< −До змісту
Петро КОНОНЕНКО. Твір, поет і час.
Передмова до видання: Микола Карпенко “Заступила чорна хмара та й білую хмару”.

“Я, архієпископ Лазар Баранович, благаю і благословляю…”
Цілі покоління звикли до старої науки сприймати твори через “тему”, “ідею”, “художні особливості”. Твір препарувався, естетика ставала сумою приписів, а митець, бувало, і не появлявся.

Хто стане читати “Заступила чорна хмара та білую хмару”, – одразу зіткнеться з тріадою: поет, твір, час. Поет, кому дано від Бога, творить свій поетичний космос; час – суворий повелитель і великий суддя таланту та долі; і твір: світ найглибших почуттів, переживань, помислів.

У цьому осяжному творі, свідком народження якого мені випало бути, від перших задумів до завершення, нервом і стрижнем постає гігантська постать видатного церковного діяча часу Хмельниччини, педагога і поета – Лазаря Барановича. Це – унікальний образ нашої літератури, бо побачений і в найпотаємніших роздумах, рішучості, сумнівах і ваганнях, і в масштабах всеукраїнських діянь.

І це природно. І раніше добре знаний поет Микола Карпенко в 90-ті роки ХХ та з початком ХХІ століття “вибухнув” цілою серією унікальних творів: то переспіву ” Велесової книги ” і псалмів, то історичних поем, а то й цілих романів, у яких воістину художньо постає Україна: у перемогах і поразках, у добрі і злі, у славі й ганьбі, і в розпачі, але і в невгасній надії, – бо перед нами пропливає життя і язичницької доби і християнської Русі, і такі добромисли, як Володимир Мономах і Данило Галицький, і такі нещасливці долі, як Олег і Михайло чернігівські. Поет бачить і мудрих, і окаянних. Бачить Україну на магістралях світових доріг, людей – живих і реальних – у їх непоступливому домаганні щастя. А це – і лірика, й драма, а то й трагедія, і нерідко – комедія…

Такий і твір “Заступила чорна хмара та білую хмару”: формально в ньому – життя людини одного покоління, а насправді – всієї України, від татаро-монголів і Хмельниччини до нашого часу. Грандіозна вже сама панорамна картина! Та найголовніше, що все зображене в творі органічно пропущене через душу поета: це він разом із Барановичем живе і тоді, і тепер; сміється і плаче; пишається своїм народом і печалиться можливим грядущим…
Мудрий і добрий твір, прочитавши якого і ми можемо стати мудрішими, далекогляднішими, людянішими.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8