тільки філософія, література, хореографія і кіномистецтво, але й стрімкий розвиток національної економіки, власні космічні та ядерні програми, третя за чисельністю армія у світі. Значною мірою ці досягнення стали можливими завдяки наполегливій праці індійських науковців, про яких і розповідає у своїй книзі Субраманьян Анантанараянан»[5].

А автор «Передмови» Василь Тимків аргументовано нагадав нашу давню спільну історію. Зокрема, що в «Індійсько-Українській історії цивілізаційного розвиту є багато точок дотику. Для прикладу сонцецентричний знак “Свастика” – святий символ в Індії повсюдно застосовують як оберіг по обох боках дверей хати. Назва походить від санскритських слів “su” (“добре”) і “asti” (“буття”). У українців звучить як побажання “свастя-щастя”. І не випадково найдавніше зображення “сварги-свастики” та свастичні “безкінечники-меандри” на браслетах з бивня мамонта знайдено біля с. Мезин, Чернігівської обл.»[6]. То ж нам залишається тішитися нашим спільним з індійцями «щастям-свастям» і глибше дізнаватися один про одного, цьому, власне, і покликана служити пропонована нам, українським (і не тільки) читачам, книжка.

І ще трохи про спільність. Відрадним є той факт, що наукова біобібліографістика й на українських теренах знайшла широку царину для фундаментальних наукових досліджень. Свого часу, а саме в кінці 1990-х років, Інститут історії України НАН України започаткував як планову, для подальших тематичних розробок, серію під назвою «Українські історики», аби приурочити її до 60-річчя заснування інститут. Її розгортання припало на співробітників тоді ще відділу історії культури українського народу. Ця перша збірка «Вчені Інституту історії України. Біобібліографічний довідник» (випуск 1) вийшла в кінці 1998 року. Вона містила зведені дані про малознаних директорів інституту (зокрема, й одного репресованого), головних редакторів «Українського історичного журналу», академіків, членів-кореспондентів, лауреатів всіляких державних премій, заслужених діячів, тощо, а головне – списки раніше не оприявлених співробітників інституту з 1936 по 1997 роки та коротку порічну хронологію історії установи[7]. Наукова резонансність проекту, а відповідно, і успішність та затребуваність у наукових та урядових колах держави та світу спонукали до його продовження. Відтак, він вийшов цілою підбіркою книжок під загальною, дещо розширеною назвою «Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник / Серія “Українські історики”». Отже, 2003 року вийшов випуск 2 (частина 1[8] та частина 2[9]), а 2006 року частина 3[10]; 2010 року проект продовжився випуском 3-м[11]. До книжок були внесені біобібліографічні статті про українських та зарубіжних істориків, які на той час працювали в наукових установах, вузах, державних установах, громадських організаціях в Україні та за її межами, зробили помітний внесок у розвиток української історіографії. Принцип і структура праці спрямовані передусім на висвітлення наукової діяльності особи, а також подана повна наукова біографія вчених. З кожним випуском поглиблювався критичний погляд упорядників на персональні дані та здобутки висвітлених істориків. Зокрема, говорити про багатьох діячів ХІХ ст., а надто як про дослідників у сучасному розумінні цього слова можна досить умовно. Адже йшов процес становлення історії як наук зі своїми завданнями, предметом дослідження, методологією та джерельною базою. Багато дослідників ХІХ століття (як, зокрема, і в індійському проекті) займалися не лише суто історією, а й цікавилися багатьма суміжними дисциплінами – етнографією, фольклористикою, краєзнавством тощо. Як і в індійських колег, їхній частково аматорський, частково вже професійний інтерес був зумовлений передусім любов’ю до свого народу, батьківщини, захопленням власним минулим, сподіваннями на прогресивне майбутнє. З цієї точки зору праці аматорів історії, науки чи техніки мають особливу вартість з огляду на їхню цінність в якості джерела знань про розвиток тогочасних наукових уявлень та методологій. Наукова і суспільна вага цих міжнаціональних видавничих проектів очевидна, адже дослідники персоніфікують донедавна безособову, для кожного свою вітчизняну історичну науку, а надто – історію науки і техніки в персоналіях. Статті мають загалом єдину структуру, хоча повнота і міра уніфікованості відомостей про кожну особу різна. Обсяг статті, її архітектоніка обумовлені наявною інформацією про вченого в архівах, друкованих джерелах, літературі, особистих анкетах, а також особливостями стилю і манерою письма індійського автора чи низки українських авторів. Тобто, джерельна база обох видавничих проектів охоплює різні носії історичної інформації, передусім матеріали анкетування, а також архівні документи, тематичні та універсальні довідники, вітчизняні та зарубіжні публікації, періодику тощо.

Щодо інших подібних українських видавничих, біобібліографічних проектів, то до сторіччя Національної академії наук України Інститутом історії України НАН України в 2018 році було видано грубу збірку «Історична наука в Національній академії наук України в особах: Енциклопедичний довідник». Він присвячений науковцям, які працювали на ниві історії в структурних підрозділах НАН України з часу її заснування і до сьогодення та завершили своє земне життя. Відкриває видання історіографічний нарис про академічну історичну науку та її творців, непрості відносини істориків та представників влади впродовж 1918–2018 років. Основний текст видання містить енциклопедичні матеріали про 570 учених, передовсім їхню наукову біографію та біобібліографію[12].

Окрім того, відомо про цілу низку подібних довідкових видань, які підготували фахівці з інших царин української науки та освіти (біобібліографічні збірки про краєзнавців, педагогів, освітян, археологів, викладачів вузів тощо).

Якщо потрактовувати біографії як різновид історичних джерел, то важливість означених індійських і українських проектів є непересічною для подальшого розвитку як світової біобіографістики, так і української вітчизняної історичної науки загалом. У сучасній історичній науці (як світовій, так і вітчизняній) біографія відноситься до групи его-документів, у яких відображено індивідуальний досвід автора або об’єкта дослідження. Автобіографії, мемуари, щоденники, листування, інтерв’ю чи біографічні нариси створюють багатий, але неоднорідний корпус текстів, що містять як фактичну інформацію, так і авторську інтерпретацію прожитого. Біографія у цьому сенсі виконує подвійну функцію: вона є джерелом фактів про життя та діяльність ученого, і водночас свідченням про способи конструювання пам’яті та інтелектуальної ідентичності.

Біографічні джерела дозволяють встановити ключові етапи наукової кар’єри, особливості професійної соціалізації, середовище формування ідей, мотивацію та ціннісні орієнтації вчених. Через біографічний матеріал дослідник отримує доступ до повсякденних аспектів наукової праці: методологічних сумнівів, творчих пошуків, міжособистісних відносин у наукових колективах, впливу політичних чи адміністративних обставин на інтелектуальний процес. Це робить біографічний підхід особливо ефективним для культурної, інтелектуальної та соціальної історії науки.

Щодо застосування методологічних підходів до аналізу біографій, то застосування біографічних матеріалів потребує чіткої методології, оскільки джерело містить значну частку суб’єктивних елементів. Найпоширенішими підходами є:

 – історико-біографічний метод, що дозволяє простежити розвиток особистості вченого у зв’язку з подіями епохи та особливостями інтелектуального середовища;

 – просопографія, або дослідження колективних біографій, яке дає змогу  виявити спільні риси соціального походження, освітніх траєкторій, професійних стратегій та інституційної поведінки групи науковців;

 – мікроісторичний підхід, який розглядає індивідуальну біографію як «збільшувальне скло» для аналізу соціальних та культурних процесів;

 – наративний аналіз, спрямований на вивчення того, як біографічний текст формує образ ученого, які наративні моделі, метафори та риторичні стратегії використовує автор;

 – інтелектуальна історія, що зосереджується на аналізі формування наукових ідей, їхньому місці у професійних дискусіях та інтелектуальних мережах.

Відтак, поєднання цих методів дозволяє значно розширити аналітичні можливості біобібліографічного матеріалу.

Щодо типів біографічних джерел і їхньої специфіки, то біографічні матеріали відзначаються різною мірою достовірності та різним рівнем наукової інформативності. Означено деякі основні:

 – автобіографії часто мають характер самоінтерпретації та самовиправдання, проте є важливими для розуміння внутрішніх мотивів та особистих оцінок ученого;

 – мемуари й спогади сучасників розкривають особливості міжособистісних зв’язків, механізми взаємодії вченого з науковою спільнотою, конфлікти та форми інтелектуальної кооперації тощо;

 – листування є одним з найцінніших джерел, оскільки містить неформальні судження, елементи наукової дискусії, відображає динаміку розвитку ідей та мережеву структуру наукового середовища;

 – щоденники фіксують емоційні стани, повсякденність, інтелектуальні сумніви, творчий процес, що часто недоступно в офіційних документах;

 – біографічні словники, енциклопедії та некрологи дають стандартизовану інформацію, яка особливо корисна у просопографічних студіях.

Разом ці види джерел створюють багатовимірний матеріал, який потребує всебічної критики та зіставлення.

Якщо окреслювати навіть лише основні наукові можливості біографій учених, то біографії відіграють ключову роль у реконструкції інтелектуальних і наукових спільнот. За їхньою допомогою дослідник може:

 – вивчати механізми формування наукових шкіл та їхні внутрішні структури;

 – досліджувати вплив соціальних, політичних та культурних факторів на наукову діяльність;

 – простежувати траєкторії кар’єри й механізми професійної мобільності;

 – аналізувати роль інфраструктури науки (інституцій, фінансування, міжнародних зв’язків тощо);

 – встановлювати трансфер ідей та інтелектуальні контакти між різними науковими центрами.

Біографічні джерела також дозволяють зрозуміти, як учений переживав події епохи, як реагував на суспільні зміни, які форми опору чи адаптації обирав. Це робить їх незамінними у дослідженнях науки в умовах політичних катаклізмів, цензури чи ідеологічних тисків.

Разом з тим варто також означити і проблеми та обмеження біографічного матеріалу. Попри значний потенціал, біографії мають низку суттєвих обмежень. По-перше, суб’єктивність: автор може навмисно чи несвідомо спотворювати факти, вибудовуючи певний образ себе або іншої особи. По-друге, селективність пам’яті: події відбираються відповідно до значущості для автора або його подальшого світоглядного розвитку. По-третє, вплив часу написання: спогади, створені через багато років, істотно відрізняються від записів, зроблених у момент подій.

Ще однією проблемою є героїзація або демонізація науковців, особливо в біографіях, написаних у політично заангажованих контекстах. У радянській історіографії це проявлялося у створенні «канонічних» образів учених, позбавлених суперечливих рис. Також важливо враховувати етичні аспекти, зокрема використання приватних листів чи особистих документів, які не були призначені для публікації.

Щодо прикладів використання біографій у дослідженнях історії науки, то показовими є дослідження, у яких біографічні джерела стали основою реконструкції цілих наукових середовищ. Наприклад:

 – листування Альберта Ейнштейна дало змогу виявити особливості становлення його наукового стилю та роль міжособистісних дискусій у формуванні теорії відносності;

 – щоденники та листи Марії Кюрі дозволили дослідити зв’язок між гендерними стереотипами й науковою кар’єрою жінки-науковиці;

 – біографічні матеріали Ігоря Тамма, Лева Ландау та інших фізиків допомогли відтворити умови розвитку радянської теоретичної фізики, а також вплив політичного контролю на наукову творчість;

 – листування Михайла Грушевського з учнями та сучасниками стало ключем до розуміння механізмів формування української історичної школи.

Ці приклади підтверджують, що біографія може бути не лише матеріалом про окрему особу, а й джерелом для аналізу ширших історичних процесів.

Отже, коротко підсумовуючи, зазначимо, що біографії вчених є цінним видом історичних джерел, що дозволяють поєднати індивідуальну оптику з аналізом інтелектуальних і соціальних процесів. Вони відкривають доступ до механізмів формування наукових ідей, професійних стратегій, творчих практик і міжособистісних зв’язків. Методологічне поєднання історико-біографічного підходу, просопографії, мікроісторії та наративного аналізу значно розширює можливості дослідника при роботі з біографічними джерелами.

Попри обмеження, пов’язані з суб’єктивністю, вибірковістю пам’яті та впливом політичного контексту, біографії залишаються незамінним інструментом для істориків науки загалом. Їхнє використання сприяє глибшому розумінню не лише окремих постатей в царинах техніки чи гуманітаристики, а й складних процесів розвитку науки, техніки та інтелектуальної культури і в Індії, і в Україні.

---

[1] Ananthanarayanan, S. Icons From the World of Science. – Penguin Books (India, January 1), 2004. Докладніше див.: www.simplescience.in/index.icons.html

[2] Ananthanaroyanan, S. Eureka! Greatest scientists who changed the world. – Rupa Publications, 2019. Докладніше див.: http://rupapublications.co.in/books/eureka-greatest-scientists-who-changed-the-world/August 1

[3] Other pieces – general subjects Econ and Pol Weekly, Financial Express Pieces relating to Railways Financing; Science articles in ‘Strote’, monthly magazine in Hindi Ekalavya, NGO engaged in education, based in Bhopal Science articles carried in English language newspapers are translated into Hindi and published in ‘Strote’ the monthly magazine of Ekalavya; Science column in Deccan Herald, BangaloreDecan Herlad, Bangalore – pls see www.simplescience.in articles on current developents in the sciences, about twice a month, written for the lay reader, since 2003; Science column in Indian Express, Mumbai Indian Express, Mumbai – pls see www.simplescience.in a weekly column on science for the lay reader appeared in ‘Mumbai Newsline all of 2001; Science column in The Statesman The Statesman, newspaper, Kolkata, Gauhati, Bubhaneshwar and New Delhi – pls see www.simplescience.in A continuing, weekly piece on current developments in the sciences, written for the lay reader, since 2003. See publication; Science column in Times of India, Mumbai Times of India, Mumbai a weekly piece appeared in north Mumbai supplements to TOI, Mumbai from 2001 till 2008.

Projects: writing- current science for the general reader Jan 2001 – Present Website: http://simplescience.in: A collection of articles that bring current research in different fields of science to lay readers.

[4] Карпенко, Вадим. [Слово про автора, 4-та сторінка палітурки]. Анантанараянан, Субраманьян. Десятеро з кращих. Індійські вчені, які змінили світ науки. – Київ: Видавець Вадим Карпенко, 2025. – 104 с.

[5] Корня, Сергій. До українського читача. Анантанараянан, Субраманьян. Десятеро з кращих. Індійські вчені, які змінили світ науки. – Київ: Видавець Вадим Карпенко, 2025. – С. 4.

[6] Тимків, Василь. Передмова. Анантанараянан, Субраманьян. Десятеро з кращих. Індійські вчені, які змінили світ науки. – Київ: Видавець Вадим Карпенко, 2025. – С. 6–7.

[7] Вчені Інституту історії України. Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». – Випуск 1. – Київ: Інститут історії України НАН України, 1998. – 426 с.

[8] Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». – Випуск 2, частина 1. – Київ; Львів, 2003. – 396 с.

[9] Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». – Випуск 2, частина 2. – Київ: Інститут історія України НАН України, 2003. – 382 с.

[10] Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». – Випуск 2, частина 3. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. – 316 с.

[11] Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». – Випуск 3. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. – 344 с.

[12] Історична наука в Національній академії наук України в особах: Енциклопедичний довідник. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. – 742 с.